ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2025Справа № 910/11444/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул.Володимирська, буд.42, м.Київ, 01030; ідентифікаційний код 24378016)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» (просп.Перемоги, буд.45, м.Київ, 03057; ідентифікаційний код 34879874)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 )
3) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 )
про стягнення 124 038,46 грн
без виклику представників сторін,
Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» про стягнення 124 038,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 202/1249 про придбання житла (для окремих категорій населення на умовах співфінансування за кошти, передбачені у бюджеті міста Києва на 2023 рік) від 04.08.2023 щодо передачі третім особам об'єкта нерухомості, у зв'язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у вищенаведеному розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
22.09.2025 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, розглянувши яке суд вважає за можливе відкрити провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), залучено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, та, серед іншого, встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
30.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що термін прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію в договорі конкретною датою не визначений, а вказана планова (орієнтовна) дата, а також на те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правих відносин, відтак склад цивільно-правового порушення у діях відповідача відсутній, що виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені/штрафу) внаслідок затримки введення будинку в експлуатацію. Також відповідач зазначає, що запланований строк прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію було перенесено не з його вини, а через особливості будівництва та настання обставин непереборної сили.
05.11.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому зазначив, що викладені відповідачем обставини не звільняють його від цивільно-правової відповідальності, встановленої договором, а доводи про настання обставин непереборної сили не підтверджені жодними доказами.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.08.2023 між Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» (сторона 2) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (сторона 3) було укладено договір № 202/1249 про придбання житла (для окремих категорій населення на умовах співфінансування за кошти, передбачені у бюджеті міста Києва на 2023 рік) (далі - Договір).
У розділі 1 Договору наведено визначення термінів, що вживаються у Договорі, зокрема: об'єкт будівництва - «Житловий будинок з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом (з виділенням частки квартир для потерпілих від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній « Еліта-центр ») на АДРЕСА_2 » (пункт 1.1); об'єкт нерухомості - складова та невід'ємна частина об'єкта будівництва, яка виражена у вигляді квартири, майнові права на яку на день укладення Договору належать стороні 2 (пункт 1.2); майнові права - це правові підстави для отримання права власності на об'єкт нерухомості стороною 3 в майбутньому, які виникають з моменту завершення будівництва на об'єкті будівництва та передачі стороною 2 документів, необхідних для оформлення права власності на об'єкт нерухомості (пункт 1.3).
Відповідно до пункту 2.1 Договору предметом Договору є об'єкт нерухомості, майнові права на який придбаваються для сторони 3 у власність (спільну часткову власність), на умовах співфінансування стороною 1 та стороною 3 в об'єкті будівництва, у порядку та на умовах передбачених цим Договором, та у відповідності до вимог чинного законодавства з наступними характеристиками:
- будівельна адреса: АДРЕСА_2 ;
- номер квартири - 167;
- поверх розташування - 4;
- кількість кімнат - 1;
- проектна площа - 42,20 кв.м, у тому числі: загальна площа - 42,20 кв.м, житлова площа - 16,80 кв.м.
У пункті 2.8 Договору викладено підтвердження сторони 2 про те, що на момент укладення Договору об'єкт будівництва має ступінь готовності 90%. Закінчення будівництва (запланований термін прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію) та здійснення підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж: у IV кварталі 2023 року - 31.12.2023, згідно з листом сторони 2 від 31.07.2023 № 84.
Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна Договору, тобто загальна вартість об'єкта нерухомості, який сторона 2 зобов'язується передати стороні 3 після прийняття в експлуатацію закінченого об'єкта будівництва, з урахуванням вартості інженерних мереж, проектних, опоряджувальних робіт та устаткування становить 1 336 333,34 грн, крім того ПДВ - 267 266,66 грн, разом - 1 603 600,00 грн, які сплачуються у формі та спосіб, відповідно до вимог та умов Договору, а саме:
- сума грошових коштів, яка сплачується стороною 3 на рахунок сторони 2 становить 801 800,00 грн (підпункт 3.1.1);
- сума грошових коштів, яка сплачується стороною 1 на рахунок сторони 2 становить 801 800,00 грн (підпункт 3.1.2).
Абзацом 3 пункту 3.2 Договору передбачено, що будь-які платежі, які необхідно буде здійснити додатково, в тому числі, в зв'язку зі зміною площі об'єкта нерухомості, після отримання обмірів, проведених КП КМР «КМ БТІ» або іншими юридичними особами, що мають ліцензію на проведення технічної інвентаризації, що підтверджується технічним паспортом на квартиру, здійснюються виключно стороною 3.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що сторона 2 зобов'язується прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт будівництва, здійснити підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та передати об'єкт нерухомості стороні 3 по акту приймання-передачі об'єкта нерухомості - у IV кварталі 2023 року.
Наведене кореспондується із підпунктом 6.1.8 пункту 6.1 Договору, у якому визначено обов'язки сторони 2 побудувати об'єкт будівництва з додержанням будівельних норм, стандартів і правил відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, здійснити підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж (води, електроенергії, опалення, каналізації, тощо), забезпечити прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта будівництва на підставі акту готовності об'єкта будівництва до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката про засвідчення відповідності закінченого будівництвом об'єкта, та передати об'єкт нерухомості стороні 3 в термін, що визначений пунктом 5.1 розділу 5 Договору, на підставі акта приймання-передачі об'єкта нерухомості.
Відповідно до пункту 7.3 Договору за невиконання або неналежне виконання стороною 2 своїх договірних зобов'язань щодо передачі об'єкта нерухомості стороні 3, сторона 2 сплачує стороні 3 та стороні 1 пеню в розмірі 1 відсоток від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення терміну виконання договірних зобов'язань, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент невиконання зобов'язання щодо передачі об'єкта нерухомості.
Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором (пункт 8.1 Договору).
Листом № 87 від 10.08.2023 відповідач повідомив позивача про те, що ОСОБА_1 сплатив відповідно до умов Договору грошові кошти в сумі 801 800,00 грн, у зв'язку з чим просив позивача також сплатити 801 800,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 680 від 14.08.2023 позивачем перераховано на рахунок відповідача 801 800,00 грн на виконання умов Договору.
Позивач зазначає, що у встановлений в Договорі строк відповідач не виконав свої зобов'язання щодо передачі об'єкта нерухомості третім особам, у зв'язку з чим, з метою досудового врегулювання спору, він направив відповідачу претензію № 056-5432 від 06.08.2025, у якій просив сплатити пеню в розмірі 124 038,46 грн. Відповідач вказану претензію отримав, проте відповіді не надав.
З огляду на те, що відповідач не виконав зобов'язання щодо передачі об'єкта нерухомості третім особам, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 124 038,46 грн пені.
Заперечуючи проти задоволенні позову, відповідач зазначає, що у Договорі було визначено лише орієнтовну дату прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, яку було перенесено не з його вини, а через особливості будівництва та настання обставин непереборної сили. Крім того відповідач доводить те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правих відносин, відтак склад цивільно-правового порушення у діях відповідача відсутній, що виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення пені внаслідок затримки введення будинку в експлуатацію.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Судом встановлено, що позивачем та третіми особами у порядку та в строки, встановлені Договором було сплачено відповідачу 1 603 600,00 грн в рівних частинах по 801 800,00 грн за визначений Договором об'єкт нерухомості, що підтверджується платіжною інструкцією № 680 від 14.08.2023 та листом відповідача № 87 від 10.08.2023, у зв'язку з чим позивач та треті особи набули права вимагати від відповідача передати третім особам об'єкт нерухомості відповідно до умов Договору.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 2.8 Договору визначено, що закінчення будівництва (запланований термін прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію) та здійснення підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж заплановано у IV кварталі 2023 року, тобто до 31.12.2023.
Водночас у пункті 5.1 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт будівництва, здійснити підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та передати об'єкт нерухомості третім особам по акту приймання-передачі об'єкта нерухомості у IV кварталі 2023 року.
Статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За правилами статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Тобто у пункті 5.1 Договору сторони чітко визначили термін виконання зобов'язання щодо прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта будівництва, здійснення підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та передачі об'єкта нерухомості третім особам - IV квартал 2023 року, тобто сторони передбачили конкретну календарну дату, яка має неминуче настати - не пізніше 31.12.2023 як останнього дня відповідного кварталу.
У зв'язку з цим суд вважає не релевантним посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 369/6303/19, згідно з якою встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об'єкта будівництва до експлуатації.
Суд зауважує, що якщо дата прийняття будинку в експлуатацію була запланованою, то вона має настати саме в той день, який був визначений договором купівлі-продажу майнових прав (у даному випаду - 31.12.2023), тоді як орієнтована дата може змінитися у силу різних обставин, тому й Верховний Суд у постанові від 22.07.2020 у справі № 369/6303/19 указує на невизначеність умов такого правочину.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 757/25889/21-ц, у якій досліджувалося питання різниці між «запланованим» та «орієнтовним» строком та викладено висновок про те, що указані поняття не є тотожними.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що в установлений Договором термін відповідач забезпечив закінчення будівництва, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта будівництва, підключення закінченого будівництвом об'єкта будівництва до інженерних мереж на постійній основі та передачу третім особам у власність та в натурі зазначеного в Договорі об'єкта нерухомості, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови Договору.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Суд не може повною мірою погодитись з відповідачем у тому, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правових відносин, тому з його боку відсутній склад цивільно-правового порушення.
У цьому контексті варто зазначити, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів передбачає певній комплекс дій та закінчується реєстрацією відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачею сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Відповідач не є особою, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, проте є особою, що здійснює будівництво.
Відтак зобов'язання відповідача забезпечити прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта будівництва слід розуміти так, що відповідач мав вчинити дії, необхідні та від нього залежні, щоб у встановлений Договором термін закінчений будівництвом об'єкт будівництва було прийнято в експлуатацію органами державного архітектурно-будівельного контролю, включно із поданням декларації про готовність об'єкта до експлуатації або акта готовності об'єкта до експлуатації, чого, втім, не забезпечив.
Відносини відповідача з органами державного архітектурно-будівельного контролю не є цивільно-правовими.
Водночас відносини між позивачем та відповідачем засновані на Договорі, відтак є цивільно-правовими, тому до них застосовуються норми Цивільного кодексу України в тому числі про цивільно-правову відповідальність за вину, як її складову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 11 Договору та не надає доказів повідомлення позивача та третіх осіб про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення пункту 11.3 Договору.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
В якості непереборних обставин, що вплинули на виконання робіт на об'єкті будівництва, відповідач посилається на те, що будівництво ведеться в умовах воєнного стану і загальної мобілізації, а також повітряних тривог, що суттєво впливає на терміни проведення будівельних робіт. Також відповідач посилається на те, що у зв'язку з виробничою потребою виникла необхідність в заміні технічних умов приєднання до газорозподільної системи об'єкту будівництва, які потребували затвердження АТ «Київгаз», що зайняло багато часу. Крім того затримка погодження зовнішніх мереж з боку ПрАТ АК «Київводоканал» вплинула на терміни проведення монтажних робіт по влаштуванню даних мереж та їх підключення до об'єкту будівництва, а виконання робіт із прокладанням зовнішніх мереж, потребує отримання контрольної картки на порушення благоустрою, яку можливо отримати тільки після погодження проектної документації, як на підключення зовнішніх мереж електропостачання, так і на зовнішні мережі водопостачання та водовідведення.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю вчасно виконати свої зобов'язання за Договором, беручи до уваги те, що Договір було укладено після введення в Україні воєнного стану, а відтак відповідач мав усвідомлювати умови, в яких буле здійснюватися будівництво й розумно оцінювати можливість виконання зобов'язань в узгоджені сторонами терміни. Так само відповідачем не доведено надзвичайного та невідворотного характеру обставин, що склалися під час здійснення будівельних робіт на об'єкті будівництва.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 7.3 Договору за невиконання або неналежне виконання стороною 2 своїх договірних зобов'язань щодо передачі об'єкта нерухомості стороні 3, сторона 2 сплачує стороні 3 та стороні 1 пеню в розмірі 1 відсоток від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення терміну виконання договірних зобов'язань, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент невиконання зобов'язання щодо передачі об'єкта нерухомості.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов'язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пункту 7.3 Договору за прострочення виконання зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд виявив у ньому помилку, що полягає у неправильному визначенні розміру облікової ставки Національного банку України в період з 01.02.2025 по 06.03.2025.
З урахуванням викладеного суд здійснює перерахунок пені не виходячи за заявлений позивачем період нарахування, згідно з яким загальний розмір пені складає 122 444,74 грн, який розраховано наступним чином:
- 01.02.2025 - 06.03.2025 (801 800,00 x (2 x 14,50 : 365) x 34 днів : 100) = 21 659,58 грн;
- 07.03.2025 - 01.08.2025 (801 800,00 x (2 x 15,50 : 365) x 148 днів : 100) = 100 785,16 грн.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 122 444,74 грн.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2 989,09 грн - на відповідача, в розмірі 38,91 грн - на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сов-Інвест» (просп.Перемоги, буд.45, м.Київ, 03057; ідентифікаційний код 34879874) на користь Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул.Володимирська, буд.42, м.Київ, 01030; ідентифікаційний код 24378016) пеню в розмірі 122 444 (сто двадцять дві тисячі чотириста сорок чотири) грн 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 989 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 09 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11.12.2025.
Суддя Т.П. Капцова