1-кп/130/101/2025
130/3163/24
Іменем України
11.12.2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в м. Жмеринка в режимі відеоконференції із захисником обвинуваченого адвокатом ОСОБА_3 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Балки Барського району Вінницької області та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працюючого, одруженого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, відомості про який внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020130000471 від 19.10.2024,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_3 ,
Обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до Закону України №3543-ХІІ від 21.10.1993 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 136/2223 від 11.10.2024, на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, та продовжений Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 № 470/2024, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3891-ІХ від 23.07.2024, підлягав призову на військову службу за мобілізацією. Так, 11 жовтня 2024 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 вручено повістку для прибуття о 07 годині 30 хвилин 12 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою призову на військову службу під час мобілізації та для подальшої відправки до військової частини НОМЕР_1 , однак, військовозобов'язаний ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки, про що складено акт відмови від отримання повістки та у визначений час ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, за місцем проживання був відсутній, на телефонні дзвінки не відповідав. В подальшому, 25.10.2024 ОСОБА_4 повторно вручено повістку для прибуття о 08:00 год. 28 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте, військовозобов'язаний ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки, про що складено акт відмови від отримання повістки та у визначений час ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, на телефонні дзвінки не відповідав. Діючи умисно, ОСОБА_4 , всупереч ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, маючи для цього можливість та не маючи правових підстав на відстрочку від призову за мобілізацією, не будучи особою, що не підлягає призову на військову службу у період мобілізації, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, 12.10.2024 та 28.10.2024 для проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився, чим порушив порядок комплектування Збройних Сил України та ухилився від призову під час мобілізації.
Суд кваліфікує вказані дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Обвинувачений ОСОБА_4 винуватим себе у вчиненні кримінального правопорушення не визнав. Пояснив, що з 2015 року він почав вивчати релігію. В 2020 році став неохрещеним свідком Єгови, в листопаді 2022 року охрестився, був вісником, в січні 2024 став священнослужителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Вперше працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 вручили повістку рік тому приблизно в жовтні, однак він відмовився від отримання повістки через релігійні переконання. Не було умислу на вчинення злочину, так як він не ухилявся, законопослушно з'явився на виклик по повістці та пройшов військово-лікарську комісію. За результатом висновку військово-лікарської комісії він є придатним до військової служби. На дату, коли потрібно було з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 12.10.2024 він не з'явився та при врученні повістки вдруге він також відмовився від її отримання через релігійні переконання. Просив у військоматі та міськраді змінити йому військову службу на альтернативну, з приводу цього звертався з письмовими заявами. Зазначав, що має на утриманні та доглядає батька, який є інвалідом другої групи. Документів про надання відстрочки на момент вручення повісток не мав, так як групу інвалідності батько отримав пізніше. Не мав жодного наміру ухилятися від військового обов'язку, так як ОСОБА_6 забороняє вбивати та брати до рук зброю та у військовій службі для нього є все неприйнятним, навіть носіння та отримання форми. Згоден бути в статусі цивільної особи, що не пов'язана з військовою службою. Дана ситуація в країні йому небайдужа, він допомагав переселенцям у їх розміщенні. Так як він не мав умислу на ухилення від призову, просив виправдати його.
Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 у взводі охорони та в його обов'язки входить оформлення документів, виписка повісток, сповіщення громадян. 25.10.2024 ОСОБА_4 вручалася бойова повістка, від отримання якої він відмовився, так як він являється свідком ОСОБА_8 і не має права брати в руки зброю. На момент вручення повістки ОСОБА_9 не мав права на відстрочку, не був заброньованим, перебував на військовому обліку та згідно висновку ВЛК був придатним до військової служби. Альтернативної служби під час дії воєнного стану немає, закріплення зброї є обов'язковим за кожним військовослужбовцем.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділення військового обліку. ОСОБА_4 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 було доручено вручити йому повістку вдруге. З працівником поліції ОСОБА_11 разом поїхали до місця проживання ОСОБА_4 , який вийшов разом із дружиною та відмовився від отримання повістки, про що складено акт та зафіксовано даний факт на відеокамеру. ОСОБА_4 повідомлялося після його відмови від отримання повістки усно на яку дату та час йому необхідно прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Перед врученням першої повістки ОСОБА_4 пройшов ВЛК, згідно результатів якої він є придатним до військової служби, він перебував на військовому обліку, не був заброньований, права на відстрочку не мав. ОСОБА_4 говорив про необхідність замінити йому військову службу на альтернативну. Йому пояснили, що альтернативної служби у воєнний стан немає, військова служба по мобілізації не замінюється іншим видом служби. Під час дії воєнного стану можна виконувати завдання по захисту країни не тримаючи зброю в руках.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що є заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 . Військовозобов'язаний ОСОБА_4 в жовтні 2024 відмовився від отримання бойової повістки, у зв'язку з релігійними переконаннями про що було складено відповідний акт. Він пройшов військово-лікарську комісію, бронювання та відстрочки не мав. По висновку ВЛК придатний до військової служби. В день відправки до військової частини ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився. Законом не передбачено заміни військової служби на альтернативну, можливо тільки у разі строкової служби. Військова служба по мобілізації не замінюється іншим видом служби.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що працює заступником начальника сектору поліцейських офіцерів громади Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області. Відносно ОСОБА_4 з ІНФОРМАЦІЯ_3 було надано звернення, про те, що він отримав бойову повістку, по якій не з'явився. ІНФОРМАЦІЯ_5 було скеровано матеріали кримінального провадження. Разом із поліцейським офіцером громади ОСОБА_13 по вказівці слідчого ОСОБА_4 необхідно було вручити повістку про явку до слідчого для допиту. В цей час також був присутній працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 , який повторно мав вручити ОСОБА_4 бойову повістку 25.10.2024 на 28.10.2024 під час чого ОСОБА_4 відмовився від її отримання, у зв'язку із релігійними переконаннями. Представником ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було роз'яснено що це не є підставою для не призову та в подальшому складено акт відмови від отримання повістки та зафіксовано на відеозапис. Працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 також роз'яснював ОСОБА_4 про те, що відсутня альтернативна служба для призову по мобілізації.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що працював заступником начальника - начальником мобілізаційного відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , до його повноважень входило призов на військову службу по мобілізації та формування команд на відправку до військової частини. 11.10.2024 ОСОБА_4 вручалась повістка на 12.10.2024, від отримання якої він відмовився про що складено акт відмови. Прав на відстрочку на момент вручення повістки не було, ОСОБА_4 повідомив, що є віруючою людиною та не може брати в руки зброю. Під час складання акту відмови від отримання повістки ОСОБА_4 було усно повідомлено про дату та час прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини та те, що є можливість служити у війську без використання зброї, однак вона закріплена обов'язково за кожним військовослужбовцем.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що є релігійним представником свідків Єгови, є співвіруючим з ОСОБА_4 , з яким познайомився приблизно в 2020-2021 роках, вони разом проповідували. Зазначив, що ОСОБА_4 не може бути ухилянтом, так як він регулярно проповідує та його релігійне переконання не дозволяє йому служити у війську. Він проповідує публічно, приходить на зібрання вже протягом багатьох років. Свідки ОСОБА_8 не можуть воювати, неприйнятним у військовій службі для свідків Єгови є одягання форми, складання присягу, користування зброєю, однак вони можуть служити альтернативну службу як цивільна особа. ОСОБА_4 офіційно вважається свідком Єгови з 2022 року, тобто з моменту охрещення.
Судом досліджені докази, надані стороною обвинувачення:
витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024020130000471, згідно якого 18.10.2024 о 19:02 год. через канцелярію Жмеринського РВП надійшло звернення з ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що 02.10.2024 ОСОБА_4 під особистий підпис отримав повістку, згідно якої останній був зобов'язаний прибути 12.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшої відправки до в/ч НОМЕР_2 , однак у день відправки ОСОБА_4 до РТЦК не прибув (а.с. 104);
повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.10.2024 №7946, згідно якого на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», (зі змінами, внесеними Указами Президента України №342/2022 від 17.05.2022, №574/2022 від 12.08.2022, №758/2022 від 07.11.2022, №59/2023 від 06.02.2023, №255/2023 від 01.05.2023, №452/2023 від 26.07.2023, №735/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №272/2024 від 06.05.2024, №470/2024 від 23.07.2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»), керуючись Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідно до статті 60 Кримінально-процесуального кодексу України повідомлено про кримінальне правопорушення за ознаками ст. 336 Кримінального кодексу України, скоєне громадянином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Мобільний телефон: НОМЕР_3 . 11.10.2024 року громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатами якої був визнаний придатним до проходження військової служби. За результатами вивчення було встановлено, що громадянин ОСОБА_4 не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», (зі змінами, внесеними Указами Президента України №342/2022 від 17.05.2022, №574/2022 від 12.08.2022, №758/2022 від 07.11.2022, №59/2023 від 06.02.2023, №255/2023 від 01.05.2023, №452/2023 від 26.07.2023, №735/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, 272/2024 від 06.05.2024, №470/2024 від 23.07.2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації»), підлягає призову на військову службу під час мобілізації. 11 жовтня 2024 року було проведено вручення повістки громадянину ОСОБА_4 для прибуття о 07 годині 30 хвилин 12 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою призову на військову службу під час мобілізації та в подальшому відправки до військової частини НОМЕР_2 , однак військовослужбовець ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки, про що було складено відповідний акт відмови від отримання повістки та в усній формі, в присутності свідків було доведено те, що він повинен з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 12.10.2024 о 07:30 год. Однак, у день відправки до військової частини військовозобов'язаний ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, за місцем проживання був відсутній, на телефонні дзвінки не відповідав (а.с. 105);
рапорт заступника начальника - начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 від 16.10.2024, згідно якого ОСОБА_14 виявлено факт скоєння військовозобов'язаним ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ознаками ст. 336 КК України. 11.10.2024 було проведено вручення повістки ОСОБА_4 для прибуття на 07.30 год. 12.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою призову на військову службу під час мобілізації та подальшої відправки до військової частини НОМЕР_2 , однак військовозобов'язаний ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки та в усній формі в присутності свідків було доведено про те, що він повинен з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 12.10.2024 о 07:30 год. Однак, у день відправки до військової частини військовозобов'язаний ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, за місцем проживання був відсутній, на телефонні дзвінки не відповідав (а.с. 106);
картка обстеження та медичного огляду, згідно якої ОСОБА_4 придатний до військової служби (а.с. 109-110);
довідка військово-лікарської комісії від 11.10.2024 №136/2223, згідно якої солдат запасу ОСОБА_4 придатний до військової служби (а.с. 111);
копія військового квитка серії НОМЕР_4 , з якого вбачається, що ОСОБА_4 в Збройних силах не служив, 14.04.2023 визнаний придатним для військової служби (а.с. 112-114);
копія повістки від 11.10.2024, згідно якої ОСОБА_4 наказано прибути о 07:30 год. 12.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
акт відмови від отримання повістки від 11.10.2024, згідно якого акт складений ОСОБА_14 в присутності ОСОБА_12 , ОСОБА_17 в присутності ОСОБА_4 про те, що 11.10.2024 військовозобов'язаному ОСОБА_4 було вручено повістку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою призову на військову службу під час мобілізації та подальшої відправки до військової частини НОМЕР_2 на 07.30 год. 12.10.2024. Однак військовозобов'язаний ОСОБА_4 у категоричній формі та без поважних на те причин відмовився від отримання повістки, у зв'язку з цим йому було повідомлено що на виконання Законів України «Про правовий режим воєнного стану», Указу президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами, внесеними Указом президента України №49/2024 від 05.02.2024 року), Указу президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами, внесеними Указом президента України 50/2024 від 05.02.2024) та згідно статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» йому належить з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 07.30 12.10.2024 для призову на військову службу під час мобілізації та подальшої відправки до військової частини НОМЕР_2 (а.с. 116);
акт відмови від отримання повістки від 25.10.2024 згідно якого під час здійснення оповіщення ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з релігійними переконаннями. Текст повістки про явку на 08.00 год. 28.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 було доведено ОСОБА_4 о 13.35 год. 25.10.2024 (а.с. 124);
протокол огляду речей від 27.10.2024 із дослідженим в судовому засіданні диском, згідно яких предметом огляду являється відеозапис із нагрудної боді камери ПОГ СПОГ ВВГ Жмеринського РВП ОСОБА_18 . В ході перегляду файлу встановлено, що заступник начальника СПОГ ВВГ Жмеринського РВП ОСОБА_11 підходить до брами зеленого кольору, за якою знаходяться ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_19 . Після того як ОСОБА_11 представився та на прохання пред'явив службове посвідчення, останній ознайомив ОСОБА_4 та ОСОБА_19 зі змістом повістки про виклик та вручив їх ОСОБА_4 та ОСОБА_19 для подальшого ознайомлення та прибуття до Жмеринського РВП ГУНП для проведення слідчих дій. Після отримання повістки про виклик до Жмеринського РВП підійшов працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 , який представився начальником групи військового обліку сержантів та солдатів запасу ОСОБА_10 та повідомив наступне: що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 призначено до команди НОМЕР_5 та останньому необхідно прибути о 08.00 год. 28.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 . Далі на 00:05:20 год. під час довготривалої дискусії між працівником РТЦК та ОСОБА_4 та ОСОБА_19 на предмет вручення та отримання бойової повістки ОСОБА_4 на пропозицію ОСОБА_10 отримати повістку відмовляється на 00:10:04 год. даного відеозапису, аргументуючи це тим, що «справою займається поліція», а також тим, що неодноразово до ІНФОРМАЦІЯ_3 були надіслані заяви про прохання замінити військову службу на невійськову. На 00:10:14 год. працівник РТЦК та СП розпочав складати акт відмови від отримання повістки. На 00:11:30 год. ОСОБА_4 зазначив, що відмовляється отримувати повістку, у зв'язку з релігійними переконаннями. На 00:15:40 год. ОСОБА_10 записує акт відмови від отримання повістки заступника начальника СПОГ ВВГ Жмеринського РВП ОСОБА_11 в якості свідка події та на 00:17:12 год. працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 закінчив складання акту відмови від отримання повістки, на запитання чи бажає ОСОБА_4 записати в акті причини відмови останній відмовився. Окрім цього, впродовж всього відеозапису між учасниками даної події відбувалися розмови про предмет військової служби (а.с.125-128);
лист ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.10.2025 №8222 військовозобов'язаний ОСОБА_4 із заявою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_3 не звертався (а.с. 129);
лист КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» від 30.10.2024 №1167/01-04 ОСОБА_4 за медичною допомогою за період з 12.10.2024 по 28.10.2024 не звертався (а.с. 132);
лист КНП «Жмеринська ЦРЛ» від 30.10.2024 №2369/01-02 ОСОБА_4 12.10.2024 та 28.10.2024 за медичною допомогою не звертався (а.с. 133);
довідка №16380 від 10.10.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_4 з 20.11.2024 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. 14.01.2024 він призначений на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору (а.с. 134);
заява від 25.02.2023, з якою ОСОБА_4 25.02.2023 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_20 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що він не може служити як солдат і брати зброю до рук з релігійних переконань (а.с. 135);
заява від 11.10.2024, з якою ОСОБА_4 11.10.2024 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_21 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що він не може служити як солдат і брати зброю до рук з релігійних переконань (а.с. 136);
заява від 01.03.2023, з якою ОСОБА_4 01.03.2023 звернувся до секретаря міської ради ОСОБА_22 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що він не може служити як солдат і брати зброю до рук з релігійних переконань та готовий виконувати громадські роботи не пов'язані з військовими діями (а.с. 137).
Судом досліджено докази, надані стороню захисту:
довідка №16380 від 10.10.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_4 з 20.11.2024 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. 14.01.2024 він призначений на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору;
заява від 25.02.2023, з якої вбачається, що ОСОБА_4 25.02.2023 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_20 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що він не може служити як солдат і брати зброю до рук з релігійних переконань;
заява від 11.10.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_4 11.10.2024 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_21 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що він не може служити як солдат і брати зброю до рук з релігійних переконань;
заява від 01.03.2023, з якої вбачається, що ОСОБА_4 01.03.2023 звернувся до секретаря міської ради ОСОБА_22 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що він не може служити як солдат і брати зброю до рук з релігійних переконань та готовий виконувати громадські роботи не пов'язані з військовими діями;
витяг із сайту мережі «Інтернет», у якому описано чому свідки Єгови не беруть участі в війнах;
відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 батько ОСОБА_4 - ОСОБА_23 має другу групу інвалідності довічно;
згідно висновку ОСОБА_23 рекомендовано соціальні послуги, а саме: отримання соціальної послуги догляду на непрофесійній основі від фізичної особи;
згідно копії довідки про відстрочку від 20.02.2025 №832 ОСОБА_4 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так як він має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи. Строк дії до 09.05.2025.
згідно витягу з резерву ОСОБА_4 перебуває на обліку, є придатним за постановою ВЛК, відстрочка діє до завершення мобілізації.
Суд приймає вищезазначені докази надані прокурором, клопотань від сторони захисту про визнання їх неналежними чи недопустимими доказами суду не надходило.
Не довіряти вказаним доказам прокурора у суду відсутні підстави, бо вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.
Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації при обставинах, викладених в вироку суду, доведена повністю.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 зазначила, що матеріалами справи доведено, що обвинувачений ОСОБА_4 має сталі релігійні переконання, які несумісні з військовою службою. Тож відмова від повістки є проявом його сталих релігійних переконань. Норма ч.4 ст.35 Конституції України є нормою прямої дії та спеціальною нормою. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 особи, які мають несумісні із військової службою релігійні переконання, під час військового стану не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України за умови наявності доказів сумлінності відмови особи від військової служби та мотивів такої відмови. Тож за встановлених в суді обставин обвинувачений ОСОБА_4 має право на сумлінну відмову від військової служби. Просить виправдати обвинуваченого у пред'явленому обвинуваченні.
Суд не приймає докази та вступні промови, надані обвинуваченим та стороною захисту та покази обвинуваченого та не погоджується з позицією сторони захисту та обвинуваченого з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконанням та щодо відсутності складу злочину, передбаченого ст.336 КК України в діях обвинуваченого ОСОБА_4 з огляду на наступне.
Аргументи обвинуваченого ОСОБА_4 з приводу того, що він не мав умислу на вчинення злочину , не ухилявся від призову на військову службу під час мобілізації та не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконанням суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Стаття 336 КК України передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Об'єктивна сторона цього правопорушення виявляється в бездіяльності, а саме ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним та придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації, без поважних причин не прибув 12.10.2024 та 28.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки у військову частину НОМЕР_2 для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, чим ухилився від призову за мобілізацією.
При цьому обвинувачений ОСОБА_4 діяв з прямим умислом, оскільки останній усвідомлював протиправний характер своїх дій (бездіяльності) та мав намір вчинити саме так з метою уникнути призову за мобілізацією.
Таким чином, умисна бездіяльність обвинуваченого ОСОБА_4 підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 336 КК України ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 також зазначила, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 з приводу ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не є злочинними, обвинувачений не ухилявся від громадського обов'язку і правомірно вимагав надати йому можливість проходити військову службу на альтернативних засадах, через свої релігійні переконання. При цьому вона посилалася на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Адян та інші проти Вірменії», «Феті Демірташ проти Турції», «Аванесян проти Вірменії», «Християнська Релігійна організація Свідків Єгови в НКР проти Вірменії», «Руткаускас проти Литви».
Ці доводи обвинуваченого та захисника суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 4 ст. 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з ч. 1ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
Частиною 2 цієї статті передбачено обмеження права громадян на проходження альтернативної служби в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Статтею 2 вказаного закону передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.
Отже можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну службу Закон не передбачає.
Відповідно до постанови Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025 у справі № 573/838/24: «Об'єднана палата зазначає, що питання, поставлене стороною захисту в цій справі, полягає в тому, чи узгоджується кримінальна відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації з правом особи на свободу думки, совісті та релігії, яке закріплено в Конституції України й міжнародних договорах, ратифікованих Україною.
Суд вказує, що положення статті 18 Пакту не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов'язань, передбачених статтею 9 ЕКПЛ, допускається відповідно до статті 15 ЕКПЛ, однак об'єднана палата враховує, що з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов'язань за цією статтею було відкликано.[2] Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.
Об'єднана палата зазначає, що призов на військову службу під час мобілізації здійснює суттєвий вплив на звичайний спосіб життя особи, оскільки вона забезпечує захист держави, а не продовжує займатися своєю попередньою діяльністю, вимушена змінити місце перебування (проживання), не може залишати військової частини, тощо. Також такий призов може мати певний вплив, в тому числі змінити, можливості особи звичним для неї способом сповідувати ту чи іншу віру, відвідувати релігійні та пов'язані з ними заходи.
Однак право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним.
Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Пакту і частина 2 статті 9 Конвенції в схожих виразах допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров'я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).
Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.
Об'єднана палата зазначає, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
На думку об'єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов'язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Як вважає об'єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.
Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Об'єднана палата не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об'єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Об'єднана палата не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
За таких обставин, на думку об'єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
Тому об'єднана палата констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Щодо пропорційності такого обмеження об'єднана палата визнає, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.
Суд не може оцінювати, який спосіб реалізації прав сумлінних відмовників і узгодження їх з легітимними інтересами суспільства є найкращим, оскільки це компетенція Парламенту. Однак суд зазначає, що ключовим є саме організація процесу такого врахування з тим, щоб особи, які є сумлінними відмовниками були залучені до виконання завдань, які не пов'язані із носінням та/або використанням зброї.
Об'єднана палата визнає, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Хоча питання відмови від виконання наказу, який передбачав носіння або використання зброї, не є предметом цього розгляду, об'єднана палата визнає, що мотиви відмови від виконання такого наказу необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.
Водночас об'єднана палата вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об'єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов'язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.
Таким чином, об'єднана палата робить висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.»
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно ч. 5, 6 ст. 13 «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи, що висновок Об'єднаної палати Верховного Суду є обов'язковим щодо застосування норм права, тому суд відхиляє доводи захисника про необхідність прийняття до уваги висновку Верховного Суду від 02.05.2024 по справі № 344/12021/22.
Враховуючи викладене, судом встановлено у діях обвинуваченого ОСОБА_4 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, тому відсутні підстави для виправдувального вироку.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є нетяжким злочином, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 є раніше не судимим, вперше притягується до кримінальної відповідальності за нетяжкий злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину та хворого батька, є священнослужителем - служителем (дияконом) збору релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні». Ці обставини суд відносить до обставин, які пом'якшують покарання.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені.
Згідно висновку досудової доповіді відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т. ч. окремих осіб). У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та покласти на особу додаткові обов'язки, передбачені ч.3 ст.76 КК України не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 не розкаявся, оскільки щире каяття, характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання. Дане ставлення було відсутнє у обвинуваченого ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах завдають ще більшої шкоди інтересам суспільства та через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
Суд враховує відсутність каяття з боку обвинуваченого ОСОБА_4 і те, що вчинений ним злочин пов'язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов'язком кожного громадянина захищати свою країну.
Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.
Процесуальні витрати та речові докази у провадженні відсутні.
Керуючись статтями 373, 374 КПК України,
Обвинуваченого ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відраховувати з дня затримання для виконання вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок суду може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя