ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2025Справа № 910/7395/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, вул. Автозаводська, буд.2, м. Київ, код ЄДРПОУ 44725823)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСТ Ексім" (01001, пров. Рильський, буд.6, м. Київ, код ЄДРПОУ 44975160)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Компанія "GREAT BEAR TEHNOLOGY-BULGARIA LTD" (Республіка Болгарія, EIK BG040636942, адреса: Sofia 1172, Izgrev district zh.k DIANABAD, bl. 17, fl.5, of. 4, Bulgaria)
про стягнення 3 789 192,12 грн
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання;
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСТ Ексім" (далі - відповідач) про стягнення 3 789 192,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Державним контрактом № 22/2-158-VDK-25 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від 19.02.2025 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано 1 632 741,32 грн пені та 2 156 45,80 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 22.07.2025.
14.07.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, мотивований тим, що порушення зобов'язання відбулося у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань іноземним контрагентом. У випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, Товариство просило суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
21.07.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано заяву про відкладення судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 02.09.2025.
01.09.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано додаткові пояснення у справі.
01.09.2025 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
02.09.2025 в системі "Електронний суд" Обуховим Володимиром Владиславовичем, представником GREAT BEAR TEHNOLOGY-BULGARIA LTD сформовано заяву про вступ у справу як третьої особи.
29.09.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано клопотання про поновлення строку на подання доказів, долучення їх до матеріалів справи та відкладення судового засідання.
У судовому засіданні 30.09.2025 поновлено строк та долучено до матеріалів справи докази подані відповідачем. У клопотанні про відкладення розгляду справи відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 залучено до участі у справі третю особу та відкладено розгляд справи на 21.10.2025.
06.10.2025 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано заяву про виконання ухвали суду від 30.09.2025.
20.10.2025 в системі "Електронний суд" представником третьої особи сформовано пояснення в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки поданий позов є передчасним, так як поданий без застосування обов'язкового досудового порядку, встановленого п.8.2. договору, також останній просив розгляд справи проводити без участі представника.
21.10.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано додаткові пояснення по справі.
Ухвалою від 21.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 18.11.2025.
В судовому засіданні 18.11.2025 оголошено перерву до 02.12.2025.
01.12.2025 в підсистемі «Електронний суд» позивачем сформовано клопотання про долучення доказів, а 02.12.2025 відповідачем сформовано заперечення на клопотання про долучення доказів.
Судом досліджено клопотання про долучення доказів та встановлено, що Державний контракт № 22/2-159VDK-25 від 19.02.2025 долучений до матеріалів справи - помилково. Тому, суд приймає до розгляду Державний контракт № 22/2-158VDK-25 від 19.02.2025 який є предметом розгляду даної справи.
В судовому засіданні 02.12.2025 представник позивача, підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, представник третьої особи в засідання суду не з'явився про розгляд справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 02.12.2025 було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19.02.2025 між Агенцією та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСТ Ексім» (далі - Відповідач, ТОВ «УМО Україна», Виконавець) було укладено Державний контракт № 22/2-158-VDK-25 (Далі - Контракт) на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони (копія з додатками додається).
Відповідно до п. 1.1 Контракту Виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації Товарів (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язуються прийняти та оплатити Товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність Товару наведено в Додатку 2 до Контракту.
Загальна вартість (ціна) Товару за Контрактом становить 30 806 440,00 грн (п. 2.2 Контракту). У відповідності до Специфікації Виконавець взяв на себе обов'язок поставити Товар у загальній кількості 200 комплектів до 20.03.2025. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом четвертим пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 3.4. Державного контракту датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки партії Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі партії Товару за Контрактом.
Пунктом 4.1. Державного контракту встановлено, що Виконавець зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації.
У відповідності до пункту 7.1. Державного контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Контракту.
Пунктом 7.2. державного контракту визначені види порушень та санкції за них, зокрема: у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Згідно пункту 11.1. Контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 20.07.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
Позивач вказує, товар обумовлений умовами договору не поставлений, в зв'язку з чим 27.03.2025 останній звернувся до Відповідача з претензією про сплату суми коштів нарахованих за неналежне виконання зобов'язань, проте, вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.
В подальшому, Агенцією направлено повідомлення про розірвання Контракту (від 07.05.2025 № 24-8414), в односторонньому порядку відповідно до п. 12.1. Контракту з 13.05.2025.
Отже, позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Державним контрактом № 22/2-158-VDK-25 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від 19.02.2025 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано 1 632 741,32 грн пені та 2 156 45,80 грн штрафу.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №22/2-158-VDK-25 від 19.02.2025, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Положеннями статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 689 ЦК України).
Відповідно до пункту 3.4. Державного контракту датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки партії Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі партії Товару за Контрактом.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до частини 1 статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Положеннями статті 669 ЦК України встановлено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Пунктом 4.1. Державного контракту встановлено, що Виконавець зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації.
За умовами Специфікації товарів (Додаток 1 до Контракту) Товариство зобов'язалося Загальна вартість (ціна) Товару за Контрактом становить 30 806 440,00 грн (п. 2.2 Контракту). У відповідності до Специфікації Виконавець взяв на себе обов'язок поставити Товар у загальній кількості 200 комплектів до 20.03.2025.
Доказів належного виконання своїх зобов'язань за Державним контрактом Товариством не було надано і такі відсутні у матеріалах справи.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, Суд дійшов до висновку про те, що Відповідачем було порушено зобов'язання за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №22/2-158-VDK-25 від 19.02.2025 у частині передання всієї кількості товару.
У зв'язку з цим Агенцією на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України та пункту 7.2. Державного контракту заявлено до стягнення 1 632 741,32 грн пені, нарахованої за період з 21.03.2025 по 12.05.2025 на вартість непоставленого товару у розмірі 30 806 440,00 грн, та 2 156 450,80 грн штрафу, який становить 7% від вартості непоставленого товару у розмірі 30 806 440,00 грн.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тлумачення приписів наведеної норми права дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, вказаних санкції можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штраф.
Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014 у справі №3-1гс14 і цей висновок послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, від 28.03.2024 у справі №905/405/22, від 04.05.2023 у справі №910/21298/21, а також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.
За умовами договору випливає, що він є державним контрактом та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім цього, Агенція є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки (https://www.spfu.gov.ua/ua/content/spf-subekti-gospodaruvannya.html).
Пунктом 7.2. Державного контракту визначені види порушень та санкції за них, зокрема:
1) у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Оскільки відповідачем не здійснено поставку товару у строк передбачений договором, перевіривши наданий Агенцією розрахунок пені, суд вважає його арифметично правильними, такими, що підлягає задоволенню у сумі 1 632 741,32 грн.
Щодо вимоги про стягнення 2 156 450,80 грн штрафу (7% від вартості непоставленого товару у розмірі 30 806 440,00 грн) суд звертає увагу Позивача на наступне.
Судом встановлено, що положення пункту 1) пункту 7.2. Державного контракту аналогічні (ідентичні) положенням абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України, тобто умовами Державного контракту не передбачено іншого розміру штрафних санкцій, а тому штраф застосовується у розмірі, передбаченому абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України - 7% від вартості непоставленого товару.
09.01.2025 було прийнято Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" (далі - Закон №4196-IX).
28.02.2025 Закон №4196-IX набрав чинності та був введений в дію 28.08.2025.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 17 Закону №4196-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім, зокрема пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.
У відповідності до положень пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.
У преамбулі Державного контракту зазначено, що вказаний правочин було укладено з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії російської федерації проти України, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини (громадян України).
Крім цього, у пункті 1.3. державного контракту Сторони визнають та підтверджують, що укладання ними цього Контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" без застосування видів (процедур) закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі", та відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що приписи пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф в розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до Відповідача.
Таким чином, вимога Позивача про стягнення штрафу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Щодо заявленого клопотання відповідача зменшити розмір штрафних санкцій на 99%, розглянувши яке, суд вказує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Звертаючись до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 суд зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Водночас, Верховний Суд неодноразово вказував, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21).
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21.
З матеріалів справи вбачається, що Державний контракт було укладено у зв'язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Судом враховано характер спірної продукції та її цільове спрямування та призначення в умовах воєнного стану.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги ступінь виконання Державного контракту (не було поставлено жодного комплекту Товару), виходячи із загальних засад цивільного законодавства, зокрема верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності, а також відмову у стягненні штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення пені, а тому відповідне клопотання Товариства не підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" покладається на сторони пропорційно розміру задавлених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСТ Ексім" (01001, місто Київ, провулок Рильський, будинок 6; ідентифікаційний код 44975160) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2; ідентифікаційний код 44725823) 1 632 741 (один мільйон шістсот тридцять дві тисячі сімсот сорок одну) грн 32 коп. пені та 45 470 (сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят) грн 31 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА