ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2025Справа № 910/5086/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» (вул. Вишгородська, 45А/4, оф.34 А, м. Київ, 04114)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» (вул. Лаврська, 16,м. Київ, 01015)
про стягнення 14 533,65 грн.
Представники сторін: не викликались
Приватне підприємство «ПРОГРЕСБУД-2000» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» про стягнення 14 533,65 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору підряду в частині своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5086/25, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача надати суду належним чином засвідчену копію рахунку № 0086 від 01.10.2024 року.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у справі № 910/5086/25 через відділ діловодства суду 03.06.2025 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів від 03.06.2025, а саме: копії рахунку № 0086 від 01.10.2024 року.
Крім того, 18.09.2025 через систему «Електронний суд» від Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, з доданими доказами, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Абзац 2 пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначає, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/5086/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 13.05.2025 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 13.05.2025 року о 18 год. 09 хв. підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету сторони.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.05.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
При цьому, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 статті 184 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як встановлено судом за матеріалами справи, Приватним підприємством «ПРОГРЕСБУД-2000», як постачальником/виконавцем, було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер», як покупцю/замовнику, рахунок на оплату № 0086 від 01.10.2024 на загальну суму 58902,00 грн., у томи числі ПДВ, як передоплата на виконання робіт на замовлення замовника за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32 А.
У відповідності до вказаного рахунку відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» грошові кошти у сумі 44 368,35 грн. як «передоплата на виконання (ізоляційних) робіт згідно рахунка № 0086 від 01.10.2024, у тому числі ПДВ - 20% 7394,73 грн.», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №3005 від 01.10.2024 року на вказану суму.
Заперечень щодо факту здійснення відповідачем передплати в сумі 44 368,35 грн. за виконання ізоляційних робіт, а також доказів пред'явлення претензій щодо суми та терміну такого перерахування від позивача до суду не надходило.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками, без будь-яких зауважень Акт виконаних робіт №001-010/24 від 19.10.2024 року «Надання послуг на замовлення замовника за адресою м. Київ, вул. Велика Василькіська, 32а» на загальну суму 58 902,00 грн., за змістом якого ПП «ПРОГРЕСБУД-2000» на замовлення ТОВ «Прем'єр Буланжер» за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32-а, здійснило монтаж кабелю ВВГигд 4*16 (жосткий), влаштувало прохід через цегляну стіну для 2-х кабелів, влаштувало ящик розриву, перепідключило в існуючому щиті (виведення існуючого вводу в новий щит та переключення в щиті розриву, монтаж АП), пусконалагоджувальні роботи, підключення кавомашини та системи ОВіК (згідно до тех/завдання), від'єднання, демонтаж зі зливом води, винесення з мінус першого поверху, пакування та загрузку ємкості бойлера/для подальшого транспортування на об'єкт по вул. В. Житомирська.
Таким чином, виходячи з приписів статті 202 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, що на підставі зазначеного рахунку на оплату № 0086 від 01.10.2024, платіжної інструкції №3005 від 01.10.2024 та акту виконаних робіт №001-010/24 від 19.10.2024, сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
Так, зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався надати послуги з виконання ремонтних робіт та встановлення обладнання на об'єкті відповідача, а відповідач в свою чергу зобов'язався оплатити такі ремонтні роботи та встановлення обладнання.
Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами у спрощений спосіб договору про надання послуг було спрямоване на надання позивачу відповідачем послуг з монтажу електричного кабелю та підключення генератора за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32а, а відтак, виконаному позивачем обов'язку виконання робіт, прийнятих згідно Акту виконаних робіт № 001-010/24 від 19.10.2024 року на суму 58 902,00 грн., кореспондує обов'язок відповідача як замовника з оплати визначених рахунком № 0086 від 06.08.2021 року послуг (з урахуванням здійсненої передоплати).
Наразі, факт прийняття послуг з монтажу електричного кабелю та підключення генератора за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32а, згідно вказаного акту виконаних робіт № 001-010/24 від 19.10.2024 року відповідачем підтверджується засвідченим відбитком печатки підписом представника ТОВ «Прем'єр Буланжер» (замовника) на акті.
При цьому, як вбачається із наданого позивачем акту, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акта виконаних робіт, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем домовленостей про надання послуг в частині, зазначеній у вказаному акті, до суду не надходило.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе за укладеним у спрощений спосіб Договором зобов'язання з надання послуг з монтажу електричного кабелю та підключення генератора за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32а, в обсягах, зазначених в Акті виконаних робіт № 001-010/24 від 19.10.2024 року, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Крім того, факт надання послуг та прийняття їх замовником на час підписання акту виконаних робіт сторонами не заперечується.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є акт приймання наданих послуг/виконаних робіт, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість наданих послуг (послуг з монтажу електричного кабелю та підключення генератора за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32а).
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що вартість ремонтних робіт з встановлення обладнання була визначена спільно позивачем та відповідачем в акті виконаних робіт №001-010/24 від 19.10.2024 року, що не суперечить приписам глави 61 Цивільного кодексу України та складає 58 902,00 грн.
Доказів узгодження сторонами іншого розміру оплати/вартості наданих за Договором послуг матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання замовником (відповідачем) Акту виконаних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за фактично надані позивачем послуги з монтажу електричного кабелю та підключення генератора.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте, не зважаючи на виконання позивачем ремонтних робіт зі встановлення обладнання, відповідач повного розрахунку не здійснив, у зв'язку з чим з урахуванням попередньо сплаченого авансу в сумі 44 368,35 грн. за замовником - ТОВ «Прем'єр Буланжер» рахується заборгованість у загальній сумі 14 533,65 грн., як різниця за виконанні роботи згідно акту наданих робіт №001-010/24 від 19.10.2024 року, втім не покриті розміром авансу відповідача.
З метою досудового врегулювання спору та у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по оплаті виконаних позивачем робіт, позивач звертався до відповідача з претензією б/н від 10.04.2025 року щодо сплати заборгованості за актом виконаних робіт №001-010/24 від 19.10.2024 року в сумі 14533,65 грн. протягом 7 днів з дня отримання даної претензії.
Факт надсилання вказаної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист №0830300025741 від 11.04.2025 року, фіскального чеку від 11.04.2025 року та накладною №0830300025741 від 11.04.2025.
Згідно наявної в матеріалах справи інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження вказаного поштового відправлення №0830300025741, претензія була отримана відповідачем 15.04.2025 року.
Проте, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, оскільки сторонами у справі строків оплати наданих послуг узгоджено не було, з урахуванням приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України та факту звернення 11.04.2025 року позивача до відповідача з претензією б/н від 10.04.2025 про сплату заборгованості, відповідач з урахуванням дати її отримання 15.04.2025 року був зобов'язаний здійснити оплату у сумі 14 533,65 грн. за Актом виконаних робіт №001-010/24 від 19.10.2024 року у строк до 22.04.2025 року включно.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо оплати залишку коштів за надані позивачем послуги з монтажу електричного кабелю та підключення генератора за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32а, в розмірі 14 533,65 грн., у встановлений строк ст. 530 ЦК України, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 14 533,65 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за виконані позивачем роботи згідно акту наданих робіт №001-010/24 від 19.10.2024 року, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань у встановлений законом строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг з монтажу електричного кабелю та підключення генератора за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 32а, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 533,65 грн. боргу підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить суд стягнути з відповідача в розмірі 15 000,00 грн. суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, в поданій у відповідності до приписів ст. 162 ГПК України позивачем до позовної заяви долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зокрема, на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., які позивач просив суд покласти на відповідача.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми частини 8 ст. 129 ГПК вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
В свою чергу, заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи відповідачем суду не надано.
Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження розміру понесених витрат позивачем надано суду копії: Договору про надання правової допомоги №10-03/23 від 10.03.2023; акту приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) №18-09/25 від 18.09.2025 на суму 15 000,00 грн., квитанції до прибуткового касового ордера №01 від 18.09.2025 на суму 15 000,00 грн.; ордеру на надання правничої допомоги на ім'я ПП «ПРОГРЕСБУД-2000», серії АА №1567309 від 23.04.2025 на ім'я адвоката Старик Володимира Михайловича.
За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи №910/5086/25, склала 15 000,00 грн.
Суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання" (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
В статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" наведені види адвокатської діяльності, а також роз'яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
З матеріалів справи вбачається, що між Приватним підприємством «ПРОГРЕСБУД-2000», (позивач у справі, клієнт за договором) та Адвокатським об'єднанням «АНВО ГРУП» (виконавець за договором) 10.03.2023 укладено Договір про надання правової допомоги №10-03/33 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені даним Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного Договору. З метою надання правової допомоги Клієнту та представництва його інтересів, Клієнт доручає здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з виконанням умов даного Договору: адвокату Старику Володимиру Михайловичу, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ЛВ № 000301 від 22 лютого 2016 року, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Львівської області № 47 від 25.01.2016 року, та його помічникам чи іншим працівникам; адвокату Молиню Роману Петровичу, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ТР № 000290 від 27 квітня 2018 року, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Тернопільської області № 155/8 від 27.04.2018 року, та його помічникам чи іншим працівникам. Під правовою допомогою в даному Договорі розуміється представництво інтересів Клієнта в рамках будь-яких суспільних правовідносин, включаючи, але не обмежуючись, вказаних у п. 1.6. даного Договору, захист прав та законних інтересів Клієнта у судах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, перед іншими особами - як в рамках судових спорів, так і у всіх інших правовідносинах. Клієнт може давати доручення щодо конкретних юридичних послуг (правової допомоги) шляхом направлення Виконавцю окремого письмового замовлення в довільній формі.
При цьому судом враховано, що у договорі про надання правової допомоги №10-03/33 від 10.03.2023 року допущено описку в найменуванні організаційно-правової форми клієнта, оскільки за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ЄДРПОУ: 30725954, організаційно-правова форма клієнта/позивача є «приватне підприємство», тоді як, у договорі зазначено «товариство з обмеженою відповідальністю», втім, на переконання суду наведене не впливає на його чинність та не зумовлює його недійсність, а тому такий договір приймається судом, як належний доказ у справі на підтвердження витрат на правничу допомогу.
Згідно пункту 5.1 договору даний договір набуває чинності з дати його підписання і діє до « 31» грудня 2023 року, за умови, що всі невиконані зобов'язання, включаючи ті, що стосуються сплати передбачених в Договорі платежів, передбачених цим Договором, лишатимуться дійсними до моменту їх належного виконання.
При цьому, за умовами пункту 5.2 договору у разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору Клієнт не заявить про свій намір припинити його дію, цей Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.
Доказів того, що ПП «ПРОГРЕСБУД-2000», як клієнтом за договором, заявлено намір про розірвання договору про надання правової допомоги №10-03/33 від 10.03.2023, матеріли справи не місять, а відтак суд приходить висновку, що строк дії продовжено щонайменше до 31.12.2025 року.
Відповідно до пункту 1.2. договору Виконавець представляє інтереси Клієнта у всіх судах системи судоустрою України відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а саме: в місцевих, апеляційних судах та Верховному Суді при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення; а також в арбітражних (третейських судах) відповідно до ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
За умовами пункту 1.4 договору юридичні послуги надаються на виконання п.п.1.1., 1.2. даного Договору та полягають в наступному: надання консультацій, роз'яснень, усних та письмових довідок з правових питань: складання заяв, скарг, підготовка договорів, додаткових угоди, звернень та інших документів правового характеру; представництво в судах, в органах державної виконавчої служби, в усіх інших органах державної влади та місцевого самоврядування, перед фізичними особами та юридичними особами; на вимогу Клієнта Адвокати АО «АНВО ГРУП» здійснюють відповідальне зберігання документів Клієнта (первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинах з контрагентами, податкової звітності, установчих документів тощо) за місцем знаходження робочого місця Адвокатів АО «АНВО ГРУП», а також у приміщеннях (кабінетах, камерах схову, сейфах тощо), що орендуються Адвокатами АО «АНВО ГРУП» та АО «АНВО ГРУП» з метою надання правової допомоги Клієнту відповідно до умов даного Договору. Визначений Клієнтом перелік документів передається Адвокатам АО «АНВО ГРУП», а також повертається Клієнту на його вимогу, на підставі відповідного Акту прийому-передачі, що складається уповноваженими представниками Клієнта та Адвокатом АО «АНВО ГРУП» та скріплюється відтисками печаток Сторін (за наявності).
Кінцевий фактичний розмір винагороди фіксується в актах передачі-приймання послуг, яка оформляються Сторонами за результатами кожного місяця надання послуг. Оплата послуг виконавця може бути здійснена шляхом передоплати на підставі рахунку, виставленого Виконавцем (пункти 2.1., 2.2. договору).
Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження обсягу понесених у справі витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію підписаного обома сторонами договору акту приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) №18-09/25 від 18.09.2025 року, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги щодо консультації, узгодження правової позиції, підготовки позовної заяви про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за договором будівельного підряду.
Так, згідно вказаного акту перелік наданих адвокатом послуг включає: консультацію клієнта, узгодження правової позиції - 2 000,00 грн., підготовки позовної заяви про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за договором будівельного підряду - 13 000,00 грн.
При цьому, як зазначено у вказаному Акті, клієнт претензій до якості наданих адвокатом послуг не має.
В якості доказів оплати наданих адвокатським об'єднанням послуг до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордера №01 від 18.09.2025 на суму 15 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи № 910/5086/25 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляв адвокат Старик Володимир Михайлович на підставі ордеру на надання правничої допомоги на ім'я ПП «ПРОГРЕСБУД-2000», серії АА №1567309 від 23.04.2025, та яким через систему «Електронний суд» подано, зокрема, позовну заяву, а також клопотання про долучення доказів б/н від 03.06.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 13.05.2025 року, клопотання про долучення б/н від 18.09.2025 року доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, подані позивачем документи щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката в рамках розгляду спору у даній справі №910/5086/25 є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України.
Суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.
Відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу .
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.
За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Як свідчать матеріали справи, у Акті п приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) №18-09/25 від 18.09.2025 року в окремий вид послуг виділено консультацію клієнта, узгодження правової позиції вартістю 2 000,00 грн., у зв'язку з чим суд зазначає, що виділення в окремий вид та включення до складу послуг, наданих адвокатом, послуг з консультації та узгодження правової позиції, на переконання суду, не може бути виділене в окремий вид послуг, позаяк є обов'язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, в даному випадку позивача, а відтак поглинаються послугами підготовки позовної заяви у даній справі.
Судом взятий до уваги і той факт, що надаючи послуги з підготовки позовної заяви у даній справі, виконавець вказує про підготовку позову про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за договором будівельного підряду, вартістю 13 000,00 грн., у той же час, подана до суду позовна заява в межах даної справи не містить відомостей про нарахування та вимог про стягнення штрафних санкцій та компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, а правовідносини виникли внаслідок конклюдентних дій позивача та відповідача спрямованих на укладення договору у спрощений спосіб та виникнення відповідного роду зобов'язань.
При цьому судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/5086/25 охоплює типові обставини та факти, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.
Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів, які підлягали оцінці суду (рахунок, акт, платіжна інструкція та претензія), відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд доходить висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, неспівмірною є вартість таких послуг правничої допомоги.
Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з позивача саме в розмірі 15 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат.
Також судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, враховуючи обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником позивача документів, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат позивача до 5 000,00 грн. від попередньо заявленої суми 15 000,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
При цьому судом враховано обставини звернення позивача до суду з позовною заявою б/н від 23.04.2025 року через систему «Електронний суд», у зв'язку з чим застосуванню підлягають приписи ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", згідно якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Буланжер» (вул. Лаврська, 16,м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 38237816) на користь Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» (вул. Вишгородська, 45А/4, оф. 34 А, м. Київ, 04114, код ЄДРПОУ 30725954) 14 533 (чотирнадцять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 65 коп. основного боргу, 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 09 грудня 2025 року.
СуддяА.М. Селівон