пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
03 грудня 2025 року Справа № 903/940/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу
за позовом: Луцької міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЦ Шопена»
про стягнення 943912,04 грн,-
за участі представників-учасників справи:
від позивача: Бондарчук Роман Ігорович, витяг з ЄДР;
від відповідача: н/з
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Суть спору: 25.09.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЦ Шопена» про стягнення 943912,04 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як власник об'єкту нерухомого майна - виробничого корпусу та гаража на п'ять боксів, розташованих на земельній ділянці комунальної власності, за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 22, кадастровий номер 071010000:11:020:0075, за період з 01.10.2022 по 05.06.2024 безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав.
Ухвалою суду від 26.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.10.2025. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзив та наявні докази - в строк 5 днів з дня його отримання, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання позивачу.
Ухвалою суду від 22.10.2025 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відкладено за клопотанням позивача на 04.11.2025.
Суд встановив, що ухвали суду від 26.09.2025 та 22.10.2025 доставлені відповідачу в його електронний кабінет системи «Електронний суд», що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронного листа, а відтак останній належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
29.10.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про збільшення розміру позовних в якій просить стягнути з відповідача 943912,04 грн.
У судовому засіданні 04.11.2025 судом постановлено на місці прийняти заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки це право позивача та він його реалізував до закінчення підготовчого засідання. Має місце нова ціна позову 943912,04 грн (429704,81 + 514207,23). Крім того, повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 18.11.2025.
18.11.2025 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява у якій просить суд підготовче засідання провести за відсутності представника Луцької міської ради. Крім того, зазначають, що підтримують позовні вимоги, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечують.
18.11.2025 представники позивача та відповідача не прибули у судове засідання, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання (ухвала суду від 04.11.2025 доставлена сторонам до електронного кабінету 06.11.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).
18.11.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), враховуючи відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання та строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 03.12.2025.
У судовому засіданні 03.12.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
Відповідач у судове засідання 03.12.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належно повідомлений про час і місце розгляду справи, що стверджується довідкою про доставку електронного листа, в його електронний кабінет 19.11.2025 о 12:05 год
Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
23.10.2008 між Луцькою міською радою та ТзОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Волиньагропроект» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,3889 га, яка знаходиться за адресою Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена, 22 (кадастровий номер 111340011) строком на 25 років. Договір зареєстровано в Державному реєстрі земель від 18.11.2008 за №040807700489. Земельна ділянка надана в оренду для обслуговування адміністративних та господарських будівель.
У зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно (виробничий корпус, гараж на 5 боксів) на вул. Шопена, буд. 22 від ТзОВ «Проектно-вишукувальний інститут «Волиньагропроект» до ТзОВ «Лідер-КМ», на підставі ст. 120, 141 Земельного кодексу України, між Луцькою міською радою та ТзОВ «Проектно вишукувальний інститут «Волиньагропроект» укладено додаткову угоду від 27.10.2015 про припинення договору оренди землі у відповідності до п. 4 якої вона набуває чинності після її підписання сторонами та повернення земельної ділянки Луцькій міській раді по акту приймання передачі. Крім того, 27.10.2025 дня сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
Позивач зазначає, що відповідно до повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 01.03.2023 №ПВ-0700000142023 у зв'язку із помилкою у присвоєнні декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів - 0710100000:11:134:0011, які були зареєстровані до 01.01.2013 та перенесені до Державного земельного кадастру, відомості про земельну ділянку за адресою: Волинська область , м. Луцьк, вул. Шопена, 22 згідно договору оренди землі від 18.11.2008 №040807700489 внесені до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 071010000:11:020:0075.
Зазначене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 443929802 від 18.09.2025 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.05.2025 № НВ0000877772025.
Згідно з актом приймання-передачі від 01.10.2019 об'єкти нерухомого майна виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м. передано до статутного капіталу ТзОВ «ТОЦ «Шопена».
Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 01.10.2019 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 847333107101).
У подальшому відповідно до акту приймання-передачі від 05.06.2024 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТзОВ «Офшоп» та право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 06.06.2024 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 847333107101).
Луцькою міською радою на юридичну адресу Відповідача направлявся лист від 15.08.2025 №1.1-35/4645/2025 з вимогою добровільно сплатити кошти в сумі 597523,96 грн за період користування з 01.01.2022 по 05.06.2024 . Разом з тим, вказаний лист повернуто міській раді у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Отже, звертаючись до суду із позовом, позивач доводить, що відповідач як власник об'єкту нерухомого майна - виробничого корпусу та гаража на п'ять боксів, розташованих на земельній ділянці комунальної власності, за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 22, кадастровий номер 071010000:11:020:0075, за період з 01.10.2019 по 05.06.2024 безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав у розмірі 943912,04 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Суд встановив, що земельна ділянка кадастровий номер 071010000:11:020:0075, площею 0,3889 га, є об'єктом комунальної власності, який у відповідності до положень ст. ст. 123, 124 ЗК України може використовуватись юридичною особою приватного права лише на підставі та умовах оренди.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частина 1 стаття 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 стаття 120 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20.
Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 звернув увагу на те, що одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об'єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не впливає ні на її розмір, ні на обов'язок власника будівлі сплачувати за користування цією земельною ділянкою.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Як встановлено судом, згідно з актом приймання-передачі від 01.10.2019 об'єкти нерухомого майна виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м. передано до статутного капіталу ТзОВ «ТОЦ «Шопена».
Право власності за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 01.10.2019 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 847333107101).
Суд враховує, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20.
При цьому, належне відповідачу на праві власності нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 071010000:11:020:0075, яка належить на праві комунальної власності територіальної громади міста Луцька в особі Луцької міської ради.
Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20, від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, від 07.09.2022 у справі №925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 925/1082/20.
З урахуванням всього вищезазначеного, суд зазначає, що у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору, власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України безвідносно до (незалежно від) здійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень частини 9 статті 79-1 Земельного кодексу України.
Як вбачається із листа Головного управління ДПС у Волинській області від 30.05.2025 № 5511/5/03-20-04-04-05 ТОВ «Шопена» за 2018-2024 рр. земельну ділянку площею 0,3889 га з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 за адресою м. Луцьк, вул. Шопена, будинок 22, за даними ІКС «Податковий блок» не декларували та не сплачували. Згідно реєстру речових прав інформація щодо оренди земельних ділянок ТОВ «Шопена» та ТОВ «Офшоп» відсутня.
Відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).
Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Таким чином, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав.
У постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі №320/5877/17 (пункт 71).
Правова позиція, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.
Згідно з наявним у матеріалах справи витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.08.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 071010000:11:020:0075 у 2023 році становила 8557422,84 грн.
Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25.07.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 071010000:11:020:0075 у 2024 році становила 9014896,45 грн.
Відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, де вказано, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить (для земель несільськогосподарського призначення): за 2019 рік - 1,1; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,1; 2022 рік - 1,15; 2023 рік - 1,051; 2024 рік - 1,12.
З долученого позивачем (до заяви про збільшення розміру позовних вимог) розрахунку орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 вбачається, що при здійсненні його розрахунку позивач застосував ставку орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 “Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами згідно з рішеннями міської ради від 23.03.2011 № 7/9, від 30.11.2011 №16/7, від 26.01.2012 № 20/90, від 28.02.2013 №38/60, №69/39 від 28.01.2015 та від 21.03.2017 №20/27.
Позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів всього на суму 943912,04 грн із застосуванням нормативно грошової оцінки у розмірі 6780571,42 грн за період з 01.10.2019-31.12.2019, з 01.01.2020-29.02.2020, з 01.04.2020-31.12.2020, з 01.01.2021-31.12.2021, з 01.01.2022-31.12.2022, з 01.01.2023-31.12.2023 та із застосуванням нормативно грошової оцінки у розмірі 7458628,56 грн з 01.01.2024-05.06.2024.
Між тим, суд встановив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 071010000:11:020:0075 за 2019-2024 рік з врахуванням пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України складає:
- у 2024 році: 9014896,45 грн (згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);
- у 2023 році: 8577422,84 грн (згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);
- у 2022 році: 7458628,56 грн (8577422,84/1,15);
- у 2021 році: 6780571,42 грн (745862,56/1,1);
- у 2020 році: 6780571,42 грн (6780571,42/1);
- у 2019 році: 6780571,42/1 грн (6780571,42/1).
Суд звертає увагу, що відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою має обчислюватись із врахуванням понижуючого коефіцієнту окремо для кожного року (періоду) нарахування, тобто із застосуванням вищезазначених нормативно грошових оцінок земельної ділянки.
Крім того, суд критично оцінює поданий позивачем розрахунок в частині нарахування 186465,71 грн за період з 01.04.2020-31.12.2020 із нормативно грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 6780571,42 грн.
При здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою у зазначеній частині, позивач не врахував положення Закону України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» відповідно до якого за період з 01 березня по 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
Отже, у розрахунку за вказаний період, не слід враховувати квітень місяць 2020 року, а необхідно здійснювати нарахування саме з 01.05.2020 по 30.12.2020.
Також нарахування безпідставно збережених коштів за 2022 рік необхідно виходити із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 7458628,56 грн, за 2023 рік із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 8577422,84 грн, за 2024(за період з 01.01.2024 по 05.06.2024) із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 9014896,45 грн.
Враховуючи вищезазначене, суд здійснивши самостійний розрахунок безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, встановив, що їх розмір становить 1021296,62 грн, а саме:
- 51272,27 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6780571,42 грн за період з 01.10.2019-31.12.2019 (всього 92 дні);
- 169514,29 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6780571,42 грн за періоди з 01.01.2020-29.02.2020 та з 01.05.2020 по 30.12.2020 (всього 305 днів);
- 203417,14 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6780571,42 грн за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;
- 223758,86 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 7458628,56 грн за період з 01.01.2022 по 31.12.2022;
- 257322,69 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 8577422,84 грн за період з 01.01.2023 по 31.12.2023;
- 116011,37 грн із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 9014896,45 грн за період з 01.01.2024 по 05.06.2024 (всього 157 днів).
Варто зазначити, що до вказаних правовідносин не застосовуються норми про відшкодування збитків, зокрема, ст. 153 ЗК України та Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993. Особа, яка користується земельною ділянкою без правової на те підстави, акумулювала у себе певну суму за рахунок власник землі - суму, яку вона зобов'язана була заплатити за оренду. Саме цю сум користувач повинен повернути власнику відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному разі наявні усі три вказані ознаки.
По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою з кадастровим номером 071010000:11:020:0075.
Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності (01.10.2019) на об'єкти нерухомого майна, а саме виробничий корпус /літер А-4/ площею 4245,2 кв. м., гараж на 5 боксів /літер Б-1/ площею 138,2 кв. м.
Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте відповідачем нерухоме майно, згідно статті 181 ЦК України (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни її призначення), є органічно і нерозривно пов'язаною з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результат відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, ще має вноситися на користь Луцької міської ради на підставі договору оренди земельно ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.
Плата за землю - це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов'язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів (Розділ XII. Податкового кодексу України), відповідно підлягала зарахуванню до місцевого бюджету Луцької територіальної громади.
Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання Луцькою міською радою.
Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини "Федоренко проти України" від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У даних правовідносинах недоотримані Луцькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини "виправданого очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності Луцької територіальної громади.
Як вже зазначалось вище, норми ст. ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Тобто, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майне права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Крім того, Велика палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
З огляду на викладене, суд встановив, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Проте, відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Судом встановлено, що підставною сумою безпідставно збережених коштів відповідачем за визначені позивачем періоди у розрахунку позовних вимог є 1021296,62 грн. Проте враховуючи, що позивач просить стягнути з відповідача 943912,04 грн, суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог на підставі ч.2 ст. 237 ГПК України, тому з врахуванням предмету позову ця сума є обґрунтованою та підставною.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 943912,04 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи наведене, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, 11326,94 грн (943912,04*1,5%*0,8) сплаченого судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЦ Шопена» (69005, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Перемоги, будинок 131В, офіс 22, код ЄДРПОУ 43206046) на користь Луцької міської ради (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) 943912,04 грн (дев'ятсот сорок три тисячі дев'ятсот дванадцять гривень 04 коп.) безпідставно збережених коштів та 11326,94 грн (одинадцять тисяч триста двадцять шість гривень 94 коп.) сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 11.12.2025
Суддя А. С. Вороняк