08 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/625/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Погребняк А.М.,
за участю представників сторін,
позивача - Кемінь В.В.;
відповідача - Рудницька Ю.О.;
інших -не прибули;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, за вх. №2168 п/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 25.09.25 ( повний текст 06.10.25, суддя Пушко І. І. ) у справі № 917/625/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», м. Київ,
до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго», м. Полтава,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», вул. Шолуденка, 1, м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Полтавська обласна рада, м. Полтава,
про стягнення 101 215 785,02 грн.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго» (відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», Полтавська обласна рада, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений природний газ у серпні-вересні 2024 року на загальну суму 101 215 785,02 грн, з них: основний борг - 88 555 246,78 грн; 3 % річних - 785 274,57 грн; пеня - 6 965 714,56 грн; інфляційні втрати - 4 909 549,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого природного газу на умовах публічного договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», типову форму якого затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.09.2025 у справі №917/625/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (36008, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Польська, будинок, 2А, ЄДРПОУ 03338030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна Компанія Нафтогаз України (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ЄДРПОУ 40121452) 88 555 246,78 грн основного боргу; 785 274,57 грн - 3 % річних; 1 393 142,91 грн - пені; 4 909 549,11 грн - інфляційних втрат, 847 840,00 грн судового збору. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2025 у справі №917/625/25 у частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення: 5 572 571,65 грн. - пені та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення 5 572 571,65 грн. - пені, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Апелянт вважає, що висновок суду про наявність підстав для зменшення розміру пені у спірних правовідносинах, ґрунтується на неправильному застосуванні судом норм чинного законодавства України, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України та не відповідає сформованій та сталій судової практиці.
Матеріали справи не містять доказів про те, що сплата 6 965 714,56 грн. може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, що цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним для нього.
Суд першої інстанції не врахував, що застосування до відповідача заявленої суми пені, яка є співрозмірною у порівнянні як з прибутком відповідача так і з поставленим йому товару, не ставить під загрозу господарську діяльність останнього, та неминуче не призведе до втрати як ліквідності так платоспроможності відповідача. Відтак, заявлена сума пені не є надмірно великою до непогашеного боргу відповідача.
Посилається на те, що договір сторонами укладено під час дії правового режиму воєнного стану, а тому відповідач усвідомлював можливість несприятливих обставин ведення господарської діяльності у воєнний стан, оскільки самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та несе господарський ризик. Умови воєнного стану впливають на діяльність обох сторін правочину та враховуючи значення їх виду діяльності, - позивача (торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (основний) та відповідача (виробництво електроенергії (основний) та, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря).
Апелянт зазначає, що ряд об'єктів позивача, також, зазнали пошкодження під час війни.
На думку апелянта, відповідачем допущено значний строк прострочення виконання грошового зобов'язання за договором, а недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів, у відповідності до положень ст. 617 ЦК України, не є підставою для звільнення його від відповідальності зі сплати неустойки. 6 965 714,56 грн пені складає ~ 7,86 % від наявної суми боргу (88 555 246,78 грн.), тобто є співмірною.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, за вх. №2168 п/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 25.09.25 у справі №917/625/25; встановлено учасникам справи строк до 07.11.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи; витребувано матеріали справи №917/625/25 з Господарського суду Полтавської області.
До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №917/625/25.
10.11.2025 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує на те, що включення ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до реєстру постачальника останньої надії відбулось внаслідок існування у ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» заборгованості перед ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», до якої ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» не мало відношення, але як вбачається з листування, що відбувалось між відповідачем та ТОВ «Нафтогаз Трейдинг», позиція ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» була зведена до того, що саме ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» повинно було здійснити оплату заборгованості ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» задля продовження перебування в реєстрі постачальника зі спеціальними обов'язками. Також під час розгляду справи судом першої інстанції ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надавались докази, з яких вбачається, що підприємство прагнуло врегулювати питання погашення заборгованості попереднього виробника теплової енергії - ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» задля залишення в портфелі постачальника ПСО. ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» внаслідок того, що на його балансі тільки тимчасово перебувало окреме майно ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ», а також через раніше напрацьовані борги ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» перед ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» в сумі 354 448 466,24 грн., до яких відповідач не має жодного відношення, ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» стало борговим заручником на суму 169 277 566,20 грн. разом зі штрафними санкціями.
Відповідач зазначає на те, що крім заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз України», у ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» існує кредиторська заборгованість на загальну суму 775 560 687,06 грн., в тому числі, стягнута за рішеннями судів. Фінансовий збиток ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» за січень-лютий 2025 року склав 132 824 153,75 грн. Апелянтом залишено поза увагою, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» зверталося до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» із листами про реструктуризацію суми заборгованості (від 03.04.2025 №29-17/1081, від 22.05.2025 №29-17/1477, але відповіді від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» отримано не було.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 призначено справу № 917/625/25 до розгляду на 08.12.2025; повідомлено, що участь сторін у судовому засіданні не є обов'язковою.
Також, колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
У судове засідання 08.12.2025 представники сторін прибули, висловились на підтримку своїх доводів та заперечень.
Представники третіх осіб в судове засідання 08.12.2025 не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Як зазначалося вище, рішенням по справі позов задоволено частково.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
Позивач, відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017 №880, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України від 09.04.2015 № 329-VIII “Про ринок природного газу» (далі Закон № 329), постачальник “останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/9976/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124150202) було відмовлено в задоволенні позову ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» до ТОВ “Газопостачальна компанія (ГК) “Нафтогаз Трейдинг», зокрема, стосовно заявлених вимог про визнання протиправними дій відповідача по виключенню позивача з реєстру постачальників ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС з 01.04.2024; про зобов'язання відповідача внести зміни до реєстру споживачів ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» шляхом включення позивача як споживача з 01.04.2024 до реєстру постачальників ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС.
ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (позивач) брав участь у розгляді справи № 910/9976/24 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Судовими актами у справі № 910/9976/24 встановлено, що ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» не визначено “постачальником останньої надії» у порядку, встановленому Законом України “Про ринок природного газу», оскільки таким постачальником є ТОВ “ГК “Нафтогаз України» (позивач); договір постачання природного газу споживачу - ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» в частині постачання природного газу постачальником ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» припинив свою дію 31.03.2024.
Лист ТОВ “Оператор газотранспортної системи України» від 26.02.2025 № ТОВВИХ-25-3191, інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ0000ХAK0U00A та Довідка форми 10, видана ТОВ “Полтавагаз» як оператором ГРМ, копії яких додані позивачем до позовної заяви, підтверджують факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника “останньої надії» в період з 01.08.2024 по 31.08.2024 та з 01.09.2024 по 29.09.2024 (далі - спірний період), а також віднесення газу, спожитого відповідачем у відповідний період, до портфеля позивача як постачальника “останньої надії».
Факт належності відповідачу як суб'єкту ринку природного газу (споживачу) персонального ЕІС-код 56ХQ0000ХАК0U00А був встановлений рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.03.2025 за участю цих же сторін, яке набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126223517), а тому не підлягає доказуванню відповідно до приписів ч.4 ст.75 ГПК України.
Позивач повідомив відповідача листом від 01.08.2024 про те, що саме ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (позивач) є постачальником газу для відповідача як постачальник “останньої надії» (ПОН); підключення до ПОН було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, в зв'язку з відсутністю точок відповідача у Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Копія Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії» (далі - Типовий договір), відповідно до умов якого постачальником є позивач, наявна в матеріалах справи.
Відповідно до п.п. 4.2 Типового договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
За матеріалами справи, обсяг природного газу, використаний відповідачем у спірному періоді та внесений в алокацію позивача як постачальника “останньої надії» ТОВ (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить з 01.08.2024 по 31.08.2024 - 1 570, 446 тис. м куб.; з 01.09.2024 по 29.09.2024 - 1517,441 тис. м.куб.
Позивач здійснив нарахування вартості спожитого відповідачем (Споживачем) природного газу на підставі відповідних даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримані в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Згідно п. 4.1 Типового договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником “останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника “останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 (в редакції Постанови КМУ № 1102).
Ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідний витяг Архіву ціни газу ПОН для непобутових споживачів, які діяли у спірному періоді, доданий до позовної заяви у вигляді роздруківки.
Відповідно до п. 4.3 Договору, Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4 Типового договору, яким передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу та акти приймання-передачі газу за спірний період (серпень-вересень 2024), втім відповідачем рахунки сплачені не були.
Вартість поставленого позивачем як постачальником “останньої надії» та використаного відповідачем природного газу у спірному періоді визначена позивачем та становить 88 555 246,78 грн.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нижче викладене.
Стаття 1 Закону України від 09.04.2015 № 329-VIII “Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329), визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону № 329, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону № 329, споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону № 329, постачальник “останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Вище вказано, що за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються Законом України “Про ринок природного газу», Цивільним кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил, постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
У п. 1 розділу VI Правил визначено, що договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника; договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи (абзац четвертий пункту 1 розділу VI Правил).
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 1 Закону № 329 оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 “Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ “ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України».
Разом з тим, правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС, інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення зазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже, позивач та відповідач (як постачальник та покупець/споживач природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС, та, як суб'єкти ринку природного газу, мають право на доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що протягом спірного періоду на інформаційній платформі містилися відомості про постачання відповідачу природного газу не позивачем, а будь-яким іншим постачальником.
Оскільки, згідно з відомостями інформаційної платформи, у відповідача на початок спірного періоду були відсутні постачальники природного газу на підставі укладеного договору (відповідач не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то відповідно до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого споживача (відповідача) було автоматично включено (зареєстровано) Оператором ГРМ в Реєстр споживачів постачальника “останньої надії», тобто позивача.
Положеннями абзацу 11 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» на інформаційній платформі.
Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника “останньої надії» на інформаційній платформі в період з 01.08.2024 по 31.08.2024 та з 01.09.2024 по 29.09.2024; віднесення газу, спожитого відповідачем у відповідний період, до портфеля позивача як постачальника “останньої надії», а також факт споживання відповідачем в період з 01.08.2024 по 31.08.2024 - 1 570, 446 тис. м куб.; з 01.09.2024 по 29.09.2024 - 1517,441 тис. м.куб природного газу.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22, витяг з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем, відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС) є належними та допустимими доказами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв'язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.
З матеріалів справи убачається, що надані відповідачем докази (відомості, надані ТОВ “Оператор газотранспортної системи України» та ТОВ “Полтавагаз» як оператором ГРМ) стосуються споживача природного газу з персональним ЕІС-код 56ХQ0000ХАК0U00А, який належить саме відповідачу, що встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.03.2025 за участю цих же сторін, яке набрало законної сили.
Враховуючи викладене, відповідно до положень абзацу четвертого пункту 1 розділу VI Правил, з 01.08.2024 правовідносини між сторонами по справі були врегульовані умовами типового публічного договору постачання природного газу постачальником “останньої надії» (які за змістом відповідають Типовому договору), в якому позивач є постачальником, а відповідач - споживачем (покупцем).
Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником “останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником “останньої надії» (Абзац другий пункту 2 розділу VI Правил).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що протягом спірного періоду (з 01.08.2024 по 31.08.2024 та з 01.09.2024 по 29.09.2024) позивачем як постачальником “останньої надії» здійснювалося постачання природного газу відповідачу на умовах, визначених Типовим договором.
Беручи до уваги те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу постачальником “останньої надії», до такого договору застосовуються загальні положення ЦК України, зокрема, щодо обов'язковості виконання зобов'язань, які виникли відповідно до умов договору (статті 11, 202, 509, 526, 629 ЦК України).
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства, органів державної влади тощо. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
Вартість спожитого відповідачем у спірному періоді природного газу, визначена позивачем відповідно до п. 4.1 Типового договору, не була сплачена відповідачем у строк, встановлений п.4.4 Типового договору (до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу відповідачу у спірний період підтверджений документально та не спростований останнім належними і допустимими доказами та встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем в загальному розмірі 88 555 246,78 грн. та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 4 909 549,11 грн інфляційних втрат та 785 274,57 грн 3 % річних, судова колегія зазначає на таке.
Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 у справі № 905/600/18.
Норма статті 625 ЦК України є імперативною, тобто застосовується незалежно від того, чи вказано її у договорі. Таким чином, кредитор має право вимагати стягнення інфляційних втрат навіть за відсутності відповідної умови в договорі.
Нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) .
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Даний висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зазначила на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 у справі № 657/1024/16-ц зазначено на те, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Разом з цим, відповідач, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції просив зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 0,00 грн.
Судова колегія зазначає на таке.
Інфляційні втрати є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 у справі № 905/600/18).
Таким чином, інфляційні втрати позивача, нараховані відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, не є неустойкою в розумінні ст.549 ЦК України.
Положення ч. 3 статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з тим, при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, суд обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
Судова колегія, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за зобов'язаннями щодо оплати за газ, спожитий в вересні 2024, за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, та за зобов'язаннями щодо оплати за газ, спожитий в серпні 2024, за період з 01.10.2024 по 31.01.2025, згідно з наданим позивачем розрахунком, в загальному розмірі 4 909 549,11 грн - інфляційних втрат, 785 274,57 грн - 3% річних, вважає, що відповідні розрахунки є арифметично вірними та не спростовані відповідачем.
Щодо позовних вимог про стягнення 6 965 714,56 грн пені, нарахованої за прострочення оплати за спожитий природний газ за зобов'язаннями серпня 2024 року - з 01.10.2024 по 31.01.2025, за зобов'язаннями вересня 2024 року -з 01.11.2024 по 31.01.2025, судова колегія зазначає на таке.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Вище вказано, що у п. 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Судова колегія, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на загальну суму 6 965 714,56 грн. вважає, що він є арифметично вірним та здійснений з урахуванням облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, що відповідає умовам п.4.5 Типового договору.
Водночас, відповідачем, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтоване тим, що включення ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» до реєстру постачальника останньої надії відбулось внаслідок існування у ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ», майно якої було передане відповідачу в жовтні 2022, заборгованості перед ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг», позиція якого була зведена до того, що саме ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» повинно було здійснити оплату заборгованості ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» для продовження перебування відповідача в реєстрі постачальника зі спеціальними обов'язками та отримання природного газу за пільговою ціною.
Відповідач посилається на те, що у відповідності до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» не може нести відповідальності за заборгованість ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» перед ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг». Різниця між запланованими витратами на придбання природного газу у складі тарифу ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» та фактичною вартістю природного газу склала 153 504 502,81 грн. Відповідач вказує на те, що має витрати на оплату праці, на послуги з водопостачання, купує електроенергію в результаті чого фінансовий збиток відповідача за січень-лютий 2025 склав 132 824 153,75 грн.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що висновок суду про наявність підстав для зменшення розміру пені у спірних правовідносинах, ґрунтується на неправильному застосуванні судом норм чинного законодавства України, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України та не відповідає сформованій та сталій судової практиці.
Зокрема, апелянт зауважує на тому, що договір сторонами укладено під час дії правового режиму воєнного стану, а тому відповідач усвідомлював можливість несприятливих обставин ведення господарської діяльності у воєнний стан, оскільки самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та несе господарський ризик.
На думку апелянта, умови воєнного стану впливають на діяльність обох сторін правочину та враховуючи значення їх виду діяльності, позивача (торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (основний)) та відповідача (виробництво електроенергії (основний) та, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря). Ряд об'єктів позивача також зазнали пошкодження під час війни.
Окрім того, вказує на те, що відповідачем допущено значний строк прострочення виконання грошового зобов'язання за договором, втім недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів, у відповідності до положень ст. 617 ЦК України, не є підставою для звільнення його від відповідальності зі сплати неустойки.
Судова колегія з такими доводами не погоджується та зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаної норми вбачається право суду зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати (відповідна правова позиція викладена в п.7.31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року по справі №911/2269/22).
Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Крім того, у постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
У правових висновках від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм Цивільного кодексу України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).
Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Так, внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації, здійснення нею ракетних ударів та пошкодження майна ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ», останнє станом на початок опалювального сезону 2022 було позбавлене можливості здійснювати постачання теплової енергії споживачам м. Кременчука.
Рішенням Полтавської обласної ради № 473 від 22.09.2022 “Про надання згоди на безоплатне прийняття з державної у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» було надано згоду на безоплатне прийняття з державної у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи “Навчально-методичний центр з газової безпеки».
На підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 894-Р “Про передачу цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи “Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад Полтавської області», Полтавською обласною радою було прийнято рішення від 14.10.2022 № 481 “Про прийняття цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу “Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи “Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області».
Пунктом 4 розпорядження вирішено після затвердження акту приймання - передачі передати на баланс, як внесок до статутного капіталу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго» (відповідача), майно, зазначене у додатку до цього рішення, а саме цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу “Кременчуцька ТЕЦ».
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 20.10.2022 № 1508 “Про визначення Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго» виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води», виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води по лівобережній частині міста Кременчука з покладанням відповідних обов'язків згідно чинного законодавства визначено ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» (відповідача).
Зміст зазначених вище нормативних актів міститься в загальному доступі, на веб-ресурсах відповідних органів, та є обставинами, які є загальновідомими.
Так, відповідачем на початку опалювального сезону першого року повномасштабної військової агресії російської федерації були прийняті на себе функції виконавця послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачам м. Кременчука, в тому числі населенню, які фактично виконувалися ним протягом опалювальних сезонів 2022-2025 років.
Як свідчить зміст судових рішень, прийнятих у справі № 910/9976/24, в якій брали участь відповідач (як позивач) та позивач (як третя особа), ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» як постачальником було відмовлено ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» в укладенні договору на постачання природного газу за пільговою ціною, зокрема, з підстав непогашення заборгованості ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» за отримані останнім енергоносії (природний газ).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 910/9976/24 встановлено факт надходження 13 червня 2024 року на адресу ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» чергового листа № 125/2/2/1-5271 від 12.06.2024 від ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг», в якому останнім зазначено про необхідність погашення заборгованості ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» за отримані енергоносії.
Вказаними вище судовими рішеннями встановлено, що станом на момент розгляду справи № 910/9976/24 листи від ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» з аналогічними вимогами продовжували надходити на адресу ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго», а саме лист від 02.08.2024 № 125/2/2/1-6857, тобто відповідний лист надійшов в серпні 2024 (в межах спірного періоду).
У спірному періоді відповідачем не було укладено договір з ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг», яке відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2022 р. № 812, виконує обов'язки з постачання виробникам теплової енергії за пільговою ціною фіксованих обсягів природного газу, що використовуватимуться для виробництва теплової енергії для потреб надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню.
Разом з цим, судом апеляційної інстанції приймається, що ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго» внесено до ліцензійного реєстру суб'єктів господарювання (ліцензіатів), які здійснюють господарську діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (в тому числі з використанням альтернативних видів палива) у Полтавській області (https://poda.gov.ua/attachments/155628).
Згідно п. 3.2. Ліцензійних умов, при провадженні господарської діяльності з постачання теплової енергії ліцензіат повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень.
За змістом п. 37 ч. 1 ст. 43 Закону України “Про місцеве самоврядування», питання щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств, вирішуються виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради.
ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго», відповідно до власного Статуту, засновано на майні спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області, засновником підприємства є Полтавська обласна рада (http://te.pl.ua/spozhivacham/naselennyu/dovdkov-ta-nformacyn-materali/statut-pdpriyemstva/).
Отже, тарифи на постачання теплової енергії відповідачем встановлюються Полтавською обласною радою.
В той же час, вартість теплової енергії (гарячої води), поставленої відповідачем населенню протягом спірного періоду за встановленими тарифами, не може бути в повному обсязі компенсована відповідачу споживачами, оскільки у відповідних тарифах не закладена фактична (ринкова) вартість природного газу, за якою відповідні обсяги газу були отримані від позивача як постачальника “останньої надії».
А отже, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що виникнення заборгованості перед позивачем у спірному періоді значною мірою знаходиться в причинному зв'язку не тільки з діями відповідача як постачальника теплової енергії, а із обставинами, які об'єктивно склалися протягом 2022-2024 років (передача відповідачу майна Кременчуцької ТЕЦ, зруйнованої внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації, покладення на відповідача обов'язків виконавця послуг з постачання теплової енергії та гарячої води споживачам м. Кременчука, в тому числі населенню, за наявності непогашених боргів ТОВ “Кременчуцька ТЕЦ» перед ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг», як постачальника газу зі спеціальними обов'язками для забезпечення загальносуспільних інтересів).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 по справі № 911/952/22).
Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Зі змісту наданої відповідачем довідки від 22.04.2025 слідує, що із загального обсягу придбаного (спожитого) відповідачем природного газу в період з січня 2024 по березень 2025, відсоток газу, спожитого для виробництва теплової енергії для населення склав, в середньому, 84,4 %.
При цьому, відповідний відсоток витрат природного газу для виробництва теплової енергії для населення в спірному періоді (серпень-вересень 2024) складав, відповідно, 96,25% та 95,1%.
Відповідно до інформації, наведеної в довідці відповідача від 04.06.2025, із загального розміру дебіторської заборгованості споживачів за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, заборгованість населення складає 639 415 378,96 грн, що приблизно дорівнює 77% від загального обсягу заборгованості споживачів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер, а тому й розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами в конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень законодавства, тобто в межах судового розсуду.
Відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Судова колегія, оцінивши обставини справи, врахувавши доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення пені, встановивши відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договору, погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені на 80%.
При цьому, судова колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо необґрунтованого зменшення штрафних санкцій, оскільки загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її саме компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
У даній справі, суд першої інстанції правомірно врахувавши зазначений загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір пені з урахуванням встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про його зменшення з мотивів, викладених вище.
Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, господарський суд першої інстанції правомірно зменшив на 80% розмір стягуваної з відповідача пені, стягнувши на користь позивача 1 393 142,91 грн пені.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 80% і таке зменшення запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення в частині зменшення розміру пені не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту суд апеляційної інстанції не вбачає.
Разом з цим, захист прав позивача у спірних правовідносинах забезпечено, окрім стягнення вартості спожитого відповідачем природного газу за ринковою ціною, також стягненням інфляційних втрат на суму 4 909 549,11 грн, а також стягненням 3% річних на суму 785 274,57 грн, таким чином загальний розмір покладених на відповідача санкцій (річних та пені), окрім відшкодування фактичних інфляційних втрат, складає 2 178 417, 48 грн, що, є достатнім для компенсації втрат позивача та його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
В той же час, збільшення розміру боргових зобов'язань відповідача на початку нового опалювального сезону, за відсутності можливості компенсувати відповідні втрати за рахунок населення, на надання послуг з теплопостачання якому відповідачем використовується близько 80 % придбаного газу, може мати серйозні негативні наслідки не тільки для відповідача, але й для невизначеного кола споживачів послуг з опалення в зимовий період ( в тому числі - медичних, навчальних закладів, бюджетних установ, а також населення), тобто призвести до порушення загальносуспільних інтересів.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 88 555 246,78 грн. основного боргу; 785 274,57 грн - 3 % річних; 1 393 142,91 грн - пені; 4 909 549,11 грн - інфляційних втрат, та відмовив у позові в іншій частині вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права. у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2025 у справі № 917/625/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2025 у справі №917/625/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.12.2025.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян