вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Справа№ 911/1675/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Гуртова К.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: не з'явилися,
розглянувши апеляційну скаргу
Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 (повний текст складено 11.09.2025)
у справі № 911/1675/25 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц Систем»
про стягнення 469 857,89 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
15.05.2025 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Управління) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц Систем» (далі - Товариство) 382 381,50 грн основної заборгованості, а також нарахованих за період з 06.01.2025 до 29.04.2025 на суму основного боргу 43 591,49 грн пені та 26 766,71 грн штрафу, 13 535,33 грн інфляційних втрат та 3 582,86 грн 3% річних.
На обґрунтування заявлених вимог Управління посилається на неналежне виконання Товариством обов'язку з повернення коштів за невикористаний товар відповідно до договору №Бн/7220 про закупівлю товару за державні кошти від 25.10.2024.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на позовну заяву, у якому проти заявлених до нього вимог заперечило. Відповідач зазначив, що здійснив поставку товару в повному обсязі і позивач опублікував звіт про виконання договору. Водночас у матеріалах справи відсутні докази щодо повного переліку отриманих талонів на пальне із зазначенням їх номерів або інших ідентифікуючих ознак, та що підтверджують отримання позивачем від відповідача талонів із зазначеними номерами. Також, за доводами Товариства, Управління не довело факт відмови у видачі оплаченого товару. Відповідач відзначив, що Управління не надало опис вкладення до відправлення, який свідчив би про те, що Управління направило йому вимогу про повернення коштів.
Управління у відповіді на відзив вважає, що Товариство помилково ототожнює факт передачі талонів із належним виконанням зобов'язань за договором щодо постачання пального. Позивач також зазначив, що звернення до відповідача з досудовою претензію не є обов'язковим, а тому неотримання Товариством претензії не спростовує порушення ним (Товариством) договірного зобов'язання.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 позовні вимоги Управління задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Управління 382 381,50 грн основної заборгованості, 43 209,11 грн пені, 26 766,71 грн штрафу, а також 6 785,36 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Господарський суд першої інстанції суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Управління про стягнення з Товариства основного боргу, пені і штрафу. Зазначені вимоги Управління місцевий суд задовольнив частково, стягнувши з Товариства на користь Управління у 382 381,50 грн основної заборгованості, 43 209,11 грн пені, 26 766, 71 грн штрафу, нарахованих за період з 07.01.2025 до 29.04.2025, а не з 06.01.2025, як про це просило Управління.
У задоволенні вимог Управління про стягнення з Товариства 13 535,33 грн інфляційних втрат та 3 582,86 грн 3% річних суд відмовив. Суд дійшов висновку, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування визначаються за період після пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів внаслідок прострочення ним грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Суд зазначив, що позивач звернувся до відповідача з вимогою від 14.04.2025 №16680/15.4-11 про повернення грошових коштів 15.04.2025, яка згідно з даними з вебсайту АТ «Укрпошта» за номером відправлення 2501200055248 не вручена відповідачу та повернута позивачу 02.05.2025. Оскільки позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних до 29.04.2025, тобто до періоду настання прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2025, Управління звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі №911/1675/25 частково, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог Управління та прийняти нове рішення в цій частині, яким: позовні вимоги Управління про стягнення з Товариства 13 535,33 грн інфляційних втрат та 3 582,86 грн 3% річних задовольнити; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі №911/1675/25 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.
Управління вважає оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з Товариства інфляційних втрат та 3% річних незаконним та необґрунтованим.
На думку апелянта, суд під час ухвалення рішення у відповідній частині неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.
Скаржник вважає, що в силу ст. 625 ЦК України має всі законні підстави для отримання інфляційних втрат і 3% річних за весь період порушення Товариством грошового зобов'язання - неповернення коштів за неотоварені талони.
За доводами Управління, суд невірно застосував ст. 625 ЦК України, оскільки у Управління виникло право на отримання інфляційних втрат та 3% річних з моменту неналежного виконання зобов'язання відповідачем, тобто після 06.01.2025, за весь період прострочення. Висновки суду першої інстанції апелянт вважає такими, що суперечать вимогам ст. 625 ЦК України, оскільки боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому закон не прив'язує до періоду нарахування цих виплат дату отримання відповідної вимоги боржником чи дату повернення її до кредитора з повідомленням про підстави невручення, проте чітко встановлює період їх нарахування за весь час прострочення. Тобто, незалежно від того, коли боржник отримав вимогу, кредитор має право на відповідну компенсацію за весь період прострочення. Обмежуючи право позивача на отримання компенсаційних виплат, відповідач отримує можливість уникнути відповідальності, що встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Скаржник вважає, що суд на власний розсуд визначив, як необхідно трактувати термін «день пред'явлення вимоги» кредитором. Покладати на кредитора ризик того, що боржник «отримає чи не отримає» вимогу, означає створювати ситуацію залежності від волі боржника. Апелянт зазначає, що суд не навів підстави та мотиви, відповідно до яких він дійшов таких висновків («днем пред'явлення вимоги слід вважати….». Зокрема, суд не навів жодної норми права, якою підтверджується зроблений висновок.
Позиції учасників справи.
Від Товариства відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №911/1675/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 до надходження матеріалів справи №911/1675/25.
13.10.2025 матеріали справи №911/1675/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі №911/1675/25. Розгляд справи призначено на 29.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 задоволено клопотання представника позивача Гуртової К.В. про відкладення розгляду апеляційної скарги Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі №911/1675/25. Відкладено судове засідання до 24.11.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 заяву представника Управління Гуртової К.В. про участь у судовому засіданні, призначеному на 24.11.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
25.10.2024 Управління (замовник) уклало з Товариством (постачальник) договір №Бн/7220 про закупівлю товару за державні кошти (далі - договір), за умовами п. 1.1-1.3 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується здійснити поставку замовнику товару згідно з кодом ДК 021:2015 - 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (Дизельне пальне, Бензин) (далі - товар) за талонами, а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі, прийняти та оплатити цей товар. Обсяг закупівлі - 7 220 літрів, а саме: дизельне пальне - 2000 літрів; бензин - 5220 літрів. Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру та ціна товару визначаються сторонами у Специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.
Ціна цього договору складає 397 974,00 грн, у т. ч. ПДВ 66 329,00 грн (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 4.1 договору оплата товару здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 90 (дев'яноста) робочих днів з дати фактичного отримання замовником товару у повному обсязі на підставі належним чином оформлених видаткової накладної та рахунку.
Строк поставки товару - з моменту підписання договору по 31.10.2024 (п. 5.1 договору).
Відповідно до п. 5.2 договору товар постачається у формі талонів, згідно з номіналом та у кількості відповідно до заявки замовника, шляхом доставки замовнику талонів на замовлену партію товару.
Місце поставки талонів: 00000, Україна, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Театральна, 6/7 (п. 5.3 договору).
Згідно з п. 5.4 договору передача талонів замовнику підтверджується підписанням сторонами видаткової накладної на товар, яка обов'язково повинна містити номенклатуру (асортимент), кількість та ціну товару відповідно до переданих талонів, а також загальну суму до сплати.
Відвантаження товару здійснюється на АЗС, що обслуговують талони постачальника, перелік яких наведено в Додатку № 2, який є невід'ємною частиною договору (п. 5.5 договору).
Згідно з п. 5.6 договору відвантаження товару на АЗС здійснюється цілодобово в робочі та у вихідні дні за талонами постачальника, що є документами обов'язкової звітності і підставою для відвантаження товару.
Постачання товару за талонами здійснюється на АЗС партіями, в асортименті та кількості, зазначених у талонах постачальника. Відвантаження товару замовнику здійснюється за умови пред'явлення талона оператору на АЗС. При цьому талон повинен бути в належному стані та не містити будь-яких печаток, штампів, інших позначень, крім тих, що нанесені постачальником (п. 5.7 договору).
Відповідно до п. 5.8 договору термін дії талонів - безстроковий або не менше одного року з моменту передачі талонів замовнику. У разі, якщо термін дії поставлених постачальником талонів замовнику сплинув, постачальник зобов'язаний протягом двох днів з моменту отримання заяви від замовника здійснити обмін таких талонів, термін дії яких повинен бути менше одного року з моменту передачі обміняних талонів замовнику.
За умовами п. 5.9 договору відпуск товару здійснюється за талонами постачальника, безпосередньо на автомобільних заправних станціях (далі АЗС), що обслуговують талони постачальника, окремими партіями згідно з потребами замовника шляхом обміну талону на товар в кількості та асортименті, зазначених в талоні.
Право власності на пальне вважається передане замовнику у момент його фактичного відпуску на АЗС (п. 5.12 договору).
Відповідно до п. 5.13 договору зобов'язання постачальника з поставки товару вважаються виконаними після відвантаження замовнику всієї партії товару на АЗС.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2024, а в частині оплати товару - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (п. 10.1 договору).
30.10.2024 сторони підписали видаткову накладну №1859 про поставку Товариством Управлінню бензину А-95 у кількості 5 220 л та дизельного пального у кількості 2 000 літрів всього на суму 397 974,00 грн.
05.11.2025 платіжною інструкцією №7814 Управління сплатило Товариству 397 974,00 грн з призначенням платежу: « 3601010;2210; придб.пально-мастильних матеріалів (бензин А-95, дизельне пальне); дог.№Бн/7220 від 25.10.2024 накл. № 1859 від 30.10.2014; UA-2024-10-08-0136750-a-25.10.2024; в т.ч. ПДВ - 66329,00 грн.».
06.01.2025, 09.01.2025, 13.01.2025, 14.01.2025, 15.01.2025, 20.01.2025, 22.01.2025, 27.01.2025, 30.01.2025, 03.02.2025, 05.02.2025, 10.02.2025, 11.02.2025, 12.02.2025, 13.02.2025, 14.02.2025, 17.02.2025, 20.02.2025, 24.03.2025 та 25.03.2025 позивач склав акти фіксації відсутності пального на АЗС / неможливості отримання пального за талонами на АЗС «АВІАС», якими засвідчив відсутність можливості отримання пального за талонами на АЗС «АВІАС», оскільки ці АЗС не працюють, відвантаження та відпуск пального не здійснюється, працівники АЗС на місці відсутні.
Управління надало до матеріалів справи лист вих. №16316/15.4-11 від 11.04.2025 «Щодо повернення грошових коштів», у якому просило Товариство повернути сплачені Управлінням Товариству за договором кошти у розмірі 382 381,50 грн (4 945 літрів бензину А-95 та 2 000 літрів дизельного пального).
Також Управління надало лист вих. №16680/15.4-11 від 14.04.2025 «Щодо повернення грошових коштів», у якому надало уточнюючу інформацію щодо листа вих. №16316/15.4-11 від 11.04.2025 і зазначило, що під час здійснення спроб відвантаження пального на АЗС «АВІАС» встановило неможливість отримання пального за талонами, про що складено відповідні акти, а тому використало придбані ним талони на пальне частково та просило повернути сплачені ним Товариству за договором кошти у розмірі 382 381,50 грн (що складає вартість 4 945 літрів бензину А-95 та 2 000 літрів дизельного пального).
На підтвердження такого звернення Управління надало до матеріалів копію конверта з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №2501200055248, який повернувся відправнику без вручення адресату (Товариству) з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, який був чинним на час спірних правовідносин, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. І в разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право в будь-який спосіб: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Суд встановив, що сторони спору уклали договір, на виконання умов якого 30.10.2025 Товариство надало Управлінню товар у формі талонів на бензин А-95 (5 220 л) та дизельне пальне (2 000 л) у мережі АЗС «АВІАС», а 05.11.2024 Управління цей товар оплатило повністю, сплативши Товариству 397 974,00 грн.
Термін дії таких талонів за умовами п. 5.8 договору - безстроковий або не менше одного року з моменту передачі талонів замовнику.
Ці талони Управління обміняло на пальне частково, оскільки з 06.01.2025 з огляду на відсутність пального на автозаправних станціях «АВІАС» не мало можливості здійснити заправку. Так, у Управління залишилися талони на загальну суму 382 381,50 грн (на 4945 л бензину та на 2000 л дизельного пального), за якими позивач не має об'єктивної можливості отримати пальне.
Управління зазначає, що зверталося до Товариства з листом щодо повернення грошових коштів за неотоварені талони, але цей лист не був вручений адресату та повернувся з причини закінчення терміну зберігання.
Господарський суд першої інстанції суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Управління про стягнення з Товариства основного боргу, пені і штрафу.
Вимоги Управління місцевий суд задовольнив частково, стягнувши з Товариства на користь Управління у 382 381,50 грн основної заборгованості, 43 209,11 грн пені, 26 766, 71 грн штрафу, нарахованих за період з 07.01.2025 до 29.04.2025.
Рішення місцевого суду в цій частині не оскаржується.
У задоволенні вимог Управління про стягнення з Товариства 13 535,33 грн інфляційних втрат та 3 582,86 грн 3% річних суд відмовив. Суд дійшов висновку, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування визначаються за період після пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів внаслідок прострочення ним грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємство зв'язку здійснило повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення таким підприємством цього повідомлення. Суд зауважив, що позивач звернувся до відповідача з вимогою від про повернення грошових коштів від 14.04.2025 №16680/15.4-11 15.04.2025, яка згідно з даними з веб-сайту АТ «Укрпошта» за номером відправлення 2501200055248 не вручена відповідачу та повернута позивачу 02.05.2025. Оскільки позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних до 29.04.2025, тобто до періоду настання прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, то слід відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Управління з таким висновком суду не погодилося та подало апеляційну скаргу, у якій просить прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Управління про стягнення з Товариства інфляційних втрат та 3% річних задовольнити.
Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги Управління про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за порушення грошового зобов'язання, на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд встановив, що Товариство не повністю виконало своє зобов'язання з поставки пального, яке не є грошовим зобов'язанням.
Так, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок божника з такої сплати.
Отже, негрошове зобов'язання, в якому одна сторона зобов'язана виконати свій обов'язок на користь іншої сторони, має свою вартість і після його порушення, воно набуває характеру грошового, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
За змістом ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.
Як визначено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін у справі на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вказане зобов'язання, відповідно до положень ч. 1 ст. 530 ЦК України фактично виникло у відповідача у зв'язку із зверненням Управління з листом про повернення грошових коштів. Цей лист повернувся відправнику у зв'язку з його неотриманням Товариством за закінченням терміну зберігання. День повернення листа підприємством зв'язку (2.05.2025) є тим терміном, після настання якого постачальник (продавець) мав усвідомлювати протиправний характер неповернення грошових коштів (оскільки визначений п. 5.8 договору термін дії талонів на пальне не закінчився).
Позивач реалізував своє право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати, а у відповідача припинився обов'язок поставити товар та виник обов'язок повернути покупцю попередню оплату (її невикористану частину) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 1 ст. 530 ЦК України після звернення Управління з листом щодо повернення коштів за неотримане пальне.
Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду з аналогічних питань, зокрема ті, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу іншої сторони є достатнім для того, щоб вважати повідомлення такої сторони належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємство зв'язку згодом надало повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення за закінченням терміну його зберігання у поштовому відділенні і про його повернення відправнику, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення підприємством зв'язку цього повідомлення.
Суд встановив, що Управління 15.04.2025 звернулося до відповідача з вимогою від 14.04.2025 №16680/15.4-11 про повернення грошових коштів, яка згідно з даними з вебсайту АТ «Укрпошта» за номером відправлення 2501200055248 не вручена Товариству та повернута позивачу 02.05.2025.
Колегія суддів бере до уваги те, що договір не визначає будь-яких спеціальних вимог чи правил для відповідача щодо його дій у разі неможливості поставити товар і виникнення обов'язку з повернення оплати. А отже у ситуації, що досліджується у справі, сторони договору мали діяти за загальними правилами, визначеними зокрема ст. ст. 693 та 530 ЦК України. Тому з дати, в яку вимога про повернення коштів вважається врученою (з 02.05.2025), у відповідача було сім для її добровільної реалізації і лише з їх спливом почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки Управління заявило до стягнення з Товариства інфляційних втрат та 3% річних за період з 06.01.2025 до 29.04.2025, тобто за період, що передує отриманню вимоги про повернення коштів (02.05.2025), то такі нарахування Управління стягненню не підлягають.
Крім цього апеляційний суд відзначає таке. Місцевий суд встановив і Управління у апеляційній скарзі не наводить доводів на спростування того, що Управління у розрахунку не врахувало, що початок прострочення виконання відповідачем зобов'язання має місце з 07.01.2025, тобто з наступного дня після складеного позивачем першого акта від 06.01.2025 фіксації відсутності пального на АЗС / неможливості отримання пального за талонами на АЗС «АВІАС», що взагалі унеможливлює будь-які нарахування за цей день як за день прострочення.
Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що Управління звернулося до суду з вимогами про стягнення в т.ч. пені та штрафу, нарахованих за період з 06.01.2025 до 29.01.2025 на підставі п. 7.3 договору, згідно з яким за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд першої інстанції зазначені вимоги задовольнив частково, визнавши таке нарахування правомірним та обґрунтованим за період з 07.01.2025 по 29.04.2025, і Управління такий висновок місцевого суду не оскаржує, тобто визнає наявність у Товариства простроченого зобов'язання з поставки товару саме в цей період.
Проте відповідне нарахування штрафних санкцій (пені та штрафу) здійснено за період невиконання Товариством зобов'язання з поставки товару, тобто за період невиконання відповідачем негрошового зобов'язання.
Однак одночасне (тобто в один і той самий період) існування негрошового зобов'язання з поставки товару за договором та грошового зобов'язання з повернення коштів за цим же договором є неможливим (взаємно виключним), що унеможливлює нарахування у цей період в порядку ст. 625 ЦК України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275- 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі №911/1675/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі №911/1675/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287- 289 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 11.12.2025 після виходу судді Алданової С.О. з лікарняного.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова