вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. Справа№ 910/989/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Нетяженко В.З.;
від відповідача : Пертенко Д.В.;
від третьої особи: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 (Повне судове рішення складено: 09.07.2025)
у справі №910/989/25 (суддя - К.В. Полякова)
за позовом Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
про визнання договорів недійсними
Всеукраїнська громадська організація "Асоціація лікарів-інтерністів України" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсними договору оренди нерухомого майна від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна від 18.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1045, укладених між Всеукраїнською громадською організацією "Асоціація лікарів-інтерністів України" та Акціонерним товариством "Українська залізниця".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/989/25 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Всеукраїнська громадська організація "Асоціація лікарів-інтерністів України" 17.07.2025, в межах встановлених процесуальних строків, подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/989/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта договір від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 укладений від імені позивача в особі Президента Нетяженка В.З., повноваження якого на укладення угод не передбачені статутом, довіреністю чи законом. Також, у договорі від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 визначено цільове призначення орендованого майна - для розміщення кафедр Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, однак позивачу невідомо, ким саме ініційоване таке призначення оренди, чи узгоджене останнє з третьою особою із наданням відповідних повноважень позивачу чи Президенту позивача, та чи мав право позивач повноваження самостійно орендувати для третьої особи майно та брати на себе витрати по орендній платі. Також за твердженням апелянта відбулася фактично подвійна передача в оренду приміщень за договором від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та Національному медичному університету імені О.О. Богомольця на підставі Угоди від 02.01.2019, що за доводами свідчить про недійсність договору від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/989/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 розгляд справи відкладено на 22.10.2025.
14.08.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав відзив на апеляційну скаргу у якому просив суд відмовити у її задоволенні. При цьому наголошує на тому, що оскаржуване рішення було прийняте місцевим господарським судом із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 14.02.2022 між позивачем (орендар) та відповідачем в особі Нетяженко Василя Захаровича, що діє на підставі статуту, (орендодавець) укладено Договір оренди нерухомого майна № ЦОЗ/ТН-1041.
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення 2-гo та 6-гo поверхів дев'ятиповерхової будівлі терапевтичного корпусу (Літера В) Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9, загальною площею 14 113,5 м2.
Згідно з пунктом 1.3 договору майно передається орендарю для його використання за цільовим призначенням - розміщення установи державної форми власності - кафедр пропедевтики внутрішньої медицини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
У пункті 10.1 договору вказано, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 09.02.2025, та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Факт передачі приміщення в оренду позивачу підтверджується Актом приймання-передачі майна від 14.02.2022 до договору від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041.
18.02.2022 між позивачем (орендар) та відповідачем в особі Нетяженко Василя Захаровича, що діє на підставі статуту, (орендодавець) укладено Договір про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна № ЦОЗ/ТН-1045, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець забезпечує утримання та обслуговування об'єкта нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення 2-го та 6-го поверхів дев'ятиповерхової будівлі терапевтичного корпусу (Літера В) Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський 9, загальною площею 14 113,5 м2, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах щодо обслуговування та утримання будівлі шляхом їх відшкодування орендодавцю пропорційно до займаної площі.
На підставі договору оренди від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 орендар користується частиною нежитлового приміщення, що знаходиться на 2-му та 6-му поверхах у будівлі, із площею 117,2 кв.м. для розміщення установи державної форми власності - кафедр Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 6.1 договору останній укладено на період дії договору оренди нерухомого майна від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041, а саме з 18.02.2022 до 09.02.2025 року.
02.01.2019 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" філія "Центр охорони здоров'я" Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 2 (клінічний заклад) та Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця (далі - НМУ) укладено угоду про співпрацю між Київською клінічною лікарнею на залізничному транспорті № 2 філії "Центр охорони здоров'я" АТ "Українська залізниця" та Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця, в преамбулі якого зазначено, що сторони домовилися про розташування кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 на базі лікувального закладу.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що сторони приймають на себе взаємні обов'язки по спільній організації, ефективному використанню матеріальних, кадрових, фінансових ресурсів, наукового потенціалу для удосконалення навчання, проведення практичних занять студентів на базі лікарні та надання медичної допомоги пацієнтам, спрямовані на поліпшення здоров'я населення.
Всі права та обов'язки АТ "Українська залізниця", які передбачені цією угодою, реалізуються та виконуються Київською клінічною лікарнею на залізничному транспорті № 2 філії "Центр охорони здоров'я" АТ "Українська залізниця" за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9.
Листом від 13.10.2023 відповідач повідомив позивача про дострокове припинення договору від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 унаслідок наявності заборгованості по орендних платежів понад три місяці, що станом на 01.10.2023 становить 281180,57 грн. та 103490,18 грн. за договором відшкодування витрат на утримання майна.
У відповідь позивач у листі від 08.12.2023 зазначив, що пропонує створити комісію щодо обстеження приміщень на предмет їх цільового використання для проведення перерахунку орендної плати за договором від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041. Також, позивач просив повідомити, що саме пропонує відповідач - припинити або розірвати договір від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та договір від 18.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1045, а також просив дочекатися рішення Торгово-промислової палати.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що на думку позивача, договір від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 укладений від імені позивача в особі Президента Нетяженка В.З., повноваження якого на укладення угод не передбачені статутом, довіреністю чи законом. Також, у договорі від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 визначено цільове призначення орендованого майна - для розміщення кафедр Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, однак позивачу невідомо, ким саме ініційоване таке призначення оренди, чи узгоджене останнє з третьою особою із наданням відповідних повноважень позивачу чи Президенту позивача, та чи мав право позивач повноваження самостійно орендувати для третьої особи майно та брати на себе витрати по орендній платі.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).
Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Згідно статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (стаття 795 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Відповідно до вимог частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов'язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників). У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Із матеріалів справи вбачається, що 02.11.2016 Конференцією Всеукраїнської ромадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України" затверджено протоколом № 8 статут Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України" (нова редакція).
За змістом пункту 3.1 Статуту органами управління Асоціації є Конференція та Правління.
У пункті 3.2 Статуту визначено, що вищим органом Асоціації є Конференція, яка скликається Правлінням не менше одного разу на рік.
Постійним діючим виконавчим органом Асоціації є Правління (пункт 3.6 Статуту).
Згідно з пунктом 3.7 Статуту керівництво роботою правління здійснює Президент Асоціації.
Відповідно до пункту 3.9 Статуту Президент Асоціації: 3.9.1. Організовує роботу Правління Асоціації; 3.9.2. Розподіляє обов'язки між членами Правління; 3.9.3. Готує засідання Правління; 3.9.4. Організовує фінансово-господарську діяльність Асоціації; 3.9.5. Призначає на посади та звільняє з посад заступників і бухгалтера Асоціації; 3.9.6. Приймає рішення з інших питань, що віднесені до його компетенції; 3.9.7. Несе відповідальність за діяльність Правління Асоціації і звітує на Конференції.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України" з 05.06.2010 є Нетяженко Василь Захарович (без обмежень).
Відповідно до частин 1, 2 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що керівник позивача Нетяженко Василь Захарович при укладенні договору від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та договору від 18.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1045 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки відповідні повноваження на укладення оспорюваних правочинів не обмежені статутом, законом, чи іншими способами, а також не обмежені Конференцією чи Правлінням позивача.
При цьому колегією береться до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що оспорювані договори укладені керівником позивача Нетяженко В.З. від імені та в інтересах Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Матеріали справи містять листи позивача від 16.09.2022, від 08.12.2023 до відповідача щодо врегулювання спірних правовідносин сторін у процесі виконання договору від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та договору від 18.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1045. Таким чином, позивачем упродовж вказаного періоду не зазначалися обставини щодо укладення договору в інтересах Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та фактичного невикористання позивачем орендованих приміщень.
Щодо тверджень апелянта про подвійну передачу в оренду приміщень за договором від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та Національному медичному університету імені О.О. Богомольця на підставі Угоди від 02.01.2019, що за доводами апелянта свідчить про недійсність договору від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041, колегія суддів відзначає наступне.
Матеріали справи не містять доказів фактичного надання відповідачем в оренду Національному медичному університету імені О.О. Богомольця нерухомого майна, що є одночасно предметом договору оренди від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041, а саме: частини нежитлового приміщення 2-гo та 6-гo поверхів дев'ятиповерхової будівлі терапевтичного корпусу (Літера В) Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9, загальною площею 14 113,5 м2.
Акт приймання-передачі визначеного спірного нерухомого майна в оренду Національному медичному університету імені О.О. Богомольця за Угодою від 02.01.2019 або за іншим правочином жодним учасником справи до матеріалів справи не надано.
З огляду на викладене означені твердження апелянта колегія суддів оцінює критично як такі, що не доведені суду належними засобами доказування.
Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 звертала увагу, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення прав та законних інтересів Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України" внаслідок укладення оспорюваних договору оренди нерухомого майна від 14.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1041 та договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна від 18.02.2022 № ЦОЗ/ТН-1045.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання означених договорів недійсними.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/989/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Асоціація лікарів-інтерністів України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/989/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/989/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Всеукраїнську громадську організацію "Асоціація лікарів-інтерністів України".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 11.12.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов