вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2025 р. Справа № 911/2618/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - Приходько Я.М.;
відповідача - Дубравська Ю.В.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.10.2025 (повна ухвала складена 16.10.2025)
у справі №911/2618/25 (суддя - Антонова В.М.)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»
про стягнення заборгованості.
У серпні 2025 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 5009587,04 грн, з яких: 2091992,38 грн - основний борг, 250300,00 грн - штраф, 683238,22 грн - інфляційні втрати, 156052,29 грн - 3% річних та 1828004,15 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати за користування інфраструктурою аеропорту.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.08.2025 відкрито провадження у справі №911/2618/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
До суду 03.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв'язку з тим, що сторонами укладено арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження до договору, відповідно до якого будь який спір, розбіжність або претензія, що виникають з договору або у зв'язку з ним, у тому числі, що стосуються його дійсності, недійсності, порушення, зміни чи розірвання, підлягають розгляду та вирішенню в арбітражі м. Стокгольма (Швеція) згідно з Регламентом арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма.
Також 14.10.2025 від Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» надійшли доповнення до позовної заяви, в яких містилося клопотання про долучення до матеріалів справи доказів та поновлення строку на подання доказів.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» задоволено та залишено без розгляду позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Також, з мотивувальної частини ухвали вбачається, що судом залишено без розгляду доповнення Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до позовної заяви та додані до них докази у зв'язку з пропуском строку на їх подання.
Ухвала в частині висновків суду про залишення без розгляду доповнень до позовної заяви мотивована тим, що оскільки такої заяви по суті справи як доповнення до позовної заяви, нормами ГПК України не передбачено, подані позивачем доповнення до позовної заяви є заявою з процесуальних питань, строк для подання якої встановлений п. 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області від 20.08.2025. Водночас, подані позивачем доповнення до позовної заяви не містять обґрунтування причин пропуску строку, встановленого ухвалою від 20.08.2025, також такі доповнення не містять клопотання про поновлення/продовження встановленого вказаною ухвалою строку на їх подання. Тому, оскільки позивач не обґрунтував причин пропуску строку і останнім не заявлялося клопотання про поновлення/продовження встановленого судом у вказаній ухвалі процесуального строку, доповнення до позовної заяви на підставі ст. 118 ГПК України підлягають залишенню без розгляду.
В частині залишення позову без розгляду оскаржувана ухвала мотивована тим, що сторони у п. 8.1 договору погодили розгляд спорів в арбітражі м. Стокгольма (Швеція) згідно з Регламентом арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма. Наведене вище арбітражне застереження є окремою угодою, включеною сторонами у договір про надання послуг. Тому, оскільки від відповідача у встановлений процесуальний строк надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, а судом не встановлено обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання арбітражного застереження, наявні підстави для застосування положень п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Ключові аргументи скаржника зводяться до наступного:
- суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про те, що доповнення до позовної заяви позивача були заявою з процесуальних питань, адже доповнення до позову були заявою про зміну підстав позову та відповідно до імперативної норми ч. 3 ст. 46 ГПК України позивач має право змінити підстави позову до закінчення підготовчого засідання і суд не може зменшувати цей строк. Більше того, відповідно до положень ГПК України суд, відкриваючи провадження у справі, не має права обмежити позивача у строках для подання нових доказів. При цьому, строки для подання доказів визначені законом, а саме ст. 80 ГПК України, яка також надає право стороні, що подає докази, заявити клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Отже, клопотання позивача про поновлення строку для подання нових доказів було обґрунтованим, адже на момент подання позову відповідних доказів не існувало, водночас долучення цих доказів до матеріалів справи сприяло б повному, об'єктивному і всебічному розгляду як самої справи, так і клопотання відповідача про залишення позову без розгляду;
- враховуючи, що у період з моменту відкриття провадження судом у справі та до початку підготовчого засідання змінилися обставини у правовідносинах між сторонами, внаслідок чого виникли додаткові підстави для розгляду даного позову Господарським судом Київської області, позивач, керуючись ст. ст. 42, ч. 3 ст. 46 ГПК України, подав до суду доповнення до позовної заяви, якими змінив підстави позову, а саме, окрім зазначених у позовній заяві, здійснив посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.08.2018 у справі №906/493/16;
- з огляду на направлення відповідачу повідомлення про відмову від договору в односторонньому порядку, такий договір припинив свою дію, а отже арбітражна угода між сторонами є нечинною. Тому на підставі ч. 3 ст. 2 Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958, ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ч. 1 ст. 226 ГПК України, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2018 у справі №906/493/16, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду підлягало залишенню без задоволення, а розгляд справи мав бути продовжений;
- оскільки жодна зі сторін договору не знаходиться за кордоном, позивач та відповідач є юридичними особами, створеними та зареєстрованими за законодавством України, не є підприємствами з іноземними інвестиціями, даний спір відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не підлягає розгляду в міжнародному комерційному арбітражі, внаслідок чого арбітражне застереження, викладене у п. 8.1 договору є недійсним, так як на правовідносини сторін поширюється виключно національне законодавство України.
Окрім цього, апеляційна скарга містить клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копії листа Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» №02-22/2-64 від 30.09.2025 та доказів його направлення відповідачу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 апеляційну скаргу у справі №911/2618/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2618/25, призначено її до розгляду на 25.11.2025, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву.
17.11.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яку ухвалою від 24.11.2025 задоволено.
19.11.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. У відзиві відповідач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що становить 50000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач також зазначив, що докази понесення таких витрат будуть надані суду впродовж п'яти днів після ухвалення рішення.
Водночас, відзив містить клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копії листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» №01-12/82 від 18.11.2025 та доказів його направлення позивачу.
У призначене засідання суду 25.11.2025 з'явилися представники сторін. Судом поставлено на обговорення клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, викладені в апеляційній скарзі та відзиві.
Після надання представниками справи відповідних пояснень суд постановив вирішити питання щодо долучення до матеріалів справи доказів після заслуховування пояснень по суті апеляційної скарги.
Надалі судом розпочато розгляд апеляційної скарги по суті та заслухано пояснення представників сторін.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 02.12.2025 з метою додаткового з'ясування обставин справи.
У призначене засідання суду 02.12.2025 з'явилися представники сторін.
Судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотань сторін про долучення до матеріалів справи доказів, оскільки сторонами порушено приписи ст. ст. 80 та 269 ГПК України, так як надані докази не було подано у встановлений строк до суду першої інстанції. Водночас, повторно заявляючи клопотання про долучення копії листа Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» №02-22/2-64 від 30.09.2025 та доказів його направлення відповідачу вже в суді апеляційної інстанції, позивач вважає необґрунтованою ухвалу суду першої інстанції щодо розгляду такого клопотання і включив відповідні аргументи до апеляційної скарги. Таким чином, оцінка обґрунтованості клопотання скаржника та дії суду першої інстанції щодо розгляду аналогічного клопотання буде надана при розгляді апеляційної скарги по суті у мотивувальній частині цієї постанови.
Після розгляду клопотань учасників справи судом продовжено розгляд апеляційної скарги зі стадії дослідження доказів та заслухано виступи представників у судових дебатах.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Щодо залишення без розгляду доповнень Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до позовної заяви та доданих до них доказів і доводів скаржника в зазначеній частині.
За доводами скаржника, суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про те, що доповнення до позовної заяви позивача були заявою з процесуальних питань, адже доповнення до позову були заявою про зміну підстав позову та відповідно до імперативної норми ч. 3 ст. 46 ГПК України позивач має право змінити підстави позову до закінчення підготовчого засідання і суд не може зменшувати цей строк. Більше того, відповідно до положень ГПК України суд, відкриваючи провадження у справі, не має права обмежити позивача у строках для подання нових доказів. При цьому, строки для подання доказів визначені законом, а саме ст. 80 ГПК України, яка також надає право стороні, що подає докази, заявити клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Отже, клопотання позивача про поновлення строку для подання нових доказів було обґрунтованим, адже на момент подання позову відповідних доказів не існувало, водночас долучення цих доказів до матеріалів справи сприяло б повному, об'єктивному і всебічному розгляду як самої справи, так і клопотання відповідача про залишення позову без розгляду. Скаржник також вказує на те, що враховуючи, що у період з моменту відкриття провадження судом у справі та до початку підготовчого засідання змінилися обставини у правовідносинах між сторонами, внаслідок чого виникли додаткові підстави для розгляду даного позову Господарським судом Київської області, позивач, керуючись ст. ст. 42, ч. 3 ст. 46 ГПК України, подав до суду доповнення до позовної заяви, якими змінив підстави позову, а саме, окрім зазначених у позовній заяві, здійснив посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.08.2018 у справі №906/493/16.
Разом з цим, апеляційний суд вважає вказані аргументи скаржника безпідставними з огляду на наступне.
Так, 20.08.2025 Господарський суд Київської області постановив ухвалу про відкриття провадження у даній справі та призначив підготовче засідання на 14.10.2025. Крім того, п. 8 резолютивної частини ухвали встановлено учасникам справи строк для подання заяв з процесуальних питань (заяв, клопотань, заперечень) відповідно до ч. 3 ст. 169 ГПК України - за 5 днів до судового засідання.
03.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв'язку з тим, що сторони уклали угоду у вигляді арбітражного застереження у договорі про передачу даного спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
04.09.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, а 10.09.2025 позивачем подано відповідь на відзив.
14.10.2025 перед початком судового засідання від позивача надійшов документ під назвою «Доповнення до позовної заяви», в якому також містилося клопотання про поновлення строку на подання нових доказів. Прохальна частина вказаних доповнень була наступною:
- долучити до матеріалів справи дані доповнення до позовної зави та докази, що надаються у додатках до даних доповнень, поновивши позивачу строк для їх подання, оскільки ці докази позивач не мав можливість надати суду разом з позовом, так як на момент подання позову їх не існувало;
- відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
У якості нових доказів позивач просив долучити до матеріалів справи свій лист №02-22/2-64 від 30.09.2025 з доказами його надсилання Товариству з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», відповідно до якого позивач відмовився від договору про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 в односторонньому порядку.
Водночас, апеляційний суд вказує на те, що позивач в апеляційній скарзі помилково посилається на те, що доповнення до позову були заявою про зміну підстав позову та відповідно до імперативної норми ч. 3 ст. 46 ГПК України могли бути подані до закінчення підготовчого засідання.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Колегія суддів зазначає, що позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Предмет позову - це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Проте, доповнення до позовної заяви не містять жодної зміни підстав позову, оскільки позивач лише здійснив посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.08.2018 у справі №906/493/16, а також вказав на те, що своїм листом №02-22/2-64 від 30.09.2025, адресованим відповідачу, він відмовився від договору про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 в односторонньому порядку. При цьому, зазначена правова позиція стосується виключно процесуальних питань, що полягають у наявності/відсутності підстав для розгляду спору господарським судом у випадку наявності між сторонами арбітражної угоди, а також вирішення питань щодо дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди безпосередньо судом, який розглядає спір.
З цього випливає висновок, що питання з приводу підвідомчості розгляду справи господарському суду чи міжнародному арбітражу є процесуальним питанням, а не підставою позову.
Таким чином, зміст поданих доповнень лише підтверджує той факт, що такі доповнення є запереченнями проти заяви відповідача про залишення позову без розгляду, які ґрунтуються на тому, що арбітражне застереження втратило чинність у зв'язку з втратою чинності самим договором про надання послуг, а не заявою про зміну підстав позову. Це, власне, підтверджується і прохальною частиною доповнень, де позивач, зокрема, просив суд відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Як наслідок, оскільки позивач не змінював підставу позову, тобто не вказував нових обставин, які стосуються його позовних вимог, а лише намагався додатково обґрунтувати питання підсудності справи господарському суду, суд першої інстанції правомірно розцінив «Доповнення до позовної заяви» як заяву з процесуальних питань.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Статтею 169 ГПК України унормовано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим кодексом. У випадках, коли цим кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Оскільки процесуальний закон не містить порядку та строку подання заяв з процесуальних питань, суд першої інстанції у п. 8 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження у справі встановив строк для подання заяв з процесуальних питань відповідно до ч. 3 ст. 169 ГПК України за 5 днів до судового засідання.
Водночас, «Доповнення до позовної заяви» подані позивачем 13.10.2025 (зареєстровані в суді 14.10.2025), тобто у переддень судового засідання, а отже з порушенням строку, встановленого судом в ухвалі.
Окрім цього, варто також зауважити, що позивач не був позбавлений можливості подати такі доповнення значно раніше, оскільки, як було зазначено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» звернулося з клопотанням про залишення позову без розгляду ще 03.09.2025. Тобто, заперечення на таке клопотання у вигляді доповнень до позовної заяви були подані позивачем більше ніж через місяць.
Окрему увагу колегія суддів також звертає увагу на докази, додані позивачем до доповнень, та порушення порядку їх подання.
Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частинами 4 та 5 ст. 80 ГПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Суд нагадує, що лист №02-22/2-64 про відмову від договору про надання послуг датований ще 30.09.2025, однак поданий до суду лише 13.10.2025.
При цьому, позивач не повідомив письмово суд про те, що вказаний доказ не може бути подано у встановлений законом строк з об'єктивних причин та не виконав інші вимоги ст. 80 ГПК України і не клопотав про встановлення додаткового строку для подання доказу. Відповідно, суд додатковий строк для подання вказаного доказів позивачу не встановлював.
Частиною 8 ст. 80 ГПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає обґрунтувала неможливість їх неподання у вказаний строк, з причин, що не залежали від неї.
Позивач, подаючи доповнення до позовної з доказами, в обґрунтування пропуску встановленого строку лише зазначив, що не мав можливості їх надати разом з позовом, оскільки на момент подання позову їх не існувало.
Водночас, таке обґрунтування причин неподання доказів у встановлений строк апеляційний суд вважає неналежним, оскільки створений позивачем новий доказ не було подано невідкладно, а лише через два тижні і такий доказ надійшов у розпорядження суду в день судового засідання 14.10.2025. При цьому, позивач також не просив суд завчасно про встановлення додаткового строку для подання доказу.
Відповідно до положень ст. ст. 113 та 118 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Як наслідок, висновки суду першої інстанції з приводу залишення без розгляду доповнень до позовної заяви та доданих до них доказів є обґрунтованими і такими, що здійснені з дотриманням приписів процесуального закону.
Отже, відповідні доводи апеляційної скарги позивача колегією суддів відхиляються.
Щодо суті оскаржуваної ухвали, наявності/відсутності підстав для залишення позову без розгляду та доводів скаржника в зазначеній частині.
Скаржник зазначає, що з огляду на направлення відповідачу повідомлення про відмову від договору в односторонньому порядку, такий договір припинив свою дію, а отже арбітражна угода між сторонами є нечинною. Тому на підставі ч. 3 ст. 2 Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958, ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ч. 1 ст. 226 ГПК України, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2018 у справі №906/493/16, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду підлягало залишенню без задоволення, а розгляд справи мав бути продовжений. Оскільки жодна зі сторін договору не знаходиться за кордоном, позивач та відповідач є юридичними особами, створеними та зареєстрованими за законодавством України, не є підприємствами з іноземними інвестиціями, даний спір відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не підлягаю розгляду в міжнародному комерційному арбітражі, внаслідок чого арбітражне застереження, викладене у п. 8.1 договору, є недійсним, так як на правовідносини сторін поширюється виключно національне законодавство України.
Проте, колегія суддів вважає вказані аргументи позивача безпідставними з огляду на наступне.
Частиною 6 ст. 4 ГПК України встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 22 ГПК України передбачає право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:
1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;
2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 ч. 1, пунктами 2, 3, 6 ч. 2 ст. 20 цього кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті;
3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:
спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;
спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України; а також
спори між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями.
У ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
За змістом ст.8 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в п. 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв'язання в суді.
Арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди.
Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.58 (далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (ч. 1 ст. II Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.
За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
Предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення заборгованості у загальному розмірі 5009587,04 грн, з яких: 2091992,38 грн - основний борг, 250300,00 грн - штраф, 683238,22 грн - інфляційні втрати, 156052,29 грн - 3% річних та 1828004,15 грн - пеня. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати за користування інфраструктурою аеропорту.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Укладання угоди про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу до відкриття провадження у справі може бути підставою для залишення позову без розгляду згідно з п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», але лише за наявності таких умов:
- арбітражна угода укладена до відкриття провадження у справі;
- від відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
- такі заперечення висловлено не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору;
- суд не встановив, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Так, сторони у п. 8.1 договору про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 погодили, що будь який спір, розбіжність або претензія, що виникають з договору або у зв'язку з ним, у тому числі, що стосуються його дійсності, недійсності, порушення, зміни чи розірвання, підлягають розгляду та вирішенню в арбітражі м. Стокгольма (Швеція) згідно з Регламентом арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма. Арбітраж складається з трьох арбітрів, мова засідання - англійська, право, що застосовується до договору - матеріальне право України.
Отже, наведене вище арбітражне застереження є окремою угодою, включеною сторонами у договір про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014.
Арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Арбітражна угода це по суті - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі.
Отже, на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська/арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак до неї не підлягають застосуванню ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним.
Недійсність угоди регулюється Законом України «Про третейські суди», Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.61, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.58).
Ці нормативно-правові акти ґрунтуються на декількох основоположних принципах:
- автономності третейської/арбітражної угоди - її дійсність визначається окремо від питань дійсності чи недійсності господарського чи цивільного договору, у який вона інкорпорована;
- «компетенції щодо компетенції» - третейський суд чи міжнародний комерційний арбітраж сам визначає питання наявності в нього компетенції розглядати відповідний спір і при цьому вирішує питання дійсності третейської/арбітражної угоди; державні суди виключно у випадках, передбачених законом та міжнародними договорами, можуть вирішувати питання щодо дійсності третейської/арбітражної угоди; при цьому будь-які сумніви мають тлумачитися на користь третейської/арбітражної угоди (так званий «проарбітрабельний» підхід).
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі №824/97/22, 21.03.2024 у справі №824/99/22, 26.07.2023 у справі №824/123/22 та 30.08.2024 у справі №911/1766/22.
Колегія суддів зазначає, що у даній справі наявні всі законодавчі підстави для розгляду даного спору міжнародним комерційним арбітражем, оскільки:
- арбітражне застереження укладене до відкриття провадження у справі;
- від відповідача 03.09.2025 надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
- такі заперечення висловлено до початку розгляду справи по суті та до подання відповідачем відзиву на позовну заяву;
- суд не встановив, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Щодо останньої підстави, апеляційний суд вважає за необхідне більш детально зупинитися на обставинах чинності та виконуваності арбітражної угоди.
Так, позивач намагається довести суду, що договір про надання послуг, до якого включено арбітражне застереження, припинив свою дію внаслідок односторонньої відмови позивача від договору.
Водночас, суд першої інстанції правомірно відмовив у долученні до матеріалів справи листа позивача №02-22/2-64 від 30.09.2025 про відмову від договору про надання послуг №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 в односторонньому порядку, з чим погодилася і колегія суддів.
При цьому, суд наголошує на тому, що в будь-якому випадку одностороння відмова від договору №02.1-14/5-02 від 01.12.2014 його умовами не передбачена.
Так, відповідно до п. 7.1 договору останній набуває чинності та всі права і обов'язки сторін за ним набувають певної юридичної сили в день підписання сторонами даного договору та скріплення його печатками сторін. Якщо договір підписується сторонами окремо, датою підписання вважається більш пізня дата.
Згідно з п. 7.2 договору даний договір діє протягом 10 (десяти) років з дня набрання договором чинності. Закінчення строку дії не є підставою для звільнення сторони від відповідальності за порушення зобов'язань за договором, що мали місце в період його дії.
Відповідно до п. 7.3 договору у разі якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення строку дії цього договору не пізніше ніж за 60 днів до дати закінчення строку дії договору, договір вважається таким, який продовжує діяти на той самий строк та на тих самих умовах.
Договір укладений 01.12.2014, тому датою закінчення строку його дії було 01.12.2024. Водночас, оскільки не пізніше ніж за 60 днів до цієї дати (тобто не пізніше 02.10.2024) ані позивач, ані відповідач не повідомили один одного про припинення строку дії договору, договір продовжив діяти на той самий строк і на тих самих умовах, тобто до 01.12.2034 включно.
Відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно з п. 7.4 договору останній може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін. Одностороння відмова від виконання даного договору не допускається, крім випадків, прямо передбачених законодавством України або даним договором. Даний договір може бути розірваний лише за спільною згодою сторін.
Тобто, умови договору не передбачають можливості відмови від договору в односторонньому порядку.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Тобто, вказане положення містить імперативну норму, яка прямо передбачає право сторони відмовитися від зобов'язання виключно у випадках, коли це встановлено договором або законом.
Окрім цього, відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як уже зазначалося вище, договір не передбачає жодної можливості односторонньої відмови від зобов'язання. Така можливість відсутня і в законодавстві щодо правовідносин сторін за цим договором. Будь-які інші підстави для односторонньої відмови від договору також відсутні.
З огляду на викладене, правові підстави для односторонньої відмови позивача від договору відсутні і станом на дату звернення позивача до суду договір є чинним та продовжує діяти до 01.12.2034 включно.
Також відповідач в суді першої інстанції довів, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» є підприємством і іноземними інвестиціями, оскільки іноземна інвестиція в її статутному капіталі становить 99,999%, тобто не менше 10% і належить учаснику відповідача - юридичній особі за законодавством Республіки Кіпр Компанії «РІНОРМ ЛІМІТИД» (RENORM LIMITED), реєстраційний номер НЕ 203799.
Це підтверджується наступними документами, що містяться в матеріалах справи:
- статутом відповідача в чинній редакції;
- статутом відповідача у редакції, що діяла на дату укладення договору;
- витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація в якому є чинною станом на дату укладення договору;
- витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація в якому є чинною станом на дату подання клопотання про залишення позову без розгляду;
- сертифікатом про реєстрацію Компанії «РІНОРМ ЛІМІТИД»;
- свідоцтвом про зареєстрований офіс Компанії «РІНОРМ ЛІМІТИД»;
- звітами підприємства з іноземними інвестиціями за IV квартал 2024 року та II квартал 2025 року.
Таким чином, оскільки відповідач є підприємством з іноземними інвестиціями, передача спорів до міжнародного комерційного арбітражу за договором відповідно до викладеного в ньому арбітражного застереження є правомірною та такою, що відповідає приписам Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Підсумовуючи викладене, оскільки від відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, а судом не встановлено обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання арбітражної угоди, в даному випадку наявні підстави для застосування п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України та залишення позову без розгляду.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Сторони у цій справі добровільно уклали договір, який містить арбітражне застереження.
При цьому відповідач, як підприємство з іноземними інвестиціями, мав розумні очікування, що спори, що можуть виникнути з договору, будуть розглядатися в міжнародному арбітражі.
Втім, подальша поведінка позивача не відповідає його попереднім діям щодо укладення арбітражного застереження, що може свідчити про його недобросовісність, що у свою чергу, не допускається.
Враховуючи усе вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених процесуальним законом, для залишення без розгляду позову Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що ухвала Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі №911/2618/25 постановлена з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі №911/2618/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 10.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко