вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" грудня 2025 р. Справа№ 925/1208/24(925/1492/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Сотнікова С.В.
Остапенка О.М.
Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.
За участю представників учасників справи:
від ТОВ «Агротранссервіс 2018»: Навроцька Т.В. - за ордером серії СА №1139277 від 20.10.2025 (в режимі відеоконференції),
від розпорядника майна ТОВ «Ватав», арбітражного керуючого Демчана О.І.: Марчук Г.В. - за ордером серії АІ №2067549 від 03.12.2025
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) (суддя Боровик С.С., повний текст рішення складено та підписано - 01.10.2025)
за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018»
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.11.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Демчана О.І.
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», арбітражний керуючий Демчан О.І., звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватав» нерухоме майно, що було продано за договором купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» було укладено договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964, згідно якого продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватав») зобов'язується передати у власність, а покупець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018») зобов'язується прийняти у власність комплекс нежитлових будівель та споруд загальною площею 1606,0 кв.м., продаж нежитлової будівлі вчиняється за суму 100 000,00 грн, які отримані продавцем від покупця до оформлення договору; що вказаний правочин вчинено через 10 днів після видачі Господарським судом Черкаської області наказів на примусове виконання рішення у справі №925/150/21 та за 3 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» №925/1208/24; що продаж майна здійснено за ціною нижчою від балансової вартості майна; що вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» правочину з відчуження належного йому майна мало на меті унеможливити задоволення вимоги кредиторів, за рахунок цього майна.
11.02.2025 через систему «Електронний суд» від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», арбітражного керуючого Демчана О.І., надійшла заява про часткову зміну предмету позову, якою позивач, з метою забезпечення застосування ефективного способу захисту, просив змінити вимогу про скасування рішення державного реєстратора на вимогу про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватав» нерухоме майно.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) (суддя Боровик С.С., повний текст рішення складено та підписано - 01.10.2025), позов задоволено повністю; визнано недійсними договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» (код 36773338) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» (код 42337960), посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватав» нерухоме майно, що було продано за договором купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на користь арбітражного керуючого Демчана О.І. 7 267,20 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд першої інстанції у вищевказаному рішенні дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964, та зазначив, що застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути боржнику відчужене нерухоме майно є належним способом захисту порушених прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 року у справі № 925/1208/24 (925/1492/24) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Демчана О.І. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» про визнання недійсним договору купівлі продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю«Агротранссервіс 2018» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватав» нерухоме майно, що було продано за договором купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки, які зробив суд першої інстанції під час розгляду справи та ухваленні рішення є помилковими та необґрунтованими.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що: розпорядник майна звернувся із позовом у період, коли в провадженні справи про банкрутство вже перебувала справа з одним і тим же предметом спору; судом першої інстанції безпідставно не залишено позовну заяву без розгляду з підстав того , що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватав» не має зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС; позовна заява подана розпорядником майна передчасно, оскільки станом на дату її подання не було проведено інвентаризацію майна боржника, визначення вартості його активів та затвердження судом кредиторських вимог усіх кредиторів; з огляду на договір про врегулювання заборгованості №19-3/БО віз 24.12.2019, метою укладення оспорюваного договору було, нібито, виконання рішень Господарського суду Черкаської області по справі №925/594/21, розрахунки за договором здійснювались з урахуванням ринкової вартості об'єкта, а позивачем не надано доказів фраудаторності такого договору.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
21.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі №925/1208/24(925/1492/24) без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі №925/1208/24(925/1492/24) - без змін.
Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 апеляційну скаргу у справі № 925/1208/24 (925/1492/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1208/24(925/1492/24) за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», арбітражного керуючого Демчана О.І. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.
04.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 925/1208/24(925/1492/24).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24), серед іншого, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) залишено без руху.
11.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24), зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24); розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) призначено на 03.12.2025.
24.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018», адвоката Навроцької Т.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018», адвоката Навроцької Т.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
28.11.2025 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Бедратої-Скляр Н.М. надійшла заява, в якій остання просила розгляд даної справи проводити без її участі та вирішити справу на розсуд суду.
Явка представників учасників справи
03.12.2025 у судове засідання з'явився представник арбітражного керуючого Демчана О.І. та представник скаржника, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Крім того, приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Бедрата-Скляр Н.М. направила до суду заяву, якою просила розгляд даної справи здійснювати за її відсутності.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися; про час, місце та дату судового засідання повідомлялися завчасно та належним чином; про причини нез'явлення суд не повідомили.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).
Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю представників арбітражного керуючого Демчана О.І. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018».
Позиції учасників справи
У судовому засіданні 03.12.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати повністю рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24).
Представник арбітражного керуючого Демчана О.І. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вислухавши позиції представника арбітражного керуючого Демчана О.І. та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018», всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частиною 3 ст. 44 КУзПБ визначено, що розпорядник майна, крім іншого, зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; проводити інвентаризацію майна боржника та визначати його вартість.
Відповідно до ч.9 ст. 44 КУзПБ, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.
Добросовісний боржник має прагнути до задоволення вимог своїх кредиторів, для чого, зокрема, вчиняти дії, спрямовані на стягнення боргів від власних боржників, повернення майна, яке неправомірно перебуває в їх володінні. Оскільки такі дії спрямовані на поповнення майна боржника, то вони вчиняються на захист саме його прав. Водночас, з огляду на можливі дефекти волі боржника у цьому відношенні законодавством передбачено вчинення таких дій, в тому числі, хоч і від імені боржника, але незалежно від його волі чи навіть всупереч їй, оскільки кредитори боржника мають похідний інтерес у вчиненні таких дій.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника; похідний інтерес кредиторів полягає у стягненні майна на користь боржника, а не на користь кредиторів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 72), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс, пункт 34)).
За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 78)) похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися і в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов'язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 КУзПБ. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу.
Водночас і у процедурі розпорядження майном арбітражний керуючий має повноваження звертатися до господарського суду з позовами щодо визнання недійсними правочинів (частина дев'ята статті 44 КУзПБ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 154) сформулювала висновок, згідно з яким у разі, якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
Виходячи з викладеного, частину дев'яту статті 44 КУзПБ слід розуміти таким чином, що розпорядник майном вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 по справі №910/15043/21 (910/13122/22).
При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. При цьому за аналогією закону слід застосовувати відповідні положення статей 55, 57 ГПК України. Так, у разі відкриття провадження за таким позовом боржник набуває статусу позивача, але зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою розпорядника майна; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (див. mutatisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункт 93).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 26.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти у власність комплекс нежитлових будівель та споруд загальною площею 1606,0 кв.м., що складається з: виробничого цеху «А», побутового цеху «А-1», підстанції «Б», прохідна «В», під'їздні залізничні колії «Г», огорожа 1, ворота з хвірткою 2, ворота 3, комплекс очищення, сушіння та зберігання зерна 4, що знаходиться на вулиці Козачанській (Карла Маркса) за № 32 (тридцять два) в місті Звенигородка, Звенигородського району Черкаської області та розташований на земельній ділянці розміром 1, 6763 га, яка перебуває в комунальній власності та має кадастровий номер 7121210100:01:002:0723.
Згідно п. 1.6. договору підписання цього договору підтверджує передачу покупцю нерухомого майна, яке є предметом цього договору, а також технічну документацію на нього.
Відповідно до п. 2.1. договору продаж нежитлової будівлі вчиняється за суму 100 000,00 грн, які отримані продавцем від покупця до оформлення договору.
Згідно п. 2.3. договору балансова вартість майна згідно довідки від 25.11.2021 № 15 становить - 325 738,00 грн.
При цьому, 15.07.2019 між Акціонернирм товариством «Райффайзен Банк Аваль», найменування якого змінено на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» укладено кредитний договір №011/21444/00596192 за умовами якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти в формі Невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 1 500 000,00 грн, а Позичальник зобов'язався повернути кредитору суму кредиту у строк до 15.07.2020, сплатити проценти за користуванням кредиту, а також виконати інші зобов'язання, визначені Договором.
Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/150/21 від 18.05.2021 стягнуто в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» 686732 грн. 20 коп. заборгованості по кредиту, 431 грн. 97 коп. пені, 5153 грн. 73 коп. судових витрат; відмовлено в частині вимог про стягнення 203070 грн. 68 коп. заборгованості за відсотками та 27 грн. 15 коп. пені нарахованої за відсотками.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 скасовано вищевказане рішення в частині відмови у стягненні 203 070 грн. 68 коп. заборгованості за відсотками та 27 грн. 15 коп. пені, нарахованої за відсотками та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» 203 070 грн. 68 коп. заборгованості за відсотками та 27 грн. 15 коп. пені, нарахованої за відсотками; 1 523 грн. 24 коп. судового збору за подання позовної заяви та 2 284 грн. 86 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
16.11.2021 Господарським судом Черкаської області видано накази про примусове виконання рішення у справі № 925/150/21.
Провадження у справі № 925/1208/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» було відкрите 12.11.2024.
Таким чином, відчуження вказаної нерухомості від боржника до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» відбулося через 10 днів після видачі Господарським судом Черкаської області наказів на примусове виконання рішення у справі №925/150/21 та менше ніж за 3 роки до відкриття у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» № 925/1208/24 за ціною нижчою від балансової вартості майна.
24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Віва Капітал» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» (третя сторона) укладено договір про врегулювання грошових зобов'язань за кредитним договором №19-3ЮО від 24.12.2019 б/н від 24.11.2021.
Відповідно до п.3 цього договору сторони домовилися застосувати наступний варіант врегулювання заборгованості боржника за кредитним договором:
3.1 Третя сторона до 25.11.2021 зобов'язана укласти договір поруки з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором з урахуванням рішень Господарського суду Черкаської області від 28.07.2021 та 27.08.2021 по справі №925/594/21.
3.2. Не пізніше 26.11.2021 Третя сторона зобов'язана здійснити погашення заборгованості в сумі 3 335 532,33 грн на користь кредитора. Зобов'язання вважаються виконаними Третьою особою на користь кредитора в день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора. З цієї дати вважається, що до Третьої особи переходять всі права за Кредитним договором з урахуванням рішень Господарського суду Черкаської області від 28.07.2021 та 27.08.2021 по справі №925/594/21.
3.3. Виконання Третьою особою умов п. 3.1, та п. 3.2. відбувається за умови укладення між Боржником та Третьою особою в термін до 27.11.2021 договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: комплексу будівель та споруд, загальною площею 1606,0 кв.м., який знаходиться у Черкаській області, Звенигородський район, м. Звенигородка, вул. Козачанська.
32. При цьому, ціна договору купівлі-продажу буде дорівнювати різниці між сумою заборгованості за кредитним Договором, яку сплатить Третя особа на користь КРЕДИТОРА за ринковою вартістю нерухомого майна та становить 100 000,00 (сто тисяч) гривень.
3.4. Сторони погодилися, що після виконання боржником умов передбачених п. 3.3. цього Договору (укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна) Третя особа, як кредитор втрачає право зворотної вимоги до боржника. При цьому, сторони погодилися з тим, що в разі будь-яких судових спорів щодо укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, третя особа набуває всіх прав кредитора до боржника за кредитним договором, в тому числі прав первісного іпотекодержателя з наступного дня, коли вона дізналася про наявність такого судового спору.
В той же час, умови договору купівлі-продажу не містять жодних посилань ані на договір поруки №1903/ЮО П1 від 25.11.2021, ані на договір про врегулювання грошових зобов'язань від 24.11.2021, в останньому будь-яка згадка щодо його спрямування на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» перед будь-якими третіми особами відсутня.
До того ж договір про врегулювання грошових зобов'язань за кредитним договором №19-3ЮО від 24.12.2019 б/н від 24.11.2021 було укладено у період, коли у боржника уже була заборгованість також перед іншими кредиторами, зокрема, Акціонерним товариством «Райффайзен Банк».
Відповідно до відомостей з ДРРП 26.11.2021 іпотека Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Віва Капітал» була припинена (відсутність станом на дату відчуження будь-яких обтяжень спірного майна, в тому числі іпотек, викладена в оскаржуваному договорі та перевірена нотаріусом).
Відповідно до ч.1-3 ст.42 КУзПБ суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги (абз.2 ч.3 ст. 64 КУзПБ).
У п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частинами 1,2,3,6 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами 1,3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами 1,3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Разом із загальними підставами визнання недійсними правочинів, перелічених вище, існують також спеціальні підстави, в тому числі в межах справи про банкрутство, передбачені положеннями ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч. 3 ст. 46 ГПК України).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Згідно ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ст. 79 ГПК України).
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.03.2024 у справі № 903/877/20 (903/932/23):
« 43. Правочини боржника, які вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
44. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
45. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
46. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування:
1)охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів;
2)охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб;
3)охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
47. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.
48. Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
49. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.».
У постанові від 16.06.2022 у справі № 905/813/20 Верховний Суд дійшов висновку, що для цілей правового регулювання правовідносин у сфері банкрутства, унеможливлення зловживань зі сторони боржника та захисту інтересів кредиторів, дії боржника (за відсутності укладення договору у спрощений спосіб - у такому разі предметом оспорення є сам правочин), що мають юридичним наслідком зменшення майнових активів боржника(незалежно від кваліфікації такого юридичного факту) можуть оспорюватися та визнаватися недійсними на підставі положень статті 42 КУзПБ, адже є тим способом захисту, який дозволяє з максимальною ефективністю забезпечити відновлення порушених прав внаслідок вчинення боржником дій із використанням права на шкоду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20:
« 10.34. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
10.35. Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати».
Відповідно до постанови Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19):
Фраудаторний правочин - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 27.01.2022 по справі № 904/5693/20 (904/4523/21).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 по справі №910/16579/20 щодо визнання недійсними правочинів, вчинених з метою умисного порушення пропорційності задоволення вимог кредиторів боржника, дійшла наступних висновків:
« 10.40.Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.».
Передумовою спору є укладення сторонами договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964.
Як вірно встановив місцевий господарський суд, що причиною виникнення спору є укладення цього договору боржником менше ніж за 3 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», у період, коли у боржника уже була наявна заборгованість перед ініціюючим кредитором - Акціонерним товариством «Райффайзен Банк», за результатами чого із власності боржника за ціною, очевидно меншою за ринкову та балансову, відповідне нерухоме майно вибуло із власності боржника.
Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем оригіналу оспорюваного договору, оскільки:
в матеріалах справи наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №406623816 від 04.12.2024, відповідно до якої право власності на спірне майно зареєстровано 26.11.2021,
як вбачається з наданих позивачем пояснень, копія оспорюваного договору отримана позивачем із реєстраційної справи відповідного нерухомого майна засобами Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,
відповідно до ч.2 ст.12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії,
а тому суд, беручи до уваги відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вважає надану позивачем копію оспорюваного договору такою, що відповідає оригіналу документа, на підставі якого здійснювалась перереєстрація спірного майна на користь відповідача.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно відхилив доводи представника відповідача щодо передчасного подання позовної заяви, оскільки:
відповідно до тексту оспорюваного договору продаж майна вчинено за ціною, меншою за вказану в договорі балансову вартість, та, як вбачається із додатково наданих відповідачем документів - значно нижчою за ринкову вартість такого майна, визначену за результатами проведення незалежної оцінки, а також наявні докази вчинення такого правочину для уникнення сплати боргу, що є самостійною підставою для визнання такого правочину недійсним,
проведення інвентаризації активів та зобов'язань боржника або остаточне формування реєстру вимог кредиторів не впливає на наявність підстав для визнання такого правочину недійсним з огляду на його фраудаторність.
На думку суду апеляційної інстанції місцевий господарський суд вірно відхилив доводи відповідача щодо того, що оспорюваний правочин укладений з метою виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 28.07.2021 та 27.08.2021 по справі №925/594/21 та договору про врегулювання заборгованості за кредитним договором №19-3/ЮО від 24.12.2019, оскільки:
умови договору купівлі-продажу не містять жодних посилань ані на договір поруки №1903/ЮО П1 від 25.11.2021, ані на договір про врегулювання грошових зобов'язань від 24.11.2021,
відповідачем не доведено наявності правового зв'язку між оспорюваним договором та виконанням зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватав» за вказаними судовими рішеннями, а договір про врегулювання грошових зобов'язань вчинений без урахування наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» на момент його вчинення заборгованості перед іншими кредиторами та має ознаки спрямованості на порушення пропорційності задоволення вимог кредиторів боржника.
Із встановлених в ході розгляду справи обставин вбачається, що оспорюваний договір укладено менше ніж за 3 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав». На підставі оспорюваного договору боржник у період, коли у нього уже була наявна заборгованість перед кредиторами, відчужив на користь третьої особи цінне нерухоме майно, за результатами чого втратив можливість погасити вже наявні кредиторські вимоги за рахунок такого майна.
Крім того, матеріалами справи підтверджено та що вірно встановлено судом першої інстанції, що у період укладення договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964, ринкова вартість відчужуваного майна становила 3 435 533,00 грн, балансова вартість майна становила 325 738,00 грн, в той же час продаж майна здійснено за 100 000,00 грн, без зазначення у договорі будь-яких обставин, що свідчили б про спрямування різниці між ринковою вартістю майна та визначеною в договорі ціною на погашення вимог боржника, у зв'язку із чим місцевий господарський суд дійшов до висновку, що на підставі оспорюваного правочину боржник здійснив відчуження майна за цінами, нижчими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
З огляду на зазначене місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення ст. 216 ЦК України та ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, беручи до уваги викладені в заяві позивача про часткову зміну предмету позову обставини, з огляду на визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 3964, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування наслідків недійсності правочину та задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» нерухоме майно, що було продано за договором купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 26.11.2021.
Місцевий господарський суд дійшов до вірного встановив, що з огляду на визнання недійсним оспорюваного правочину з підстав, встановлених ст. 42 КУзПБ, застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути боржнику відчужене нерухоме майно є належним способом захисту порушених прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав».
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що 17.12.2021 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (ініціюючий кредитор у справі про банкрутство) була порушена справа №925/1684/21 з подібними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018», 04.12.2024 зазначену справу передано для розгляду в межах справи про банкрутство Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Ватав».
Колегія суддів вказує, що у справах №925/1684/21 та №925/1208/24(925/1492/24) позивачами є різні особи, окрім того, у вказаних справах відрізняються предмет та підстави вказаних позовів: Акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Банк» зверталось до суду із заявою про визнання недійсним правочину та скасування реєстраційних дій з метою виконання рішення суду про стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав» на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», а також просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав.
У даній справі, розпорядник майна звернувся із позовом в порядку ст.42 КУзПБ, на виконання повноважень, покладених Кодексом. При цьому, позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення, спрямовані на визнання недійсним правочину та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» повернути майно Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватав».
Враховуючи наведене вище, судова колегія зазначає, що учасники, предмет та підстави позовів, що розглядаються у справах №925/1684/21 та №925/1208/24(925/1492/24) не є однаковими, а викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника в цій частині визнаються судом необґрунтованими, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що оскільки, на його думку, в даній справі розпорядник майна діє виключно як представник боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватав», а не як самостійний суб'єкт, судом першої інстанції після залишення без руху позовної заяви у зв'язку із відсутністю у боржника електронного кабінету, нібито, із грубим порушенням ст.6 ГПК України продовжено розгляд даної справи, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 по справі №910/15043/21(910/13122/22) дійшов до висновку, що у процедурі розпорядження майном розпорядник майна має право звертатись до господарського суду із позовними вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння третіх осіб в якості законного процесуального представника боржника, від його імені та в його інтересах,
при цьому відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті:
« 9.22. Виходячи з викладеного, частину дев'яту статті 44 КУзПБ слід розуміти таким чином, що розпорядник майном вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача.
9.23. При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. При цьому за аналогією закону слід застосовувати відповідні положення статей 55, 57 ГПК України. Так, у разі відкриття провадження за таким позовом боржник набуває статусу позивача, але зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою розпорядника майна; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункт 93).
Відповідно до ч.1 ст.10 КУзПБ, арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності.
Статтею 12 КУзПБ визначено права та обов'язки арбітражного керуючого у справі про банкрутство, в тому числі право звертатися до суду у випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтями 42,44 КУзПБ також визначено конкретні права та обов'язки арбітражного керуючого, який виконує повноваження розпорядника майна боржника у справі про банкрутство.
Відповідно до ч.1 ст.13 КУзПБ, арбітражний керуючий під час здійснення своїх повноважень є незалежним.
Судова колегія зазначає, що саме на виконання визначених КУзПБ повноважень, в порядку реалізації власної правосуб'єктності, з метою досягнення результатів процедури розпорядження майном, передбачених чинним законодавством, арбітражним керуючим Демчаном О.І. подано позовну заяву, що розглядається у справі №925/1208/24(925/1492/24).
Попри те, що дійсно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватав» стало позивачем за вказаною позовною заявою, відповідний позов подано саме арбітражним керуючим, який є особою із власною автономною правосуб'єктністю, та окремим учасником справи.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції в ухвалі від 25.04.2025 по справі №925/1208/24(925/1492/24) дійшов обґрунтованого та законного висновку, що арбітражним керуючим Демчаном О.І. позовну заяву подано з додержання вимог ГПК України, у зв'язку із чим відповідно до ч.12 ст.176 цього Кодексу судом продовжено розгляд справи.
До того ж, ухвала Господарського суду Черкаської області від 25.04.2025 по справі №925/1208/24(925/1492/24) про продовження розгляду справи у встановленому чинним законодавством скажником не оскаржувалась, а викладені в апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм ст.6 ГПК Україна є необґрунтованими та такими, що не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі №925/1208/24(925/1492/24) та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс 2018» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2025 у справі № 925/1208/24(925/1492/24) залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу № 925/1208/24(925/1492/24) повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено та підписано - 10.12.2025.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді С.В. Сотніков
О.М. Остапенко