79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" грудня 2025 р. Справа №914/3244/24
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Зварич О.В.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Копець Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромзен» від 31.07.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/2372/25 від 31.07.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2025 (повний текст рішення складено 17.07.2025, суддя Мазовіта А.Б.)
у справі № 914/3244/24
за позовом: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромзен» (надалі - ТОВ “Ромзен»), м. Львів
про: усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
з участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Безвенюк В.В.,
Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом (з врахуванням заяви про виправлення описки) до ТОВ “Ромзен» про усунення перешкод в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою: м.Львів, вул. Володимира Великого, 49 шляхом скасування державної реєстрації права власності ТОВ “Ромзен» на об'єкт нерухомого майна: будівля магазину літ. “Б-1» загальною площею 45,2 кв.м на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові (реєстраційний номер майна 12722546101) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі №5015/634/12 було визнано за ТОВ “Інвестиційні ділові системи» право власності на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49. На підставі вказаного судового рішення 11.06.2012 було зареєстровано право власності за ТОВ “Інвестиційні ділові системи» на вищевказану будівлю магазину. Надалі ТОВ “Інвестиційні ділові системи» відчужило своє право власності на цю будівлю ТОВ “Салон “Же-О-Зе». 22.02.2013 ТОВ “Салон “Же-О-Зе» відчужило право власності на будівлю відповідачу- ТОВ «Ромзен». 10.04.2013 Львівським апеляційним господарським судом ухвалено постанову у справі № 5015/634/12, якою скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у вказаній справі. Отже, в результаті реєстрації права власності на об'єкт будівлі магазину на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові загальною площею 45,2 кв.м порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.07.2025 у справі №914/3244/24 (суддя А.Б. Мазовіта) позов задоволено. Усунено перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 49 шляхом скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромзен» на об'єкт нерухомого майна: будівля магазину літ. “Б-1» загальною площею 45,2 кв.м на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові (реєстраційний номер майна 12722546101) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромзен» на користь Львівської міської ради - 3 028,00 грн. судового збору.
В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові перебуває в комунальній власності Львівської міської ради, і як ТОВ “Інвестиційні ділові системи», ТОВ “Салон “Же-О-Зе», так і відповідачу в користування не передавалася. Водночас встановлено, що 10.04.2013 Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову у справі № 5015/634/12, якою скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у вказаній справі, на підставі якого за ТОВ “Інвестиційні ділові системи» було зареєстровано право власності на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Володимира Великого, 49 та надалі було відчужено відповідачу. Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності ТОВ “Ромзен» на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49, як на нерухоме майно була здійснена помилково, суд дійшов висновку, що така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ “Ромзен» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Скаржник вважає оскаржуване рішення ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи. Зокрема, відповідно до обставин даної справи, права власника земельної ділянки (територіальної громади в особі Львівської міської ради) порушені внаслідок факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно збудоване майно. Отже, на переконання скаржника, належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про незаконну реєстрацію права власності на майно за позивачем, не зазначивши зміст помилки державного реєстратора. Окрім того, висновок про те, що спірне майно не є нерухомим, а відноситься до тимчасових споруд, як і висновок про знищення об'єкта нерухомості судом в оскаржуваному рішенні не встановлювався і оцінка, в якості доказу, листу Управління контролю за використанням та охороною земель № 4-2412-5603 від 14.05.2025 року судом першої інстанції не надавалась.
Львівська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Зокрема, зазначає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Водночас, земельна ділянка на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові перебуває у комунальній власності Львівської міської ради і відповідачу в користування не передавалася. Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку. Просить залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2025 у даній справі, апеляційну скаргу ТОВ “Ромзен» - без задоволення.
Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі.
Позивач не делегував уповноваженого представника в судове засідання, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною відповідальним працівником Західного апеляційного господарського суду.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов'язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноваженого представника позивача у справі.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
Територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі №5015/634/12 за позовом ТОВ “Інвестиційні ділові системи», до відповідача-1 - ТОВ «Мережа концептуальних авторських ресторанів «Фест», до відповідача-2- Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності, визнано за ТОВ “Інвестиційні ділові системи» право власності на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Володимира Великого, 49.
11.06.2012 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі №5015/634/12 ОКП ЛОР “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було зареєстровано право власності за ТОВ “Інвестиційні ділові системи» на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49.
11.07.2012 ТОВ “Інвестиційні ділові системи» відчужило цю будівлю ТОВ “Салон “Же-О-Зе».
22.02.2013 між ТОВ “Салон “Же-О-Зе» (Продавець) та ТОВ “Ромзен» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі. Відповідно до п. 1 даного договору Продавець передав, а Покупець прийняв у власність будівлю магазину, позначену на плані змеленої ділянки Літерою “Б-1», загальною площею 45,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49. Зазначена будівля збудована із сандвіч-панелей.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі №5015/634/12 скасовано і прийнято нове рішення. В позові відмовлено. Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2013 ухвалено повернути касаційну скаргу ТОВ “Інвестиційні ділові системи» без розгляду.
Судом апеляційної інстанції у справі №5015/634/12 встановлено, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення від 26.04.2012 помилково застосовано ст. 376 ЦК України, оскільки фактичні обставини справи свідчать про те, що у встановленому законом порядку ТОВ “Інвестиційні ділові системи» не відводились земельні ділянки Львівською міською радою під об'єкти, на які ТОВ “Інвестиційні ділові системи» заявив позовну вимогу про визнання права власності. Наявні в справі договори на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою, договори оренди землі підтверджують факт надання окремих конструктивних елементів благоустрою та земельних ділянок власне для обслуговування малих архітектурних форм та відкритого літнього майданчика. В матеріалах справи відсутні докази погодження будівництва відповідно до Закону України “Про планування і забудову територій» та Закону України “Про основи містобудування».
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на майно, ТОВ “Ромзен» є власником будівлі магазину під літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49 на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2013, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В.
У листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю за вих. №4-0006-12819 від 25.09.2023 зазначено, що згідно даних Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт на готовність об'єкта до експлуатації за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49 відсутня.
У листі Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26.09.2023 за вих. №4-2401-12886 зазначено, що містобудівні умови та обмеження на проектування об'єкта будівництва за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49 (реєстраційний номер майна 12722546101) не надавались.
Відповідно до листа Управління земельних ресурсів Львівської міської ради за вих. №4-2403-14177 від 20.10.2023, інформація щодо прийнятих міською радою рішень про передачу у власність чи надання у користування земельної ділянки для обслуговування будівлі загальною площею 45,2 кв.м за адресою: м. Львів, вул.Володимира Великого, 49 відсутня. Також відсутня інформація стосовно підготовки проектів Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування будівлі.
23.10.2023 Управління державного контролю за використанням та охороною земель листом-відповіддю на лист Департаменту Львівської міської ради № 4-2901-41754 від 20.03.2023 щодо обстеження земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49, повідомлено, що , в ході обстеження не виявлено тимчасових споруд, розташованих на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові загальною площею 45,2 кв.м та зареєстрованим правом власності.
Листом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №4-35-50948 від 09.11.2023 надано інформацію щодо об'єкта за адресою: м. Львів вул. Володимира Великого, 49 та повідомлено, що дана тимчасова споруда демонтована у 2020 році на виконання рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 22.05.2020 №442 “Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Науковій, 28-А». Також у даному листі зазначено, що Франківський відділ поліції листом від 16.10.2019 №14639/41/04/0619 повідомив, що дана тимчасова споруда належала Данкевич О.М. на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2019. Разом з тим, ТОВ “Ромзен» листом від 19.02.2020 №2-3700-Л-35 надало копію Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 12722546101).
Відповідно до листа Управління державного контролю за використанням та охороною земель №4-2412-5603 від 14.05.2025 проведено обстеження тимчасових споруд на території Франківського району у м. Львові, в ході якого не виявлено тимчасових споруд розташованих на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові загальною площею 45,2 кв.м.
З метою захисту своїх порушених прав, позивач звернувся до суду із даним позовом до відповідача, у якому просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Земля є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених статтею 13 Конституції України.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої такими, зокрема, є: припинення дії, яка порушує право.
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч 4 ст 373 ЦК України).
Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ “Землі України» Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 ЦК України).
Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 376 названого Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України).
Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що земельна ділянка на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові перебуває у комунальній власності Львівської міської ради, і як ТОВ “Інвестиційні ділові системи», ТОВ “Салон “Же-О-Зе», та і відповідачу в користування не передавалася.
Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі №5015/634/12 за позовом: ТОВ “Інвестиційні ділові системи», до відповідача-1: ТОВ «Мережа концептуальних авторських ресторанів «Фест», до відповідача-2: Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності позов задоволено та визнано за ТОВ “Інвестиційні ділові системи» право власності на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Володимира Великого, 49.
Водночас, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013, рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі №5015/634/12 скасовано і прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Дана постанова набрала законної сили.
Судом апеляційної інстанції у справі №5015/634/12 встановлено, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення від 26.04.2012 помилково застосовано ст.376 ЦК України, оскільки фактичні обставини справи свідчать про те, що у встановленому законом порядку ТОВ “Інвестиційні ділові системи» не відводились земельні ділянки Львівською міською радою під об'єкти, на які ТОВ “Інвестиційні ділові системи» заявив позовну вимогу про визнання права власності. Наявні в справі договори на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою, договори оренди землі підтверджують факт надання окремих конструктивних елементів благоустрою та земельних ділянок власне для обслуговування малих архітектурних форм та відкритого літнього майданчика. В матеріалах справи відсутні докази погодження будівництва відповідно до Закону України “Про планування і забудову територій» та Закону України “Про основи містобудування».
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на майно ТОВ “Ромзен» є власником будівлі магазину під літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49 на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2013, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).
У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (п. 98 постанови від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13).
Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідача на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Володимира Великого, 49, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права власності на таке майно.
Згідно з правовими висновками, наведеними Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23 якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Абзацом 2 частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону (абз. 4 ч. 3 ст. ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 27 вказаного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.042024 у справі №496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення ( висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
У разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав (ч. 7 ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Матеріалами даної господарської справи підтверджено, що земельна ділянка на вул. Володимира Великого, 49 у м. Львові перебуває у комунальній власності Львівської міської ради і відповідачу в користування не передавалася.
Водночас, згідно вищенаведених норм права та правових позицій Верховного Суду не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромзен» на будівлю магазину літ. “Б-1» площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 49, як на нерухоме майно була здійснена помилково, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.
Таким чином, в результаті реєстрації права власності на об'єкт будівлі магазину на вул.Володимира Великого, 49 у м. Львові загальною площею 45,2 кв.м порушено права, майнові інтереси власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.
Отже, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та жодним чином не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Львівської області від 07.07.2025 у справі № 914/3244/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, у господарському процесі обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.
Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ромзен» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2025 у справі №914/3244/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.В. Зварич
О.С. Скрипчук