10 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 703/1905/25
Провадження № 22-ц/821/1925/25
Категорія: 310000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порушення прав особи з інвалідністю, зобов'язання утримувати дитину, звільнення від заборгованості по аліментах,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати порушення прав особи з інвалідністю 2 групи за Конвенцією прав осіб з інвалідністю ОСОБА_2 проти ОСОБА_1 через відібрання дитини та на єдине джерело існування, що є пенсія по інвалідності для непрацездатних осіб розміром в прожитковий мінімум для непрацездатних осіб; прийняти рішення суду на підставі ст. 265 СК України про утримання ОСОБА_3 . ОСОБА_2 в зв'язку з поважної причини, що є інвалідність 2 групи непрацездатної особи і не в змозі утримувати нею дитину ОСОБА_3 ; звільнити її від заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 та від сплати аліментів у розмірі 1/4 доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину на користь ОСОБА_2 за ст. 197 СК України та за ст. 265 СК України; надати можливість самостійно перераховувати кошти ОСОБА_3 по своїм матеріальним можливостям.
Позов мотивовано тим, що вона у 2019 році при обстеженні у Черкаській обласній лікарні Черкаської обласної ради в неврологічному відділені отримала діагноз, на підставі якого їй було встановлено другу групу інвалідності з рекомендацією «Д» нагляд та лікування у невролога, сімейного лікаря за місцем проживання.
Зазначала, що 20.05.2020 рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 703/4681/18 позбавлено батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_3 , відносно неї позовна вимога залишена без задоволення.
Також вказувала, що згідно постанови Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 у справі № 703/3449/20 було припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , які стягувалися на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.11.2013, а також звільнено її від сплати заборгованості по аліментах на користь ОСОБА_3 , що виникла після 18 серпня 2020 року.
Зазначала, що постанова про арешт банківських рахунків на підставі заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 не виносилась, стягнення заборгованості відбувалося через ПФУ та ДВС у розмірі 20 % від пенсії по інвалідності, щомісячно, що не суперечило закону про прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, як єдине джерело існування.
17.11.2020 до служби у справах дітей звернулась ОСОБА_2 з проханням надати їй статус опікуна на дитину, позбавлену батьківського піклування на підставі неутримання онука ОСОБА_3 матір'ю та в самоусуненні від виконання батьківських обов'язків, а також не бажання самої дитини спілкуватися з матір'ю.
Зазначала, що Служба у справах дітей зібрала усі необхідні докази для доведення факту у позові до суду про винуватість ОСОБА_1 з метою відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів для отримання таким чином статусу ОСОБА_2 опікуна на дитину позбавлену батьківського піклування, на яку держава надає соціальну допомогу.
Вважає, що ОСОБА_2 , використовуючи виконавчі служби м. Сміла, порушувала її права інваліда та досягла мети у відібранні у неї дитини, отримавши статус опікуна з державною допомогою та аліментами у розмірі 1/4 частини доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину.
30.12.2022 рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у неї було відібрано дитину без позбавлення батьківських прав та стягнуто аліменти у розмірі 1/4 доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину без урахування її стану здоров'я та матеріального стану.
Вказує, що судове рішення вона намагалася оскаржити через апеляційний та касаційний суди, але апеляційну скаргу залишено без задоволення, без звернення уваги на факт її інвалідності 2 групи.
З 03.08.2021 (після подання позову органами опіки та піклування до міськрайонного суду) і до 30.06.2023 (виконання виконавчого провадження) утворилась заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 у розмірі 30833,00 грн. По заяві ОСОБА_2 до ДВС було накладено арешт на усі банківські рахунки по постанові про арешт коштів боржника, з 01.06.2023 до 10.07.2023 доступу до своєї банківської картки вона не мала, оскільки пенсію по інвалідності вона отримує через банк, відтак увесь цей час вона була без засобів існування.
З 01.06.2023 ПФУ та ДВС припинили стягнення заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 у розмірі 20 % на місяць через малий розмір пенсії, а також стягнення заборгованості зі сплати аліментів, що утворилась з 03.08.2021 до 30.06.2023 на користь ОСОБА_2 , оскільки відрахування стало неможливим через малий розмір пенсії. Вказує, що відрахування відбулося у розмірі 50 % від пенсії, але не 50 % прожиткового мінімуму на дитину, різницю зараховують до заборгованості на користь ОСОБА_2 .
Таким чином заборгованість зі сплати аліментів зросла не зважаючи на відшкодування ПФУ та ДВС щомісяця, залишаючи їй 50 % пенсії, що є меншим за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб і єдиним джерелом існування.
Зазначала, що через фізичну та матеріальну обмеженість вона не може подолати трудності, що створилися після рішення суду про відібрання дитини та стягнення аліментів, не має повноцінного лікування, харчування, не може сплачувати комунальні платежі, в зв'язку з чим вважає, що відбулося порушення її прав, як особи з інвалідністю 2 групи за Конвенцією про права осіб з інвалідністю ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.09.2025 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, Сімейним Кодексом України визначені підстави для зміни, припинення стягнення аліментів, їх часткове припинення або звільнення від обов'язків утримувати дитину.
До таких підстав належать, зокрема ст. 188 СК України (звільнення, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід батьків), ст. 189 СК України (нотаріально посвідчений договір між батьками про сплату аліментів), ст. 190 СК України (припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно).
При розгляді даної справи судом встановлено, що жодної із цих правових підстав саме щодо припинення стягнення аліментів на дитину, не встановлено.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Разом з тим, суд вказав, що ОСОБА_1 отримала інвалідність ще у 2019 році, аліменти з неї стягуються на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.12.2022 з 03 серпня 2021 року, та згідно рішень як суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій, судами враховувалось наявність захворювань ОСОБА_1 .
Суд зазначив, що позовні вимоги про зменшення розміру стягнення аліментів позивачем не заявлялись.
Суд прийшов до переконання, що позивачка, має намір переглянути рішення, яке набрало законної сили.
Також судом не встановлено порушень ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 як особи з інвалідністю, в зв'язку з чим у даній частині позовних вимог суд також відмовив.
Вимога про надання можливості самостійно перераховувати кошти сину ОСОБА_3 також не підлягала до задоволення, оскільки, суд першої інстанції вказав, що це право позивачки самостійно перераховувати кошти своїй дитині та допомагати їй.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скарги
20.09.2025, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала через засоби поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції від 03.09.2025 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для приєднання до числа відповідачів Виконавчого комітету Смілянської міської ради як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей, для повного судового розгляду.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що підставою відмови їй у задоволенні позову є наявність рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.12.2022 у справі № 703/2524/21 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яке набрало законної сили та не може бути переглянуте.
Зазначає, що в позові від 03.08.2021, поданому Виконавчим комітетом Смілянської міської ради, як органом опіки та піклування, є свідчення, докази про її ухилення від виконання батьківських обов'язків, на підставі ст. 170 СК України, в яких, на її думку, має місце непряма дискримінація особи з інвалідністю 2 групи з другим ступенем обмеженості за її діагнозом.
В апеляційній скарзі описує узагальнений зміст позову від 03.08.2021 у справі № 703/2524/21. В даному позові, вважає, що її фізичну обмеженість було використано проти неї за допомогою Служби у справах дітей, що призвело до наслідків після набрання законної сили рішенням суду від 30.12.2022, а саме: поява заборгованості по сплаті аліментів через малий розмір пенсії; потреба просити про матеріальну допомогу у людей; погіршення у стані здоров'я; арешт банківського рахунку; неможливість отримати лікування та обстеження.
До апеляційної скарги додає витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 38/25/1784/В, дата прийняття рішення від 08.09.2025, № рішення 38/25/1784/Р та рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № витягу 38/25/1784/І, дата прийняття рішення 08.09.2025, № рішення 38/25/1784/Р, які більш ширше розкривають функціональність та обмеженість ОСОБА_1 у повсякденному житті, для розуміння складності хвороби.
Також надані виписки з лікарні за 10.06.2025, 17.06.2025, де хвороба є не тимчасове явище, а як постійна, не виліковна і прогресуюча.
Вважає за доцільне приєднати до розгляду даної справи у якості відповідачів Службу у справах дітей, оскільки позов від 03.08.2021 у справі № 703/1905/25 був поданий ними.
Відзив на апеляційну скаргу
03.12.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 про залишення апеляційної скарги без розгляду, оскільки у батьків є прямий обов'язок утримувати та забезпечувати своїх дітей.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судом встановлено, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.11.2013 у справі № 703/5220/13-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 вересня 2013 року і до його повноліття (а.с. 12).
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2020 у справі № 703/4681/18, яке набрало законної сили 18.08.2020, позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь особи, на утриманні якої буде перебувати дитина, аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 всіх його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 грудня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. В решті частини позовних вимог ВК Смілянської міської ради як органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей ВК Смілянської міської ради Черкаської області відмовлено (а.с. 9-11).
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25.032021 у справі № 703/3449/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 26.01.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах на користь ОСОБА_3 , що виникла після 18 серпня 2020 року, на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.11.2013 (а.с. 13-15).
30.12.2022 рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 703/2524/21, відібрано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 , без позбавлення її батьківських прав. Неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано ВК Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, для її подальшого влаштування. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВК Смілянської міської ради Черкаської області, як органу опіки та піклування, а з моменту влаштування дитини на корить особи (осіб), на утриманні якої буде перебувати дитина, аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, тобто з 03 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16).
З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що зазначене рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.12.2022 постановою Черкаського апеляційного суду від 02.03.2023 залишено без змін та постановою Верховного Суду від 22.11.2023 рішення першої інстанції та постанову Черкаського апеляційного суду від 02.03.2023 залишено без змін.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження № 71661318 з примусового виконання виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 703/2524/21 від 15.03.2023 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 28.02.2025 заборгованість зі сплати аліментів становить 35654,00 грн (а.с. 22).
Згідно інформації відділу з питань відрахувань Управління з питань виплат ГУПФУ України в Черкаській області від 28.02.2025 розмір призначеної пенсії ОСОБА_1 становить: з січня по лютий 2023 року - 2500,00 грн; з березня 2023 року по лютий 2024 року - 2760,00 грн; з березня 2024 року по лютий 2025 року - 2980,00 грн (а.с. 19-20).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 644623, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , огляд інваліда - повторно; група інвалідності - ІІ (друга) 01.10.2022; причина захворювання - загальне захворювання; інвалідність встановлена на строк до 01.01.2025; дата чергового переогляду - 05.12.2024. Висновок про умови та характер праці - працепристосування. Рекомендаційні заходи щодо відновлення працездатності - лікування та нагляд невропатолога, сімейного лікаря (а.с. 6).
З 10.06.2025 по 17.06.2025 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою № 58778 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого. Основний діагноз: демієлінізуюча сенсо-невральна полінейропатія верхніх та нижніх кінцівок, прогресуючий перебіг, млявий тетрапарез з переважним ураженням нижніх кінцівок, помірне порушення ходьби та самообслуговування… Рекомендації: нагляд невролога, режим праці і відпочинку, ЛФК, уникати фізичного перевантаження хребта… (а.с. 77).
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 38/25/1784/В, дата прийняття рішення від 08.09.2025, № рішення 38/25/1784/Р, ОСОБА_1 має 2 групу інвалідності, дата з якої встановлено інвалідність - 01.01.2025, дата повторного оцінювання - 01.01.2030 (а.с. 71-72).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Учасники справи про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
26.11.2025 ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі.
ОСОБА_2 в клопотанні, яке надійшло до апеляційного суду 03.12.2025, просить апеляційну скаргу розглядати без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає виходячи з наступного.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (ст. 197 СК України).
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 суд, у випадках передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментах.
З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.
Проте, при вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Як вбачається із матеріалів справи, станом на 28.02.2025 у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 35654,00 грн, які стягуються ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 703/2524/21 від 15.03.2023 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як на обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона є інвалідом 2 групи, пенсія є єдиним джерелом існування, а відтак вона не може забезпечити сплату аліментів на дитину у встановленому судом розмірі, а заборгованість утворилась у зв'язку із тим, що в неї малий розмір пенсії і відрахування на користь ОСОБА_2 стало неможливим.
У зв'язку з цим апеляційний суд зазначає, що наявність у скаржниці інвалідності 2 групи загального захворювання, не є беззаперечним доказом тяжкої хвороби позивачки в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України та неможливості у зв'язку з цим сплачувати аліменти на утримання дитини, а тому вказана обставина не може слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Водночас висновок про умови та характер праці у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 644623 від 05.12.2022 не містить повної заборони праці ОСОБА_1 , а лише вказівку на працепристосування.
Відповідно до наданих виписок із медичної амбулаторної карти, позивачка періодично проходить лікування у стаціонарі та амбулаторно, основний діагноз - демієлінізуюча сенсо-невральна полінейропатія верхніх та нижніх кінцівок, прогресуючий перебіг, млявий тетрапарез з переважним ураженням нижніх кінцівок, помірне порушення ходьби та самообслуговування.
Первинна група інвалідності встановлена позивачці ще 26.06.2019.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, що ОСОБА_1 отримала інвалідність ще у 2019 року, аліменти з неї стягуються на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.12.2022 з 03 серпня 2021 року, яке переглядалося як апеляційною, так і касаційною інстанціями, у відповідності до вимог ст. 182 СК України, враховувалась, зокрема і наявність захворювань ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Інших обставин, які у відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, а також звільнення від їх сплати ОСОБА_1 не зазначено.
ОСОБА_1 фактично вказує про її неплатоспроможність, однак відомостей про її інші доходи, про наявність у неї майна (нерухомого майна, рухомого майна, банківських вкладів тощо) матеріали справи не містять.
Посилання ОСОБА_1 про порушення прав особи з інвалідністю 2 групи ОСОБА_2 через відібрання дитини, на думку апеляційного суду, не є предметом спору та знаходиться поза межами позову у вказаній цивільній справі.
Правовідносини у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, стосуються звільнення від сплати заборгованості по аліментах та неможливістю утримувати сина матір'ю.
Колегія суддів зауважує, що питання про відібрання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було предметом розгляду у цивільній справі № 703/2524/21, за результатами розгляду якої було ухвалене рішення Смілянським міськрайонним судом Черкаської області від 30.12.2025 про відібрання дитини ОСОБА_3 , яке переглядалося апеляційним та касаційним судами та залишено без змін.
Відтак, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що судом не встановлено порушень ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 як особи з інвалідністю, в зв'язку з чим у даній частині позовних вимог суд першої інстанції правомірно відмовив.
Щодо позовної вимоги про можливість самостійно перераховувати кошти синові ОСОБА_3 по своїм матеріальним можливостям, слід зазначити наступне.
ОСОБА_1 , як мати, має обов'язок по утриманню свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.12.2022, у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, тобто з 03 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Разом з тим слід зауважити, що в даній справі позивачка ОСОБА_1 не заявляла позовні вимоги про зменшення розміру стягнення аліментів.
Щодо доводів апеляційної скарги про направлення справи на новий розгляд та залучення в якості відповідача Виконавчого комітету Смілянської міської ради як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Якщо до Голови, члена, працівника або залученого експерта Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку подано позов про відшкодування шкоди, завданої такими особами під час виконання ними своїх повноважень, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, замінює первісного відповідача Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не закриваючи провадження у справі.
Верховний Суд у своїй постанові від 17.05.2021 у справі № 309/2340/15-ц зазначив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним, недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02.06.2022 в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 самостійно визначила відповідачем ОСОБА_2 , вважаючи, що саме ОСОБА_2 порушує її права як інваліда 2 групи та саме цей відповідач, за її твердженням, повинен утримувати її сина ОСОБА_3 .
Проте, позивачка не зверталась до суду з клопотанням і суд не встановив та не вирішував питання про залучення до справи в якості відповідача Виконавчого комітету Смілянської міської ради як органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей.
Суд апеляційної інстанції позбавлений права на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь в справі та залучати співвідповідачів.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Разом з тим, під час розгляду справи позивачкою не було надано доказів, які б підвереджували порушення її прав як інваліда 2 групи ОСОБА_2 та не надано беззаперечних доказів, що заборгованість зі сплати аліментів виникла у зв'язку з її тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Апеляційний суд зауважує, що прохальна вимога апеляційної скарги про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, не може бути задоволена, виходячи з вищезазначеної норми процесуального права.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Відтак, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення першої інстанції за доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складений 10 грудня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: Н. І. Гончар
Ю. В. Сіренко