Справа № 164/1008/25 Провадження №11-кп/802/687/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
10 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового
засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12025035540000051 від 27 квітня 2025 року за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 28 серпня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Яблунька, Маневицького району, Волинської області, українця, громадянина України, який не працює, неодружений, з повною загальною середньою освітою, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.08.2024 за ч.5 ст.407 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.08.2024 згідно якого ОСОБА_7 визнано винним за ч.5 ст.407 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років та на підставі ст.75, 76 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік, ухвалено виконувати самостійно.
Згідно із вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим за те, що він, 26.04.2025 приблизно о 18:00 год, знаходячись у житловому будинку АДРЕСА_1 , діючи умисно, з метою заподіяння фізичного болю іншій особі, усвідомлюючи суспільно-небезпечних характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на ґрунті неприязних стосунків із матір'ю ОСОБА_10 (у розумінні п.7 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), наніс останній три удари долонею правої руки в область грудної клітки, чим завдав фізичного болю та не спричинив тілесних ушкоджень.
Таким чином, своїми умисними, протиправними діями, що виразились в умисному завданні побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КК України.
У поданій апеляційній скарзі, прокурор, не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає оскаржуваний вирок незаконним у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 вчинив нове кримінальне правопорушення в період іспитового строку, тож при призначенні йому остаточного до відбуття покарання, місцевий суд в порушення ст.ст.71, 72 КК України, призначив йому покарання у виді штрафу та визначив самостійне виконання попереднього покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, що є неприпустимим. Враховуючи викладене, просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, та призначити йому покарання у штрафу в розмірі 50 (п?ятдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.08.2024 і остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та штрафу в сумі 850 грн.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, прокурора, який апеляційну скаргу з підстав викладених у ній підтримав, думку обвинуваченого та його захисника, які, кожен зокрема, заперечили проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного висновку.
У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження, за згодою учасників судового провадження, розглянуто в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. При цьому з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позиції.
Беручи до уваги вимоги ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися і докази, які судом, згідно положень ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_7 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.
За встановлених судом фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.126 КК України, є вірною.
Разом з тим, на переконання колегії суддів апеляційного суду, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом ч.1 ст.71 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 раніше судимий вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.08.2024 за ч.5 ст.407 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі та на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку 1 (один) рік.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КК України, 26 квітня 2025 року, тобто в період іспитового строку, визначеного вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.08.2024.
Відповідно до ч.3 ст.78 КК України, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК України.
Так, за встановлених фактичних обставин у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції, в порушення вимог закону України про кримінальну відповідальність, при призначенні ОСОБА_7 покарання, застосував положення ст.75 КК України без достатніх на те правових підстав, з огляду на те, що вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення в період іспитового строку, свідчить про відсутність ознак виправлення останнього.
Згідно з положеннями ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Згідно з п.25 Постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» за сукупністю вироків (ст.71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При цьому, згідно оскаржуваного судового рішення, ОСОБА_7 за ч.1 ст.126 КК України призначено покарання у виді штрафу.
Відповідно до ч.3 ст.72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Таким чином, із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що у разі засудження особи за нове кримінальне правопорушення, вчинене до повного відбуття покарання за попереднім вироком, яке згідно з ч.3 ст.72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, виконуючи вимоги ст.71 КК України, був зобов'язаний призначити ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків.
Між тим, остаточне покарання, визначене за правилами ст.71, 72 КК України складається із сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, яке не підлягає складанню з іншими видами покарання і має виконуватись самостійно.
Тобто, ч.3 ст.72 КК України не передбачає самостійного виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, як це помилково інтерпретує суд першої інстанції, вказуючи у резолютивній частині оскаржуваного вироку про самостійне виконання вироку Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14.08.2024.
У свою чергу, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що аналізом вказаної статті стверджується лише неможливість складання цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.
Водночас, ч.4 ст.71 КК України передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також невідбутої частини покарання.
З огляду на те, що за вчинення нового кримінального правопорушення суд призначив ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, то за сукупністю вироків, враховуючи положення ч.3 ст.72 КК України, остаточне покарання на підставі ст.71 КК України мало бути призначене у виді позбавлення волі, строком на 5 (п'ять) років, яке слід відбувати реально, та штрафу.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного суду від 21 березня 2024 року (справа № 761/13964/22, провадження № 51-4642 км 23).
Враховуючи викладене, суд ухвалив вирок всупереч вимог ст.370 КПК України, оскільки при призначенні покарання обвинуваченому неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Згідно п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. п.1-3 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню та неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення в частині призначеного покарання.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання - скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 28 серпня 2025 року в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання - скасувати.
Залишити призначене ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.126 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ст.ст.71, 72 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, приєднати невідбуте покарання за вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 серпня 2024 року у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, яке слід відбувати реально, та штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді: