№ 754/16428/25
№ 1-кп/755/1895/25
про призначення судового розгляду
"05" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100030001651 від 28.05.2025 року за обвинуваченням: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
Відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов для розгляду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100030001651 від 28.05.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор доповіла про можливість призначення обвинувального акту відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, до судового розгляду, оскільки дотримано норм кримінально-процесуального законодавства та підстав для його повернення прокурору або його закриття не встановлено. Зокрема, подала клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки строк даного запобіжного заходу спливає, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися і продовжують існувати. Обвинувачені можуть переховуватись, впливати на потерпілого та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, не мають офіційного джерела доходу, не одружені, не мають міцних соціальних зв'язків, обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину і в разі визнання їх винними, може бути призначено покарання у виді позбавлення волі до 15 років, у зв'язку з чим, більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити їх процесуальну поведінку.
Захисник ОСОБА_4 щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду не заперечував, однак, заперечив щодо клопотання про продовження його підзахисному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначивши, що твердження прокурора про те, що останній ніде не працює, не відповідає дійсності, його підзахисний до затримання працював неофіційно автомеханіком, ремонтував автомобілі для ЗСУ, перебуває у цивільному шлюбі, має дитину. Зокрема, прокурор посилається на те, що його підзахисний не має міцних соціальних зв'язків, однак, він має постійне місце проживання та реєстрації у м. Києві, цивільну дружину та малолітню дитину. Щодо ризику впливу на свідків, то наявний лише один свідок і проти ОСОБА_7 під час досудового розслідування останній показань не надавав. Ризик тяжкості покарання це єдиний ризик, який дійсно існує, однак, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначив, що не можна застосовувати виключний запобіжний захід при наявності лише одного ризику - тяжкості покарання, інших ризиків не існує, тому, прохав відмовити у задоволенні клопотання, а в разі його задоволення, прохав визначити розмір застави.
Захисник ОСОБА_5 прохав повернути обвинувальний акт прокурору, оскільки у ньому зазначено, що матеріальна шкода становить 29 386 гривень 13 копійок, а в цивільному позові потерпілим зазначена зовсім інша сума і вона є набагато меншою, а саме 11826 гривень 13 копійок, а оскільки обвинувачення почалося із заяви потерпілого, його допиту, під час якого він заявляв, яку саме йому завдано шкоду і які речі у нього забрані, тому, слід надати прерогативу цивільному позову і шкода, зазначена в обвинувальному акті, не відповідає дійсності, тому, обвинувальний акт необхідно повернути, а в разі його призначення, прохав здійснювати розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів. Щодо клопотання прокурора про продовження його підзахисному ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив, зазначивши, що у минулих судових засіданнях у Деснянському районному суді м. Києва ними подавалися документи щодо соціальних зв'язків його підзахисного, його роду занять, служби в ЗСУ, поранення та лікування, зокрема, останній має постійне місце проживання у м. Києві. Також, обставини, про які зазначає прокурор, не є підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки прокурор повинен обґрунтувати для цього підстави та довести, що ризики не зменшилися, або ж наявні нові ризики, однак, дане клопотання є ідентичним з попередніми, тобто, воно не відповідає вимогам КПК України. Підставою для продовження запобіжного заходу є обґрунтованість підозри та наявність ризиків, відсутність чого, позбавляє права звертатись до суду з даним клопотанням, однак, обґрунтованість обвинувачення наразі не можливо проаналізувати, оскільки обвинувальний акт лише надійшов до суду. Зокрема, прокурор зазначив, що його підзахисний може продовжити злочинну діяльність, однак, останній раніше не судимий і такий ризик нічим не підтверджується. Обвинувачений ОСОБА_6 має постійне місце реєстрації та проживання, проживає з матір'ю, є свідомим громадянином, оскільки під час повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ, за це період приймав участь у бойових діях, у 2024 році отримав поранення та тривалий час проходив лікування, був звільнений з військової служби за станом здоров'я, є інвалідом 3-ї групи, має державні нагороди та після звільнення з військової служби продовжив надавати допомогу, а саме займатися волонтерською діяльністю. Крім того, він звертався до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» для проведення огляду ОСОБА_6 і 22.10.2025 року надійшла відповідь про те, що останній має проблеми зі здоров'ям, однак, належного лікування йому не надали, тобто, в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» він не зможе отримувати належну медичну допомогу. Зокрема, ОСОБА_6 має на утриманні двох малолітніх дітей, які хворіють та потребують лікування, а для цього необхідні кошти. Метою запобіжного заходу є не покарання, а забезпечення виконання обов'язків, і враховуючи життєві обставини його підзахисного, вважає, що можливо змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, а в разі задоволення клопотання, прохав визначити розмір застави.
Судом роз'яснено обвинуваченим право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно них колегіально судом у складі трьох суддів.
Обвинувачені підтримали думку своїх захисників, а обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про здійснення кримінального провадження колегіальним судом у складі трьох суддів.
Прокурор на клопотання захисника ОСОБА_5 щодо повернення обвинувального акту зазначила, що в обвинувальному акті зазначена сума, яка була встановлена в ході проведення експертизи, цивільний позов це є право потерпілого, останній може його подати і на більший розмір шкоди, або ж взагалі від нього відмовитися. У ході судового розгляду буде досліджуватися розмір заподіяної шкоди і на склад даного кримінального правопорушення не впливає саме сума заподіяної шкоди.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження, оглянувши клопотання, вивчивши обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, суд приходить до наступного.
Відповідно до правил ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення, зокрема, повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Для ухвалення рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд має встановити невідповідність відомостей, що фактично наявні у обвинувальному акті, тим відомостям, які він має містити, згідно з вимогами КПК України. При цьому повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких наслідків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд (постанова Верховного Суд від 26.06.2018, справа № 520/8135/15-к).
Так, відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 91 КПК України, до обставин кримінального правопорушення, зокрема, відносяться: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, форма вини, мотив та мета вчинення кримінального правопорушення; - вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Як вбачається зі змісту обвинувального акту, останній відповідає п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України та в обвинувальному акту зазначені усі, передбачені ч. 1 ст. 91 КПК України обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.
Визначення обсягу фактичних обставин кримінального правопорушення, що викладаються у обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своєї сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Крім того, при встановлені під час судового розгляду нових фактичних обставин кримінального правопорушення, прокурор має право змінити обвинувачення з метою зміни правової кваліфікації або обсягу обвинувачення, що передбачає положення ст. 338 КПК України.
Відповідно до ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Зі змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК, оскільки містить відомості, визначені ст. 291, 293 КПК України.
Отже, аналізуючи вищевикладене, суд вважає доводи сторони захисту безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах діючого кримінально-процесуального законодавства для визнання обвинувального акту таким, що складений з порушеннями ст. ст. 291, 293 КПК України, а тому, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.
Кримінальне провадження, відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року, підсудне Дніпровському районному суду м. Києва.
Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України, або зупинення провадження, немає.
Обвинувальний акт складений, відповідно до вимог ст. 291 КПК України, при його затвердженні прокурором дотримано вимог процесуального закону, підстави для його повернення відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинувального акту до судового розгляду.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції колегією суддів» від 21.07.2020 № 817-IX, який набув чинності 13 серпня 2020 року, внесено зміни до ч. 2 ст. 31 КПК України із яких вбачається, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого. У кримінальному провадженні в суді першої інстанції, в якому до набрання чинності цим Законом колегіальний склад суду визначено за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, і відбувається підготовче судове засідання, а судовий розгляд ще не призначений, судовий розгляд у кримінальному провадженні проводиться і завершується складом суду, передбаченим з урахуванням положень цього Закону.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на заявлене обвинуваченим ОСОБА_6 клопотання про здійснення кримінального провадження колегіальним судом у складі трьох суддів, суд вважає, що це є правом обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 31 КПК України, і клопотання підлягає задоволенню, у зв'язку з чим, розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, необхідно здійснювати колегіально судом у складі трьох суддів.
Кім того, згідно зі ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Так, відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ст. 177 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Заслухавши учасників кримінального провадження, суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України наявні, з огляду на специфіку кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у разі визнання їх винуватими у вчиненому кримінальному правопорушенні, а також, на конкретні обставини кримінального провадження та їх особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою судом також враховано положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України, підставою продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдається до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При вирішенні питання про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує їм у разі визнання винуватими у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вони обвинувачується, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, ризик повторення чи продовження ними протиправної поведінки, переховування від суду, впливу на потерпілого та свідків.
Так, суд враховує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років із конфіскацією майна, а також, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинувачених винуватими чи невинуватими у вчиненні злочину, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дають підстави для висновку, що з боку обвинувачених існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні.
Суд зазначає, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно якої «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Також при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою суд враховує, що право обвинувачених на доступ до апеляційного суду та апеляційне оскарження кожного судового рішення, у тому числі якими було продовжено строк тримання під вартою, було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та додатковим протоколом № 7 до Конвенції.
Таким чином, підстав для зміни обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає і його дію слід продовжити.
Дане судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 31, 176-178, 181, 183, 194, 314-316 КПК України, суд -
У задоволені клопотання захисника ОСОБА_5 щодо повернення обвинувального акту - відмовити.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100030001651 від 28.05.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, призначити до судового розгляду на 15 грудня 2025 року на 12 годину 00 хвилин у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5.
Судовий розгляд кримінального провадження проводити колегіальним судом у складі трьох суддів у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, представника потерпілого, потерпілого, захисників та обвинувачених.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - задовольнити та продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, строком не більше двох місяців - до 02 лютого 2026 року включно.
Суд, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала у частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення
Головуючий суддя