ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/25862/25
провадження № 2-о/753/827/25
05 грудня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Шаповалової К.В.
за участі секретаря - Давидюк В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5а в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті,
до Дарницького районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті.
Заявниця свої вимоги мотивує тим, що вона є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Рубіжне Луганської області (тимчасово окупована територія). Отримати свідоцтво про смерть у Дарницькому відділі реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України. Встановлення факту смерті батька необхідно для отримання свідоцтва про його смерть встановленого законодавством України зразка.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року головуючим суддею обрано Шаповалову К.В.
Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 05 грудня 2025 року на 12:00 год.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, матеріали справи містять клопотання заявника про розгляд справи за його відсутності та відсутності заявника; від заінтересованої особи 05 грудня 2025 року на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд доходить наступного.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 317 ЦПК України визначено, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Рубіжне Луганської області народилася ОСОБА_3 , батьками якого зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 152).
09 серпня 1986 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , актовий запис № 409; прізвище дружини після укладення шлюбу змінено з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_1 ».
З наведено вбачається, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. На підтвердження факту смерті заявницею надано суду: копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 15 липня 2025 року; копію довідки про смерть № С-00673, де причиною смерті ОСОБА_2 вказано: набряк головного мозку, інфаркт головного мозку, церебральний атеросклероз.
Указом Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», яким доведено до відома громадян України, державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, їх посадових і службових осіб, що будь-які органи, їх посадові та службові особи, утворені, обрані, сформовані та призначені за результатами так званих виборів 2 листопада 2014 року, які проводилися в окремих районах Донецької та Луганської областей, є такими, що утворені, обрані, сформовані, призначені і діють усупереч Конституції та законам України, а також зобов'язано КМУ вжити заходів щодо припинення на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях діяльності державних підприємств, установ та організацій, їх філій (відділень), представництв.
Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (частини друга статті 1, 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Згідно із пунктами 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України наказано тимчасово призупинити проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Луганської області та Донецької області.
Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.
Таким чином, видані органами на території Луганської області, свідоцтво про смерть не засвідчує у встановленому порядку факту смерті громадянина ОСОБА_2 , що створює перешкоди та робить неможливим оформлення свідоцтва про його смерть. Державна реєстрація смерті ОСОБА_2 не може бути проведена на території України, оскільки підтвердженням факту смерті останнього є документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. При цьому заявниця, у зв'язку з викладеними обставинами, позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .
За змістом статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи з певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Звернення в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення необхідне заявниці для проведення державної реєстрації смерті, та оформлення спадщини після померлого.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96).
При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.
Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, враховуючи, що заявницею до матеріалів справи додані документи, які доводять факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рубіжне Луганської області, та враховуючи те, що ОСОБА_2 помер на тимчасово окупованій території України, а реєстрація його смерті в органах реєстрації актів цивільного стану на території України не проводилась, то є підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянина ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Рубіжне Луганської області, у зв'язку з чим заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню.
У частині четвертій статті 317 ЦПК України передбачено, що ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 315-319, 430 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», суд, -
заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Золоте Луганської області, громадянина України, визнавши датою його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті - м. Рубіжне Луганської області, Україна, причина смерті: набряк головного мозку, інфаркт головного мозку, церебральний атеросклероз.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя К.В. Шаповалова