Справа № 703/6905/25
2/703/2320/25
10 грудня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
13.10.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» через представника, із використанням системи «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №4817152 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачу надано кредит. 27.02.2025 між первісним кредитором та позивачем у справі укладений договір факторингу №27/02/2025, відповідно до умов якого до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №4817152, укладеним з ОСОБА_1 . У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, заборгованість ОСОБА_1 становить 158000,00 грн, з яких 25000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 82750,00 грн - проценти за користування кредитом, нараховані первісним кредитором, ТОВ «Лінеура Україна» та 50250,00 грн - проценти за користування кредитом, нараховані новим кредитором, ТОВ «Українські фінансові операції», що позивач просить стягнути з відповідача разом із витратами по сплаті судового збору та правової допомоги.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.10.2025 відкрито провадження в справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження, сторонам встановлений строк для подання письмових заяв по суті справи, задоволене клопотання позивача про витребування доказів, що становлять банківську таємницю.
Позивач не направив свого представника в судові засідання, 07.11.2025 звернувшись із письмовою заявою про розгляд справи без участі представника позивача.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
В судові засідання відповідач не з'явилася, причин неявки не повідомляла. Про дату та час судового розгляду повідомлялася шляхом направлення повістки про виклик до суду за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вказані відправлення повернуті у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, пов'язаної із належним здійсненням правосуддя, зокрема сформульованої в справі «Сидоренко проти України» (Sydorenko v. Ukraine (dec.), №73193/12, 18 February 2021), загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, однак стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Відтак відповідач вважається належним чином повідомленою про здійснення судового провадження згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду не подала, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.
Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, зважаючи на те, що позивач не висловив своїх заперечень проти заочного розгляду справи, розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого главою 11 ЦПК України.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
Положеннями частини 1 статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
17.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладений договір №4817152 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 25000,00 грн строком на 360 днів з 17.07.2024, шляхом переказу на вказану відповідачем картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Ощадбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 1,50% за день.
Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 17.07.2024 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора, що вбачається із паперової копії договору, укладеного в електронній формі.
Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором «80798» направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер, який зазначений нею у кредитному договорі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до інформаційного листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення», грошові кошти у сумі 25000,00 грн перераховано на картку № НОМЕР_2 17.07.2024 о 07-49 год.
17.07.2024 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Додаток №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.07.2024 №4817152, яким погоджено графік платежів та реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту.
Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.
На підтвердження наявності заборгованості та її розміру на виконання ухвали суду банком надано інформаційний лист про випуск картки на ім'я ОСОБА_1 , а також виписку про рух коштів за вказаним рахунком за період з 17.07.2024 до 22.07.2024, з якого вбачається зарахування кредитних коштів в сумі 25000,00 грн 18.07.2024.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже надана банком виписка за картковим рахунком позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 в справі №278/2177/15-ц: виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №4817152 від 17.07.2024, виникла заборгованість, що за розрахунком первісного кредитора, ТОВ «Лінеура Україна» станом на 27.02.2025 складає 120250,00 грн, включає заборгованість по кредиту - 25000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 82750,00 грн (нарахована за період із 17.07.2024 до 27.02.2025 за процентною ставкою 1,50% за день), штрафні санкції 12500,00 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
27.02.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» як клієнтом та ТОВ «Українські фінансові операції» як фактором укладений договір факторингу №27/02/2025.
Згідно з п. 1.1 фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за користування кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнтові.
За п. 1.2 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників та надходження ціни продажу в повному обсязі на рахунок клієнта, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників та повна ціна продажу підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості.
Згідно з платіжними інструкціями від 27.02.2025 №5 та №1028, ТОВ «Українські фінансові операції» перерахувало на користь ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти на виконання умов договору факторингу №27/02/2025 від 27.02.2025 в сумі, що відповідає ціні продажу, погодженій сторонами в п. 3.3 відповідного договору.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №27/02/2025 від 27.02.2025, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4817152 у загальній сумі 120250,00 грн, включає заборгованість по кредиту - 25000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 82750,00 грн, штрафні санкції 12500,00 грн.
Станом на дату укладання договору факторингу від 27.02.2025 №27/02/2025, строк дії Договору №4817152 від 17.07.2024 не закінчився, оскільки відповідно до п. 1.3 кредитного договору такий діє 360 днів із 17.07.2024.
У період з 28.02.2025 по 11.07.2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» здійснено нарахування процентів за процентною ставкою 1,50% на день, що складає 50250,00 грн.
Доказів погашення відповідачем заборгованості як позивачу, так і будь-кому із попередніх кредиторів, матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, судом встановлено, що боржник належним чином зобов'язання по поверненню кредитних коштів не виконала, в результаті чого виникла заборгованість за кредитним договором №4817152 від 17.07.2024, право вимоги за яким, на підставі договору факторингу №27/02/2025 від 27.02.2025, належить позивачеві. Загальна сума заборгованості відповідача перед ТОВ «Українські фінансові операції» за вказаним кредитним договором становить 158000,00 грн, включає заборгованість по кредиту - 25000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом, що нараховані первісним кредитором - 82750,00 грн та позивачем - додатково 50250,00 грн, при цьому позивач не заявляє вимог про стягнення штрафних санкцій в сумі 12500,00 грн.
Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі ст. 18 згаданого Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Відповідно до ст. 1 Закону, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
22.11.2023 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023 та яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону (п. 5 розділу І Закону України «Про споживче кредитування»).
Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Отже, як слідує з вказаних змін у законодавстві, що регулюють питання споживчого кредитування, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1%.
З огляду на положення п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», положення ч. 5 ст. 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Окрім того, частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Договір між сторонами укладений 17.07.2024, тому повинен враховувати дані положення Закону.
Застосування денної процентної ставки у більшому розмірі порушує право споживача кредитних послуг, а тому при вирішенні даного спору, за таких обставин, підлягає врахуванню процентна ставка в максимальному розмірі, що імперативно обмежений Законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Провівши перерахунок відповідно до вимог про граничний розмір процентів, а саме за період із 17.07.2024 до 20.08.2024 із застосуванням процентної ставки 1,50% на день, а починаючи із 21.08.2024 - 1% за день, із врахуванням суми основного боргу, що залишилась незмінною, за вирахуванням внесеного 30.07.2024 платежу в сумі 2000 грн, зарахованого на погашення процентів, розмір заборгованості за процентами складає 92375,00 грн, що слід стягнути із відповідача.
Отже, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За платіжною інструкцією від 09.06.2025 №1964 позивачем сплачено 2422,40 грн судового збору, відтак судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог слід стягнути із відповідача.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3 статті 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом статті 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу судові надано договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024, укладений позивачем із адвокатом Дідухом Є.О., заявку на виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 із переліком наданих адвокатом послуг та вартості кожної з них, загалом 10000,00 грн, детальний опис робіт №4817152 від 18.09.2025 та акт №4817152 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Дідуха Є.О. та довіреність на ім'я останнього.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2019 в справі №915/237/18, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Так, у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Застосовуючи такий підхід в даній справі, суд не вважає заявлений до відшкодування позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, відповідним критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Такий розмір витрат на правничу допомогу є очевидно неспівмірним, хоча і відповідає умовам укладеного договору про надання правової допомоги, оскільки справа не належить до категорії складних, не потребує вчинення значної кількості процесуальних дій з боку представника, який не брав участі в судових засіданнях, а в даній категорії справ склалася усталена судова практика.
З урахуванням рівня складності вказаної справи, обсягу виконаних робіт (складання типової позовної заяви), враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про можливість стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, що відповідає наведеним вище обставинам та зумовлений рішенням про задоволення позову частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 280-284, 288 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4817152 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.07.2024 у розмірі 117375,00 грн, що включає заборгованість по кредиту - 25000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 92375,00 грн, а також 1799,60 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього 122174 (сто двадцять дві тисячі сто сімдесят чотири) грн 60 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 40966896.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складене 10.12.2025.
Суддя І.В. Овсієнко