Справа № 369/2903/25
Провадження № 2-к/369/6/25
09.12.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Іларіонові І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/2903/25 за клопотанням представника стягувача ОСОБА_1 - адвоката Михайлик Світлани Ігорівни, заінтересована особа (боржник): ОСОБА_2 , про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду - Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року, справа № 23FL004023C, -
У лютому 2025 року представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Михайлик Світлана Ігорівна звернулась до суду з клопотанням про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду - Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року, справа № 23FL004023C.
Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , перебуваючи у США 08 жовтня 2018 року уклали шлюб. Крім того, сторони є батьками двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час в США триває судова процедура розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Як зазначає представник стягувача, 09 червня 2024 року ОСОБА_2 незаконно без дозволу ОСОБА_3 вивіз дітей в Україну, чим порушив права матері стосовно дітей.
За захистом порушених прав ОСОБА_3 звернулась до компетентного суду США - Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго з позовом до ОСОБА_2 про визнання опіки над дітьми та зобов'язання батька повернути дітей в США.
Рішенням Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2025 року справа № 23FL004023C за матір'ю ОСОБА_3 встановлено одноосібну юридичну та фізичну опіку над неповнолітніми дітьми та зобов'язано батька ОСОБА_2 повернути дітей в США.
До клопотання представник стягувача - адвокат Михайлик С.І. додала засвідчену в установленому порядку копію рішення Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року, справа №23FL004023C, про примусове виконання якого подано клопотання.
Разом з цим, на підтвердження обставини, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до клопотання представником стягувача - адвокатом Михайлик С.І. додано копію рішення та наказ після слухання Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 22 серпня 2024 року справа №23FL004023C.
Представник стягувача - адвокат Михайлик С.І. зазначає, що рішення та наказ після слухання Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 22 серпня 2024 року справа №23FL004023C підтверджують обставини належного повідомлення іноземним судом боржника ОСОБА_2 про дату та час слухання справи від 14 червня 2026 року. Зокрема, зі змісту цього рішення іноземного суду вбачається, що інтереси боржника ОСОБА_2 під час ухвалення рішення Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2025 року справа № 23FL004023C представляла його адвокат Марія Рогова.
На підставі викладеного, представник стягувача просить суд визнати та звернути до виконання в Україні рішення іноземного суду - Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року, справа № 23FL004023C, щодо обов'язку ОСОБА_2 негайно повернути неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Сан-Дієго, Каліфорнія, США; встановлення за ОСОБА_3 одноосібної юридичної та фізичної опіки над неповнолітніми дітьми. Можливі судові витрати не стягувати та залишити за стороною ОСОБА_3 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року прийнято до розгляду подане клопотання із повідомленням боржника - ОСОБА_2 про його надходження та запропоновано останньому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
13 червня 2025 року на адресу суду від представника боржника ОСОБА_2 - адвоката Криштофа Ростислава Степановича надійшли заперечення на клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду. Так, зі змісту поданого клопотання вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_3 до Вищого Суду Каліфорнії, стали події, пов'язані із вивозом ОСОБА_2 неповнолітніх дітей з території США до України, що відображено у тексті рішення Вищого Суду Каліфорнії від 14 червня 2024 року у справі №23FL004023C. На підтвердження обставин виїзду ОСОБА_2 разом із дітьми з території США 09 червня 2024 року стягувач подала до суду відповідні підтверджуючі документи, а відтак, заявниці та зазначеному іноземному суду було достеменно відомо про обставини залишення боржником території США та фактичне його перебування разом із дітьми на території України. У клопотанні Прокопець А.О. зазначено, що інтереси ОСОБА_2 у судовому засіданні від 14 червня 2024 року у справі №23FL004023C представляла його адвокат Рогова Марія, а тому на її думку боржник був належним чином повідомлений про розгляд судової справи. Дані обставини не визнаються божником, оскільки не відповідають дійсності, оскільки про дату та час судового засідання від 14 червня 2024 року у справі №23FL004023C ОСОБА_2 стало відомо в ніч 14 червня 2024 року за київським часом зі слів його адвоката Рогової Марії. Такий пізній час повідомлення адвокатом про судове засідання пов'язаний із різницею у часі між Києвом (Україна) та Сан-Дієго (США), яка складає 10 годин. В свою чергу, адвокату Марії Роговій стало відомо про судове засідання лише 13 червня 2024 року згідно повідомлення адвоката Прокопець А.О. - Алани Браунштейн. Зважаючи на обставини залишення ОСОБА_2 території США, обмежений термін часу та відсутність можливості погодити правову позиції стосовно заявлених ОСОБА_3 вимог про негайне повернення дітей до США, адвокат запропонувала боржнику розірвати з нею договір, про що нею було повідомлено у судовому засіданні від 14 червня 2024 року. Будь-якої правової позиції щодо заявлених вимог ОСОБА_6 адвокат Марія Рогова від імені чи в інтересах ОСОБА_7 у судовому засіданні не заявляла, оскільки не мала відповідних на це повноважень. Таким чином, як зазначає представник боржника, зважаючи на обставини обізнаності іноземного суду про перебування боржника в Україні, а також повідомлення адвоката Марії Рогової про розірвання з ним договірних відносин, зазначений суд зобов'язаний був повідомити ОСОБА_2 про судове засідання від 14 червня 2024 року, у тому числі про предмет цього судового засідання, у спосіб, визначений Гаазькою Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року. Водночас, ні іноземний суд, ні ОСОБА_3 , ні її адвокат не вчинили дій для належного інформування ОСОБА_2 про розгляд судової справи. На підставі викладеного, представник боржника просив суд відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду.
18 червня 2025 року на адресу суду від представника стягувача ОСОБА_3 - адвоката Михайлик Світлани Ігорівни надійшли пояснення до справи, у яких остання зазначила, що обставини, викладені представником боржника у запереченнях не відповідають дійсності. Так, згідно з Рішенням компетентного суду США (тимчасовий обмежувальний наказ форма DV-140) від 02 жовтня 2023 року справа №23FDV01210C, було встановлено, зокрема, заборону жодному з батьків вивозити дітей за межі США без письмового дозволу іншої сторони або рішення суду. Вказане судове рішення було винесено за присутності Боржника та ним виконувалось. Однак, 09 червня 2024 року ОСОБА_2 без дозволу ОСОБА_3 чи рішення суду, вивіз дітей в Україну, чим порушив рішення компетентного суду США. Після встановлення вказаних обставин, ОСОБА_3 негайно звернулась до компетентного суду США. У запереченнях ОСОБА_2 підтверджує, що про призначення розгляду справи його адвокату було відомо 13 червня 2024 року, тобто за день до розгляду справи судом. Водночас, доказів його повідомлення адвокатом про справу лише 14 червня 2024 року Боржник не надав. Окрім того, доказів неможливості прийняття участі Боржником в розгляді справи самостійно в режимі відеоконференції Заперечення також не містять. Для підтвердження належного повідомлення боржника про слухання, ОСОБА_3 звернулася до компетентного суду США - Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, який 22 серпня 2024 року ухвалив Рішення та наказ після слухання по справі № 23FL004023С, яким встановив, що на слуханні за присутності однієї сторони, яке відбулося 19 липня 2024 року та продовжилося 23 липня 2024 року, Позивач ОСОБА_8 та Відповідач ОСОБА_9 були присутні віртуально через Microsoft Teams, включаючи адвоката Позивача - Алану Браунштейн, есквайр. Окрім того, зазначене рішення не містить тверджень про те, що адвокатом Боржника Марією Роговою, яка була присутня в судовому засіданні 14 червня 2024 року, повідомлялося суд про розірвання договору з довірителем та подавалася відповідна заява. Доказів зворотного Боржником не надано. Таким чином, Боржник був завчасно обізнаний про дату розгляду справи, від його імені участь у розгляді справи брав адвокат Марія Рогова, Боржнику було відомо про наявність вказаного судового рішення від суду, судове рішення станом на сьогоднішній день ним не оскаржено та залишається чинним і не виконаним. На підставі викладеного, представник стягувача просила суд задовольнити подане клопотання.
28 жовтня 2025 року на адресу суду від представника боржника надійшли пояснення, в яких зазначено, що адвокат Рогова Марія представляла інтереси ОСОБА_2 у питанні виключно щодо розірвання шлюбу, що було фактичним предметом розгляду у справі № 23FL004023C згідно заяви ОСОБА_3 від 11 квітня 2024 року. ОСОБА_2 не уповноважував ОСОБА_10 представляти його інтереси в суді згідно іншої заяви ОСОБА_3 від 13 червня 2024 року про зобов'язання його повернути дітей до США. У зв'язку із чим, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 слід відмовити з підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 468 ЦПК України.
24 листопада 2025 року на адресу суду від представника стягувача надійшли пояснення, в яких остання спростовує твердження представника Боржника про відсутність у Марії Рогової повноважень на представництво Боржника саме у справі про розірвання шлюбу, в рамках якої було винесене рішення. Так, заяви в даній справі подавались безпосередньо Марією Роговою, вона узгоджувала з адвокатом Стягувача умови угоди в даній справі, підтвердила факт отримання інформації та матеріалів стосовно засідання 14 червня 2024 року, а також пропонувала внесення змін до рішення від 14 червня 2024 року. Боржник не був обмежений у можливості взяти участь в розгляді справи як самостійно, так і через свого представника - Марію Рогову, яка була присутня в судовому засіданні, або шляхом залучення іншого адвоката.
Стягувач та її представник у судове засідання не з'явилися, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.
Боржник та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином, подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Відповідно до вимог частини першої, третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України, кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, а явка до суду не є обов'язковою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи зазначене, та те, що сторона стягувача реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у заяві, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
З огляду на викладене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
У зв'язку з неявкою сторін в силу частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно з частини п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до преамбули Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Згідно з пунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст. 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у ст. 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Відповідно до ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Згідно з ч. 6 ст. 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.
Статтею 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Між Україною та Сполученими Штатами Америки (США) міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності.
Відповідно до ч. 2 ст. 462 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Вказана норма кореспондується зі ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Таким чином, принцип взаємності полягає в тому, що держава, що дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання.
Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені ст. 468 ЦПК України, за якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.
Відповідно до ч. 7 ст. 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених ст. 468 цього Кодексу.
Під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд».
Відповідно до ч. 1 ст. 465 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
Згідно ч. 3 ст. 466 ЦПК України якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні); 3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи; 4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше); 5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником); 6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Судом встановлено, згідно рішення Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року справа №23FL004023C за матір'ю ОСОБА_3 встановлено одноосібну юридичну та фізичну опіку над неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас, суд зобов'язав заінтересовану особу (боржника) ОСОБА_2 негайно повернути неповнолітніх дітей до Сан-Дієго, Каліфорнія, США.
Зазначене вище рішення іноземного суду ухвалене на підставі звернення ОСОБА_3 у зв'язку із тим, що батько неповнолітніх дітей ОСОБА_2 вивіз неповнолітніх дітей із США до України без дозволу матері.
Обставини вивезення батьком дітей зі США до України визнаються сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.
Судом встановлено, що на дату звернення ОСОБА_3 до Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США та на дату ухвалення рішення від 14 червня 2024 року справа №23FL004 заінтересована особа (боржник) знаходився в Україні та в судому засіданні особисто участь не приймав. Дані обставини також визнаються сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 500 ЦПК України суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 501 ЦПК України доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.
Порядок передачі судових та позасудових документів регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-III «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» з відповідними заявами та застереженнями, та яка набула чинності для України з 01 грудня 2001 року.
Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року (далі - Конвенція) також ратифікована США 24 серпня 1967 року. Тобто Україна та США є учасниками зазначеної Конвенції.
Відповідно до ст. 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Згідно зі ст. 3 Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Статтею 15 Конвенції передбачено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Згадана правова норма застосовується за умов необхідності повідомлення фізичної особи - нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо. Положення Конвенції про вручення не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.
Відповідний правовий висновок щодо застосування положень Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року у випадку необхідності повідомлення іноземним судом нерезидента про судовий процес викладений у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року справа № 638/1720/20 провадження № 61-6497св21.
Стороною стягувача не надано суду доказів на підтвердження факту вручення боржнику ОСОБА_2 судових документів, які б свідчили про його обізнаність про предмет судового розгляду, а також про дату та час проведення судового засідання від 14 червня 2024 року.
Зміст заяви представника стягувача у США - адвоката Алани Браунштейн від 13 червня 2024 року у справі № 23FL004023C свідчить лише про те, що вона повідомила адвоката Марію Рогову про звернення до Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США в інтересах ОСОБА_3 .
Разом з цим, зі змісту підпункту 6 пункту 3 зазначеної вище заяви адвоката Алани Браунштейн від 13 червня 2024 року вбачається, що адвокат просить іноземний суд звільнити її від обов'язку повідомити іншій стороні про подане клопотання.
Аналізуючи зміст інших письмових доказів, поданих стороною стягувача, суд не дійшов переконаного висновку про те, що боржник ОСОБА_2 був повідомлений про предмет судового розгляду, а також про дату та час судового засідання, за наслідками якого було ухвалено рішення Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року справа № 23FL004023C.
Доводи боржника ОСОБА_2 про те, що він припинив відносини з адвокатом Марією Роговою і остання не представляла його інтереси у судовому засіданні від 14 червня 2024 року у справі № 23FL004023C знайшли своє відображення в письмових доказах, поданих сторонами.
Зокрема, зі змісту заяви про заміну адвоката від 14 червня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 погодився на припинення відносин з адвокатом Марією Роговою у справі № 23FL004023C.
Обставини припинення ОСОБА_2 відносин з адвокатом Марією Роговою підтверджуються заявою ОСОБА_3 від 21 серпня 2024 року поданою Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США у справі 23FL004023C.
Зі змісту підпунктів «а», «b», «с» та «d» пункту 2 заяви ОСОБА_3 від 21 серпня 2024 року вбачається, що вона звернулась до Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США та просить суд підтвердити обставини, встановлені у судовому засіданні від 14 червня 2024 року у справі № 23FL004023C, а саме: «а» слухання відбувалось без участі однієї сторони, а ОСОБА_2 та/або його адвокат були належним чином повідомленні про слухання (на підтвердження обставин повідомлення зацікавлених сторін про слухання ОСОБА_3 додається зазначена вище заява-повідомлення адвоката Алани Брауншейн від 13 червня 2024 року); «b» з огляду на те, що рішення винесені в односторонньому порядку (без участі однієї сторони), стягувач просить суд підтвердити обставини присутності адвоката ОСОБА_11 на зазначеному слуханні; «с» після завершення слухання 14 червня 2024 року суд підтвердив заміну адвоката, зафіксувавши припинення участі адвоката Марії Рогової у цій справі; «d» документ про зміну адвоката був підписаний адвокатом Марією Роговою та ОСОБА_2 .
Аналіз змісту зазначеної вище заяви ОСОБА_3 , а також рішення та наказ після слухання Верховного Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США від 22 серпня 2024 року справа №23FL004023C дають підстави вважати, що ОСОБА_12 в судовому засіданні від 14 червня 2024 року повідомила суд про припинення її повноважень як адвоката Соловей С.П.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст. ст. 77- 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій-третій ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
З матеріалів справи судом було встановлено, що повідомлення сторони боржника про розгляд 14 червня 2024 року Верховним Судом Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США у справі №23FL004023C клопотання адвоката Алани Браунштейн, поданого в інтересах ОСОБА_3 було здійснено представником стягувача - Аланою Браунштейн шляхом направлення голосового повідомлення представнику боржника - Марії Роговій.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що стороною стягувача не надано суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження обставин належного та вчасного повідомлення ОСОБА_2 саме Верховним Судом Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США про розгляд 14 червня 2024 року клопотання адвоката Алани Браунштейн, поданого в інтересах ОСОБА_3 у справі №23FL004023C.
Отже, суд прийшов до переконання, що у задоволені клопотання стягувача ОСОБА_3 про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду - Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року справа №23FL004023C, необхідно відмовити з підстав, передбачених пунктом 2 ч. 2 ст. 468 ЦПК України.
Керуючись Законом України «Про міжнародне приватне право» та Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 467 - 469 ЦПК України, суд, -
У задоволенні клопотання представника стягувача ОСОБА_1 - адвоката Михайлик Світлани Ігорівни, заінтересована особа (боржник): ОСОБА_2 , про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду - Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США, від 14 червня 2024 року, справа № 23FL004023C, - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Інна ФІНАГЕЄВА