Провадження № 2/359/163/2025
Справа № 359/6839/23
Іменем України
11 грудня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А. М., Ліман А.Г., Бокей А.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориспіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : ОСОБА_3 про відшкодування витрат на самочинне будівництво житлового будинку на земельній ділянці, -
13 липня 2023 року представник позивача ОСОБА_4 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просив : стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 62 000 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на відшкодування витрат на самочинне будівництво на земельній ділянці ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки понесені позивачем судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 14 липня 2001 року по 01 грудня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народився син. З 2007 року позивач проходить службу у ЗСУ. В 2011 році помер батько третьої особи ОСОБА_3 , який був власником земельної ділянки та садового будинку по АДРЕСА_1 . Маючи усний дозвіл відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 , які успадкували земельну ділянку із садовим будинком площею 72,5 кв.м., позивачка за свій кошт істотно поліпшила садовий будинок до сучасного двоповерхового будинку з усіма зручностями площею понад 200 кв.м. Відповідач ОСОБА_2 проживала на пенсію, також третя особа ОСОБА_3 з 2011 року по 2020 рік проживав на пенсію, а тому обидва власника фінансової участі в будівництві не приймали, колишній чоловік сам будівельних робіт не виконував. Всі роботи виконувались на замовлення позивача та нею оплачувались, в тому числі грошовими коштами, які позивачка позичала у своєї родички та отримувала у дар від своєї матері. Позивач також оплачувала квитанції за житлового - комунальні послуги. Всі розрахунки проводились ОСОБА_1 у доларах США, про що свідчать договори підряду та боргові розписки. Відповідач та третя особа не заперечували проти дій позивача щодо будівництва та облаштування домоволодіння, однак коли будинок був повністю закінчений та придатний для ведення в експлуатацію для постійного проживання ОСОБА_3 подав позов про розірвання шлюбу, після чого викинув з квартири речі їх спільного сина та позивача, а садовий будинок з речами ОСОБА_1 та земельну ділянку ОСОБА_2 здала під охорону та перешкоджає позивачу у доступі до них. Враховуючи вищевикладене позивач вимушена звернутися до суду з позовом про відшкодування вказаних витрат.
Ухвалою суду від 17 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для виправлення недоліків.
Ухвалою суду від 04 серпня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження з викликом і повідомленням сторін та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
16 листопада 2023 року представник відповідача та третьої особи адвокат Зарицька Ю.Л. подала до суду відзив на позов, яким просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не доведені наяв-ними доказами. Так, ОСОБА_1 помилково запропоновано застосувати норми ч.1 ст. 1261 ЦК України та ч. 3,4 ЦК України, ст. 1270 ЦК України, ст. 62 СК України до спірних правовідносин, оскільки вони протирічать дійсним обставинам справі. Позивачкою не надано жодного доказу того, що ОСОБА_3 є безумовним спадкоємцем після ОСОБА_5 , а норми ч. 3 ст. 331 ЦК України (на яку посилається відповідачка) визначає, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Однак вказана стаття стосується не сторонніх осіб, якою є позивачка для відповідачки та її померлого чоловіка, а лише власника, який здійснює будівництво в порядку, визначеному законодавством. Крім того, з витягу (актуальної інформації про об?єкти речових прав) від 04 липня 2023 року, наданого позивачем, вбачається, що за відповідачкою на праві власності, крім земельної ділянки площею 0,0657 га, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 , зареєстрований і будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 72,5 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., отримані після смерті ОСОБА_5 . Отже, на момент смерті ОСОБА_5 , вже існував - був збудований та узаконений будинок площею 72, 5 кв.м., що випливає з витягу, наданого позивачем про те що будинок був зареєстрований ще 23 червня 2003 року.
При подачі позову, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 не мала ніякого доходу, крім пенсії, однак вказані твердження спростовуються даними про те, що відповідач 26 липня 2012 року відчужила належне їй майно в м. Тулі за 900 000 рублів. Курс за один рубль РФ становив в липні 2012 року 32,4821 руб., а в серпні 31,9854 руб. Вказані кошти були нею витрачені на поліпшення спірного будинку та здійснення робіт по його облаштуванню. ОСОБА_3 також надавав відповідачу матеріальну допомогу, оскільки мав таку можливість.
Стаття 386 ЦК України, регламентує право лише власника, права якого порушені, на відшкодування спричиненої йому шкоди, які стосуються права власності і узгоджується із ст. 13, 390 ЦК України, та стосується добросовісного набувача (володільця), яким позивачка ніколи не була.
З урахуванням вказаних обставин, представник заперечує проти доведення можливості застосування вказаних статей при вирішенні спору, оскільки вони регламентують право-відносини, які виникають з права власності, якого у позивачки щодо домоволодіння ніколи не виникало.
Крім того, представник ОСОБА_6 звернула увагу суду на те, що позивачкою (в особі її представника) завірені оригінали розписок про отримання коштів в доларах США, які знаходяться у осіб, що надавали кошти в борг (т. 1 а.с. 148-150).
29 листопада 2023 року від представника позивача адвоката Морозова О.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому він вказав, що вимоги позовної заяви ґрунтуються на нормах ч. 4 ст. 390, ч. 6 ст. 376 ЦК України, що захищають права особи, яка здійснила самочинне будівництво на чужій земельній ділянці, а не права власника земельної ділянки, як вважає адвокат відповідачки. Доводи відзиву про наявність у відповідачки грошових коштів на будівництво, отриманих нею у рф, не підтверджені належними доказами, і є недоведеними в суді. Доводи відзиву про приналежність відповідачу будинку площею 72,5 кв.м., ще до спірних правовідносин сторін спростує судова оціночна-будівельна експертиза, яка встановить дійсну площу спірного будинку в 200 кв.м. та сучасність будівельних матеріалів та обладнання. Зауваження відзиву щодо завірених адвокатом позивачки копій боргових розписок для суду, не ґрунтуються на чинному законодавстві України, яке не забороняє боржнику мати копію свого боргового документа. Навіть якби боржник отримав назад оригінал свого боргового документу, це було б підтвердженням погашення боргу, а не відсутності факту позики (т. 1 а.с. 172-173).
Ухвалою суду від 03 травня 2024 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
Протокольною ухвалою суду від 03 грудня 2024 року у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Морозова О.В. про призначення судової будівельно-оціночної експертизи відмовлено.
Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року клопотання представника позивача адвоката Морозова О.В. про виклик свідків задоволено частково.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони та їх представники до суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Разом з тим, представник позивача Морозов О.В. подав до суду заяву, якою просив проводити розгляд справи у його та позивача відсутність.
Представник відповідача адвокат Зарицька Ю.Л. подала до суду заяву, якою розгляд справи просила провести у її відсутність.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 повідомила суду, що вона є головою правління садового товариства, на території якого знаходиться земельна ділянка № НОМЕР_1 . ОСОБА_5 помер і приїхала ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 , який представив її як свою матір та спадкоємицю цього майна після смерті ОСОБА_5 .. Відповідача ОСОБА_2 бачили на території домоволодіння в 2011-2012 роках і на початку війни, деякий час вона там проживала. Особисто свідок її не бачила, але шукала для неї медсестру, коли ОСОБА_2 потребувала медичної допомоги. ОСОБА_5 був членом кооперативу, а після його смерті нічого не переоформляли. Квитанції виписували на ОСОБА_2 . Хто був власником спірного будинку свідку невідомо, документів на нього вона не бачила. Раніше, за часів ОСОБА_5 , там була стара халабуда, після смерті якого в 2011 -2012 роках там велось будівництво. Свідок була тільки на порозі будинку, але ззовні було видно, що була «халабуда» з 1986 року в один поверх, а став гарний двоповерховий будинок, який придатний для проживання. В будинок проведено газ та воду. ОСОБА_3 з своєю сім'єю там були часто. Також, коли будувався будинок, там була мати і тітка ОСОБА_1 , з якими свідок була особисто знайома. ОСОБА_7 щодня ходила повз спірний будинок на роботу і бачила як проводились будівельні роботи, працювали будівельники, мати та тітка ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_8 показала суду, що позивач ОСОБА_1 є її донька. В кінці 2015-2016 років почалась розмова про будівництво спірного будинку на земельній ділянці зятя у с. Проців. ОСОБА_3 привіз її подивитись на земельну ділянку, яка була занедбана та на ній стояв старий занедбаний будинок. Свідок участі у будівництві не приймала, однак сестра ОСОБА_9 участь у будівництві приймала та фактично будівництво велось за її грошові кошти. Приїхавши в квітні - травні 2020 року свідок побачила вже готовий і придатний для проживання житловий будинок. По домовленості з донькою ОСОБА_8 мала придбати в нього меблі та техніку, облаштувати зеленими насадженнями територію. Свідок подарувала ОСОБА_1 на день народження 10 000 доларів США для купівлі кухні і всієї необхідної техніки. Також ОСОБА_8 придбала автомобіль, на якому вони з зятем та її сестрою їздили до будинку, активно займались будівництвом, щотижня туди їздили, контролювали роботи. З 2012 року по 2019 рік ОСОБА_3 не працював і отримував лише пенсію. Інших заробітків не мав. У ОСОБА_9 своїх дітей немає, тому вона хотіла своєму похреснику - сину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , онуку свідка, облаштувати будинок, де дитина буде жити в гарних умовах на природі, серед чистого повітря. Спочатку на земельній ділянці був ліс та старий будинок, який не був придатним для життя. ОСОБА_9 витратила на будівництво близько 50 000 доларів США, як передавала ці кошти, коли і скільки, свідку невідомо. ОСОБА_3 дав дозвіл на здійснення будівництва цього будинку, він казав що це його земельна ділянка і свідок, ОСОБА_1 та ОСОБА_9 вважали, що він його власник. Документів на будинок та земельну ділянку свідок ніколи не бачила. 25 червня 2023 року свідок та позивач дізнались про те, що власником даних будинку та земельної ділянки є не ОСОБА_3 , а його матір ОСОБА_2 .. Зять вигнав позивача разом з дитиною з квартири. 01 липня 2023 року свідок з донькою приїхали до будинку, однак домоволодіння було замкнено та під охороною. Позивач та третя особа розірвали шлюб 01 грудня 2022 року, після чого вже не спілкувались. В будинку після розірвання шлюбу ніхто не проживав, однак ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , свідок та онук їздили туди по вихідним. Третя особа ОСОБА_3 знав що вони туди їздять та не заперечував проти цього. Про це ОСОБА_3 розповідав його син.
Допитана в якості свідка ОСОБА_9 повідомила суду, що ОСОБА_1 це її рідна племінниця та кума, а ОСОБА_3 її колишній позивача, з яким свідок мала гарні дружні стосунки протягом 18 років. В 2015 році свідок приїхала до ОСОБА_3 на дачу у с.Проців Бориспільського району Київської області. Будинок був старий та занедбаний, тік дах, протікали труби. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 попросили ОСОБА_9 позичити їм грошові кошти, на що вона погодилась оскільки своїх дітей не має, а тому вирішила це зробити для їх сина ОСОБА_10 . ОСОБА_3 на той час не працював та казав, що влаштується на роботу та буде потрохи віддавати. З 2016 року по 2018 рік там велось будівництво. В 2019 році і далі свідок грошові кошти вже не давала, бо не було і не їздила туди. В кінці травня 2022 року ОСОБА_9 приїхала туди, дача була занедбана, був борг за газ. Борг свідок сплатила, почала доглядати за подвір'ям та косити траву. ОСОБА_3 вигнав з квартири позивача ОСОБА_1 з дитиною, а в будинку він поставив охорону і теж їх туди перестав пускати. ОСОБА_3 вклав у будинок лише 900 доларів США. Борг так і не повернули, загалом це 52000 доларів США (травень 2016 - 15000 доларів США, в 2017 році - 10000 доларів США, в 2018 році - 15000 доларів США, в 2019 році - 12000 доларів США). Нотаріально договори позики не оформлювала, бо вони були їй як рідні, соромно було про це їх просити. Робила це для Нікіти, від душі, бо свідок любить його як рідну дитину. Попередні борги подружжя ОСОБА_11 свідку повертали. Щотижня туди їзживши свідок бачила, що ведеться будівництво, контролювала його, мила разом з ними будинок після робіт. Гроші надавала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як сім'ї в борг для будівництва. Вони були вдвох, коли ОСОБА_9 давала давала їм свої грошові кошти, розписку писала ОСОБА_1 . Свідок постійно з 2015 року їздила на цю дачу з дозволу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. Возив туди її ОСОБА_3 . Вважала, що цей будинок на праві власності належить третій особі, оскільки ОСОБА_3 про це говорив, а саме те, що успадкував цей будинок після смерті свого батька, однак ще не переоформив на своє ім'я. В 2019 році ОСОБА_3 пішов працювати тренером, викладачем в інститут. В 2020 році знайшов коханку. Ініціатором розлучення був ОСОБА_3 та у 2022 вони розлучились. Після 2022 року ОСОБА_9 їздила на дачу, оскільки ОСОБА_3 сказав, що вона може туди їздити в будь-який час, у зв'язку з чим надав їй ключі від будинку ще у 2022 році. Будівництво будинку велось на основі фундаменту одноповерхового будинку з двома кімнатами. Відповідача ОСОБА_2 свідок за всі роки жодного разу там не бачила.
Суд, дослідивши подані сторонами заяви, оцінивши надані під час судових засідань пояснення сторін та покази допитаних свідків, а також письмові докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтую-ться. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2001 року до 01 грудня 2022 року, що підтверджується копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року, яке набрало законної сили (т. 1 а.с. 8-10).
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 337929303 від 04 липня 2023 року, ОСОБА_2 , є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000: 03:004:0167, площею 0,0657 га, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 (підстава : свідоцтво про право на спадщину, за законом, серії та номер 3-253 видане 16 квітня 2014 року Другою київською державною нотаріальною конторою), також садового будинку, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (підстава : свідоцтво про право на спадщину, за законом, серії та номер 3-251 видане 16 квітня 2014 року Другою київською державною нотаріальною конторою) (т. 1 а.с. 12-14).
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказала, що після смерті чоловіка відповідача ОСОБА_2 , вона здійснила поліпшення та реконструкцію садового будинку, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 та на те, що будівельні роботи та купівля матеріалів, меблів здійснено за її власні грошові кошти та за кошти отримані в дар та борг.
Так, на підтвердження вказаного ОСОБА_1 надано до суду копії чеків, письмові покази ОСОБА_12 , копії розписок, заказів зроблених ОСОБА_8 (мати позивача), фото світлин, копії укладених договорів підряду (т. 1 а.с. 15-33, а.с. 104-109).
Відповідач заперечує щодо зазначеного та вказує, що будинок на момент смерті ОСОБА_5 вже існував, був збудований та узаконений площею 72,5 кв.м. Також, ОСОБА_2 після відчуження належного їй майна в м. Тулі, вклала ці грошові кошти у поліпшення спірного будинку та здійснила роботи по його обладнанню. Також відповідачу надавав матеріальну допомогу її син ОСОБА_3 .
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачен-ня матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі за № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі за № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі за № 209/3085/20).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно ч. 1 ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостій-ною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Порушення права пов'язане з позбавленням суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цвіль-ного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права / інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати : чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права / інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних право-відносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та / або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).
Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість,сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Саме до таких висновків щодо змісту вказаних норм права дійшов КЦС ВС у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 633/407/18 (провадження № 61-19202 св 20).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд:
- стягнути з відповідача ОСОБА_2 62 000 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на відшкодування витрат на самочинне будівництво на земельній ділянці ОСОБА_2 , яка розташована по АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі.
При цьому, в якості нормативного обґрунтування позову, позивач посилається на ч. 4 ст.390 ЦК України та ч. 6 ст. 376 ЦК України.
За приписами ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
У частині 6 ст. 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц (провадження № 61-23365св18) зазначено, відповідно ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовіс-ний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Проте, судами не враховано, що відповідно положень ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду зазначеної справи, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право позивач на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого боку, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.
За змістом ч. 4 ст. 390 ЦК України лише добросовісний набувач має право на залишення за собою поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач має право на відшкодування здійснених на поліпшення витрат у сумі, на яку збільшилася їх вартість. Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості)».
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц (провадження № 61-35681св18) вказано, з урахуванням приписів ч. 3, 4 ст. 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.
Встановлено, що садовий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 , в якому, як зазначає позивач, здійснено останньою відповідні поліпшення, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованим в реєстрі за № 3-251 виданого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори (т. 1 а.с. 156).
З даного свідоцтва вбачається, що третя особа ОСОБА_3 відмовився від частки у спадщині від померлого ОСОБА_5 на користь матері ОСОБА_2 .
Згідно усталеної практики Верховного Суду у релевантних до цієї справи правовідно-синах, ключовим аспектом є встановлення під час розгляду справи добросовісність набування майна позивачем, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право ОСОБА_1 на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна (домоволодіння), внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені.
Проте судом, на підставі матеріалів справи та наявних в ній доказів встановлено, що: садовий будинок номер АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 не набувала будь - яких прав на вказане майно від його дійсного власника ОСОБА_2 ; відсутні судове рішення про витребу-вання вказаного майна від позивача на користь його власника та судове рішення, яким встановлювало добросовісність набуття вказаного майна позивачем, немає. Доказів протилежного суду сторонами не надано.
За вказаних обставин, суд вважає відсутнімми правові підстави для застосування до спір-них правовідносин ч. 4 ст. 390 ЦК України щодо відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилась вартість спірного нерухомого майна, оскільки доказів добросовісного / недобросовісного набування вищевказаним майном позивачем матеріали справи не містять та ч. 6 ст. 376 ЦК України - відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
Кожна сторона, згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надані позивачем розписки та покази свідків не є належними доказами, які можуть підтвердити обставини, що мають бути встановлені у даній справі.
Крім того, позивачем не надано суду висновку судової оціночно-будівельної експертизи, якою підтверджено наявність істотних змін, поліпшень, добудов у будинку, його реконструкції, що відбулись в період проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та вартість будинку з урахуванням таких поліпшень, змін чи реконструкції.
У зв'язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку відмову у задоволенні позову.
Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються, оскільки судом відмов-лено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи вказане та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 223, 258-259, 263-268, 353, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : ОСОБА_3 про відшкодування витрат на самочинне будівництво житлового будинку на земельній ділянці - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 11 грудня 2025 року.
Суддя Л.В. Яковлєва