Справа № 357/14201/25
Провадження № 2/357/6017/25
іменем України
09 грудня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Кича М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В вересні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
21.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 5497296.
Відповідно до умов Кредитного договору первісний кредитор надав Відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 2000 грн строком на 30 днів зі сплатою відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня надання суми кредиту Позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит.
Згідно п. 4.1. Кредитного договору, проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення, крім випадку передбаченого п. 4.6 цього Договору.
Первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 2000 грн, шляхом перерахування грошових коштів Відповідачу, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 22.07.2025, як технологічного оператора платіжного сервісу «Platon».
Кредитний договір укладений у формі електронного документу та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
21.10.2021 між Первісним кредитором ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «ВВС-Факторинг» укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 10/21/2021, відповідно до умов якого, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
Станом на звернення до суду з даним позовом, заборгованість не погашена.
Загальна сума заборгованості станом на 08.01.2025 становить - 8 698 грн, яка складається: 7 520 грн - розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги; 1 178 грн - сума нарахованих відсотків.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язанням становить: 307,76 грн - збитки завдані інфляцією за період з 10/21/2021 по 24.02.2022; 67,92 грн - три проценти річних від простроченої суми за період з 10/21/2021 по 24.02.2022.
Просили суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ВВС-Арагон» заборгованість за кредитним договором № 5497296 від 21.04.2021 у розмірі 8 698 грн, збитки завдані інфляцією в сумі 307,76 грн, три проценти річних у розмірі 67,92 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн та 5000 грн витрати на професійну правничу допомогу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І.та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
08.09.2025 судом здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.
06 листопада 2025 року за вх. № 64699 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 змінила на прізвище ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20.11.2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 07 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 09 грудня 2025 року.
Відповідно до вищевказаної ухвали, вирішено про можливість розгляду справи ( формування та зберігання ) судової справи в змішаній ( паперовій та електронній ) формі.
02.12.2025 за вх. № 70446 судом отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача Зінченко П.Л., в якому просив відмовити у задоволенні позову до ТОВ «ВВС-Факторинг» повністю, у зв'язку з недоведеністю та незаконністю позовних вимог.
При цьому, зазначаючи, що відповідач не укладала жодного кредитного договору з ТОВ «ФК Аргон». 27.03.2021 відповідач уклала шлюб та змінила дівоче прізвище « ОСОБА_1 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_1 ». 21.04.2021 остання здала свій старий паспорт ( НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським РС УДМС України в Київській області від 09.01.2014 ) до Білоцерківського відділу ДМС, у зв'язку зі зміною прізвища після одруження. На початку літа 2021 року відповідач довідалась, що невстановлені особи оформили кредит на її ім'я, використавши неактуальні паспортні дані і підроблену електронну ідентифікацію. В подальшому, протягом тривалого періоду часу, відповідачу на мобільний телефон постійно телефонували невідомі люди та вимагали повернення коштів. В листопаді 2021 року вона звернулася до поліції із заявою про вчинення злочину, за фактом оформлення на її ім'я онлайн-кредитів невідомими особами. 23.11.2021 заява зареєстрована за № 42932 у Білоцерківському РУП ГУНП у Київській області. 24.11.2021 відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021116030002457 за ч. 1 ст. 190 КК України, відповідача в межах цього кримінального провадження визнано потерпілою. Відповіддю Головного управління ДМС України у місті Києві № 80.3210-745/80.3210.2-25 від 21.10.2025, згідно з якою 21.04.2021 відповідач перебувала в підрозділі ДМС з метою оформлення паспорта громадянина України. Це унеможливлює її особисту участь в укладанні будь-якого договору або здійснення дій в електронній формі в цей час. В наданій позивачем довідці щодо ідентифікації позичальника зазначено недостовірні анкетні дані відповідача, а саме: недостовірний номер телефону ( актуальний номер відповідача станом на березень 2021 року НОМЕР_7), недостовірну електронну пошту ( актуальний Е-mailвідповідача:ІНФОРМАЦІЯ_2), недостовірну адресу проживання( актуальна адреса: АДРЕСА_1 ). Стороною позивача не додано первинних документів щодо видачи кредиту, перерахування коштів в сумі 2000 грн на платіжну картку, а довідка щодо ідентифікації Позичальника в системі ТОВ «ФК «Арагон» взагалі створена штучним способом.
В судове засідання 09.12.2025 учасники справи не з'явились, повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу ( позивач ) та рекомендоване повідомлення про вручення, з якого вбачається, що відповідач особисто 01.12.2025 отримала кореспонденцію з суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Таким чином суд вважає, що сторони по справі були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце слухання справи у відповідності до вимог законодавства.
В свою чергу, звертаючись з позовною заявою до суду, в прохальній її частині, позивач просив розгляд здійснювати за відсутності представника позивача.
08.12.2025 за вх. № 71869 судом отримано від представника відповідача Зінченко П.Л. заяву, в якій просив розглянути справу без участі відповідача та представника відповідача.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).
В свою чергу, учасники справи скористались вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того судом враховано, що стороною відповідача висловлена позиція стосовно позовних вимог, яка викладена у відзиві на позов.
Інших заяв та клопотань з боку у часників справи на день розгляду справи не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи та доданих до неї документів стороною позивача встановлено, 21.04. 2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» та ОСОБА_2 укладений договір № 5497296 надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за умовами якого відповідачу наданий кредит у розмірі 2 000,00 грн, строком на 30 днів до 21.05.2021, зі зниженою процентною ставкою 1,9% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується на період строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1. даного договору; стандартною процентною ставкою 2,3% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується у межах строку надання кредиту, вказаного в п. 3.1. цього договору, якщо позичальник не виконав умови, передбачені п. 4.1. даного договору (п. 2.1, 3.1, 4.1, 4.2 договору).
Договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 5497296 підписаний ОСОБА_6 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором № UA234947.
Згідно з п. 2.1, 3.1, 4.1 кредитного договору № 5497296 від 21 квітня 2021 року, первісний кредитор надав відповідачу кредит у сумі 2 000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, строком на 30 днів до 21 травня 2021 року включно, зі сплатою зниженої процентної ставки 1,9% від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
У п. 4.1. договору зазначено, що знижена процентна ставка в розмірі 1,9% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 693,5% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом) застосовується на період строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1. даного договору, якщо позичальник здійснить повне погашення кредиту в цей строк надання кредиту або протягом трьох робочих днів, що слідує за датою, визначеною в п. 3.1. даного договору. Знижена процентна ставка скасовується з дати її застосування, у разі якщо до відносин між сторонами застосовується Стандартна процентна ставка.
Згідно п. 3.2. Договору, Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строк визначений п. 3.1. цього Договору.
Відповідно до п. 3.6. цього Договору, Кредит надається на умовах сплати процентів і основної суми кредиту в кінці строку дії кредитного договору.
Кредит надається Позичальнику шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї цілі у Особистому кабінеті на сайті Кредитодавця ( п. 3.3. Договору ).
Відповідно п. 4.2 вказаного договору, стандартна процентна ставка в розмірі 2,3% від суми кредиту за кожен день користування кредитом є фіксованою і становить 839,50% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1 цього договору, якщо позичальник не виконав умови, передбачені п. 4.1 даного договору.
За змістом п. 4.6 договору, в будь-якому випадку проценти нараховуються до повного виконання позичальником своїх зобов'язань по сплаті заборгованості за цим договором, проте не більше ніж 100 календарних днів з першого дня прострочення, після чого нарахування процентів може бути припинено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Згідно з п. 9.2.3 кредитного договору, з першого дня прострочення строку кредиту нараховуються проценти відповідно з умовами п. 4.2 цього договору протягом 100 днів (включно).
Сторони дійшли згоди, що Договір підписується електронним підписом одноразовим ідентифікатором Кредитодавця і електронним підписом одноразовим ідентифікатором Позичальника, зразком електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника є Логін Особистого кабінету та Пароль для входу до Особистого кабінету (п. 11.7. Договору ).
У Додатку №1 до Договору позики № 5497296 від 21.04.2021 встановлено графік платежів та зазначено, що сума позики складає 2 000,00 грн, строк користування позикою 30 днів з 21.04.2021 по 21.05.2021, проценти за користування кредитом - 1 140,00 грн, загальна вартість кредиту - 3 140,00 грн. Додаток № 1 до Договору позики підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором UA234947.
Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід», в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-19 від 04.01.2021 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» було здійснено наступний успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача: номер платіжної інструкції 203364; платник: ТОВ «ФК «Арагон», код 42014911; номер транзакції 31896-32444-54214; дата/час здійснення переказу коштів 2021-04-21 03:00:46; сума переказу 2 000,00 грн; номер платіжної картки отримувача НОМЕР_2 ; емітент платіжної картки отримувача TASCOMBANK ( IZIBANK); код авторизації 369058; код RRN 002665844767; призначення переказу: видача кредиту по договору 5497296.
Відповідно до довідки щодо ідентифікації позичальника в системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» від 21.04.2021, позичальнику ОСОБА_2 направлено одноразовий ідентифікатор НОМЕР_3 21.04.2021 о 03:00:25 на номер телефону НОМЕР_4 . Ідентифікатор введено позичальником (відправлено товариству) 21.04.2021 о 03:00. Перерахування грошових коштів позичальнику 21.04.2021 о 03:00:46.
Додано Договір про надання фінансових послуг з переказу коштів № ПГ-19 від 04.01.2021, укладений між ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «ПрофітГід».
Додано розрахунок заборгованості за договором № 5497296 від 21.04.2021 ( нарахування відсотків ), починаючи з 22.10.2021 по 01.08.2025, загальна сума до сплати зазначена 52 440 грн, здійснений ТОВ «ВВС-Факторинг».
Крім того, доданий розрахунок заборгованості, здійснений ТОВ «ВВС-Факторинг» за договором 5497296 від 21.04.2021, в якому в таблиці зазначена сума заборгованості 8698 грн, дата початку розрахунку 21.11.2021, дата закінчення розрахунку 24.02.2022, а також розрахунок в таблиці інфляційних збитків та 3% річних, де інфляційні втрати склали 307,76 грн, а 3% річних 68,10 грн ( розрахунок здійснений за період з листопада 2021 по лютий 2022 ).
Також, міститься розрахунок заборгованості, складений ТОВ «ВВС-Факторинг» за договором № 5497296 від 21.04.2021 станом на 21.11.2021, де зазначено, що розмір заборгованості на дату продажу - 7 520 грн; тіло кредиту - 2000 грн; інфляція 3% - 307,76 грн; період 21.10.2021-21.11.2021, кількість днів - 31; відсоткова ставка - 1,90%; сума нарахованих відсотків на поточну дату - 1 178 грн; всього заборгованість - 9 005,76 грн ( 7 520 + 1178 + 307,76 = 9 005,76 ).
Вказана сума заявлена позивачем до стягнення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України та передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»
Сторони узгодили розміри кредиту, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у договорі передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення позичальника зі всіма істотними умовами договору та про наявність волі відповідача для укладення договору надання грошових коштів у позику в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір на підставі яких позивачем заявлено про стягнення заборгованості було укладено в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вищевказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Отже, оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису договір містить узгодження щодо всіх істотних умов.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
21.10.2021 між Первісним кредитором ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «ВВС-Факторинг» укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 10/21/2021, відповідно до умов якого, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 5497296 від 21.04.2021, про що свідчить доданий реєстр боржників.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Позивач ТОВ «ВВС-Факторинг» звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що станом на звернення до суду, заборгованість не погашена, загальна сума заборгованості станом на 08.01.2025 становить - 8 698 грн, яка складається: 7 520 грн - розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги; 1 178 грн - сума нарахованих відсотків, яка підлягає до стягнення, а також збитки завдані інфляцією у розмірі 307,76 грн та 3% річних у розмірі 67,92 гривень.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку, щодо переказу (надання) кредитних коштів.
Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц (провадження №61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 675-VIII, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Суд зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Проте, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19 ), у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та в постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21.
В своїй постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
В свою чергу, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, відповідач заперечувала проти укладання будь-яких договорів з ТОВ «ФК «Арагон». 27.03.2021 вона уклала шлюб та змінила дівоче прізвище « ОСОБА_1 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_1 ». 21.04.2021 здала свій старий паспорт ( НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським РС УДМС України в Київській області від 09.01.2014 ) до Білоцерківського відділу ДМС, у зв'язку зі зміною прізвища після одруження. На початку літа 2021 року вона довідалась, що невстановлені особи оформили кредит на її ім'я, використавши неактуальні паспортні дані і підроблену електронну ідентифікацію. В подальшому, протягом тривалого періоду часу, відповідачу на мобільний телефон постійно телефонували невідомі люди та вимагали повернення коштів. В листопаді 2021 року вона звернулася до поліції із заявою про вчинення злочину, за фактом оформлення на її ім'я онлайн-кредитів невідомими особами. 23.11.2021 заява зареєстрована за № 42932 у Білоцерківському РУП ГУНП у Київській області. 24.11.2021 відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021116030002457 за ч. 1 ст. 190 КК України, відповідача в межах цього кримінального провадження визнано потерпілою. Відповіддю Головного управління ДМС України у місті Києві № 80.3210-745/80.3210.2-25 від 21.10.2025, згідно з якою 21.04.2021 відповідач перебувала в підрозділі ДМС з метою оформлення паспорта громадянина України. Це унеможливлює її особисту участь в укладанні будь-якого договору або здійснення дій в електронній формі в цей час. В наданій позивачем довідці щодо ідентифікації позичальника зазначено недостовірні анкетні дані відповідача, а саме: недостовірний номер телефону ( актуальний номер відповідача станом на березень 2021 року НОМЕР_7), недостовірну електронну пошту ( актуальний Е-mail відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 ), недостовірну адресу проживання ( актуальна адреса: АДРЕСА_1 ). Стороною позивача не додано первинних документів щодо видачи кредиту, перерахування коштів в сумі 2000 грн на платіжну картку, а довідка щодо ідентифікації Позичальника в системі ТОВ «ФК «Арагон» взагалі створена штучним способом.
На підтвердження зазначеному, відповідачем додано копію паспорту, копію свідоцтва про шлюб від 27.03.2021, після його укладення прізвище відповідача « ОСОБА_1 », витяг з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації відповідача, індивідуальні відомості про застраховану особу, відповідь Головного управління ДМС України у місті Києві та Київській області, в якій зазначено, що 21.04.2021 відповідач перебувала в підрозділі ДМС з метою оформлення паспорта громадянина України у зв'язку зі зміною прізвища, Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021116030002457 за ч. 1 ст. 190 КК України, відповідача в межах цього кримінального провадження визнано потерпілою.
Отже, відповідач звернулася до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій.
Окрім цього, з дослідженого судом договору № 5497296 в його преамбулі зазначено: П.І.Б. ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 .
На спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначеному договорі, відповідач зазначала, що їй не належить номер телефону, який вказано у преамбулі договору ( НОМЕР_4 ), актуальний номер станом на березень 2021 року НОМЕР_7, у договорі вказана недостовірна адреса проживання: АДРЕСА_2 , актуальна її адреса: АДРЕСА_1 , що підтверджується доданим Витягом з реєстру територіальної громади.
Згідно відповіді ДМС у м. Києві та Київській області, спрямована керуючому АБ «Інсайт» адвокату Павлу Зінченко вбачається, що 21.04.2021 гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зверталась до Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України взамін паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Білоцерківським РС УДМС України в Київській області 09.01.2014, у зв'язку зі зміною прізвища. Також повідомляють, що 21.04.2021, під час прийому документів на обмін, ОСОБА_4 здала свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Білоцерківським РС УДМС України в Київській області 09.01.2014, який був автоматично внесений в ІП «Недійсні документи» ЄІАС УМП, анульований шляхом пробиття отворів та в подальшому знищений відповідно до діючого законодавства.
Отже, під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, а позивачем не доведено надання відповідачу кредиту у розмірі 2000 грн, як не доведено і укладання кредитного договору № 5497296 з відповідачем.
Не підтверджено належними доказами з боку позивача, що первісним кредитором було перераховано кредитні кошти на платіжну картку ( НОМЕР_2 ), про що зазначено в Підтвердженні щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід», яка належить саме відповідачу.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Оскільки стороною позивача не підтверджено укладання договору № 5497296 від 21.04.2021 між ТОВ «ФК «Арагон» та відповідачем, а також надання останній коштів в розмірі 2000 гривень, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості на дату відступлення права вимоги в сумі 7 520 грн є такими, що не підлягають задоволенню.
До того ж суд звертає увагу, що стороною позивача не підтверджено і сама сума заборгованості в розмірі 7 520 грн, оскільки в договорі № 5497296, його умовами передбачалося надання кредиту в сумі 2000 грн ( п. 2.1. Договору ).
Оскільки не підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення заборгованості, не підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення суми нарахованих відсотків в розмірі 1 178 грн, а також інфляційні втрати та 3% річних у загальному розмірі 375,68 грн ( інфляційні збитки - 307,76 грн + 3% річних - 67,92 грн ).
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що не підлягають задоволенню.
Окрім цього, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв'язку з вищенаведеного, не підлягають і стягненню з відповідача витрати пов'язані з розглядом справи, що належать на професійну правничу допомогу.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «ВВС-Факторинг» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 гривень, які документально підтверджені.
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р. у справі № 560/8629/21.
Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/228/22 ( п. 8.23).
Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача і судовий збір у вищевказаному розмірі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 27, 76, 77, 79, 80, 81,89, 133,141,187,211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України,Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про споживче кредитування»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» (юридична адреса: 01010, м. Київ, пров. Бутишів, буд. 12, ЄДРПОУ: 37686875 );
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 ).
Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов