Справа № 636/3322/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/187/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
11 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2024 року у об'єднаному кримінальному провадженні, внесеному 12 квітня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021221240000161; 14 липня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021221240000441; 01 жовтня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021221240000631, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чугуєва, Харківської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останній раз:
- 16 листопада 2022 року Козельщинським районним судом Полтавської області за ст.126-1, ч.3 ст.185, ч.1 ст.70, ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.126-1, ч.3 ст.185 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2024 року ОСОБА_8 засуджено:
- за ст.126-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2022 року, більш суворим, призначеним за даним вироком, остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 , починаючи з 11 грудня 2017 року, перебуває на обліку Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області, як особа, що вчинила домашнє насильство.
За вчинення домашнього насильства постановами Чугуївського міського суду Харківської області від 26 лютого 2021 року, 12 серпня 2021 року та 21 жовтня 2021 року ОСОБА_8 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.173-2 КУпАП.
Так, в період з 05 квітня 2021 року по 17 травня 2021 року, ОСОБА_8 діючи умисно, в порушення вимог ст.28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, вчинив психологічне насильство щодо свого батька ОСОБА_10 , 1953 р.н. та своєї матері ОСОБА_7 , 1954 р.н., з якими проживає однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом словесних образ, словесних погроз, приниження, що призвело до психологічних страждань останньої та погіршення якості їх життя та виразилося у втомі, втраті повноцінного побуту та відпочинку, втраті позитивних емоцій, наявності негативних переживань, тощо.
Крім цього, ОСОБА_8 , 21 вересня 2021 року о 15 год., діючи умисно, в порушення вимог ст.28 Конституції України, безпричинно, умисно, вчинив психологічне насильство щодо свого батька ОСОБА_10 , з яким проживає однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом словесних образ, словесних погроз, приниження, що призвело до психологічних страждань останнього та погіршення якості його життя та виразилося у втомі, втраті повноцінного побуту та відпочинку, втраті позитивних емоцій, наявності негативних переживань, тощо.
Окрім цього, ОСОБА_8 визнаний винним в тому, що він 06 липня 2021 року приблизно о 12 годині, проходячи біля будинку АДРЕСА_2 , керуючись раптово виниклим злочинним умислом, діючи умисно, повторно, проник на огороджену території вказаного домоволодіння через паркан, потім через незачинене вікно, проник до будинку за вищевказаною адресою, де зірвав зі стіни газову колонку «ВПГ-20 Львів» виробництва СРСР, яка належить ОСОБА_11 , після чого обернувши на свою користь вказане майно, покинув місце злочину.
В подальшому, ОСОБА_8 з викраденим майном прослідував до яру, який розташований в Харківській області, м. Чугуєві по вул. 1-го Травня, де розібрав газову колонку «ВПГ-20 Львів» виробництва СРСР, витягнувши з неї мідний теплообмінник загальною вагою 2,9 кг, вартістю 587 грн. 25 коп., та алюмінієву газову горілку, основи 20x15 см, загальною вагою 2,15 кг, вартістю 88,15 грн.
Після цього ОСОБА_8 , обернувши на свою користь вищевказане майно, що належить ОСОБА_11 , загальною вартістю - 675 грн. 40 коп., з місця скоєння злочину зник, завдавши потерпілій матеріальну шкоду на вищевказану суму.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор в апеляційній скарзі в редакції внесених до неї змін просить вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.3 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.1 ст.162, ст.126-1 КК України закрити, звільнивши його від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В обґрунтування посилається на те, що вартість таємно викраденого ОСОБА_8 майнастановила 675 грн. 40 коп., тобто ця сума є меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність. При цьому, зазначає, що зважаючи на спосіб вчинення крадіжки майна потерпілої ОСОБА_11 , а саме скоєння її з проникненням у житло, то дії ОСОБА_8 підлягають кваліфікації за ч.1 ст.162 КК України.
Поряд з цим, посилається на те, що ОСОБА_8 вчинив крадіжку 06 липня 2021 року, а домашнє насильство 21 вересня 2021 року, у зв'язку з чим обвинуваченого належить звільнити від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.162, ст.126-1 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 в апеляційній скарзі, за її змістом, не оскаржуючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, винуватості та кваліфікації його дій, просить вирок щодо нього змінити, врахувати всі пом'якшуюче покарання обставини та визначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
Водночас обвинувачений подав клопотання, в якому просить кримінальне провадження щодо нього за ч.3 ст.185 КК України закрити, на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
В обґрунтування зазначав про те, що вартість викраденого ним майна є меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу прокурора. Апеляційну скаргу обвинуваченого вважала необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Обвинувачений в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України та звільнити його від кримінальної відповідальності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та обвинуваченого щодо поданих апеляційних скарг, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та на момент ухвалення вироку відповідно кваліфікував дії ОСОБА_12 за ч.3 ст.185, ст.126-1 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, доведення винуватості, які в апеляційних скаргах не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Разом з тим, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Положеннями ч.1 ст.51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 ст.51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч.1 ст.51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Зі змісту вироку вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене за ч.3 ст.185 КК України ОСОБА_8 вчинив 06 липня 2021 року.
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2379 грн., а 50 відсотків від його розміру становили 1189 грн. 50 коп.
Таким чином, з огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст.185 КК України, становив 2379 грн. (1189,50?2=2379).
Як убачається з досліджених судом першої інстанцій матеріалів кримінального провадження, діями ОСОБА_8 було заподіяно матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_11 на загальну суму в розмірі - 675 грн. 40 коп.
Положеннями ч.1 ст.3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України).
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення і в ч.1 ст.5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Ураховуючи те, що вартість таємно викраденого ОСОБА_8 майнастановила 675 грн. 40 коп., тобто ця сума була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, а саме 2379 грн., то колегія суддів вважає, що, з огляду на передбачений ст.58 Конституції України і ст.5 КК України принцип зворотної дії закону в часі та відповідно до приписів ч.2 ст.433 КПК України, посилання в судовому рішенні першої інстанції на скоєння обвинуваченим таємного викрадення майна 06 липня 2021 року, належного потерпілій ОСОБА_11 , підлягає виключенню як таке, що з урахуванням вищенаведеного, не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК України.
Між тим, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки майна потерпілої ОСОБА_11 , а саме скоєння її з проникненням у житло, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_8 підлягають кваліфікації за ч.1 ст.162 КК України у зв'язку з таким.
Частиною 3 ст.337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч.1 ст.12 КК).
З огляду на зміст ч.1 ст.162 КК України, дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч.3 ст.185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.162 КК України, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судом першої інстанції, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів.
Об'єктивна сторона ст.162 КК України полягає, зокрема, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи, потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням встановленого законом порядку.
Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_8 визнав фактичні обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення і не заперечував факту незаконного проникнення з метою заволодіння майном, інакше кажучи, усвідомлював, що житло та територія двору, до яких він проник, перебуває у користуванні чужих осіб.
Згідно приписів п.2 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
На підставі наведеного, враховуючи положення ч.3 ст.337 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок місцевого суду змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.3 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України, та відповідно до п.2 ч.1 ст.408 КПК України вирок суду в цій частині змінити.
Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2024 року (справа № 127/26638/23, провадження № 51-1491 км 24) та від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555кмо 24).
Разом з цим, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо застосування до обвинуваченого положень ст. 49 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.162, ст.126-1 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, колегія суддів виходить з наступного.
З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та вироку, ОСОБА_8 засуджено за кримінальні правопорушення, передбачені ч.3 ст.185 КК України, яке вчинено у період з 05 квітня 2021 року по 17 травня 2021 року та 21 вересня 2021 року, а за ст.126-1 КК України, яке вчинено 06 липня 2021 року, відповідно.
Відповідно до ст. 12 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018) кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Злочин, передбачений ч.1 ст.162 КК України, з огляду на приписи статті 12 КК України є нетяжким злочином, оскільки найбільш суворим покаранням за його вчинення є обмеження волі на строк до трьох років.
Злочин, передбачений ст.126-1 КК України, з огляду на приписи статті 12 КК України є нетяжким злочином, оскільки найбільш суворим покаранням за його вчинення є позбавлення волі на строк до двох років.
За змістом вимог п.2 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Таким чином, на момент апеляційного розгляду закінчилися строки давності щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.126-1, ч.1 ст.162 КК України, а тому доводи прокурора про це в апеляційній скарзі є цілком слушними.
З огляду на викладене та з урахуванням позиції обвинуваченого, вимог ч.1 ст.417, п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.288 КПК України, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.1 ст.162, ст.126-1 КК України належить закрити та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
При цьому, враховуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що вимога прокурора про призначення покарання є безпідставною.
Зважаючи на закриття кримінального провадження, підлягає вирішенню питання щодо долі речових доказів у ньому, в порядку статті 100 КПК України.
Речові докази: мідний теплообмінник від газової колонки та алюмінієву газову горілку - повернути потерпілій ОСОБА_11 .
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність у даному кримінальному провадженні цивільного позову та процесуальних витрат.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст.405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 - змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.3 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України.
Цей же вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2024 року в частині засудження ОСОБА_8 за ч.1 ст.162, ст.126-1 КК України - скасувати.
На підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.1 ст.162, ст.126-1 КК України закрити, звільнивши його від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Речові докази: мідний теплообмінник від газової колонки та алюмінієву газову горілку - повернути потерпілій ОСОБА_11 .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4