Іменем України
10 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 635/4188/23
провадження № 22-ц/818/4984/25; № 22-ц/818/5150/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.
за участю секретаря: Львової С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, треті особи: Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Мереф'янської міської ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 липня 2025 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року, постановлені під головуванням судді О.М. Пілюгіної,-
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 08 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. У шлюбі народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2022 року по справі № 545/3334/22 шлюб між позивачем та відповідачем розірваний. Після припинення спільного проживання з відповідачем з січня 2022 року, за спільною згодою донька проживала з позивачем у місті Харкові, та інколи їздила до батька в с. Тернова. На дату початку повномасштабного вторгнення Росії, донька перебувала у батька за адресою попереднього спільного проживання сторін - АДРЕСА_1 , у будинку, придбаному спільно у шлюбі. У зв'язку з масовими атаками Харківської області та міста Харкова, позивач була вимушена переховуватись в укритті - підвалі школи № 122 міста Харкова, і не мала можливості забрати (повернути) доньку від батька до місця спільного проживання - АДРЕСА_2 . 18 березня 2022 року позивача та інших осіб, що переховувались в укритті, вивезли до міста Мерефа Харківської області. Весь цей час позивач за можливості та наявності мобільного зв'язку, спілкувалась із донькою, яка перебувала із батьком у с. Тернова. З квітня 2022 року ОСОБА_2 категорично заборонив доньці спілкуватись з позивачем і з того часу позивачу достеменно невідоме фактичне місце перебування доньки ОСОБА_4 . Із листування засобами Тelegram ОСОБА_2 повідомляв позивачу про те, що виїхав із донькою до Росії, проте жодних належних та допустимих доказів не надав. Будь-якої згоди відповідачу на вивезення доньки з України позивач не надавала. 20 липня 2022 року позивач звернулась до Харківського ВП ГУНП в Харківській області із заявою про розшук доньки ОСОБА_3 . За наявною інформацією від інспектора Харківського ВП ГУНП в Харківській області, яка спілкувалась в телефонному режимі із відповідачем, він повідомив про те, що разом із донькою проживає в с. Дубровки Брянської області Російської Федерації. Після чого 16 лютого 2023 року позивач подала до Харківського ВП ГУПН в Харківській області заяву з проханням направити на електронну адресу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 запит з вимогою до ОСОБА_2 надати письмові пояснення (з обов'язковим підписанням такого документу ЕЦП) на підтвердження факту виїзду із дитиною ОСОБА_5 , до Росії та витребувати документи. Листом № A-205/119-67 від 01 березня 2023 року Харківський ВП ГУНП в Харківській області витребував, шляхом направлення на електронну адресу, у відповідача письмові пояснення з зазначених обставин із встановленим строком до 15 березня 2023 року. Оскільки відповідач не надав будь-яких пояснень, Харківським ВП ГУНП в Харківській області надіслано позивачу лист за № А-705/119-67/01 від 16 березня 2023 року, яким повідомлено наступне: «Було встановлено зв'язок з ОСОБА_2 за допомогою месенджера; в телефонному режимі 01 лютого 2023 року із батьком малолітньої по телефону НОМЕР_1 , останній повідомив, що разом із дитиною ОСОБА_5 з травня 2022 року проживає у АДРЕСА_3 , куди останні були вимушені евакуюватись через активні бойові дії на території с. Тернова Харківського району Харківської області, та окупації даного селища. Крім того, 01 березня 2023 року Харківським РУП 2 ГУНП в Харківській області на електронну адресу ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 направлений лист з проханням на підтвердження факту перебування дитини у Росії надати документи в строк до 15 березня 2023 року; проте станом на 17 березня 2023 року жодної відповіді та запитуваних документів від ОСОБА_2 не надійшло, також ОСОБА_2 на зв'язок не виходить, у месенджерах не з'являвся. На даний час будь-яких інших відомостей та документів від ОСОБА_2 до Харківського РУП 2 ГУНП в Харківській області щодо його місця перебування та місця перебування його малолітньої доньки ОСОБА_3 не надходило. Той факт, що відповідач фактично підтримав російську агресію проти України, змінивши країну проживання, підтримав геноцид українського народу, який чинить РФ є вагомою підставою для того, щоб із зазначених причин визначити місце проживання доньки з позивачем. Крім того Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надана відповідь на адвокатський запит за № 91-412000/0/15-22 від 30 грудня 2022 року, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 01 березня 2022 року по 30 грудня 2022 року перетин кордону України не здійснювала. Отже, відповідач перетнув український кордон, виїхавши на проживання разом із дитиною до РФ виключно злочинним шляхом. Неодноразові спроби позивача поговорити з донькою були марними, відповідач не відповідав на дзвінки, на прохання позивача поговорити з донькою відмовляв, налаштовував та налаштовує доньку проти матері, оскільки проживає з нею і має можливість маніпулювати фразами, діями не в інтересах дитини. Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано житловий будинок АДРЕСА_4 . Згідно відповіді Липецької сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області № 59 від 16 лютого 2023 року територія с. Тернова Харківського району Харківської області знаходиться в зоні ймовірних бойових дій та в'їзд на територію населеного пункту тимчасового заборонений. З наведеного слідує, що відповідач не має житлового будинку та іншої нерухомості, де міг би проживати із донькою та створити дитині відповідні умови. Проте у позивача у приватній власності є 2/5 частини квартири АДРЕСА_5 , та будинок АДРЕСА_6 . Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 31 травня 2023 року, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Мереф?янської міської ради, умови для проживання та виховання дітей створені належним чином, а саме - санітарно-гігієнічні норми не порушені; приватний будинок електрифікований, газифікований, водопостачання в наявності; для дитини є окрема кімната, яка оснащена спальним місцем, місцем для навчання, шафою для речей, для дитини придбані речі. Вихованням, навчанням, забезпеченням культурної програми у вихідні, допомогою з вивченням домашніх завдань, підтриманням режиму дня, охороною здоров'я та матеріальним утриманням доньки від самого народження до 23 лютого 2022 року, коли донька поїхала до відповідача у гості, займалась виключно позивач. Довідкою з КП «Тернівська початкова школа Липецької сільської ради Харківського району Харківської області» підтверджено, що донька навчалась у першому класі з 01 вересня 2021 року, на час вступу до школи дівчинка вміла читати, писати; протягом навчання дівчинка була старанною, відвідувала танцювальний кружок; до школи та на танцювальний кружок дитину приводила і забирала її мати ОСОБА_1 . Враховуючи той факт, що за період спільного проживання з відповідачем донька була дуже прив'язана до позивача, як до матері, позивач в більшій мірі займалась її вихованням, відводила до школи, розвивала дитину, враховуючи наявність у позивача материнського інстинкту, наявність у приватній власності житла у місті Харкові, у місті Мерефа, вік (позивачу 48 років, а батьку дитини - майже 66 років), 22 березня 2023 року позивач засобами електронного зв'язку надіслала відповідачу пропозицію щодо мирного врегулювання спору, у якій зазначила, що вважає, що виключно в інтересах доньки ОСОБА_3 , донька повинна проживати з позивачем та запропонувала в строк до 31 березня 2023 року повідомити позивачу засобами електронного зв'язку на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 про свою згоду/не згоду на визначення місця проживання доньки ОСОБА_3 з позивачем. 04 квітня 2023 року відповідач надіслав відповідь, зі змісту якої вбачається хаотичність думок, безпідставні звинувачення, хворобливі фантазії та надумані звинувачення. Чіткої позиції щодо проживання доньки з позивачем відповідач не повідомив, що свідчить про відсутність наміру добровільно врегулювати ситуацію та діяти виключно в інтересах доньки. За наявною у позивача інформацією, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області припинило сплату пенсії ОСОБА_2 , а інших доходів у відповідача немає, що позбавляє його можливості належним чином утримувати доньку. Визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 разом з позивачем відповідатиме її інтересам, оскільки позивач має можливість забезпечити їй належні соціально-побутові умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, її всебічним розвитком, щоб забезпечити її всім необхідним. За вказаних обставин позивач змушений звернутися до суду з позовом.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення задовольнено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 38500,50 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а саме: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Вважає, що суд неправильно визначив обставини справи в частині проживання дитини та визначив дві взаємовиключні обставини - "дитина розлучена з матір'ю і проживає з батьком через зовнішні фактори" та примусову зміну місця проживання дитини, яка проживала з матір'ю. Суд неправильно визначив обставини справи про насильницьку зміну місця проживання дитини, допустив порушення матеріальних прав відповідача у частині ст. 41. СКУ "Рівність прав і обов'язків батьків щодо дитини" та п. 1, 2, 3 ст. 89. ЦПКУ "Оцінка доказів"; визначив обставини справи, встановивши, що відповідачем не надано жодного допустимого та належного доказу на підтвердження необхідності примусової зміни місця проживання дитини, яка проживала з матір'ю; допустив процесуальне порушення, незаконно відхиливши думку вже свідомої дитини про місце проживання.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року ОСОБА_2 просить скасувати додаткове судове рішення від 15 серпня 2025 року про розподіл судових витрат, і покласти судові витрати в розмірі 38500,5 гривень на Позивача.
В обґрунтування зазначає, що суд ухвалив додаткове рішення від 15 серпня 2025 року на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, а саме сфальсифікованих "Акта прийому робіт" та "Додаткової угоди до договору".
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спільну дочку ОСОБА_9 до школи та на кружки приводила і забирала мати, про що вказано у довідці Тернівської початкової школи і як встановлено з пояснень сторін, дитина розлучена з матір'ю та проживає з батьком в силу зовнішніх факторів, тоді як мати має усі можливості утримувати та виховувати дочку, оскільки у неї є власне житло та дохід, що підтверджено актом обстеження її житлових умов. Також судом встановлено, що у сторін напружені стосунки, дитина знаходиться із батьком і він має неабиякий вплив на дівчинку, тому суд розцінює критично і не приймає до уваги її думку про місце проживання з батьком. Відповідачем не надано жодного допустимого та належного доказу на підтвердження необхідності примусової зміни місця проживання дитини, яка проживала з матір'ю, і опікування дитини батьком не компенсує маленькій дівчинці відсутність щоденної, саме материнської турботи, тим більше, що дочка доволі тривалий час взагалі мала нерозривний зв'язок із матір'ю, що не заперечувалось відповідачем, тому виключно в інтересах дитини, суд вбачає необхідність визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про її народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 05 липня 2022 року Харківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 05 від 22 вересня 2014 року.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 08 вересня 2006 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 391.
Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у період з 01.03.2022 по 11:09 30.12.2022 громадянином України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в базі даних не виявлено.
За інформаційною довідкою № 318284100 від 21 грудня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на праві приватної власності належать: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_7 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформаційною довідкою № 319090731 від 28 грудня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на праві спільної часткової власності належить 1/5 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
За договором купівлі-продажу житлового будинку від 11 травня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н.П., реєстр № 892, ОСОБА_11 продав (передав у власність) ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_6 , і за витягом № 332015246 від 11 травня 2023 року з Державного реєстру речових прав, право власності на житловий будинок АДРЕСА_6 , зареєстроване за ОСОБА_1 .
За даними акту від 31 травня 2023 року обстеження умов проживання, складеного головним спеціалістом сектору з профілактично-виховної роботи ССДС ММР Зінченко К. та головним спеціалістом сектору з усиновлення, опіки, піклування та розвитку сімейних форм виховання ССДС ММР Сизою Д. при проведенні обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_8 , встановлено, що будинок є одноповерховим, складається з 3-х кімнат: житлової веранди - 2, кухні, ванної кімнати та комори - 2; загальна площа 79,8 кв.м, житлова 33,9 кв.м та допоміжна 45,9 кв.м; санітарно-гігієнічні норми не порушені, приватний будинок електрифікований, газифікований, водопостачання в наявності; будинок нещодавно придбаний та зі слів господині вона планує ремонт; для дитини є окрема кімната, яка оснащена спальним місцем, місцем для навчання, шафою для речей; для дитини придбані речі.
За даними довідки КЗ «Тернівська початкова школа Липецької сільської ради Харківського району Харківської області», яка надана ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчалася у першому класі Тернівської початкової школи з 01 вересня 2021 року; на час вступу до школи дівчинка вміла читати, писати; протягом навчання дівчинка була старанною, відвідувала танцювальний кружок; до школи та на танцювальний кружок дитину приводила і забирала її мати ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки про рух коштів по картці ОСОБА_1 за період з 02.01.2023 по 10.08.2023 на рахунок поступали грошові кошти за договором від 20.02.2020 року.
Відповідно до листа № 59 від 16 лютого 2023 року Липецької сільської військової адміністрації, територія населеного пункту с. Тернова Харківського району Харківської області на даний час знаходиться в зоні ймовірних бойових дій, на територію даного населеного пункту тимчасово заборонений в'їзд цивільного населення, тому відомості щодо зруйнованого (пошкодженого) нерухомого майна в даному населеному пункті на теперішній час відсутні.
Суду надані: копія пропозиції від 22 березня 2023 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо мирного врегулювання спору; відповідь ОСОБА_12 від 04 квітня 2023 року на пропозицію про «мирне» врегулювання спору; копія апеляційної скарги від 01 січня 2023 року ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області; копія заяви ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року до Харківського ВП ГУНП в Харківській області про розшук ОСОБА_3 ; лист № А 305/119-67 від 01 березня 2023 року ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області Алексєєву О.М.; лист № А 305/119-67/01 від 16 березня 2023 року ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області Алексєєвій А.Г.; копія диплому ОСОБА_1 ; витяг з ЄДРПОУ про ФО-П ОСОБА_1 ; копія трудової книжки ОСОБА_1 ; копії сторінок листувань в месенджерах; копія міграційної карти № 1418 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачем до пояснень долучені непосвідчені копії документів.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас, розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Крім того, дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Так, відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
При цьому, у частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Приписами частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
За приписами статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
В постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 зазначено, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Верховний Суд в постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 зазначив, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту. Також, підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що матір має належні житлові умови, доходи та має бажання виховувати дитину.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Відповідно до статтей 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
Крім того, відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 СК України, статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» - дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини.
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов'язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
Так, у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суд, окрім загальних обставин, має також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.
Судом встановлено, що з травня 2022 року і до теперішнього часу дитина проживає разом з батьком на території РФ. Матір дитини проживає на території України.
При цьому, протягом розгляду справи дитина висловила бажання проживати з батьком.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Оскільки у сторін напружені стосунки, дитина знаходиться із батьком і він має неабиякий вплив на дівчинку, колегія суддів вважає, що саме під впливом цих обставин дитина висловила бажання не змінювати місце проживання.
Дитина розлучена з матір'ю та проживає з батьком в силу зовнішніх факторів, тоді як мати має усі можливості утримувати та виховувати дочку. Однак, дитина потребує і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на її розвиток. Опікування дитини батьком не компенсує дівчинці відсутність щоденної, саме материнської турботи.
Відповідач зазначає, що дочка була переміщена з України в іншу державу 06 травня 2022 року у зв'язку з виниклою загрозою життю дитини і проживає там з ним до теперішнього часу. Необхідність визначення місця проживання дитини разом з батьком обгрунтовує тим, що повернення доньки до позивача в Україну створить загрозу заподіяння їй фізичної шкоди, оскільки Мерефа знаходиться в районі, що належить до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією», та на території Харківської області ведуться бойові дії.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано жодного допустимого та належного доказу на підтвердження необхідності примусової зміни місця проживання дитини, яка проживала з матір'ю.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни або скасування не вбачається.
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
28 липня 2025 року представник позивача ОСОБА_8 подала суду заяву про ухвалення додаткового рішення та просить стягнути з стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39500,00 гривень.
До заяви долучені: договір від 12 грудня 2022 року про надання правової (правничої) допомоги, укладений між адвокатом Щербиною Яною Миколаївною та ОСОБА_1 та додаткова угода № 1 до нього; - детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; акт від 25 липня 2025 року наданих послуг; рахунок-фактура на сплату послуг та судових витрат; довідка № 1 від 25 липня 2025 року про сплату наданих послуг щодо правової та правничої допомоги, складена адвокатом Щербиною Я.М., відповідно до якої клієнтом ОСОБА_1 на підставі рахунку-фактури від 25 липня 2025 року сплачено 25 липня 2025 року готівкою обумовлену Договором вартість наданих послуг в сумі 39500,00 грн.
Відповідач заперечував проти стягнення з нього вказаних судових витрат.
Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення задовольнено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 38500,50 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Задовольняючи частково клопотання представника позивача про вирішення питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням суду від 24 липня 2025 року позовні вимоги повністю задоволено, про надання доказів на підтвердження понесених витрат було повідомлено до закінчення судових дебатів, при розгляді вказаної цивільної справи позивачем понесені судові витрати на правничу допомогу, які є обґрунтованими та пропорційними предмету спору, співвідносяться з предметом договору про надання професійної правничої допомоги та мали значення для вирішення справи, при цьому суд враховує, що в акті наданих послуг від 25 липня 2025 року представником позивача зазначено підготовку та подання клопотання про відкладення розгляду справи від 28 липня 2023 року та підготовку та подання до суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у липні 2023 року як дві окремі послуги, при цьому в матеріалах справи міститься лише одна заява від 28 липня 2023 року про відкладення розгляду справи та забезпечення проведення всіх судових засідань в режимі відеоконференції, тому суд визначає розмір понесених витрат з урахуванням того, що підготовка та подання клопотання про відкладення розгляду справи від 28 липня 2023 року та клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції є однією послугою вартістю 1000,00 гривень, та стягує з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 38500,00 гривень.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Щербина Я.М. укладено Договір б/н від 12 грудня 2022 року про надання правової допомоги (Т.3, а.с. 65-66), зокрема, представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій та складання для нього процесуальних документів. На підставі зазначеного договору адвокатом Щербиною Я.М. видано ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 63).
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 25.12.2022 до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2022 сторони домовились внести зміни до п.4.1 Договору та продовжили строк дії Договору до 31 грудня 2030 року. (т. 3, а.с. 66 зв.).
Актом наданих послуг від 25 липня 2025 року (Т.3, а.с. 68), підписаним адвокатом Щербиною Я.М. та Алексєєвою А.Г., визначено, що витрати на професійну правничу допомогу становлять з розрахунку 1500 гривень за 1 годину роботи адвоката; загальна вартість правничої допомоги у період з 01 липня 2022 року по 25 липня 2025 року в межах справи № 635/4188/23 становить 39500,00 гривень; адвокат Щербина Я.М. виконала, а ОСОБА_1 прийняла у період з 01 липня 2023 року по 25 липня 2025 року наступні послуги в межах справи № 635/4188/23: ознайомлення з документами по справі, узгодження правової позиції, збір доказів, підготовка позовної заяви тривалістю 2 години, вартість 3000,00 гривень; підготовка для позивача заяви про допит свідків від 23 липня 2023 року тривалістю 0,33 години, вартість 500,00 гривень; підготовка та подання клопотання про відкладення розгляду справи від 28 липня 2023 року по справі тривалістю 0,66 години, вартість 1000,00 гривень; ознайомлення з відзивом на позов та підготовка для позивача відповіді на відзив тривалістю 3 години, вартість 4500,00 гривень; підготовка та подання до суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у липні 2023 року тривалістю 0,66 години, вартість 1000,00 гривень; складання для позивача додаткових пояснень на заперечення відповідача від 23 жовтня 2023 року тривалістю 3 години, вартість 4500,00 гривень; складання та направлення 18 грудня 2023 року адвокатського запиту до КНП «Мереф'янська центральна районна лікарня» на спростування тверджень відповідача тривалістю 1 година, вартість 1500,00 гривень; підготовка для позивача клопотання про долучення доказів від 11 січня 2024 року тривалістю 2 години, вартість 3000,00 гривень; підготовка для позивача заяви про допит свідків від 11 січня 2024 року тривалістю 0,33 години, вартість 500,00 гривень; підготовка для позивача заяви про проведення судового засідання 02 червня 2025 року без участі позивача тривалістю 0,66 години, вартість 1000,00 гривень; підготовка та подання заяви про проведення опитування дитини в порядку відеоконференції від 03 червня 2024 року тривалістю 0,66 години, вартість 1000,00 гривень; участь в судовому засіданні 05.10.2023, 11.12.2023, 22.01.2024, 20.02.2024, 04.04.2024, 25.07.2024, 24.10.2024, 11.12.2024, 28.01.2025, 19.03.2025, 17.04.2025, 16.07.2025 тривалістю 12 години, вартість 18000,00 гривень.
Додаткова угода №1 від 25.12.2022 до Договору про надання правової допомоги від 12.12.2022 та Акт наданих послуг від 25 липня 2025 року завірені підписами ОСОБА_1 та адвоката Щербини Я.М., скріплені печаткою, а отже містять обов'язкові реквізити і є належними доказами на підтвердження надання правової допомоги.
Зазначене спростовує твердження апелянта про неналежність і недопустимість цих доказів.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. (Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року)
Так, за положеннями ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом Щербиною Я.М. роботи, її доцільність, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягає стягненню 38500 грн. на правничу допомогу.
Висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру судових витрат на 1000 грн. як непідтверджених витрат відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимог про стягнення судових витрат на правову допомогу, заявлених представником позивача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 липня 2025 року та на додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року- залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 липня 2025 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н. П. Пилипчук
Судді: О.В. Маміна
В.Б. Яцина