Постанова
Іменем України
10 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 641/8424/24
провадження № 22-ц/818/5045/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Мальованого Ю.М., Маміної О.В.
за участю секретаря - Львової С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2025 року, ухвалене суддею Щепелевою Г.М.,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред?явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в період з 01.11.2008 позивач із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 19.12.2011 розірвано. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично відповідач не спілкується із дитиною після розірвання шлюбу, не цікавиться життям сина, не з?являється в його житті, не надає жодної допомоги на його утримання. Від виконання своїх батьківських обов?язків ухиляється. З 31.05.2012 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 . З того часу функції батька відносно малолітнього ОСОБА_4 виконує чоловік позивачки - ОСОБА_5 , який має намір усиновити дитину. Позивач займається вихованням дитини, забезпечує його матеріально та турбується про духовний, фізичний та моральний стан дитини. Весь час дитина мешкає з матір?ю за місцем реєстрації.
Заочним рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.11.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, та постановити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги про позбавлення батьківських прав.
Вказує, що суд не зазначає, чим саме висновок органу опіки та піклування суперечить інтересам дитини. При цьому, зазначивши, що висновок органів опіки та піклування носить рекомендаційний характер, не вказує, що саме потрібно було зазначити в даному висновку та які саме дії повинні були провести представники органу опіки та піклування, поставивши під сумнів компетенцію самого Органу опіки та піклування. Вважає, що неявка Відповідача в судові засідання, які неодноразово відкладалися через його неявку, в даному випадку свідчить про умисне ухилення Відповідача від виконання батьківських обов'язків. Крім того, суд невірно дав оцінку поясненням самої дитини, не врахував, скоріш за все, що дитині на теперішній час 16 років! Це дитина з сформованим баченням та можливістю висловити свою думку, бажанням проживати з матір'ю чи батьком, спілкуватися з тим чи іншим. Судом не враховане, що тривала нездатність виконувати батьківські обов'язки, нехтування ними призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного або психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов'язки чи нехтування ними неможливо усунути. Вважає, що суд невірно дійшов висновку, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав. Тому в іншій частині судове рішення судом апеляційної інстанції не переглядається.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами, які були б у своїй сукупності достатніми, не встановлено факту умисного невиконання батьківських обов'язків відповідачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що з 01.11.2008 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 19.12.2011 розірвано.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Комінтернівським відділом РАЦС ХМУЮ 24.04.2009, актовий запис № 259.
Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України.
З 21.05.2012 позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_5 .
Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у КП «Харківський ліцей № 9 Харківської міської ради» з 30.08.2019, до алфавітної книги запису учнів навчального закладу за заявою ОСОБА_1 внесено дані про його адресу проживання: АДРЕСА_1 .
Згідно із даними висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав, складеного Службою у справах дітей Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області від 02.05.2025, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час проживає разом із матір'ю та вітчимом ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформації, витребуваної згідно із ухвалою суду у ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповіді з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 від 22.08.2025, відповідач ОСОБА_2 з 28.02.2024 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби; де протягом березня - листопада 2024 року отримував дохід - виплати військовослужбовцям. З 06.11.2024 звільнений з військової служби.
Згідно із відповіддю Третього відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові актові записи про смерть ОСОБА_2 за період з 2022 року по теперішній час не виявлені.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані назадоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної таетнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного ісоціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СКУкраїни здійснення батьками своїх прав тавиконання обов'язків мають ґрунтуватися наповазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки їїбатьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, завинятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме відсудів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини укожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, уякнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року усправі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути донайважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь увихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щобзабезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування таповинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, щопозбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід яккрайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу нанедобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя здитиною та не відповідає меті їхвозз'єднання.
Реалізація взаємного спілкування між матір'ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини їїкоріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).
У постанові від 04 квітня 2024року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження №61-13923св23).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, якатримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на те, що відповідач не спілкується із дитиною після розірвання шлюбу, не цікавиться життям сина, не з?являється в його житті, не надає жодної допомоги на його утримання. Від виконання своїх батьківських обов?язків ухиляється.
Однак, судом не встановлено та позивачем, всупереч приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надано належних, допустимих та достовірних доказів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків стосовно виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов'язками, негідної поведінки, яка негативно впливає на дитину.
Неактивність або певна бездіяльність ОСОБА_2 як батька з урахуванням наведеного вище є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
При цьому колегія суддів враховує, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Отже, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
В судовому засіданні в суді першої інстанції суд заслухав думку неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Верховний Суд наголошує, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Колегія суддів вважає, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини, що вказує на відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
Позивач не надав будь-яких доказів необхідності розірвання сімейних зв'язків батька з дитиною, які дозволили б виснувати про недотримання судом критерію пропорційності під час ухвалення рішення про відмову у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав.
Згідно висновку, складеного Службою у справах дітей Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області від 02.05.2025, визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20).
За наведених обставин, суд першої інстанції вірно не погодився із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дитини, адже в даному випадку не доведено, що є доцільним вжиття саме крайнього заходу впливу на батька ОСОБА_2 , як позбавлення його батьківських прав.
Враховуючи викладене суд першої інстанції вірно вважав, що відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві. Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Таким чином, не представлено достатньо доказів злісного, свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, зокрема даних про те, що він притягувалася адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків, несплату аліментів, немає, під соціальним супроводом сім'я не перебувала, будь-яких заходів впливу зі сторони державних установ з приводу невиконання батьківських обов'язків до відповідача не застосовувалося.
За таких обставин, достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не встановлено.
Між тим, колегія суддів зазначає, що відповідач міг докласти значно більше зусиль для налагодження стосунків з сином та виконання своїх батьківських обов'язків.
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, взявши до уваги позицію учасників судового розгляду справи викладену у процесуальних документах, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, судова колегія приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2025 року - залишити без змін.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
Ю.М. Мальований