10 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 646/10820/24
провадження № 22-ц/818/4904/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В.,
заінтересовані особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2025 року в складі судді Демченко І.М.
У серпні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал Сергій Володимирович, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Подання мотивовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківській області Цимбала С.В. знаходиться виконавче провадження ВП № 78624101 по примусовому виконанню виконавчого листа № 646/10820/24 від 08.07.2025, виданого Основ'янським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140, 00 грн.
15.07.2025 виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78624101, копія якої направлена сторонам виконавчого провадження ( боржнику направлено за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ). Поштові відправлення на ім'я боржника повернулись з поміткою «закінчення встановленого терміну зберігання».
15.07.2025 приватним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника в межах суми стягнення за виконавчим документом, яка електронними засобами Автоматизованої системи виконавчого провадження направлена до 29 банківських установ.
Згідно отриманим відповідям, у боржника ОСОБА_2 відкриті рахунки в банківських установах: АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Ідея Банк», АТ "Державний Ощадний Банк України», в яких накладено арешт на рахунки боржника в межах суми стягнення за виконавчим документом. Станом на теперішній час кошти на рахунках боржника в банківських установах відсутні.
За період знаходження виконавчого документа на виконанні приватним виконавцем направлялися запити в Автоматизованій системі виконавчого провадження до Державної фіскальної служби, Управління Пенсійного фонду, Державної податкової служби, Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області. За інформацією Державної фіскальної служби України щодо боржника ОСОБА_2 інформація щодо джерел отримання доходів в ДРФО відсутня; за даними Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області за боржником не зареєстровані транспортні засоби; також відсутні дані стосовно боржника щодо її останнього місця роботи або укладення нею трудових та цивільно-правових договорів; за даними Пенсійного фонду України - відсутні дані про отримання доходу.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником зареєстровано нерухоме майно - будинок, житловий з надвірними будівлями на земельній ділянці сільської ради за адресою: АДРЕСА_3 .
06.08.2025 виконавцем здійснений вихід за зареєстрованою адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , але перевірити майновий стан боржника не виявилось можливим, оскільки доступу до квартири надано не було через відсутність мешканців, про що складений акт приватного виконавця.
До приватного виконавця від представника стягувача надійшло клопотання № 4/8 від 04.08.2025 про направлення до суду подання про застосування по відношенню до боржника - ОСОБА_2 тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон до повного погашення заборгованості за виконавчим листом № 646/10820/24 від 08.07.2025 року Основ'янського районного суду м. Харкова. До вказаного подання додані відомості про неодноразовий перетин боржником державного кордону України за період 28.06.2024 по 29.05.2025 із закордонним паспортом № НОМЕР_1 .
Зазначив, що ОСОБА_2 , не маючи ніяких офіційних джерел доходу, багаторазово виїжджає за кордон. Боржник з метою уникнення для нього негативних наслідків, може перетнути держаний кордон України в одному напрямку, без повернення назад в Україну, що в подальшому призведе до неможливості відновлення майнових прав ОСОБА_1 , відшкодування йому завданої майнової шкоди та виконання рішення суду у справі № 646/10820/24.
Посилався на те, що виконавцем були вжиті всі заходи примусового виконання, спрямовані на виконання виконавчого документа. Але вони не досягли бажаного результату, борг ОСОБА_2 на теперішній час не сплачено. Дії боржника ОСОБА_2 свідчать про ухилення ним від виконання зобов'язань за виконавчим документом.
Просив тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання своїх зобов'язань по сплаті заборгованості за виконавчим листом № 646/10820/24 від 08.07.2025 Основ'янського районного суду м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140,00 грн.
Ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2025 року подання задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання своїх зобов'язань по сплаті заборгованості за виконавчим листом № 646/10820/24 від 08.07.2025 року Основ'янського районного суду м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000 доларів США та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140, 00 грн.
На вказану ухвалу суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за адресою: АДРЕСА_1 він був зареєстрований у період з 07 лютого 2006 року по 25 жовтня 2016 року. З початком повномасштабної агресії рф проти України та з 18 травня 2022 року перебуває у статусі тимчасово переміщеної особи та постійно мешкає по АДРЕСА_4 . Вказав, що поштова кореспонденція від приватного виконавця до нього не надходила, відповідно він належним чином не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього боргу за рішенням суду. Від виконання рішення суду не відмовляється, буде виконувати, і після скерування приватним виконавцем на його адресу рахунку почав виконувати. Зазначив, що приватним виконавцем до подання не долучено поштових відправлень із відповідними відмітками. Вказав, що з часу відкриття виконавчого провадження і до звернення з поданням до суду минув місяць, тому не можна стверджувати, що доведено факт ухилення від виконання зобов'язання. Посилався на те, що наразі він перебуває на утриманні своєї дочки та волонтерського центру «Лінія 102.Юа». Окрім того, на його вихованні двоє неповнолітніх синів, які тимчасово проживають та навчаються у Республіці Чехія. У зв'язку з тимчасовим обмеженням у виїзді за кордон він позбавлений участі у вихованні дітей. Також він займається волонтерською діяльністю та активно допомагає цивільному населенню та ЗСУ. Застосування тимчасового обмеження виїзду за межі України позбавляє його можливості виїжджати за кордон з волонтерською місією.
27 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
08 грудня 2025 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшла заява про перенесення судового засідання, яка мотивована тим, що у зв'язку із волонтерською діяльністю за дорученням громадської організації «Лінія102.Юа» з 04.12.2025 по 29.12.2025 його відряджено для організації збору гуманітарної допомоги для військових формувань, медичних закладів та цивільного населення України. Між тим, виходячи з того, що доводи та міркування ОСОБА_2 детально викладено в апеляційній скарзі, нові докази не подавались, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зобов'язання боржника за виконавчим провадженням № 78624101 не виконано, заборгованість не погашена, боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання свого боргового зобов'язання, у зв'язку з чим суд вважав, що боржниця ухиляється від виконання рішень суду, що є підставою для обмеження її в праві виїзду за межі України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140,00 грн (а.с.106 том 1).
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с.138 том 1).
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення, заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2024 року залишено без змін (а.с.230-231 том 1).
На виконання вказаного судового рішення 08 липня 2025 року Основ'янським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 646/10820/24 (а.с.257 том 1).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбалом С.В. від 15.07.2025 відкрито виконавче провадження № 78624101 про примусове виконання виконавчого листа № 646/10820/24 виданого 08.07.2025 Основ'янським районним судом м. Харкова (а.с.261 том 1).
Копію вказаної постанови приватним виконавцем направлено на адреси, які вказані у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , які повернуті з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.260,261 зворот,262,263 том 1).
15.07.2025 приватним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника в межах суми стягнення за виконавчим документом (а.с.254 том 1).
За період знаходження виконавчого документа на виконанні приватним виконавцем направлялися запити в Автоматизованій системі виконавчого провадження до Державної фіскальної служби, Управління Пенсійного фонду, Державної податкової служби, Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області. За інформацією Державної фіскальної служби України щодо боржника ОСОБА_2 інформація щодо джерел отримання доходів в ДРФО відсутня; за даними Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області за боржником не зареєстровані транспортні засоби; також відсутні дані стосовно боржника щодо її останнього місця роботи або укладення нею трудових та цивільно-правових договорів; за даними Пенсійного фонду України - відсутні дані про отримання доходу (а.с.251-252 том 1).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником зареєстровано нерухоме майно - будинок, житловий з надвірними будівлями на земельній ділянці сільської ради за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.259 том 1).
06.08.2025 приватним виконавцем здійснений вихід за зареєстрованою адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , але перевірити майновий стан боржника не виявилось можливим, оскільки доступу до квартири надано не було через відсутність мешканців, про що складений акт приватного виконавця. (а.с.256 том 1).
До приватного виконавця від представника стягувача надійшло клопотання № 4/8 від 04.08.2025 про направлення до суду подання про застосування по відношенню до боржника - ОСОБА_2 тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон до повного погашення заборгованості за виконавчим листом № 646/10820/24 від 08.07.2025 року Основ'янського районного суду м. Харкова. До вказаного подання додані відомості про неодноразовий перетин боржником державного кордону України за період 28.06.2024 по 29.05.2025 із закордонним паспортом № НОМЕР_1 (а.с.264-268 том 1).
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок розгляду подання державного (приватного) виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України регулюється статтею 441 ЦПК України.
Зокрема, статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосовано судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
За змістом пункту 19 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року із змінами, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов'язань позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Так, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо.
Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Отже, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини, непереборної сили, події тощо.
На момент звернення до суду з вказаним поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Таким чином, під ухиленням від виконання зобов'язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об'єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.
Проте, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.
Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов'язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Відповідно до другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов'язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи.
З аналізу приписів статті 81 ЦПК України у системному зв'язку з пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що саме на виконавця покладено обов'язок надання доказів стосовно наявності навмисного чи іншого свідомого ухилення боржника від виконання обов'язків за рішенням суду, та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої Мін'юстом України від 2 квітня 2012 року № 489/20802 в поданні державного виконавця про обмеження виїзду боржника за межі України повинно зазначатись, зокрема, і підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Системний аналіз наведених положень, дає підстави для висновку, що законодавством України передбачено надіслання копій постанов виконавця та інших документів виконавчого провадження боржнику саме за адресою, зазначеною у виконавчому листі.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 161/11434/17 (провадження № 61-597св19).
Виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки це суперечить положенню частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII, згідно з якою копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, та боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 643/8028/15 (провадження № 61-10442св20), від 18 березня 2021 року у справі № 520/10954/15-ц (провадження № 61-7198св20), від 26 липня 2021 року у справі № 757/33710/14-ц (провадження № 61-6879св21), від 11 серпня 2021 року у справі № 619/4981/13-ц (провадження № 61-18721св20).
Матеріали справи свідчать про те, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбалом С.В. від 15.07.2025 відкрито виконавче провадження № 78624101 про примусове виконання виконавчого листа № 646/10820/24, виданого 08.07.2025 Основ'янським районним судом м. Харкова, копію якого направлено на адреси боржника, вказаних у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 .
Таким чином, ОСОБА_2 вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення, оскільки йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресами, зазначеними у виконавчому документі.
Матеріали справи свідчать про те, що судове рішення в добровільному порядку не виконується. З липня 2025 року на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист на суму 50 000,00 доларів США та 15140,00 грн, в добровільному порядку до теперішнього часу ОСОБА_2 суму боргу не погасив.
Приватним виконавцем було здійснено ряд необхідних виконавчих дій з метою розшуку доходів та майна боржника ОСОБА_2 та проведені всі необхідні виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
У своєму поданні приватний виконавець зазначив, що боржник обізнаний про виконавче провадження, сума стягнення за виконавчим провадженням становить 50 000,00 доларів США та 15140,00 грн, і станом на день звернення приватного виконавця з поданням до суду в серпні 2024 року судове рішення боржником не виконано.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є власником нерухомого майна - будинок, житловий з надвірними будівлями на земельній ділянці сільської ради за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 будучи обізнаним про судове рішення про стягнення з нього боргу, про початок примусового виконання рішення не здійснив жодних дій спрямованих на добровільне погашення заборгованості.
Посилання ОСОБА_2 на те, що застосування тимчасового обмеження виїзду за межі України позбавляє його можливості виїжджати за кордон з волонтерською місією, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки не наведено необхідності у виїзді ОСОБА_2 за кордон, з урахуванням наявної у нього непогашеної заборгованості у значному розмірі.
При цьому колегія суддів вважає, що численні поїздки ОСОБА_2 за межі України свідчать про наявність у нього для цих поїздок коштів, які, за бажанням боржника, можливо спрямувати на погашення заборгованості за рішенням суду.
Доводи ОСОБА_2 про те, що на його вихованні двоє неповнолітніх синів, які тимчасово проживають та навчаються у Республіці Чехія, а у зв'язку з тимчасовим обмеженням у виїзді за кордон він позбавлений участі у вихованні дітей, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дане не спростовує того факту, що боржник свідомо ухиляється від виконання у добровільному порядку судового рішення про стягнення з нього значної суми коштів. Крім того, надані документи без належно оформленого перекладу на українську мову.
Надана ОСОБА_2 платіжна інструкція від 22.08.2025 про сплату ним 2000,00 грн в рахунок погашення заборгованості не спростовує висновків суду, з огляду на те, що вказана сума сплачена ним після постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.
Твердження ОСОБА_2 про те, що він не відмовляється від виконання рішення суду, буде його виконувати, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Крім того, ОСОБА_2 достеменно відомо про непогашену заборгованості у значному розмірі, однак боржником не здійснено будь-яких дій на її погашення, зокрема, боржник, залишаючись в Україні, може працевлаштуватись, або отримати кредит для виконання рішення суду, здійснити дії на відчуження належного йому нерухомого майна та отримані кошти сплатити в рахунок погашення заборгованості, а виїхавши за межі України, боржник матиме можливість уникнути виконання рішення.
Так, знаючи про відкрите відносно ОСОБА_2 виконавче провадження, боржник свідомо ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків за виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження», яке полягає, зокрема, у неподанні декларації про доходи та майно, в тому числі про майно, яким вона володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах тощо, приховуванні своїх доходів, відсутності будь-яких дій щодо погашення заборгованості чи хоча б намагання вирішити це питання, що значно ускладнює здійснення виконавчого провадження та вказує на існування ймовірності ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.
Доказів на спростування наведеного, боржником не надано, в апеляційній скарзі здійснено посилання на формальні підстави, які не відображають реальних правовідносин сторін.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права ОСОБА_2 з метою стягнення неоплачених боргів - таке обмеження в даній справі виправдано, оскільки воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Крім того, обмеження у праві виїзді за межі України має тимчасовий характер та спонукатиме боржника ОСОБА_2 до виконання боргових зобов'язань за рішенням суду, що в свою чергу захистить права стягувача на отримання належних коштів.
Отже, задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 , який був обізнаний про свої обов'язки щодо виконання рішення суду та про наявність виконавчого провадження, має боргове зобов'язання у значному розмірі і в добровільному порядку не сплачує кошти на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а також того, що приватний виконавець здійснив всі необхідні заходи примусового виконання судового рішення, колегія суддів вважає, що це в сукупності підтверджує факт ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язання за виконавчим документом, що є підставою для задоволення подання приватного виконавця про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржниці.
Доказів того, що ОСОБА_2 не виконує боргові зобов'язання з поважних причин, матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина