10 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 2018/2-356/11
провадження № 22-ц/818/4498/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест», Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 липня 2025 року в складі судді Колесник С.А.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест», Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Скарга мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29.07.2011 у справі №2018/2-356/11/13 задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та видано виконавчий лист, у тому числі щодо стягнення з нього суми боргу у загальному розмірі 191 327,85 грн.
На виконанні Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 34628823 щодо стягнення з нього заборгованості. У межах даного виконавчого провадження було ухвалено ряд постанов, зокрема про звернення стягнення на майно, заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та про арешт коштів. Постановою від 27.07.2021 виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення. Однак після повернення виконавчого документу рахунки та майно є арештованими.
Зазначив, що станом на березень 2025 року та згідно відповіді виконавчої служби виконавчий лист повторно поданий не був та на виконанні не перебуває. З моменту повернення виконавчого документу стягувачу минуло вже понад три роки, а майно та рахунки перебуваю під арештом.
Посилався на те, що він є батьком шести дітей та не має змоги належним чином забезпечувати інтереси дітей, сплачувати комунальні послуги безпосередньо через рахунки банків, реалізовувати свої права.
Вказав, що він звертався до виконавчої служби із заявою про скасування арештів, однак відповіді так і не надано.
Просив визнати бездіяльність Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції незаконною та зобов'язати вчинити дії щодо зняття арештів з майна та рахунків ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 34628823; зобов'язати Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття (скасування) арештів з майна та рахунків ОСОБА_1 , що були накладені у виконавчому провадженні № 34628823.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 липня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що стягувач за отриманням дублікату виконавчого документу, за поновленням строків на його виконання чи за повторним відкриттям виконавчого провадження не звертався. Зазначив, що збереження арештів, накладених державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.
15 вересня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалось на те, що законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження. Пропущення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у даному випадку не є підставою для скасування арешту майна боржника, який накладений державним виконавцем.
24 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що станом на дату надання відзиву на апеляційну скаргу залишок нестягненої суми за виконавчим провадженням складає 210 763,64 грн, з яких 191 327,85 грн - борг перед стягувачем, 19 132,79 грн - сума виконавчого збору, яка підлягає стягненню в порядку статті 27 Закону, та 303,00 грн - витрати виконавчого провадження. Боржник навіть після повернення виконавчого документа стягувачу не звільнений від обов'язку виконання рішення суду, яке вступило в законну силу, а метою вищенаведених заходів примусового виконання рішень є примус боржника до виконання такого рішення. Зазначив, що частиною 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 передбачено підстави для винесення державним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, постанови про зняття арешту з майна боржника, постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, постанови про зняття майна з розшуку або скасування інших заходів примусового виконання рішення у виконавчому провадженні, без винесення постанови про відкриття чи відновлення такого виконавчого провадження. Однією з таких підстав є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу суми коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред'явлено. З вищевикладеного вбачається, що станом на дату надання відзиву, у Відділу відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 та припинення інших заходів примусового виконання рішень, здійснених в рамках виконавчого провадження № 34628823.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавче провадження не було закінчене, а виконавчий лист повертався стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, тому в державного виконавця під час повернення виконавчого листа були відсутні підстави для зняття арешту. Повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29.07.2021 у справі № 2018/2-356/11/13 позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість по кредитному договору № М-294-07-ФО від 16.11.2007 у розмірі 189 507,85 грн, сплачені судові витрати у розмірі 1700,00 грн та витрати по сплаті суми на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн, а всього стягнуто 191 327,85 грн (а.с.40).
На підставі вказаного рішення 08.06.2012 Київським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист.
На примусовому виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Основянському та Слобідському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебувало виконавче провадження № 34628823 з примусового виконання виконавчого листа № 2018/2-356/11/13 виданого 08.06.2012 Київським районним судом м. Харкова, боржник ОСОБА_1 .
У межах даного виконавчого провадження державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ухвалено ряд постанов, а саме: 06.11.2019, 23.03.2020, 26.07.2021 про арешт коштів боржника; 17.01.2020 про звернення стягнення на майно, заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.5-8).
Постановою старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 26.07.2021 виконавчий лист № 2018/2-356/11/13 виданий 08.06.2012, виданий Київським районним судом м. Харкова повернуто стягувачу на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.11).
Відповідно до інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» № 5005040277242 від 27.02.2025, 08.10.2012 на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови про накладення арешту державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 08.10.2012, серія та номер документа: 339306170 (а.с.9-10).
Згідно листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку від 31.01.2025, право вимоги за договором поруки від 16.11.2007 №М-294/1-07-П за кредитним договором № М-294-07-ФО від 16.11.2007 відступлене ТОВ «ФК «Гефест» згідно договору про відступлення прав вимоги від 23.08.2019. Станом на дату відступлення загальна сума заборгованості складала 136 592,40 грн. (а.с.20).
З листа Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 6324 від 27.01.2024 вбачається, що 26.07.2021 виконавчий лист № 2018/2-356/11/13 виданий 08.06.2012, Київським районним судом м. Харкова повернуто стягувачу на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Перевіркою АСВП встановлено, що повторно виконавчий документ № 2018/2-356/11/13 виданий 08.06.2012, Київським районним судом м. Харкова на виконання до відділу не надходив та інші виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 на виконанні не перебувають. Також зазначено про те, що строк зберігання виконавчих проваджень становить 3 роки (а.с.24).
За результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП вбачається, що виконавче провадження № 34628823, дата відкриття 20.07.2012 завершено, боржник ОСОБА_1 , стягувач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (а.с.25).
11.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові з заявою про скасування арешту майна та коштів боржника (а.с.26).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно із частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.
Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 виснувала, що законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 зазначено, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Матеріали справи свідчать про те, що з 20.07.2012 на примусовому виконанні Основ'янсько-слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 34628823 з примусового виконання виконавчого листа № 2018/2-356/11/13 виданого 08.06.2012 Київським районним судом м. Харкова, боржник ОСОБА_1 .
Вказаний виконавчий документ у виконавчому провадженні № 34628823 повернуто стягувачу 26.07.2021 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку з тим, що в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Наведені обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, не зобов'язували державного виконавця знімати арешт, накладений на майно та рахунки боржника.
Доказів завершення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 22018/2-356/11/13 виданого 08.06.2012 Київським районним судом м. Харкова, на іншій підставі, яка б наділяла державного виконавця зняти арешт з майна та рахунків боржника, суду не надано, як і не надано доказів, які б свідчили про виконання ОСОБА_1 заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.07.2021 у справі № 2018/2-356/11/13 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості за кредитним договором № М-294-07-ФО від 16.11.2007 у розмірі 189 507,85 грн, сплачені судові витрати у розмірі 1700,00 грн та витрати по сплаті суми на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн, а всього стягнуто 191 327,85 грн.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що у стягувача відсутні майнові претензії до боржника.
Установивши, що державна виконавча служба діяла з дотриманням вимог закону, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні скарги.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав для зняття арештів, визначених у частині четвертій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 1512/2-593/11 (провадження № 61-13453св23), від 12 листопада 2025 року у справі № 2-976-08 (провадження № 61-1429св25).
Посилання ОСОБА_1 на незастосування судом висновків Верховного Суду викладених у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження N? 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретно встановлених обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Твердження ОСОБА_1 про пропуск стягувачем строку на пред'явлення виконавчого документа, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Враховуючи повернення стягувачу державним виконавцем виконавчого документу 26.07.2021, строки пред'явлення до примусового виконання рішення суду, станом на день подачі заявником скарги, не закінчилися (схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 336/3450/13 (провадження № 61-11447св24).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина