Справа №642/7079/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2492/25
Категорія: ч.4 ст.187, ч.2 ст.146, ч.5 ст.407 КК України
09 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , 1987 року народження, на 60 днів, тобто до 12 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та обрати до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що прокурором не доведено існування передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків. Зокрема ризик переховування від суду спростовується дією в Україні воєнного стану та наявності великої кількості блок-постів, на яких здійснюється перевірка документів, що унеможливлює вільне пересування територією України та перетин державного кордону.
Наголошує, що підозра щодо нього не обґрунтована доказами, а також не доведено неможливості застосування щодо нього більш м'яких запобіжних заходів.
Зазначає, що ухвала суду першої інстанції не мотивована та необґрунтована доказами, а суд першої інстанції в своєму рішенні тільки посилається на норми закону, судові рішення ЄСПЛ та висновки Верховного Суду України.
Вказує, що станом на серпень 2025 року перебував на обліку у Харківському обласному центру зайнятості, а тримання під вартою позбавляє його можливості бути працевлаштованим та отримувати дохід.
Наголошує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що він - батько-одинак, єдиний утримує неповнолітню дитину.
Зазначає, що під час виконання бойового завдання, ним було отримано поранення та контузію, наслідком чого є певні вади здоров'я, у зв'язку з чим він потребує постійного нагляду, лікування та реабілітації, що неможливо в умовах тримання під вартою.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надав.
Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, надав клопотання про проведення судового засідання без його участі.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ф цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, за яке може бути призначено покарання до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, за яке може бути призначено покарання до 10 років позбавлення волі, та нетяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, за яке може бути призначено покарання до 5 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні розбою із застосуванням насильства, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, самовільному залишенні військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явленні його вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в бойовій обстановці, та незаконному позбавленні волі з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для здоров'я потерпілого, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Посилання обвинуваченого на необґрунтованість підозри, колегія суддів вважає позбавленими підстав, оскільки аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу та може бути предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції під час судового розгляду.
Що стосується посилань апеляційної скарги обвинуваченого на те, що він перебував на обліку у Харківському обласному центру зайнятості, є батько-одинаком, єдиний утримує неповнолітню дитину, то колегія суддів вважає ці посилання необґрунтованими, оскільки зазначені обставини існували на час вчинення ним злочинів, які йому інкримінуються, однак не стали для нього стримуючим фактором.
Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений потребує постійного нагляду, лікування та реабілітації, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки відомостей про неможливість надання останньому належного лікування в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» не надано.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: