16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01
Справа №730/1516/25
Провадження № 1-кп/730/119/2025
"09" грудня 2025 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025275520000061 від 25.09.2025 року, з обвинувальним актом від 16.10.2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у смт. Первомайський Семиозерського району Кустанайської області, Республіка Казахстан, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року за ч. 2 ст. 309 ч.2 КК України до 2 років 3 місяців позбавлення волі (станом на 09.12.2025 року вирок не набрав законної сили),
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
Судом визнано доведеним, що у кінці жовтня 2024 року, точної дати та часу під час досудового слідства встановити не представилося можливим, ОСОБА_4 , перебуваючи на околиці м. Борзна Ніжинського району Чернігівської області, поблизу ставка під назвою «Бам» виявив дикорослі рослини коноплі. У цей час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання, виготовлення, та зберігання наркотичного засобу - канабісу, для особистого вживання без мети збуту. Діючи умисно, з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу - канабісу, ОСОБА_4 вирвав декілька гілок з листям та верхівками вказаної дикорослої рослини коноплі, тим самим незаконно придбав та розпочав незаконно зберігати наркотичний засіб - канабіс, для особистого вживання. У подальшому ОСОБА_4 зірвані ним гілки дикорослої рослини коноплі з листям та верхівками переніс до приміщення господарського хліва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , де залишив їх сушитись, для подальшого власного вживання, без мети збуту. Після цього ОСОБА_4 у період з кінця жовтня 2024 року по 16 серпня 2025 року у приміщенні свого господарського хліва незаконно без мети збуту шляхом куріння канабісу виготовив наркотичний засіб - екстракт каннабісу та незаконно без мети збуту продовжував зберігати наркотичні засоби - каннабіс та екстракт каннабісу до 16 серпня 2025 року, коли вони були вилучені працівниками поліції під час проведення санкціонованого обшуку. Відповідно до висновків експерта № СЕ-19/125-25/11426-НЗПРАП від 21.08.2025 року, № СЕ-19/125-25/11423-НЗПРАП від 21.08.2025 року, № СЕ-19/125-25/11425-НЗПРАП від 21.08.2025 року, № СЕ-19/125-25/11429-НЗПРАП від 21.08.2025 року, № СЕ-19/125-25/12066-НЗПРАП від 08.98.2025 року, № СЕ-19/125-25/12067-НЗПРАП від 12.09.2025 року вилучена під час обшуку у господарстві ОСОБА_4 речовина рослинного походження є наркотичним засобом, обіг якого обмежено, - канабісом, маса якого у перерахунку на висушену речовину становить 12,693 грам, на предметах носіях, вилучених під час обшуку у господарстві ОСОБА_4 міститься наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - екстракт канабісу, маса якого у перерахунку на висушену речовину становить 0,8455 грам
Указаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.
Так, указав, що дійсно біля м. Борзна знайшов коноплю, багато кущів, яку вирішив залишити собі. Він її зірвав, приніс до себе додому, висушив, після чого періодично вживав. Коли працівники поліції до нього прийшли з обшуком, то там вже залишилася лише невелика частина того, що він зірвав. Фактично, то вже було сміття.
Додатково на запитання суду пояснив, що він не з'являвся до суду, бо працював у м. Києві. Тепер він закінчив об'єкт та повернувся у м. Борзну додому до сім'ї. Дійсно, щодо нього зараз ще перебуває справа у Київському апеляційному суді, але вона ще не розглянута. Він отримав лише повідомлення, що справа надійшла до суду та його буде повідомлено про день та час розгляду справи, але у подальшому від суду жодних повідомлень не отримував, то він не знає, чому апеляційний суд не розглядає його справу.
Що стосується обвинувачення, то зазначив, що систематично вживає коноплю вже дуже давно. Він орієнтовно 8 років тому назад переніс два інсульти, перебував довго у лікарні, йому робили операцію на голові. Перед випискою з лікарні лікар Мороз, який працює у м. Києві у нейрохірургії, сказав йому вживати коноплю для того, щоб не відчувати болі. Він скористався порадою. Дійсно, після вживання коноплі біль зменшувалась, а тому він почав її систематично та постійно вживати. Коноплю шукав та рвав біля м. Борзна.
Не вважає себе залежним, оскільки він не наркоман, а лише таким способом позбавляється болю. У лікаря нарколога не перебуває на обліку, жодного разу не лікувався після перенесеної операції, ані з приводу головних болей, ані з приводу наркотичної залежності. Звертатися до лікарів не бажає, оскільки в цьому немає необхідності. Висновки зробив для себе такі, що якщо суд не позбавить його волі, то він більше не буде вживати коноплю, оскільки тримається та після проведення обшуку ще жодного раз коноплю не вживав, хоча, якщо почує запах коноплі, то знову зірветься.
Додатково зазначив, що загалом не уважає, що заслуговує на позбавлення волі, оскільки він нічого нікому поганого не зробив, а лише вживав сам канабіс за медичними показниками. Хотів піти в армію, але його не беруть через проблеми зі здоров'ям. Він кожного року проходить ВЛК, але його не призивають через наявні у нього хвороби. Проживає з дружиною та повнолітньою донькою.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за обставин встановлених судом.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки він вчинив незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред'явленого обвинувачення прокурором.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є активне сприяння розкриттю злочину. Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК, тобто розкриттю злочину.
Однак, у цій справі суд не визнає обставину, що пом'якшує покарання, яка зазначена в обвинувальному акті, як «щире каяття».
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Щире каяття - це не формальна вказівка, а відповідне ставлення до скоєного (ВС ККС, справа № 523/4890/19 від 04.10.2022 р.)
Щире каяття насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого (ВС/ККС у справі № 182/1539/19 від 23.12.2021);
Повне визнання вини ще не свідчить про щире каяття, адже каяття включає в себе щирий жаль щодо вчиненого злочину та осуд своєї поведінки (ВС/ККС у справі № 520/16394/16-к від 27.04.2021).
Дослідженням характеризуючих матеріалів обвинуваченого встановлено, що він двічі притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 309 КК України, фактично, за невеликий проміжок часу, тобто за вчинення аналогічних злочинів.
Як пояснив сам обвинувачений в судовому засіданні, він 8 років систематично вживає канабіс, не відмовився від його вживання й після постановлення вироку щодо нього.
Таким чином, на думку суду, каяття носить механічний, вимушений характер та зазначається, на думку суду, лише для можливості мінімізувати покарання. А тому, на думку суду, така обставина носить лише формальний характер.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя: раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, задовільний стан здоров'я, одружений, проживає з повнолітньою дитиною, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі, оскільки суд переконаний, що, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обмірковуючи доводи обвинуваченого щодо його стану здоров'я, суд виходить з того, що останній не надав суду жодним даних про свій стан, а також не звертався до суду з жодними клопотаннями про витребування певних документів чи перевірки певних фактів.
Призначення більш м'якого виду покарання не забезпечить виправлення обвинуваченого, який свідомо не бажає ставати на шлях виправлення, висновків не робить, легковажно розраховуючи на відсутність покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
У рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Одночасно у цій справі суд уважає за необхідне застосувати вимоги ст. 71 КК України.
Так, суд не може погодитися з думкою прокурора про те, що у цій справі слід застосувати покарання без урахування норми ст. 71 КК України та необхідно призначити покарання лише за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року ще набрав законної сили, а тому його не можна враховувати при призначенні покарання.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю, або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року ОСОБА_4 був засуджений за ч. 2 ст. 309 КК України, з урахуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 4 місяці.
Кримінальне правопорушення за даним вироком обвинувачений вчинив з кінця жовтня 2024 року по 16 серпня 2025 року, тобто після постановлення вироку Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року.
При цьому, щодо моменту закінчення вчинення злочину у даному провадженні суд виходить з такого.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 у період з кінця жовтня 2024 року по 16 серпня 2025 року у приміщенні свого господарського хліва незаконно без мети збуту шляхом куріння канабісу виготовив наркотичний засіб - екстракт каннабісу, та незаконно без мети збуту продовжував зберігати наркотичні засоби - каннабіс та екстракт каннабісу до 16 серпня 2025 року, коли вони були вилучені працівниками поліції під час проведення санкціонованого обшуку. Тобто, згідно формулювання обвинувачення, момент виготовлення, у тому числі, закінчив свою дію 16.08.2025 року. Також, сам обвинувачений зазначив, що він до обшуку періодично продовжував вживати виготовлений наркотичний засіб. Також, суд виходить з того, що триваючий злочин (якщо немає мети збуту), який триває, доки речовина знаходиться у володінні, і стає повністю закінченим у момент припинення цих дій або вилучення правоохоронними органами.
У своїй постанові від 20 грудня 2022 року № 526/1542/20 Верховний суд зазначив, що під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів чи прекурсорів у володінні винної особи (вона може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів настає незалежно від його тривалості. Злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК України, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. Триваючий злочин визначається вчиненням особою суспільно небезпечного діяння, пов'язаного з подальшим невиконанням протягом певного часу покладених на неї обов'язків, які вона повинна виконувати під загрозою кримінальної відповідальності. Він характеризується безперервним здійсненням протягом визначеного часу певного злочинного посягання, коли його об'єктивна сторона "розтягнута" у часі. Триваючий злочин вважається закінченим, якщо припинено злочинне посягання або припинено злочинний стан завдяки суб'єктивним або об'єктивним моментам. Встановлення того, що злочин є триваючим, забезпечує його правильну кваліфікацію, а також обумовлює можливість чи неможливість застосувати до особи амністію, інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також вирішення питання про призначення покарання за сукупністю покарань чи вироків. Аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 408/5060/17-к та від 21 травня 2020 року та у справі № 483/729/19 щодо визначення моменту закінчення триваючого злочину, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17, відповідно до якої при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання за наявності іншого обвинувального вироку щодо цієї ж особи (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) необхідно брати до уваги саме час постановлення попереднього вироку, а не час набрання ним законної сили, а також у постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 05 серпня 2020 року у справі №401/3143/18 щодо визначення моменту закінчення триваючого злочину.
Згідно з роз'ясненням, що містяться у п.10, абз. 6 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з положень ст. 75 КК, а також зі змісту ч.3 ст.71 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим, за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
Відповідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати, зокрема, частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК). Також у разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання.
Частина 4 ст. 71 КК України передбачає, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Також, на думку суду, доводи прокурора щодо неврахування Деснянського районного суду м. Києва, оскільки останній не набрав законної сили, не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать судовій практиці Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 01.06.2020 по справі №766/39/17 зробила правовий висновок, згідно якого, суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК, лише в тому випадку, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили. За змістом ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1,3 цієї статті (сукупність злочинів). Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків). Таким чином, законодавець чітко визначив момент у часі, що розмежовує ці два правила це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили. При цьому, правило призначення покарання за сукупністю вироків, є більш суворим, ніж за сукупністю злочинів.
Крім того, призначення покарання засудженому як за сукупністю кримінальних правопорушень (ч. 4 ст. 70 КК), так і за сукупністю вироків (ст. 71 КК), визначається не за процесуальним статусом, якого набула особа, щодо якої розглядається кримінальне провадження, а за датою вчинення нового кримінального правопорушення (нових кримінальних правопорушень) у співвідношенні з іншими постановленими щодо неї обвинувальними вироками, тобто набуття процесуального статусу засудженого не впливає на вибір порядку призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків. Про це зазначила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 7 травня 2024 року по справі №760/10154/22.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Відповідно до частини 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України з обвинуваченого належить стягнути на користь Державного бюджету України процесуальні витрати на залучення експерта.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.
Арешт майна у кримінальному провадженні не накладався.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного судом покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 8 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту фактичного затримання на виконання даного вироку.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз матеріалів, речовин і виробів в на загальну суму 13 371 грн.
Речові докази: канабіс, екстракт канабісу, що знаходиться на зберіганні в камері схову речових доказів ВП № 3 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області (квитанція № 211) - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1