Справа №333/5523/25
Провадження №2/333/3640/25
Іменем України
05 грудня 2025 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Варнавської Л.О.,
за участю секретаря судового засідання Бабак З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої державою - агресором, -
Позивач звернулася до суду з позовом до російської федерації в особі посольства російської федерації в України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої державою - агресором.
В обґрунтування позову зазначає, що рф з 24 лютого 2022 року вчинила неспровокований акт збройної агресії проти суверенної держави Україна, що призвело до масштабних порушень прав громадян України, у тому числі прав Позивача. Унаслідок збройної агресії та тимчасової окупації м. Мелітополь, Позивач, яка до того постійно мешкала у зазначеному місті, була позбавлена можливості повернутися до власного житла, користуватися та розпоряджатися належним їй майном, що спричинило як матеріальну, так і моральну шкоду. Додатково Позивач зазначає, що окупація рідного міста, переслідування з боку окупаційної влади, вимушене переміщення її матері, а також постійна тривога за життя сина, який вступив до лав Збройних Сил України, є прямими наслідками дій Російської Федерації, яка порушила численні норми міжнародного права, Статут ООН, Будапештський меморандум та інші міжнародні угоди. Фактична неможливість користування належним майном, втрата звичного способу життя, необхідність виїзду за межі країни, постійний стрес, погіршення психоемоційного стану - усе це, на думку Позивача, становить достатні підстави для стягнення з держави-агресора матеріальної шкоди у розмірі 899 894,67 грн., та моральної шкоди в обсязі 35 000 євро, що станом на день подання позову становить 1687021 грн.
26.06.2025 року ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено розгляд проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 06.10.2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави російська федерація в особі Посольства російської федерації про стягнення матеріальної та моральної шкоди - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та її представник, були повідомленні судом своєчасно та належним чином про час та місце розгляду справи, не з'явилися. Через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їхньої відсутності, на задоволенні позову наполягали.
Представник відповідача в судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений неодноразово шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України».
Відповідно до правових позицій, викладених у Постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.
Згідно відповіді №1519402 від 26.06.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
В паспорті громадянина України, який належить ОСОБА_1 , мається запис про зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 27.07.2017 року по теперішній час.
Дослідивши надані позивачкою документи, суд установив, що ОСОБА_1 є власником житлових приміщень, розташованих у місті Мелітополі Запорізької області, яке з 2022 року перебуває у фактичній окупації Збройних сил Російської Федерації.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта за реєстраційним номером 432139154, позивачка володіє 2/3 частками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а її син - 1/3 часткою. Право власності підтверджене записами державних реєстраторів, внесеними у 2019 році. На момент подання позову відомості про будь-які обтяження чи перехід права власності щодо відповідної квартири відсутні.
Крім того, ОСОБА_1 , згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта за реєстраційним номером 423574832 володіє квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачка є законним власником нерухомого майна, яке знаходиться на території України, тимчасово окупованій Російською Федерацією, і сама по собі втрата можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном є прямим наслідком військової агресії держави-відповідача.
Судом установлено, що позивачка позбавлена можливості фактично користуватися належним їй майном через: окупацію м.Мелітополя, встановлення незаконної «адміністрації» рф, реальну загрозу життю та свободі громадян України, знищення або викрадення майна окупаційними військами, що є типовими і задокументованими фактами на відповідній території.
Позивачка зазначає, що залишила місце проживання у ОСОБА_2 та вимушена проживати за межами України, що підтверджено копією її карти побуту в Республіці Польща, виданої 2024 року як документ для тимчасового проживання. Таке вимушене переміщення є наслідком збройної агресії рф, а не добровільним виїздом.
Відсутність у позивачки фізичного доступу до свого нерухомого майна та неможливість визначати його подальшу долю свідчить про повну втрату контролю над майном, що створює ситуацію фактичного позбавлення власності, не передбаченого жодним законом України.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв'язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а тому, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, та відповідно держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.
Верховний Суд у Постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 25 січня 2023 року.
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст.28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
За нормою ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог Товариства про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 ГК України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Позивачкою до матеріалів справи долучено два окремих звіти про оцінку належного їй нерухомого майна, які суд дослідив.
Згідно зі звітом про оцінку майна №18-250528-009 від 28.05.2025 року, ринкова вартість квартири на АДРЕСА_2 становить 714 215 грн,, без ПДВ.
Згідно зі звітом про оцінку майна №18-250528-011 від 28.05.2025 року, ринкова вартість квартири на АДРЕСА_1 становить 661 823 грн., без ПДВ.
Але суд вважає, що вказані звіти не відповідають вимогам Національного стандарту №1, не містить технічний опис об'єкта, характеристику приміщення та детальний аналіз ринку житла.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (в редакції, яка діяла станом на 31.12.2013) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до статті 12 вказаного Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюються печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Національний стандарт №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою № 1440 від 10.09.2003 Кабінету Міністрів України (у відповідній редакції), є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 28.10.2004 (в редакції, яка діяла станом на 31.12.2013), також є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.
Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.
Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки.
Відповідно до пунктів 48 - 49 Національного стандарту № 1 для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у матеріальній формі із застосуванням порівняльного підходу інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям: умови угод купівлі-продажу або умови пропонування щодо укладення таких угод не відрізняються від умов, які відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості; продаж подібного майна відбувся з дотриманням типових умов оплати; умови на ринку подібного майна, що визначали формування цін продажу або пропонування, на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані. Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування.
Відтак, для встановлення суми збитків позивачкою надано звіти про оцінку майна від 28.05.2025, складені ТОВ «Кабінет оцінки «Аврора». В цих звітах відсутня будь-яка інформація про зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки нерухомого майна. Зазначено, що датою оцінки прийнято 28.05.2025 року. Станом на 28.05.2025 року місто Мелітополь Запорізької області є тимчасово окупованим. Звіт не містить інформації, яка б підтверджувала його відповідність вищезазначеним приписам законодавства у сфері оцінки майна, в тому числі, застосування порівняльного підходу.
За таких обставин звіти про оцінку ринкової вартості квартир, подані позивачем, складені ТОВ «Кабінет оцінки «Аврора», не можуть бути визнані належним та допустимим доказом у розумінні вимог статей 76, 77 та 78 ЦПК України.
З огляду на вищезазначене, в обґрунтування розміру матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок втрати можливості користування та розпорядження нерухомим майном на тимчасово окупованій території, не надано достовірних доказів, які могли б бути враховані судом при ухваленні рішення по суті спору.
Суд не відмовив через відсутність права на відшкодування, а лише через недоведеність розміру шкоди, що є принципово важливо. Це узгоджується зі ст.22 і 1166 ЦК України, де чітко вказано, що шкода відшкодовується лише за наявності факту її завдання, розміру та причинного зв'язку.
Суд бере до уваги, що позивачка проживала у місті, яке зазнало окупації військами рф, і була вимушена залишити домівку, власне майно та соціальні зв'язки. З цього приводу ОСОБА_1 переживає тривалі психоемоційні страждання, пов'язані з: неможливістю проживати в житлі, яке мало матеріальну і сімейну цінність; неможливістю повернутися до рідного міста через загрозу життю; вимушеним переселенням за кордон, що підтверджено наданою картою побуту; участю її рідного сина ОСОБА_3 у бойових діях, що засвідчено довідкою військової частини НОМЕР_1 , згідно з якою він тривалий час перебував у районах активних бойових дій (Запорізька область, Херсонська область, Донецька область).
Суд оцінює зазначені обставини як такі, що свідчать про тривалі, інтенсивні та об'єктивно виправдані душевні страждання позивачки, які є безпосереднім наслідком агресії держави рф. Така шкода підлягає компенсації відповідно до статей 23, 1167 ЦК України та усталеної практики ЄСПЛ щодо моральної шкоди внаслідок порушення прав людини державою.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, вся територія Мелітопольського району, до складу якої входить місто Мелітополь, є тимчасово окупованою російською федерацією територією України, а тому встановлений особливий режим, в умовах якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Наведені факти свідчать про безперервність прав ОСОБА_1 як законного власника нерухомого майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території, та про її статус як внутрішньо переміщеної особи, яка залишила місце проживання у зв'язку з війною, що є підтвердженням постраждалого статусу.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За змістом ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61/1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21)».
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема підпунктом 15 пункту 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який уважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Конвенцією порушення.
При вирішенні позовних вимог про компенсацію завданої позивачу моральної шкоди, а також розміру цієї шкоди, суд застосовує практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожим спорам, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії», а також зокрема рішення у справі «Лоізіду проти Турецької Республіки», згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію заявнику, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №591/4825/17, провадження №61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.
Відповідачем протиправно позбавлено позивачку можливості користуватися та розпоряджатися належним їй майном, а дії РФ завдали позивачці душевних страждань, що не дають їй можливості проживати повноцінне життя та життя, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України, в зв'язку з чим позивачка вимушена була змінити звичний уклад свого життя, зазнає безперервного, невгамовного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість і незахищеність.
При визначенні розміру моральної шкоди, яку слід стягнути, суд враховує ступінь, глибину та характер душевних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, та вважає, що розмір 500 000,00 грн., достатній для розумного задоволення потреб позивачки як особи, що має право на відшкодування такої шкоди.
З урахуванням встановлених фактичних обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Питання щодо судових витрат суд вирішує в порядку ст.141 ЦПК України, згідно з положеннями якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до положень ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, і витрати пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, то з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3750 грн. 00 копійок за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 30, 48, 76, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої державою - агресором - задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , моральну шкоду у сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, в решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з держави російська федерація на користь держави (стягувачем є Державна судова адміністрація України (01601, ЄДРПОУ 26255795, м.Київ, вул.Липська, буд.18/5), судовий збір в розмірі 3750,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 05.12.2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Л.О. Варнавська