Справа № 302/1582/25
Провадження № 2/302/625/25
11.12.2025 селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого, судді Пухальського С. В.,
за участю секретаря судового засідання Сита Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені та в інтересах яких діє адвокат Гренджа Вікторія Юріївна до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області, про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно за законом,
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , 1960 р.н., який був чоловіком позивачки ОСОБА_1 та батьком позивачки ОСОБА_2 і відповідача ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.1991 року набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстровано за ним 14.05.2012 року. З огляду на час придбання майна та шлюбні відносини сторін позивачі вважають цей будинок спільною сумісною власністю подружжя, частки в якому становлять по за кожним. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на частку зазначеного житлового будинку.
До спадкування за законом першої черги належать позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 . Позивачі вказують, що вони прийняли спадщину шляхом постійного спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Водночас відповідач ОСОБА_3 , хоча й був зареєстрований за адресою місця проживання батька, фактично з 2015 року виїхав на постійне місце проживання до російської федерації, створив там сім'ю, тривалий час проживає та зареєстрований за кордоном, зі спадкодавцем і позивачами не спілкується та на спадкове майно не претендує. У зв'язку з цим позивачі вважають, що відповідач фактично спадщину не прийняв, а встановлення факту його постійного проживання за межами України на момент відкриття спадщини є необхідним для визначення їх часток у спадковому майні.
Позивачі також зазначають, що приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Дунаєвим Ю. М. їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у зв'язку з неможливістю однозначно визначити коло спадкоємців та їх частки, а також через розбіжності в даних щодо житлової площі будинку, допущені при посвідченні договору купівлі-продажу 1991 року. З огляду на цю відмову та відсутність можливості усунути зазначені перешкоди в позасудовому порядку, позивачі змушені звернутися до суду з вимогами про встановлення юридичного факту окремого проживання спадкоємця ОСОБА_3 та визнання за ними права власності на відповідні частки в житловому будинку.
Ухвалами суду від 11.11.2025 року:
- по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження;
- витребувано докази.
Ухвалою суду від 01.12.2025 року справу призначено до судового розгляду.
Представник позивачів подала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та участі довірителів. У поданій заяві зазначила, що повністю підтримує позовні вимоги, викладені у поданій позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 повідомлявся про дати, час та місце розгляду справи шляхом спрямування за відомим останнім місцем проживання судової повістки, а також шляхом розміщення виклику у судове засідання на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Від Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області надійшла заява з проханням розглядати справу без участі їх представника за наявними матеріалами.
Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до таких висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 12).
ОСОБА_4 був чоловіком позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 13), а для позивачки ОСОБА_2 , 1989 року народження, - батьком, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 14).
За життя, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.1991 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 , набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується зазначеним договором купівлі-продажу (а.с. 19).
14.05.2012 року ОСОБА_4 було зареєстровано право приватної власності в цілій частці на вищевказаний житловий будинок, про що він отримав у КП «Міжгірське БТІ» витяг про державну реєстрацію прав № 34120007 від 14.05.2012 року (а.с. 20).
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовим договором.
Отже, виходячи з вимог статті 60 СК України та статті 368 ЦК України, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а тому частки кожного з подружжя у цьому майні становлять по частки.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно - зокрема на частку зазначеного житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,0517 га, придбаного ним за час спільного проживання у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 .
На день смерті ОСОБА_4 , який був постійним мешканцем АДРЕСА_2 , разом із ним за цією адресою постійно проживали та були зареєстровані: дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; онук - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який був зареєстрований за вказаною адресою, однак фактично там не проживає з 2015 року та з цього часу мешкає на території російської федерації, що підтверджується довідкою № 78 від 20.02.2025 року виконкому Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (а.с. 18).
За життя ОСОБА_4 заповіту не складав, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 81779837 від 08.07.2025 року (а.с. 17).
Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкування є переходом прав та обов'язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців за заповітом або за законом, а до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Спадкоємцями першої черги за законом до майна померлого ОСОБА_4 є його дружина - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 . Інших спадкоємців першої черги за законом не встановлено.
Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом постійного спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (більше шести місяців), що підтверджується постановою нотаріуса (а.с. 15) та вищезазначеною довідкою виконавчого комітету Пилипецької сільської ради.
Згідно зі статтями 1261, 1268, 1273 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не заявив про відмову від неї.
Відповідач ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим на території України за адресою: АДРЕСА_2 , на час відкриття спадщини формально вважається таким, що прийняв спадщину, однак фактично з 2015 року постійно проживає та зареєстрований на території російської федерації, для оформлення спадкових прав не звертався.
Як вбачається з позовної заяви, відповідач виїхав із с. Річка у 2015 році до російської федерації на постійне місце проживання, там створив сім'ю, має трьох дітей, зареєстрований за місцем проживання в російській федерації, повернення в Україну не планує, із позивачами фактично не спілкується з початку 2022 року та будь-яких дій щодо оформлення спадщини не вчиняє.
Відповідно до абз. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29 та частини другої статті 1221 ЦК України; якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце його реєстрації.
Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, діє презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише поданням заяви про відмову від спадщини; для спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем, єдиним виявом волі на прийняття спадщини є заява, подана нотаріусу (частина перша статті 1269 ЦК України).
З урахуванням того, що чинне законодавство прямо не розкриває поняття «постійного місця проживання», встановлення факту окремого проживання спадкоємця та спадкодавця розцінюється як факт, що має юридичне значення й може бути встановлений у судовому порядку.
Відповідно до пунктів 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа має право звернутися до суду про встановлення таких фактів. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину; у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з позовом про визнання права на спадщину.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються справи про підтвердження юридичних фактів, що мають значення для охорони прав чи інтересів особи або створення умов для їх здійснення. Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що справи про встановлення фактів розглядаються в порядку окремого провадження за умови, що: факт має юридичне значення (від нього залежить виникнення, зміна чи припинення прав); чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення; заявник не має можливості отримати відповідний документ іншим шляхом; встановлення факту не пов'язується з вирішенням спору про право.
Наведені обставини (фактичне тривале проживання відповідача на території іноземної держави, відсутність його участі в оформленні спадщини та відмова нотаріуса у видачі свідоцтв), зумовлюють необхідність судового встановлення факту окремого проживання спадкоємця першої черги - ОСОБА_3 - від спадкодавця на час відкриття спадщини, з метою належного визначення часток позивачів у спадковому майні.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовано вважають, що після смерті ОСОБА_4 вони успадкували належну йому частку житлового будинку в рівних частках - по за кожною. Як дружина та дочка померлого вони також мають право на визнання за ними відповідних часток у праві власності судовим рішенням.
16.10.2025 року приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Дунаєв Ю. М. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку як майно подружжя та свідоцтва про право на спадщину на частку у праві власності на вказаний житловий будинок. Мотивом відмови визначено: наявність інформації про трьох спадкоємців, які прийняли спадщину (по 1/3 частці) та наявність суперечливих відомостей щодо житлової площі будинку (а.с. 15).
Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу, виготовленим ФОП ОСОБА_7 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1955 році, є одноповерховою дерев'яною будівлею з внутрішніми приміщеннями: житлова кімната площею 15,90 кв. м, кухня - 9,10 кв. м, кладова - 10,40 кв. м; загальна площа становить 35,40 кв. м, житлова - 15,90 кв. м.
Згідно з договором купівлі-продажу від 12.11.1991 року зазначений житловий будинок описаний як такий, що має одну кімнату житловою площею 25,9 кв. м, корисною площею 35,4 кв. м. У співставленні з даними технічного паспорта очевидно, що при складанні та посвідченні договору допущено описку щодо показника житлової площі (25,9 кв. м замість фактичних 15,90 кв. м). З огляду на значний строк, що минув з моменту укладення договору (1991 рік), та зміну організаційної структури нотаріальних органів, виправлення цієї описки в нотаріальному порядку є фактично неможливим, однак сама помилка не впливає на обсяг належних позивачам прав на будинок як об'єкт нерухомого майна, а лише стосується технічного параметра площі.
Сукупність вказаних обставин - неможливість нотаріального оформлення прав позивачів на спадкове майно через формальну «рівність» спадкових часток трьох осіб та технічну описку у договорі - об'єктивно зумовлює необхідність судового захисту їхніх прав шляхом встановлення юридичного факту та визнання права власності.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати документа, що посвідчує право власності.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання права.
Частина перша статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Оцінивши в сукупності наведені докази, встановлені фактичні обставини, положення матеріального та процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що:
- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на частку як на майно, набуте за час шлюбу;
- після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому частку вказаного будинку, яку відповідно до норм спадкового права в рівних частках успадковують дружина та дочка - по частці кожна;
- відповідач ОСОБА_3 фактично тривалий час проживає за кордоном, на спадкове майно не претендує, прав на нього не реалізує, що, з урахуванням презумпції прийняття спадщини та реальних інтересів, не перешкоджає визнанню судом права позивачів;
- наявна відмова нотаріуса в оформленні спадщини, технічна описка у договорі купівлі-продажу та неможливість усунення цих перешкод у позасудовому порядку обґрунтовано зумовлюють необхідність судового захисту шляхом визнання права власності.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтованими, належним чином підтвердженими письмовими доказами, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та не порушують прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі відповідача.
У зв'язку з цим суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі із визнанням за позивачами заявлених часток у праві власності на спірний житловий будинок та встановленням юридичного факту окремого проживання відповідача на момент відкриття спадщини.
Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Встановити, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженець села Річка Міжгірського району Закарпатської області, на час відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території російської федерації, починаючи з 2015 року і станом на теперішній час.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ), право власності на (одну другу) частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як на майно, набуте за час спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ), право власності на (одну четверту) частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ), право власності на (одну четверту) частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Пухальський С. В.