Справа № 749/1722/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/742/25
Категорія - ч.2 ст. 286 КК України. Доповідач ОСОБА_2
09 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю сторін кримінального провадження:
обвинуваченого ОСОБА_6
його захисника - адвоката ОСОБА_7
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
їх представника - адвоката ОСОБА_11
прокурора ОСОБА_12
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024270000000910 від 19 липня 2024 року, за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Сновського районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року,
щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Ріпки Чернігівської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого старшим майстром підстанції АТ «Чернігівобленерго», зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Цим вироком ОСОБА_6 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 27 820 грн. 84 коп. процесуальних витрат на залучення експертів.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 450 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та 1 250 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 450 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та 1 250 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 450 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, 179 150 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_8 32 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та 1 250 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_9 32 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та 1 250 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_10 32 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, 96 000 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 140 916 гривень 07 копійок в рахунок відшкодування матеріального збитку за пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб та 5 000 гривень витрат на правову допомогу.
Питання про долю речових доказів і документів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
Як установив суд, 19 липня 2024 року о 10 год. 53 хв. ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Залізничній у м. Сновськ Корюківського району Чернігівської області, маючи намір здійснити розворот ліворуч, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалася, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам рух, виїжджаючи на дорогу з місця стоянки, не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по ній, у результаті чого біля будинку по вул. Залізничній, 37 у м. Сновськ Корюківського району Чернігівської області, здійснив зіткнення з мотоциклом марки «Honda CB 600F HORNET», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався в попутному з автомобілем напрямку з боку центру міста в напрямку вул. Об'їзна.
При цьому ОСОБА_13 , керуючи мотоциклом марки «Honda CB 600F HORNET», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався із швидкістю 110 км/год., перевищуючи максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті та при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який розпочинав рух, якого водій ОСОБА_13 об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла марки «Honda CB 600F HORNET», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми, що включає: садна тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, забійну рану лоба, розрив дистального, вивих середнього міжфалангових суглобів 5-го пальця лівої кисті, перелом правого надколінника, перелом правої ліктьової кістки, вивих правого ліктьового суглоба, перелом грудини, переломи ребер обабіч, розтрощення черепа, крововиливи заочеревинної клітковини, правого купола діафрагми, правої навколониркової клітковини, забої легень, розтрощення печінки, забій та руйнування речовини головного мозку, які є небезпечними для життя в момент заподіяння, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_13 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці пригоди.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 2.3 «б» (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п. 10.1 (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху), п. 10.2 (виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній, а з'їжджаючи з дороги - велосипедистам і пішоходам, напрямок руху яких він перетинає) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, перебуває в причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_13 ..
Також невідповідність дій водія мотоцикла марки «Honda CB 600F HORNET», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_13 вимогам п. 12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год), п.12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди) Правил дорожнього руху України з урахуванням терміну «небезпека для руху», що зазначено в п. 1.10 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди.
В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не погоджуються з вироком суду в частині призначеного ОСОБА_6 строку покарання та вирішення долі заявлених ними цивільних позовів, вирок суду в частині призначеного покарання просять скасувати та за ч. 2 ст. 286 КК України призначити ОСОБА_6 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. В частині вирішення цивільного позову вирок суду змінити, стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілих по 918 000 гривень кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_10 стягнути 267 423,72 грн., як різницю між сумою ринкової вартості виконання ремонтних робіт по відновленню пошкодженого у ДТП мотоцикла без врахування зносу замінених деталей та сумою страхових виплат у відшкодування матеріальної шкоди завданої пошкодженням у ДТП мотоцикла, стягнути з ПрАТ «СК«Уніка» та з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 288 000 гривень у відшкодування шкоди особі, яка перебувала на утриманні загиблого.
Аргументують тим, що при призначенні покарання суд не врахував, що вчинений ОСОБА_6 злочин хоча і вчинений з необережності, проте, є тяжким, за його вчинення законодавцем передбачене покарання від трьох до восьми років позбавлення волі. В судовому засіданні прокурор просив суд врахувати тяжкі наслідки, які настали від вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, думку потерпілих, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, дані щодо особи винного та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі, вважаючи таке покарання достатнім для досягнення вказаної у ч. 2 ст. 50 КК України мети виправлення обвинуваченого. З такою позицією сторони обвинувачення були згодні й потерпілі.
Проте, суд не прислухався до думки сторони обвинувачення та призначив ОСОБА_6 мінімальне покарання, з чим не можуть погодитись потерпілі, адже вказані судом обставини не давали суду підстав для визначення такого покарання. Вказують на те, що від дій ОСОБА_6 наступила смерть людини, для потерпілих це втрата рідної і близької людини, що не дає спокою рідним загиблого, у зв'язку з чим потерпілі й не можуть погодитись з тим, що суд не врахував такі тяжкі наслідки від скоєного кримінального правопорушення.
Вважають що каяття ОСОБА_6 не є щирим, а пов'язане лише із застосуванням до нього покарання у виді позбавлення волі. При цьому, матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б підтверджували, що обвинувачений сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що необґрунтовано враховано судом, як пом'якшуюча обставина, адже підстави для таких висновків відсутні.
Невірно врахована судом і думка потерпілих, адже у судовому засіданні потерпілі просили призначити суворе покарання у виді позбавлення волі.
Не заперечують, що ОСОБА_6 дійсно частково відшкодував їм спричинену моральну шкоду, але з урахуванням її великого розміру, здійснені обвинуваченим відшкодування є несуттєвими. З урахуванням встановленого, вважають, що прокурор вірно визначився з покаранням, яке обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити у виді 5 років позбавлення волі, саме таке покарання буде справедливим і таким, що повністю відповідає обставинам скоєного та засадам його призначення,визначеним ч. 2 ст. 50 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду в частині вирішення цивільного позову потерпілих та тих відшкодувань, які піддягають стягнення з обвинуваченого, вказують на те, що з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 підлягала стягненню різниця між сумою ринкової вартості виконання ремонтних робіт по відновленню пошкодженого мотоцикла без врахування зносу замінених деталей та сумою страхових виплат у відшкодування матеріальної шкоди завданої пошкодженням мотоцикла.
Суд вірно стягнув із страхової компанії матеріальний збиток, завданий пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди мотоцикла у розмірі 140 916,07 грн. Однак, статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У постанові ВПВС від 04 липня 2018 року №755/18006/15-ц зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором «автоцивілки», можливе лише за умов: коли згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникає обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, в останньому випадку обсяг відповідальності винуватця ДТП обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За таких обставин, з обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно було стягнути ринкову вартість виконаних ремонтних робіт із відновлення мотоцикла без врахування зносу замінених деталей, яка за висновком експерта становить 408 339,79 грн., зі зменшенням її на суму страхового відшкодування, а всього стягнути 267 423,72 грн.
Потерпілий ОСОБА_8 вважає, що з ПрАТ «СК «Уніка» та з обвинуваченого ОСОБА_6 на його користь підлягає стягненню одноразово грошова сума в розмірі 288 000 грн. у відшкодування шкоди, як непрацездатній особі, яка перебувала на утриманні загиблого. Вказує на те, що на день настання страхового випадку він досяг пенсійного віку, був непрацездатним отримував пенсію у розмірі 4 733,52 грн., інших доходів не мав, в той час як його син на час загибелі був військовослужбовцем, отримував грошове забезпечення у розмірі 22 000 грн. і допомагав йому матеріально, допомога сина була для нього основним і постійним джерелом існування, він перебував на його утриманні.
Згідно довідки військової частини розмір грошового забезпечення, яке отримував його син за три місяці перед загибеллю, становить 22 015,95 грн.,що і є його середньомісячним доходом. Він один перебував на утримані сина, тому частка доходу сина, який припадав на нього, становить 11 007,97 грн. Відповідно до ст. 1200 ЦК України така шкода відшкодовується батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом - довічно.
З урахуванням положень ст.ст. 27.2, 27.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загальний розмір страхового відшкодування не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, що становить 288 000 грн. (36х8000), тому дану суму одноразово необхідно стягнути на користь ОСОБА_8 солідарно з ПрАТ «СК «Уніка» та обвинуваченого ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації, просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити, призначивши ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України та визначенням іспитового строку.
Крім того, просить змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову, а саме: зменшити розмір моральної шкоди до 300 000 гривень на користь кожного потерпілого, відмовити у стягнення із обвинуваченого 179 150 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, пов'язаної з витратами на встановлення надгробного пам'ятника, а також просить зняти арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 липня 2024 року, з автомобіля марки Ніссан, модель Ноут, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та повернути вказаний автомобіль власнику - ОСОБА_6 .
Аргументує тим, що при призначенні покарання місцевий суд не в повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК України та рекомендації Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення кримінального покарання», не врахував процесуальну поведінку обвинуваченого, як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи в суді, зокрема те, що обвинувачений погодився на розгляд справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, критично висловлювався як щодо своїх неправомірних дій, так і до наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді загибелі ОСОБА_13 , висловлював щирий жаль з приводу вчиненого, продемонстрував дійове каяття та бажання спокутувати свою провину, що виразилось у частковому відшкодуванні моральної шкоди потерпілим на загальну суму 150 000 гривень, а також не врахував посткримінальну поведінку у обвинуваченого, в тому числі й щодо надання першої домедичної допомогу потерпілому на місці пригоди відразу ж після зіткнення.
Відповідно до ст. 65 КК України суд повинен був в повній мірі врахувати особу обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме те, що відповідно до характеризуючих матеріалів,які містяться в справі, обвинувачений ОСОБА_6 все життя постійно працює, характеризується виключно позитивно, має сталі соціальні зв'язки, місце ДТП не залишив, не переховувався від органів досудового розслідування та суду, позовні вимоги всіх трьох потерпілих, в частині відшкодування моральної шкоди визнав на загальну сум 300 000 гривень,на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того, місцевий суд не врахував, що обвинувачений ОСОБА_6 кримінальні та адміністративні правопорушення не скоював, тобто, приймає всі міри по запобіганню протиправної діяльності та веде законослухняний спосіб життя, що свідчить про його стійкі соціальні зв'язки.
Місцевий суд не надав належної оцінки тому факту, що загиблий ОСОБА_14 під час дорожньо-транспортної пригоди значно перевищив максимально допустиму у населеному пункті, швидкість руху керованого ним мотоцикла склала 110 км/год, і це порушення, допущене потерпілим також перебувало у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та його наслідками. Не враховано судову практику в частині надання оцінки діям обвинуваченого за наявності обопільної вини.
У даному випадку, порушення загиблим водієм мотоцикла ОСОБА_13 Правил дорожнього руху в частині значного перевищення максимально допустимої швидкості руху у населеному пункті та порушення п. 12.3 хоча й не виключає кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_6 за ст. 286 КК України, однак суттєво знижує ступінь його вини щодо настання наслідків події ДТП і рівень суспільної небезпечності його дій.
На думку сторони захисту, не застосування місцевим судом положень ст.75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6 , не відповідає меті самого покарання та потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявності розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінально відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. Покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину.
Вказані обставини в сукупності значно знижують рівень суспільної небезпечності дій обвинуваченого ОСОБА_6 та з урахуванням особи обвинуваченого, встановлених судом першої інстанції пом'якшуючих обставин, відсутністю обтяжуючих обставин, встановлення в судовому засіданні вини обох водіїв в настанні події ДТП, вказують на можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, яке було б справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Вважає, що крім вищевикладеного вирок місцевого суду підлягає зміні, у зв'язку з неправильним вирішенням питання щодо цивільного позову про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Захисник переконаний, що встановлені під час судового розгляду обставини, а також той факт, що загиблий водій мотоцикла порушив Правила дорожнього руху, які перебувають в причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди, а також можливості обвинуваченого ОСОБА_6 у практичному здійсненні такого відшкодування, повинні були бути враховані судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
Звертає увагу, що в постанові ВС від 23 червня 2022 року у справі №607/4341/20 вказано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Враховуючи викладене, вважає, що місцевий суд повинен був зменшити розмір моральної шкоди до розміру 300 000 гривень на користь кожного потерпілого.
Необґрунтованим вважає рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_6 кошти в сумі 179 150 грн. в рахунок відшкодування витрат на встановлення надгробного пам'ятника. На підтвердження вказаних позовних вимог позивачем ОСОБА_10 була надана копія договору на виконання робіт від 30.12.2024 та копія замовлення №18 від цієї ж дати, відповідно до яких сума замовлення на спорудження надгробного пам'ятника становить 272 150 грн., з яких позивачем було сплачено виконавцеві 147 350 грн., в якості передоплати та повинна в майбутньому сплатити виконавцеві 127 800 грн..
Згідно п.п. 6 п. 1 Порядку ведення типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат, фізичними особами-підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші перевірені документи, що засвідчують факт оплати товарів (робіт, послуг).
Однак, жодних з перелічених видів документів, які б підтверджували, що вказані витрати були фактично оплачені за вказані послуги, позивачем ОСОБА_10 надані не були, що свідчить про необгрунтованість позовних вимог в цій частині.
Вирішуючи питання про залишення автомобіля Ніссан Ноут, який на праві власності належить ОСОБА_6 , на зберіганні на майданчику для тримання транспортних засобів з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Разом з тим, вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю з його дружиною. Отже, не зняття арешту із вказаного автомобіля призвело до порушення ст. 41 Конституції України.
Вказане твердження узгоджується із правовою позицією висловленою в постанові ВС від 01.12.2020 у справі №520/16693/15-к, згідно якої транспортний засіб, який належить на праві спільної сумісної власності подружжю та який використовувався одним із них як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, спеціальній конфіскації не підлягає, якщо співвласники не знали і не могли знати про незаконне використання цього майна.
При цьому, під час судового розгляду, ні прокурор, ні цивільні позивачі, до суду із клопотанням про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову, а саме автомобіль Ніссан модель Ноут, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не зверталися, вартість вказаного транспортного засобу встановлена не була.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 потерпілі не погодились з викладеними ним доводами та просили залишити її без задоволення, ухваливши рішення про задоволення апеляційної скарги, яка була подана потерпілими. На спростування доводів захисника та підтвердження позовних вимог в частині відшкодування витрат на встановлення надгробного пам'ятника надали документи щодо здійснення відповідних грошових перерахувань на користь ФОП ОСОБА_15 за виконані роботи по його встановленню.
Заслухавши доповідача, захисника та обвинуваченого, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили про її задоволення, вважали за можливе застосувати інститут призначення покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, саме таке покарання на їх думку сприятиме виправленню та перевихованню винного буде достатнім та справедливим, а також просили задовольнити апеляційну скаргу в частині стягнення витрат на відшкодування матеріальної шкоди на встановлення пам'ятника, зменшити розмір відшкодувань на відшкодування моральної шкоди та повернути автомобіль власнику, як такий, що є спільною власністю подружжя, в задоволені апеляційної скарги потерпілих просили відмовити з підстав необґрунтованості їх вимог, з огляду на те, що загиблим були також порушені Правила дорожнього руху і при їх дотриманні він міг уникнути зіткнення з автомобілем обвинуваченого, потерпілих та їх представника, які підтримали подану ними апеляційну скаргу та не погодились з доводами сторони захисту, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого просили залишити без задоволення, оскільки навіть призначене судом першої інстанції покарання вважали недостатнім, як і суми відшкодувань, які підлягають стягненню з винного, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вказуючи на законність та обгрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає подані апеляційні скарги задовольнити частково, вирок суду скасувати в частині вирішення цивільних позовів про стгнення матеріальної та моральної шкоди, призначивши новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у порушенні вимог пункту 2.3 «б», 10.1 та 10.2 Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_13 , в апеляційній скарзі не оспорюються, тому в цій частині вирок суду не перевіряється.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Отже, справедливість розглядається як рівновага між вчиненим кримінальним правопорушенням і наслідками для особи, яка його вчинила, тобто між вчинком і покаранням.
На несправедливість призначеного вироком суду першої інстанції покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
У будь-якому разі призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, наслідкам, що наступили в результаті злочинних дій, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його посткримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
Виходячи зі змісту вимог ст. 65 КК України та загальних засад призначення покарання, обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особі винного та меті покарання, яке повинне сприяти виправленню та запобіганню вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.
ОСОБА_6 вчинив, хоча й необережне, але тяжке кримінальне правопорушення, наслідком якого є загибель молодого чоловіка, що є невідворотним для родини потерпілих, які втратили сина та чоловіка.
Разом з тим, суд вірно врахував і той факт, що дорожньо-транспортна пригода сталася не тільки з вини обвинуваченого, а й через порушення Правил дорожнього руху з боку загиблого ОСОБА_13 , який допустив значне перевищення допустимої швидкості в межах населеного пункту (рухався зі швидкістю 110 км/год) та у разі дотримання якої міг своїми односторонніми діями уникнути зіткнення із автомобілем обвинуваченого. Цей факт не виправдовує порушення, допущені обвинуваченим, однак, дає суду підстави для врахування цих обставин при визначенні остаточного покарання винному, з урахуванням інших вагомих для цього відомостей.
При призначенні покарання суд першої інстанції вірно врахував обставини вчинення кримінального правопорушення та суспільну небезпеку кримінального правопорушення.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на той факт, що сам загиблий умисно знехтував Правилами дорожнього руху щодо дотримання швидкісного режиму в населеному пункті, злочинно вважаючи, що він має право їхати з тією швидкістю, яку вважає за потрібне, не врахував, що в межах населеного пункту він може спричинити шкоду іншим учасникам дорожнього руху, що зумовлювало його зменшити швидкість до мінімально допустимої та проявити особливу уважність, однак, цих вимог загиблий не дотримався.
В той же час, ОСОБА_6 проявив неуважність, не оцінив належним чином дорожню обстановку, яка склалася та не переконався, що його маневр буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, не надав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_13 , що рухався.
Оцінка всіх цих обставин, з огляду на те, що ОСОБА_6 сприяв досудовому розслідуванню, надавав правдиві, детальні та логічні показання, визнав свою провину та щиро розкаявся у вчиненому, повністю усвідомив наслідки своїх дій, вчинив всі залежні від нього дії щодо відшкодування моральної шкоди родині потерпілих, в той час, як сам працює в критичній інфраструктурі та кожного дня наражає на небезпеку своє життя, відновлюючи пошкоджені в результаті ворожих обстрілів електричні мережі Чернігівської області, тобто в галузі, якій не вистачає спеціалістів, вказують на обґрунтованість рішення суду про призначення обвинуваченому мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Більш того, це покарання хоча і є мінімальним, але є покаранням у вигляді позбавлення волі, що не може вважатись занадто м'яким покаранням, як про це вказують потерпілі.
Отже, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції належним чином врахував обставини виникнення дорожньо-транспортної пригоди, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які б його обтяжували, та обґрунтовано призначив мінімальне реальне покарання.
Критика потерпілими висновку суду про наявність в діях ОСОБА_6 щирого каяття є безпідставною та не приймається до уваги колегією суддів.
Так, окрім визнання особою факту вчинення злочину, розкаяння передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Щире каяття не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Каяття винного визначається певним психологічним станом особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_6 дійсно щиро визнав свою провину усвідомив наслідки вчиненого, при цьому вжив заходів для відшкодування моральної шкоди потерпілим. При цьому аргументація потерпілих про відсутність щирого каяття тим, що матеріали не містять відомостей щодо його активного сприяння розкриттю злочину, суперечать тим самим матеріалам кримінального провадження, а також тому, що стороною захисту не оспорювались ні обставини виникнення дорожньо-транспортної пригоди, ні тяжкість наслідків, ні ступінь винуватості ОСОБА_6 у їх настанні.
При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що ступінь щирості каяття не може оцінюватися з огляду на суму, яку відшкодував винний потерпілій стороні.
Проаналізувавши матеріли кримінального провадження та поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування та судового розгляду, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 дійсно щиро розкаявся у вчиненому та шкодує про наслідки, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди, навіть не зважаючи на те, що її виникнення відбулося з вини обох водіїв.
Разом з тим, наслідки від дорожньо-транспортної пригоди не дають суду підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного строку покарання із встановленням іспитового строку, оскільки це не відповідатиме принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та не буде таким, що відповідатиме вимогам статті 65 КК України.
Підстав для призначення покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі, як про це просить потерпіла сторона, не встановлено ні під час судового розгляду, ні під час апеляційного перегляду, а тим більше, їх не наведено і в апеляційній скарзі. Вимагаючи від суду призначення більш суворого покарання та наголошуючи на тяжкості наслідків від дій обвинуваченого, потерпілі з невідомих причин забули про той факт, що порушення були і в діях загиблого, при тому, що експертом визначено, що при дотриманні ОСОБА_13 допустимої швидкості руху в межах 50 км/год, водій мотоцикла мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем обвинуваченого.
Обране ОСОБА_6 покарання, повністю узгоджується з критерієм справедливості, правову позицію щодо якого висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004, зазначивши, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного.
Частиною 1 ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Враховуючи заявлений потерпілими цивільний позов та суми відшкодувань, які підлягають стягненню з ОСОБА_6 , суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необхідність залишити арешт на автомобіль «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 , на підставі п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Разом з тим вирок суду підлягає скасуванню в частині вирішення питання про стягнення матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілих, з призначенням нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства.
За змістом частини 1 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
При цьому, відповідно до ч. 5 вказаної норми процесуального закону цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Життя людини є безцінним та не може в грошовому еквіваленті. Є зрозумілим, що втрата близької людини тягне за собою моральні страждання рідних їй людей. Разом з тим, при визначення її розміру, суд має виходити із засад розумності, справедливості та індивідуалізації, адже кожен випадок дорожньо-транспортної пригоди є унікальним та, відповідно, тягне за собою різні наслідки.
При вирішенні питання, яка ж сума в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню з винного, суд має враховувати не тільки позицію потерпілих, а й приймати до уваги обставини виникнення дорожньо-транспортної пригоди, дотримання Правил дорожнього руху кожним з учасників дорожнього руху, а також поведінку обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, наявність дій, направлених на відшкодування завданої шкоди, при цьому, враховувати майновий стан особи та реальну можливість на відшкодування збитків. Визначений судом розмір відшкодувань не має поставити обвинуваченого та його родину у скрутне матеріальне становище, або ж бути завідомо завищеним, таким, який особа навіть у найкращій перспективі буде не здатна відшкодувати.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому колегія суддів бере до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Визначаючи розмір моральної шкоди по 500 тис. гривень кожному з потерпілих, суд врахував сплату обвинуваченим кожному з потерпілих по 50 тис. гривень, і стягнув з обвинуваченого по 450 тис. грн. кожному потерпілому, при цьому стягнув по 32 тис. гривень кожному з потерпілих моральної шкоди із ПрАТ «СК Уніка», фактично моральна шкода для трьох потерпілих, вдови загиблого та батьків становить 1 596 000 грн., що є явно завищеним та поставить родину обвинуваченого у скрутне матеріальне становище і навіть у найкращій перспективі засуджена особа буде не здатна її відшкодувати.
Більш того у даному випадку при визначенні розміру моральної шкоди, повинно бути враховано, що загиблий ОСОБА_13 вдвічі перевищив швидкість руху і порушення ним правил безпеки дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
При визначенні судом розміру матеріальної шкоди, пов'язаної із встановленням надгробного пам'ятника та витрат на ремонт мотоцикла, суд першої інстанції виходив із тих документів, якими підтверджується визначені до відшкодування суми, проте залишив поза увагою вимоги цивільного закону, яким урегульоване таке відшкодування.
Щодо вимоги потерпілого ОСОБА_8 про стягнення на його користь з ПрАТ «СК Уніка» та з обвинуваченого ОСОБА_6 288 000 гривень одноразової грошової виплати, як непрацездатній особі, яка перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_13 , то суд першої інстанції відмовив в решті позовних вимог потерпілого ОСОБА_8 , не навівши мотивів ухвалення такого рішення.
Як відшкодування витрат на відновлення мотоцикла, так і витрат на встановлення пам'ятника загиблому внаслідок ДТП ОСОБА_13 , а також стягнення грошової виплати, як непрацездатній особі, яка перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_13 , виходить за межі розгляду даного кримінального провадження, оскільки згідно з обвинувальним актом предметом розгляду кримінального провадження була дорожня транспортна пригода, яка сталася через невиконання учасниками дорожнього руху вимог правил безпеки руху, що стало наслідком заподіяння одному із учасників дорожнього руху тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті.
На порушення вимог ч. 1 ст. 412 КПК України, суд першої інстанції під час вирішення цивільного позову потерпілих як до страхової компанія, так і до обвинуваченого, в повній мірі не розглянув вимоги потерпілих та заперечень обвинуваченого, не навів мотивів постановленого рішення, що не можливо виправити під час апеляційного розгляду справи, оскільки потребує витребування додаткових документів, висновків і оцінки доказів за нормами цивільного права.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 412, 532 КПК України колегія суддів, -
Апеляційні скарги потерпілих захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , задовольнити частково.
Вирок Сновського районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до обвинуваченого ОСОБА_16 та ПрАТ «СК Уніка» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати, призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті цей же вирок щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19