Справа № 646/5345/25 Головуючий суддя І інстанції Литвинов А. В.
Провадження № 22-ц/818/4238/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи щодо стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості
20 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левкова Віталія Миколайовича на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року, у справі № 646/5345/25, за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Левкова Віталія Миколайовича про скасування судового наказу по справі за заявою КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вивезення побутових відходів,
10 червня 2025 Основ'янським районним судом м. Харкова у справі № 646/5345/25 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» заборгованості за вивезення побутових відходів у розмірі 797,98 грн. та судовий збір у розмірі 302,80 грн .
18 червня 2025 ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Левкова В.М. звернувся до суду з заявою про скасування вищевказаного наказу.
В обґрунтування заяви про скасування судового наказу зазначав, що не погоджується з останнім, вважає його необґрунтованим та таким, що підлягає скасування, оскільки договорів з надавачем послуг не укладав, суму боргу не визнає. У судовому наказі не зазначено період за який стягується заборгованість, не зазначена адреса, за якою надавались послуги з вивезення побутових відходів.
Ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року повернуто без розгляду заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Левкова Віталія Миколайовича про скасування судового наказу по справі за заявою КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вивезення побутових відходів.
Роз'яснено заявнику, що після усунення умов, що були підставою для повернення заяви без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Левков Віталій Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вказав, що жодна з наведених вимог законодавства у ухвалі суду представником боржника не була порушена, що можливо з'ясувати шляхом ознайомлення як з текстом заяви про скасування судового наказу так і шляхом її порівняння з приписами діючого Цивільного-процесуального Кодексу України (в ред від № 4292-IX від 12.03.2025) що є прямим обов'язком суду.(ст. 7 ЗУ ''Про судоустрій і статус суддів'').
Заначив, що у заяві про скасування судового наказу зазначено про наявність або відсутність електронного кабінету учасників справи, законом не передбачено додання наказу до згаданої заяви що оспорюється.
На його думку, заява про скасування судового наказу відповідає вимогам ч. 6 ст. 170 ЦПК України, є належно оформленою, а тому підстав для повернення її без розгляду не було.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 170 ЦПК України заява про скасування судового наказу не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи, також всупереч вимогам п. 4 ч. 3 ст. 170 ЦПК України до заяви про скасування судового наказу не додано наказ, що оспорюється.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Крім того, відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (ч. 2 ст. 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Також слід зазначити, що відповідно до положень ч.4 ст.10ЦПК України суд застосовує практику ЄСПЛ, згідно усталеної практики якого, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд)
Так, згідно висновків, викладених в рішеннях ЄСПЛ, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення ЄСПЛ не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Веllet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1-6 ст.170 ЦПК України передбачено, що боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
2. Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.
3. Заява про скасування судового наказу має містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;
4) наказ, що оспорюється;
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
4. Заява підписується боржником або його представником.
5. До заяви про скасування судового наказу додаються:
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником;
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
6. У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
З матеріалів справи вбачається, що 06 червня 2025 року Комунальне підприємство «Комплекс з вивозу побутових відходів» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вивезення побутових відходів, керуючись ст.ст. 160, 161, 167, 169 ЦПК України, ст.ст. 67, 68 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в розмірі 797 гривень 98 копійок.
Судовим наказом Основ'янського районного суду м.Харкова від 10 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів», заборгованість за послуги з вивезення побутових відходів в розмірі 797 гривень 98 копійок та судовий збір у розмірі 302 гривні 80 копійок.
У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №922/1174/20 зазначено, що спір про право це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права, який суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін. Суд зауважує, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду. Таким чином спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Слід зазначити, з тексту судового наказу, виданого Основ'янським районним судом м.Харкова від 10 червня 2025 року не можливо встановити, за який саме період часу стягується з ОСОБА_1 сума заборгованості за послуги з вивезення побутових відходів.
Також матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження безспірності суми заборгованості, про що зазначав заявник.
Наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер, заперечення боржника проти вимог стягувача, а саме: суперечності щодо обов'язку оплати боржником послуг, невизначеності періоду користування послуг, за який стягується заборгованість, а також непогодження боржника із сумою боргу, означає наявність спору про право.
Як вбачається із змісту заяви про скасування судового наказу вона відповідає вимогам ч.2-5 ст.170 ЦПК України (а.с.20-21).
Однак, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення заяви без розгляду та повернення її боржнику.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що унеможливило розгляд заяви по суті. Оскільки ухвала суду першої інстанції є помилковою та перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів, керуючись ст. 379 ЦПК України, доходить висновку про її скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376,379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левкова Віталія Миколайовича - задовольнити.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року- скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
О.Ю.Тичкова.