Єдиний унікальний номер 725/8730/25
Номер провадження 2/725/3174/25
05.11.2025 Чернівецький районний суд міста Чернівців в складі:
головуючого судді Стоцька Л. А.
за участю секретаря Соболевської А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача.
Посилався на те, що сторони уклали шлюб, що 21.05.2011 року.
Більше року стосунки Сторін значно погіршились. Постійні конфлікти та суперечки з приводу побутових питань, дозвілля призвели до відсутності емоційної близькості, відчуження та байдужості, а також втрату сімейних цінностей, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між Сторін шлюбних відносин. Позивач та Відповідач втратили почуття любові, що унеможливлює подальше спільне життя і збереження шлюбу. Рішення про розірвання шлюбу було прийнято остаточне і змінювати його не мають намірів.
Сторони спільного господарства не ведуть.
У Сторін є двоє дітей, ОСОБА_3 факт батьківства підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 14.05.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №991, та ОСОБА_4 , факт батьківства підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 18.04.2018 Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №881.
Сторони уклали Договір між батьками про визначення місця проживання дітей, здійснення батьківських прав і обов'язків та утримання дітей від 16.09.2025 року, відповідно до якого Батьки домовились, що син ОСОБА_3 буде проживати з ОСОБА_5 у за адресою: АДРЕСА_1 ; донька ОСОБА_4 , буде проживати з Батьком у за адресою: АДРЕСА_2 .
Вкаував, що він має постійний дохід, та може забезпечити утримання доньки.
Метою встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини є отримання соціальних, медичних послуг, та можливість батька самостійно без участі матері забезпечувати сина всім необхідним.
Просив розірвати шлюб, встановити факт самостійного виховання та утриманням ним доньки.
Відповідачем відзив на позов подано не було.
Позивач у судове засідання не з'явився. У поданій до суду заяві позов підтримав, просив розглянути справу у його відсутності.
Відповідач також у судове засідання не з'явилася. Від відповідача надійшла заява, в якій остання визнала позов та просила його задовольнити. Просить розглянути справу у її відсутності.
Заінтересована особа подача заяву, в якій вирішення питання залишила на розсуд суду.
Згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. ( ч.1 ст .82 ЦПК України).
Суд не має сумніву, щодо достовірності обставин, які визнаються усіма учасниками справи.
Згідно вимог ч.ч.1,4 ст. 206 цього ж Кодексу - позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд приймає до уваги визнання позову відповідачкою, оскільки воно не суперечить Закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Так, судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який між ними зареєстровано 21.05.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тлумацького районного міського управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №40 (а.с.10).
Від даного шлюбу у сторін є двоє дітей, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Як встановлено, спільне життя сторін на склалось через різні погляди на сімейне життя, інтереси та несумісності характерів.
Фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства між ними припинено.
Таким чином, суд вважає, що збереження їх сім'ї неможливе, оскільки сім'я сторін розпалася остаточно, на даний час їх шлюб носить формальний характер. Шлюбні відносини між ними фактично припинені.
Враховуючи наведені вище обставини та фактичні взаємини сторін, суд приходить до висновку, що сім'я у сторін остаточно розпалась і зберегти її уже неможливо.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Враховуючи зазначені вище вимоги закону, спільне небажання сторін зберігати сім'ю, суд вважає, що шлюб між сторонами необхідно розірвати.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ч 1, ч. 2ст. 161 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей (ч. 3ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.
Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Проживання дитини разом із батьками є водночас її правом, а обов'язком батьків є утримання дитини.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Волевиявлення сторін по справі щодо участі у вихованні їхнього сина, викладене та підтверджується нотаріально завіреним договором між батьками щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дітей .
Відповідно до даного договору, місцем проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 є місце проживання її батька ОСОБА_3 .
Також факт самостійного утримання та виховання батьком доньки підтверджується письмовими показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та іншими наданими доказами.
Відповідно до характеризуючих даних ОСОБА_1 має стабільний дохід, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 року ( справа № 753/16535/22) - аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У своїй Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.04.2025 вказав , що колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив порядок установлення факту самостійного виховання та утримання дитини виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
Позивач просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує свою доньку.
Наданими суду доказами доведено , що у зв'язку із окремим проживанням матері від чоловіка та доньки, її вихованням та утриманням займається батько самостійно.
Враховуючи всі обставини справи в сукупності, діючи винятково в інтересах дитини, враховуючи її вік, приймаючи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, враховуючи факт окремого проживання відповідачки від чоловіка та доньки, інші обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню .
На підставі наведеного вище, керуючись ст.ст.110,112,114, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст.76,81, 258,259, 264, 265,268 ЦПК України, суд,-
Позов - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21.05.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тлумацького районного міського управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №40 - розірвати.
Встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на самостійному утриманні та вихованні батька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Відділу реєстрації актів цивільного стану для проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Стоцька Л. А.