Справа 206/6379/25
Провадження 2-а/206/87/25
10 грудня 2025 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Гаркуші В.В., за участю секретаря судового засідання Цибань Є.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Дніпро справу за адміністративним позовомпредставника позивача адвоката Савка Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення
за участю учасників справи:
представника позивача -СавкаВ.В.,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Савко В.В. звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, у якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову № R148067 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, відносно ОСОБА_1 та закрити відносно нього провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.
І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що29 жовтня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , було винесено постанову № R148067 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, відносно позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, відповідно до вищезгаданої постанови, було встановлено, що: « ОСОБА_3 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_3 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 Ст. 210 КУпАП».
В постанові також зазначено: «Дата надходження від особи заяви, в якій вона зазначає що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності): 29.10.2025. Спосіб надходження заяви: Через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста Короткий зміст заяви: Повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію)». На підставі вищенаведеного, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , було вирішено накласти на громадянина ОСОБА_1 , штраф у сумі 17000 грн. Позивач з даною постановою № R148067 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 29 жовтня 2025 року НЕ погоджується, вважає її незаконною та такою, яка підлягає скасуванню з закриттям справи з огляду на нижченаведене.
Представник позивача зазначає, що в оскаржуваній постанові дане правопорушення, а саме «Порушення призовниками, військово зобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період», обґрунтовувалися тим, що позивач начебто порушив: п. 2 розділу ІІ ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист". Відповідно до п. 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Відповідно до абз. 7 ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Враховуючи порушення, яке начебто вчинив позивач - не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК, представник позивача звертає увагу на такі положення законодавства, у Постанові Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року у п. 69 встановлено, що: «Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд».
У п. 74 зазначено: «Військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку». Пункт 74-1 даної Постанови вказує, що: «Для формування направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в електронній формі за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на таке направлення кваліфікований електронний підпис у день його формування.
Під час вручення роздрукованого направлення військовозобов'язаним та резервістам під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду».
Представник Позивача також посилається на п. 1 підпункту 4 додатку 2 “ПРАВИЛА військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Постанови КМУ № 1487 від 30.12.2022 року, відповідно до якого призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів. Та зазначає, що відмові від проходження обліку передує направлення для проходження обліку. Однак жодного направлення чи повістки для вручення такого направлення позивачу не направлялось.
Окрім цього, представник Позивача звертає увагу на наявність у ОСОБА_1 відстрочки до 06.03.2026 року та інвалідності і відповідно на положення п. 63 ПКМУ №560, згідно якого, військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд. Та зазначає, що Позивач не міг відмовитись від проходження ВЛК, оскільки згідно положень чинного законодавства він не може бути на нього направлений.
Також згідно п. 69 ПКМУ №560, особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військоволікарську комісію. Отже, зважаючи на наявність чинної відстрочки та інвалідність, ОСОБА_1 не міг бути направлений на медичний огляд, а відтак порушити обов'язок пройти ВЛК він теж не міг.
Окрім цього, представник Позивача вважає, що постанова № R148067 від 29.10.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, відносно позивача ОСОБА_1 , винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , є протиправною та підлягає скасування, з огляду на наступне:
1. Оскаржувана постанова не містить визначеної ст. 283 КУпАП інформації, зокрема, про дату розгляду справи, що створює невизначеність акту індивідуальної дії, а також незрозумілим є прийняте у справі рішення у вигляді накладення штрафу, без попередньо прийнятого рішення про визнання особи винною у вчиненні того чи іншого адміністративного правопорушення, що унеможливлює накладення такого штрафу, так як винним позивача досі визнано НЕ було.
Представник позивача вважає, що оскаржувана постанова була прийнято з порушенням норм права, зокрема, через незазначення конкретних норм НПА, який було порушено позивачем, що свідчить про невідповідність акту індивідуальної дії загальним вимогам, які висуває до них чинне законодавство та на яких неодноразово наголошував Верховний Суд.
Постанова також не містить посилання на доказову базу на підставі якої можна було б стверджувати про вчинення того чи іншого правопорушення позивачем, в постанові не зазначено на якій підставі органом ТЦК та СП було вирішено, що позивач не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК.
Також представник позивача звертає увагу, що на те, що позивач не отримував жодних повісток-викликів до ТЦК та СП для отримання направлення на ВЛК, яке він начебто не пройшов (відмовився проходити). При цьому, так і залишається незрозумілим з постанови непройшов позивач ВЛК чи відмовився від нього.
Так відповідно п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»,Позивач, як особа визнана непридатною у мирний час, обмежено придатною у воєнний, мав за обов'язок до 05 червня 2025 року пройти ВЛК для чого повинен був з'явитись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання направлення. Тобто у цього обов'язку була чітко вказана дата виконання - до 05.06.2025 року. Пізніше отримавши повідомлення про розшук з підстави не проходження (відмови від проходження) ВЛК, ОСОБА_1 подав заяву про визнання адміністративного правопорушення та згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності, на підставі якої було винесено постанову №R148067 від 29.10.2025 року. Відтак за порушення п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності. Надалі, після 05.06.2025 року, не проходження (відмова від проходження) ВЛК мала б фіксуватися тільки в загальному порядку, тобто, спочатку ТЦК та СП направляє військовозобов'язаному повістку-виклик, після видає направлення на ВЛК і тільки після спливу максимального строку - 14 днів, отримує зафіксоване непроходження/ відмову від проходження ВЛК. Тобто обов'язок осіб самим з'явитись до органу ТЦК та СП для отримання направлення на ВЛК завершився 05.06.2025 року. Вважає, що 3-х місячний строк притягнення до адміністративної відповідальності на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчився.
Тож, представник Позивача вважає, що у відповідача відсутні докази того, що Позивач був належним чином повідомлений про повістку для явки в ТЦК та СП для отримання направлення на ВЛК, що мало б бути основою для винесення конкретно цієї постанови, окрім також і оповіщення від самої ВЛК про неявку позивача і відмову від проходження ВЛК (чого також в якості доказів наведено не було), а за відсутності таких доказів очевидним є те, що склад правопорушення передбачений ч. 3 ст. 210 КУпАП відсутній взагалі.
Також представник Позивача звертає увагу, що у даній справі професійна правнича допомога надавалась адвокатом Савко Віталієм Вікторовичем на підставі договору про надання правничої допомоги. Згідно з актом виконаних робіт та обґрунтованим розрахунком загальна вартість наданих послуг становить 12500 грн.
Тож, попередній розрахунок суми судових витрат, який позивач поніс і який очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи, складається з: 12500 грн. витрат на правову допомогу та судового збору у розмірі 484,48 грн (а.с. 1-7).
В судовому засіданняпредставник позивача підтримав позов, просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
В судові засідання призначені на 21.11.2025, 05.12.2025 та 10.12.2025 представник відповідача не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 14.11.2025 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін а також витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 копію справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (а.с. 18).
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
29 жовтня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , було винесено постанову № R148067 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, відносно позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9 зі звороту -10).
В мотивувальній частині постанови зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 Ст. 210 КУпАП(а.с. 9 зі звороту - 10).
Відповідно до роздруківки з додатку «Резерв+» ОСОБА_1 має порушення правил військового обліку, причина розшуку - не пройшов (відмовився від проходження ВЛК). Дата початку розшуку - 27.08.2025. Категорія обліку - військовозобов'язаний, відстрочка (бронювання) до 06.03.2026 (06.03.2026). Дата ВЛК - 21.09.2023 - непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, інвалідність 3ої групи (а.с. 9).
Ухвалою суду від 14.11.2025 від ІНФОРМАЦІЯ_3 було витребувано копію справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , однак станом на дату розгляду справи витребувані документи до суду не надійшли.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
З встановлених судом обставин справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу оскарження рішення суб'єкта владних повноважень щодо правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності у сфері організаційно-правових засад мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні та відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, військовий обов'язок і військову службу, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частина 2 ст. 2 КАС України зазначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з положень частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року (заява № 16437/04) зазначав, що відповідно до прецедентної практики при оцінці доказів суд керується критерієм «поза розумним сумнівом» та доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Так, судом встановлено, що постановою № R148067 від 29жовтня 2025 року на позивача накладено стягнення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП у виді штрафу, за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: за не проходження (відмову) від проходження ВЛК.
Частиною 1 статті 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
З диспозиції частини 3 статті 210 КУпАП вбачається, що остання передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Суд зазначає, що відповідно до п. 74 Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року направлення на ВЛК, а тим більше притягнення до відповідальності за відмову його пройти, можливе лише після вручення військовозобов'язаному відповідного направлення. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач отримував направлення на ВЛК або повістку з вимогою прибути для отримання такого направлення чи будь-який документ із зазначенням строку та місця проходження медичного огляду. Більше того, в самій постанові не зазначено, коли, де і ким позивачу було вручено таке направлення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд, відкриваючи провадження у справі, надав відповідачу можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України) зобов'язав його надати копію справи про адміністративне правопорушення.
Водночас відповідач не надав суду ані відзиву на позов, ані витребовуваних документів.
За таких обставин, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів надання йому Відповідачем направлення на ВЛК є обґрунтованими, а Відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останнім відзиву на позов без поважних причин та доказів на спростування обставин, наведених у позові, у цьому випадку кваліфікується як визнання позову. З цих же підстав суд не враховує посилання Відповідача у оскаржуваній постанові про визнання позивачем факту вчинення правопорушення.
Суд звертає увагу, що встановлена відсутність належного направлення Позивача до військово-лікарської комісії є самостійною та достатньою правовою підставою для висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП. Саме на Відповідача покладено обов'язок доведення факту вручення такого направлення та забезпечення можливості його виконання позивачем.З огляду на це інші доводи Позивача не впливають на остаточний висновок у справі та не потребують детальної оцінки судом. Оцінка цих обставин могла б мати значення лише за умови доведення відповідачем факту належного вручення направлення на ВЛК, чого в даній справі не встановлено.
Отже, Постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 № R148067 від 29.10.2025 винесена без належних правових підстав, без доказів наявності складу адміністративного правопорушення, а відтак підлягає скасуванню з закриттям адміністративного провадження щодо позивача.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині скасування оскаржуваної постанови ТЦК та закриття справи про адміністративне провадження, а в решті відмові, оскільки пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України передбачено право суду скасувати оскаржувану постанову, визнання спірної постанови протиправною не передбачено.
V.Судові витрати
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12500,00 грн. На підтвердження вказаної суми суду надано договір про надання правової допомоги № 2910-1 від 29.10.2025, укладений між Позивачем та адвокатом Савко Віталієм Вікторовичем, акт виконаних робіт, відповідно до якого сторони погодили обсяг та вартість виконаної представником Позивача роботи, а саме: складання та подача до суду позовної заяви - 4 год, вартість робіт без ПДВ - 12500 грн. Також надано обґрунтований розрахунок та квитанцію про сплату вартості послуг.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
Пунктами 4, 6 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені Законом.
Статтею 30 цього закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розум ним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року «09» червня 2017 року (Зі змінами затвердженими З'їздом адвокатів України 2019 року «15» лютого 2019 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Оцінюючи вищенаведене, суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
Відповідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, витрати на правову допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір обґрунтованим та мати розумну суму.
Проаналізувавши наведений опис наданих позивачу послуг правничої допомоги, у сукупності з наданими документами на понесення позивачем заявлених витрат, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу у сумі 12500,00 грн не відповідає критеріям співмірності, визначеним ч. 5 ст. 134 КАС України. Справа не є значної складності, обсяг виконаних адвокатом робіт обмежується підготовкою позовної заяви. При цьому підготовки та подачі заяв, клопотань, додаткових пояснень, інших заяв по суті справипо справі не було, що не потребувало значних професійних витрат часу. Заявлений розмір витрат є явно завищеним, а відтак підлягає зменшенню з метою дотримання балансу співмірності з предметом спору, складності справи та фактично виконаній адвокатом роботі.
Так, суд, здійснюючи оцінку співмірності витрат, врахував фактичний обсяг роботи адвоката та вважає обґрунтованим відшкодування витрат у розмірі 2 000,00 грн, що охоплює всі реально необхідні та розумні витрати для забезпечення представництва у цій справі.
Таким чином, з урахуванням статті 139 КАС України та часткового задоволення позову, судовий збір та витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам. З Відповідача на користь Позивача слід стягнути 1000 грн витрат на правову допомогу та 242,24 грн - судового збору.
Керуючись статтями 2, 5, 48, 77, 243, 246, 250, 255, 286, 292 КАС України, суд
Адміністративний позов представника позивача адвоката Савка Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення -задовольнити частково.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R148067 від 29.10.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 , провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1, ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 242 грн. 24 коп. та витрати на правову допомогу - 1000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його постановлення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя В.В. Гаркуша