1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 25 листопада 2025 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_5
представника власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою частково задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, вилучене 18.07.2025 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон IPHONE 16 в чохлі,
- мобільний телефон IPHONE 15 в чохлі НОМЕР_1 ,
- ноутбук MACBookPRO 192837,
- ноутбук ASUSмодель X 1505z SN:BAN0CU04E217414.
У решті вимог клопотання відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив, поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити, застосувати захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту у відношенні виявлених 18.07.2025 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти 52 000 тисячі доларів США, 1800 ЄВРО, 4 (чотири) банківські картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , мобільний телефон IPHONE 16 в чохлі, мобільний телефон IPHONE15 в чохлі НОМЕР_1 , ноутбук MACBook PRO 192837, ноутбук ASUS модель X 1505z SN:BAN0CU04E217414.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що копію оскаржуваної ухвали отримано 12 серпня 2025 року разом із клопотанням сторони захисту про повернення тимчасово вилученого майна, апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 13 серпня 2025 року. З цих підстав просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, невмотивованою у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що вилучене майно постановою визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та має значення для досудового розслідування.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити, пояснення представника власника майна, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, розгляд клопотання прокурора відбулось без учасників провадження, копію оскаржуваного рішення отримано 13 серпня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставлення електронного листа (а.с. 74), того ж дня засобами поштового зв'язку направлено апеляційну скаргу.
Згідно з висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, який викладено у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18, у випадку коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив у інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали. Разом з цим, у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України. З цих підстав, колегія суддів вважає, що з наведених підстав строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 10 липня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42025000000000554, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
У клопотанні прокурора зазначено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні розпочато на підставі заяви ОСОБА_7 від 10 липня 2025 року про вчинення кримінального правопорушення, зі змісту якого наведені обставини вчинення шахрайських дій, факти зловживання довірою та обману з метою заволодіння грошовими коштами президента Житомирського Футбольного клубу «Полісся» ОСОБА_8 на суму понад 220 тисяч доларів США.
На виконання доручення прокурора від 11 липня 2025 року № 09/2/2-60893 ВИХ-25 у кримінальному провадженні встановлено причетність до вчинення кримінального правопорушення з боку громадянина України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а самезаволодіння шляхом обману чужим майном - грошовими коштами, які належали громадянину ОСОБА_8 .
З клопотання вбачається, що за наявною інформацією в ТОВ «ФК «Полісся» (ЄДРПОУ 44547377, м. Житомир) з 4 березня 2024 року працює менеджером із спортивного персоналу ОСОБА_9 , з 15 березня 2025 року був призначений на посаду технічного директора ТОВ «ФК «Полісся». Також в період з 2 січня 2024 року по 29 січня 2025 року в ТОВ «ФК «Полісся» працював ОСОБА_10 (з 02.01.2024 по 11.06.2024 на посаді спортивного директора, (з 12.06.2024 по 29.01.2025 на посаді віце-президента клубу). До обов?язків вказаних працівників входило зокрема формування команд Футбольного клубу «Полісся», підбір гравців та супровід їх трансферів.
18 липня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обшук під час якого виявлено та вилучено речі, а саме роздруківки з помітками пов?язані з ФК «Полісся» на 2 арк; папку з документами, а саме бірюзового кольору, в якій містяться документи щодо купівлі-продажу майнових прав - паркомісць від 17.04.2025 та квартири, способом оплати на 72 арк; та квитанції на 22 арк., а також майно та речі які не були передбачені ухвалою суду про надання дозволу на проведення обшуку: грошові кошти 52 000 тисячі доларів США, 1800 ЄВРО, 4 (чотири) банківські карти: № НОМЕР_6 ; № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_4 ; № НОМЕР_5 , мобільний телефон IPHONE 16 в чохлі, мобільний телефон IPHONE 15 в чохлі НОМЕР_1 , ноутбук MACBook PRO 192837, ноутбук ASUS модель Х 1505z, SN:BANOCU04E217414.
Відтак, вказане майно відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, яке не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважається тимчасово вилученим майном.
18 липня 2025 року постановою заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 вказане майно визнане речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025000000000554.
18 липня 2025 року заступником начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 засобами поштового зв'язку направлено до Печерського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, що вилучено 18 липня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року клопотання прокурора задоволено частково, відмовлено у накладенні арешту на:
грошові кошти 52 000 тисячі доларів США, 1800 ЄВРО,
4 (чотири) банківські карти: № НОМЕР_6 ; № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_4 ; № НОМЕР_5 .
Задовольняючи частково клопотання прокурора, слідчим суддею зазначено, що прокурором не доведено, що вказане майно відповідає ознакам речового доказу, зокрема, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об?єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, відтак арешт зазначеного майна без вагомих підстав може призвести до невиправданого втручання у право особи на мирне володіння своїм майном.
Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 1 ч. 2, 3 ст.170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Задовольняючи частково клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42025000000000554, про накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні прокурора, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів вбачається наявність правових підстав для арешту мобільних телефонів та ноутбуків, оскільки вказане майно відповідає ознакам ст. 98 КПК України.
Відмовляючиу накладенні арешту на: грошові кошти 52 000 тисячі доларів США, 1800 ЄВРО, 4 (чотири) банківські карти: № НОМЕР_6 ; № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_4 ; № НОМЕР_5 , слідчий суддя зазначив, що прокурором не доведено те, що дане майно має ознаки речового доказу, не зазначено про це ів постанові про визнання грошових коштів та банківських карток речовими доказами.
Окрім того, слідчим суддею зазначено, що з протоколу обшуку вбачається, що ОСОБА_9 вказав, що грошові кошти є його заощадженнями, а банківська картка № НОМЕР_4 належить його дружині та відкрита для отримання заробітної плати. Вказані обставини у клопотанні прокурором не обґрунтовано, не спростовано і під час апеляційного провадження.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на подані представником власника майна ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 заперечення на апеляційну скаргу, до яких додано підтвердження офіційного щорічного доходу ОСОБА_9 та його дружини ОСОБА_11 , які підтверджують законність набуття грошових коштів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку, що посилання органу досудового розслідування на необхідність накладення арешту на грошові кошти та банківські картки є необґрунтованим.
Слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, частково задовольнив клопотання прокурора.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити заступнику начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14
Єдиний унікальний № 757/34470/25-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15
Провадження № 11-сс/824/6613/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК України