"10" грудня 2025 р.
Справа № 489/9845/25
Номер провадження 2/489/4267/25
10 грудня 2025 місто Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого - судді Рум'янцевої Н.О., розглянувши матеріали позовної заяви Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в інтересах стягувача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами
встановив.
Інгульський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив визначити частку ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 , а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного.
За змістом ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Положеннями ст.30 ЦПК України визначено перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, та такий перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 755/5684/180).
Згідно роз'яснень, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Отже, спори, що стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано пред'являються до суду за місцезнаходженням нерухомого майна.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі N 910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Аналогічний висновок викладений у постанові №911/2390/18 від 16.02.2021 Великої Палати Верховного Суду.
Позиція Великої Палати ВС ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.
У разі конкуренції правил підсудності (статті 27 та 30 ЦПК України) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17, провадження № 61-30812св18.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову, є визначення частки квартири АДРЕСА_2 .
Дане житлове приміщення, яке позивач просить визначити частки в майні, розташоване на території Центрального району м. Миколаєва та знаходиться в межах територіальної юрисдикції Центрального районного суду м. Миколаєва.
Згідно ч. 1 ст. 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи недопустимість порушення правил підсудності, а також той факт, що приймаючи до провадження вказану справу, суд, до якого направлено справу з порушенням правил підсудності, позбавляє сторін провадження права на розгляд справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, не допускаючи спору про підсудність справ між судами, справу слід передати на розгляд до Центрального районного суду м.Миколаєва.
Керуючись ст.4, 27, 30,31 ЦПК України, суд
ухвалив:
цивільну справу за позовом Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в інтересах стягувача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, передати до Центрального районного суду м. Миколаєва, за правилами виключної підсудності.
Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Повний текст судового рішення складено «10» грудня 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева