Справа № 489/3876/24
Провадження № 1-кп/489/518/25
Інгульський районний суд міста Миколаєва
Вирок
іменем України
08 грудня 2025 року місто Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12023153040000234 від 04.08.2023 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ромни Сумської області, громадянки України, з вищою освітою, пенсіонерки, працюючої вчителем в Миколаївському ліцеї № 41, не заміжньої, не маючої на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
з участю прокурорів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 ,
встановив:
03.08.2023 близько 13:00 год. біля межі домоволодінь № 57 та № 59 по вул. 7-а Слобідська в м. Миколаєві між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних відносин виникла сварка. В ході сварки в ОСОБА_3 виник злочинний умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , реалізуючи який вона умисно кинула в область верхніх та нижніх кінцівок ОСОБА_8 не менше 7 частин цегли.
В подальшому, після того, як ОСОБА_8 поставила ліву ногу на цегляну кладку паркану, розташованого на межі домоволодінь АДРЕСА_2 та № 59 по вул. 7-а Слобідська в м. Миколаєві, ОСОБА_3 , перебуваючи біля вказаного паркану та продовжуючи реалізацію свого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно нанесла ОСОБА_8 один удар рукою по лівій нозі спереду в область підколінної чашечки, після чого схопила руками за передню частину стопи лівої ноги останньої та здійснила її викручування.
Своїми вищевказаними діями ОСОБА_3 умисно заподіяла ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді одного садна на задній поверхні лівого та правого передпліччя у верхній третині; трьох синців на передній поверхні правого стегна у нижній третині, в ділянці правого колінного суглобу, на передній поверхні лівої гомілки у середній третині; садна на фоні описаного синця на передній поверхні правого стегна в нижній третині; чотирьох саден на передній поверхні лівої гомілки у середній третині; синця на тильній поверхні лівої стопи в ділянці першого між пальцевого проміжку, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а також часткового розриву передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатії лівого малогомілкового нерву, що відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що своїми умисними діями обвинувачена ОСОБА_3 скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у пред'явленому обвинуваченні, а також пред'явлений до неї цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди не визнала та надала показання про те, що за дорученням ОСОБА_10 здійснює догляд за домоволодінням по АДРЕСА_3 . При цьому в останньої протягом 10 років відбуваються судові спори з власниками сусіднього домоволодіння по АДРЕСА_4 з приводу межі земельних ділянок. Також між нею та родиною ОСОБА_11 систематично відбувалися сварки на цій підставі. Власниця домоволодіння перерахувала їй грошові кошти на будівництво паркану на межі вказаних домоволодінь, для чого вона запросила двох чоловіків, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , для вказаної роботи. 03.08.2023 зранку вказані чоловіки стали споруджувати цегляний паркан, та через деякий час ОСОБА_12 покликав її, оскільки потерпіла та її мати почали руйнувати паркан, скидаючи цеглу на землю. У зв'язку з цим, вона підійшла до того місця, де знаходилися ОСОБА_8 та її мати, і стала заспокоювати потерпілу, яка скинула на землю дві кладки цегли, штовхнувши їх ногою. З метою заспокоїти потерпілу вона лівою рукою кинула їй під ноги декілька шматків цегли. Але безпосередньо по потерпілій не кидала та умислу заподіяти тілесні ушкодження не мала. Чи була у неї кров на нозі, не бачила. Коли ОСОБА_8 поставила ногу на паркан, вона рукою зіштовхнула її. Потерпілу за ногу не хапала та не викручувала її. При цьому, остання вказаний конфлікт знімала на телефон, з рук його не вибивала. Вказала, що вона не могла заподіяти тілесні ушкодження потерпілій, викручуючи ногу, оскільки в неї була пошкоджена права рука від укусу собаки, через що вона не могла в повній мірі використовувати її, хапаючи обома руками за ногу потерпілу.
Показання обвинуваченої про те, що вона не вчиняла інкримінованого їй кримінального правопорушення спростовуються, а її винуватість у скоєному підтверджується іншими, дослідженими у судовому засіданні доказами, в їх сукупності.
Потерпіла ОСОБА_8 надала суду показання про те, що проживає в домоволодінні по АДРЕСА_4 разом з родиною. Із власницею суміжного домоволодіння АДРЕСА_3 у неї неприязні відносини тривалий час та протягом 8 років між ними відбувається розгляд судових спорів щодо межі домоволодінь. 03.08.2023 близько 11:00 годин вона почула звук перфоратора та коли вийшла з будинку, то виявила, що її мати ОСОБА_14 сварилася з чоловіками, які перебували на території сусіднього домоволодіння по АДРЕСА_3 та виконували будівельні роботи на межі вказаних домоволодінь. Потім чоловіки покликали обвинувачену, яка сказала, що є власницею домоволодіння та почала нас ображати. Тому вони викликали працівників поліції, які відібрали у них заяву за вказаним фактом та поїхали. Близько 13:00 години вказаного дня вона вийшла на подвір'я, та виявила, що її мати перебувала біля межі вказаних домоволодінь, де двоє чоловіків звели цегляний паркан, висотою близько 0,5 м, чим псували фасад їхнього будинку. Вона підійшла до одного з чоловіків, назвавшись власницею домоволодіння, та стала вимагати припинити спорудження вказаного паркану. Після того прибігла ОСОБА_3 зі шпателем в руці, яка стала ним розмахувати, бити по водостічній трубі та лаятися. Потім обвинувачена взяла в руки шматки цеглин та почала кидати ними по потерпілій, кинувши близько 7 штук. Деякі з них були спрямовані в бік голови, тому вона підняла руки і каміння влучило по передпліччях близько 4 разів, а також по лівій нозі спереду, чим заподіяла їй ушкодження, та у неї виступила кров на нозі. Тому потерпіла попросила матір викликати поліцію. Вказані події вона фіксувала на камеру свого телефону. Далі вона стала показувати ушкоджену ліву ногу ОСОБА_3 , поставивши її на зведену частину цегляного паркану, вимагаючи припинити свої протиправні дії, однак остання нанесла їй удар рукою по нозі. В той момент вона випустила телефон з рук на землю. Після того обвинувачена схопила обома руками вказану ногу за стопу, в області пальців, і покрутила її вліво-вправо, а потім відштовхнула від паркану, вдаривши по підборіддю. Далі вони обидві відійшли від паркану. Через деякий час приїхали поліцейські, яким вона повідомила про вказаний факт побиття обвинуваченою, після чого їх повезли до поліції для написання заяви та дачі пояснень. Близько 16:30 годин вказаного дня вона звернулася за медичною допомогою до лікарні швидкої медичної допомоги, де її оглянув черговий лікар та зафіксував заподіяні обвинуваченою тілесні ушкодження, зокрема на лівій нозі в області коліна, видавши відповідну довідку, та сказав прийти наступного дня. Близько 20:00 години того ж дня в неї сильно почала боліти нога в області коліна, піднялася температура, виникли ускладнення з рухами. В подальшому протягом тривалого часу вона неодноразово зверталася до різних медичних закладів, зокрема до приватних, для обстежень та отримання медичної допомоги у зв'язку з ушкодженим лівим коліном. Їй було діагностовано ушкодження зв'язок та малогомілкового нерву, накладався гіпс на ногу, а також вона придбала та носила бандаж на коліно. Також підтримала пред'явлений цивільний позов та просила стягнути з обвинуваченої 30083,20 грн матеріальної шкоди, що складається з витрат на лікування, поїздок до лікарень, експерта, адвоката та поліції, а також витрат на правову допомогу. Крім того, просила стягнути 300000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки вона понесла значні переживання через ушкоджене коліно, був порушений звичний активний спосіб її життя, вона тривалий час змушена була носити гіпс, а потім бандаж, відмовилася від відвідин басейну. У неї виникла кульгавість. Проблеми з коліном турбують її і по даний час. До вказаних подій у неї тілесних ушкоджень, зокрема лівого коліна, не було. У березні 2023 зверталася до Першої приватної поліклініки з приводу захворювання «Ковід», а також судом ноги.
Свідок ОСОБА_14 надала суду показання про те, що проживає в домоволодінні по АДРЕСА_4 разом з родиною, зокрема дочкою ОСОБА_8 03.08.2023 близько 10:00 годин перебувала вдома та почула звук свердління на сусідньому домоволодінні. Підійшовши туди, виявила двох чоловіків, які виконували роботи з будівництва паркану на межі домоволодінь, та попросила їх припинити роботи. Далі один з чоловіків покликав обвинувачену і між ними виникла сварка, у зв'язку з чим викликали поліцію, яким вони написали заяву. Близько 13:00 годин вказаного дня вона виявила, що вказані чоловіки стали вибудовувати паркан на межі зазначених домоволодінь, на що вона стала вимагати припинити будівництво. Потім підійшла потерпіла, яка стала знімати це на відео телефону. Після того підійшла ОСОБА_3 зі шпателем в руці, стала ним розмахувати та бити по водостічній трубі, лаятися. Потім обвинувачена взяла в руки шматки цеглин та стала кидати ними по потерпілій, кинувши близько 7 штук протягом 1-2 хв. Каміння були спрямовані в бік голови, у зв'язку з чим дочка прикривалася руками, і каміння влучило по передпліччях, а також влучило по лівій нозі спереду, внаслідок чого у неї виступила кров на нозі. Далі дочка стала показувати ушкоджену ліву ногу ОСОБА_3 , поставивши її на зведену частину цегляного паркану, вимагаючи припинити свої протиправні дії, однак остання нанесла їй удар рукою по нозі. Після того обвинувачена схопила обома руками вказану ногу за стопу і стала крутити її вліво-вправо, а потім відштовхнула від паркану, вдаривши по підборіддю. Від вказаних дій потерпіла випустила телефон з рук на землю. Далі вони обидві відійшли від паркану. Через деякий час приїхали поліцейські за викликом, яким вони повідомила про вказаний факт побиття обвинуваченою. Далі вони з потерпілою поїхали до поліції, а потім до лікарні швидкої медичної допомоги, де її оглянув лікар. Увечері того ж дня в дочки розпухла та сильно почала боліти нога в області коліна, виникли ускладнення з рухами. В подальшому протягом тривалого часу дочка неодноразово зверталася до різних медичних закладів для обстежень та отримання медичної допомоги у зв'язку з ушкодженим коліном. Їй наклали гіпс на три тижні.
Свідок ОСОБА_15 надав суду показання про те, що влітку 2022 чи 2023 року, точну дату не пам'ятає, в денний час він за запрошенням ОСОБА_3 , яку знає тривалий час, разом з приятелем ОСОБА_16 виконували будівельні роботи. Коли він там перебував та виконував роботи зі спорудження паркану на межі домоволодінь, то туди підійшла свідок ОСОБА_14 , яка стала кричати на нього, тому він покликав ОСОБА_17 . Також до вказаного місця згодом підійшла і потерпіла. Між вказаними жінками виникла сварка, під час якої ОСОБА_18 стукала кельмою по водостічній трубі, кидала шматками цегли по потерпілій. Куди влучала та чи заподіяла тілесні ушкодження, а також чи хапала за ногу потерпілу, він сказати не може, оскільки не дивився весь час на конфлікт між жінками та був на відстані від них близько 5 м. Знімав частину сварки, коли свідок кричала на нього, на свій телефон. Вказаний конфлікт припинився після приїзду поліції.
Допитаний судом експерт ОСОБА_19 надала показання про те, що проводила судово-медичну експертизу щодо заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , за результатами якої склала відповідний висновок № 665 від 14.08.2023, в якому описала проведені дослідження та його результати, зокрема щодо виявлених тілесних ушкоджень, механізму їх заподіяння та ступеня тяжкості. Вказала, що висновки експерта ґрунтувалися на огляді потерпілої, а також дослідженні відповідних медичних документів, вказаних у висновку, зокрема результатів МРТ, консультаційних висновків та довідок лікарів, які не мали жодних суперечностей між собою та надали змогу їй скласти вказаний висновок. Зазначила, що розрив зв'язок був діагностований за результатами МРТ, оскільки виявити його в інший спосіб неможливо.
Із заяви ОСОБА_8 від 04.08.2023 та протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 04.08.2023 слідує, що ОСОБА_8 звернулася до поліції з відповідною заявою про вжиття заходів до незнайомої жінки, яка 03.08.2023 на території між домоволодіннями № 57 та № 59 по вул. 7-а Слобідська м. Миколаєва кидала в неї цеглою та заподіяла тілесні ушкодження у вигляді забоїв верхніх та нижніх кінцівок, саден, з якими вона 03 та 04 серпня 2023 зверталася до медичних закладів.
З довідки КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» від 03.08.2023 № 79 вбачається, що вказаного дня о 15:40 годин до закладу звернулася ОСОБА_8 з діагнозом: «забій обох верхніх кінцівок, забій лівої гомілки, садна. Забій м'яких тканин голови. СГМ».
Відповідно до консультативного висновку (заключення) лікаря-невролога діагностичного центру «Валео», 05.08.2023 на обстеження звернулася ОСОБА_8 , якій був поставлений діагноз «Травматична невропатія м/гомілкового нерву зліва виражена». Рекомендації: непрацездатна.
Згідно з даними МРТ лівого колінного суглобу, зробленого 08.08.2023 в ПП «Медичний центр АРТ», у ОСОБА_8 виявлено «МР ознаки часткового розриву передньої хрестоподібної та медіальної бічної зв'язок, дегенеративних змін заднього рогу медіального меніска лівого колінного суглоба 3b ст. (розрив)».
З консультативного висновку ортопеда-травматолога ТОВ «Перша приватна поліклініка» від 10.08.2023 слідує, що під час огляду вказаного дня у ОСОБА_8 виявлено набряк, обмеження рухів у лівому колінному суглобі, болі при пальпації та рухах. Стабільність зв'язочного апарату дослідити неможливо через біль. За результатами огляду був виставлений діагноз: «Закрите травматичне пошкодження зв'язочного апарату лівого колінного суглобу, медіальної колатеральної зв'язки, медіального меніску (по МРТ), посттравматична нейропатія лівого малогомілкового нерву. Виражений больовий синдром».
Згідно з висновком експерта № 665 від 14.08.2023, у ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців, саден обох верхніх та нижніх кінцівок, часткового розриву передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатії лівого малогомілкового нерву, які могли утворитися від не менш ніж шести-восьми ударних дій тупими твердими предметами, якими могли бути руки, ноги, цегла, каміння та інші предмети з давністю утворення біля чотирьох діб до часу огляду (07.08.2023). За ступенем тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться: синці, садна обох верхніх та нижніх кінцівок до категорії легких тілесних ушкоджень; частковий розрив передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатія лівого малогомілкового нерву - до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста клініки терапії та реабілітації суглобів і хребта «OrtoSano», під час огляду 12.09.2023 ОСОБА_8 на підставі результатів МРТ було призначено лікування магнітотерапією, лазеротерапією, електрофорез та рекомендовано: обмеження навантаження на лівий колінний суглоб; бондаж на лівий колінний суглоб.
З повідомлення КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» від 01.04.2025 № 121/з та копії журналу реєстрації амбулаторних хворих слідує, що 03.08.2023 о 15:40 годин ОСОБА_8 зверталася за медичною допомогою з приводу побиття 03.08.2023 о 13:20 годин сусідкою ОСОБА_3 . За результатами обстеження був виставлений діагноз: «забій обох верхніх кінцівок; забій м'яких тканин голови; забій лівої гомілки; підозра на струс головного мозку; садна». Надана допомога черговим лікарем-травматологом: асептична обробка саден; накладення асептичної пов'язки. Направлена на консультацію лікаря-нейрохірурга.
З наданої потерпілою роздруківки фотозображень та переписки з її мобільного телефону «Samsung SM-A736B» вбачається, що на них зафіксовано,як на її лівій нозі під коліном наявні сліди ушкоджень (дата створення фото 03.08.2023 о 13:33 год.); ліва нога від стегна і до ступні обмотана бинтом-гіпсом (дата створення фото 04.03.2023 о 18:38 год., 11.08.2023 о 17:46 год., 21.08.2023 о 18:07 год., 15.08.2023 о 16:56 год., 27.08.2023 о 15:48 год., 25.08.2023 о 13:16 год., 03.08.2023 о 16:25 год., 21.08.2023 о 18:51 год.), а також одягнена пов'язка-бандаж чорного кольору в області лівого колінного суглобу (дата створення фото 03.09.2023 о 17:30 год.) Також вона зверталася до обласного бюро судово-медичної експертизи (дата створення фото 07.08.2023 о 13:53 год.). Крім того, з текстових повідомлень слідує, що 08.08.2023 о 18:45 год. ОСОБА_8 написала повідомлення сімейному лікарю ОСОБА_20 , якому повідомила про факт нанесення їй 03.08.2023 тілесних ушкоджень сусідкою, внаслідок чого лікарями травматологом та неврологом їй були діагностовано тілесні ушкодження у вигляді невриту малогомілкового нерву, розриву зв'язок та проблем з меніском, у зв'язку з чим ногу потрібно гіпсувати, а також просила пораду з приводу подальшого лікування.
З протоколу огляду предмету від 07.08.2023 слідує, що дізнавачем був проведений огляд USB-накопичувача, виданого ОСОБА_8 , на якому знаходяться 3 відеофайли та 12 фотозображень. При відтворенні 1 відеофайлу на ньому зафіксовано, як потерпіла ОСОБА_8 підійшла до невідомого чоловіка, який будував паркан з цегли. Після того підійшла невідома жінка, яка намагалася вдарити потерпілу будівельним шпателем, а потім почала кидатися камінням та влучила декілька раз по лівій нозі. При відтворенні 2 відеофайлу на ньому зафіксовано продовження конфлікту, під час якого потерпіла намагається зруйнувати ногою збудовану частину паркану та на її лівій нозі видно кровотечу.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 12.01.2024 та фототаблиці до нього, слідчим проведений огляд території домоволодіння по АДРЕСА_4 , від якого є прохід до межі домоволодіння по АДРЕСА_3 . На межі вказаних домоволодінь, між парканами, наявний паркан з червоної цегли з висотою кладки 9 цеглин та шириною 1 цеглина.
Із протоколу проведення слідчого експерименту та відеозапису до нього вбачається, що 12.01.2024 слідчим у присутності двох понятих був проведений слідчий експеримент з потерпілою ОСОБА_8 , під час якого остання показала, де на межі домоволодінь АДРЕСА_2 та № 59 по вул. 7-ій Слобідській м. Миколаєва у неї виник конфлікт з ОСОБА_3 . Після того ОСОБА_8 розказала та безпосередньо показала з використанням манекену, як ОСОБА_3 кидала в неї шматками цегли в кількості не менше 7 штук, заподіявши їй синці та садна верхніх та нижніх кінцівок, а також нанесла їй удар рукою по лівій нозі, яку вона поставила на цеглини паркану, що будувався. Після того показала, як ОСОБА_3 схопила обома руками потерпілу за ліву стопу в області пальців та викручувала їй ногу, чим заподіяла тілесні ушкодження.
Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 15-К від 26.02.2024, у ОСОБА_8 виявлені наступні тілесні ушкодження: по одному садну на задній поверхні лівого та правого передпліччя у верхній третині; три синці на передній поверхні правого стегна у нижній третині, в ділянці правого колінного суглобу, на передній поверхні лівої гомілки у середній третині; садно на фоні описаного синця на передній поверхні правого стегна в нижній третині; чотири садна на передній поверхні лівої гомілки у середній третині; синець на тильній поверхні лівої стопи в ділянці першого між пальцевого проміжку, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а також частковий розрив передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатія лівого малогомілкового нерву, дегенеративні зміни заднього рогу медіального меніска лівого колінного суглобу 3b ст. (розрив), які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.
Всі вищевказані тілесні ушкодження могли утворитися не виключено 03.08.2023. Синці та садна в області верхніх та нижніх кінцівок утворились не менш ніж семикратної ударної дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею з силою, достатньою для утворення даних ушкоджень, якими можуть бути удари рукою та частини цегли.
Тілесні ушкодження у вигляді розриву передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатії лівого малогомілкового нерву, розриву заднього рогу медіального меніска лівого колінного суглобу зазвичай утворюються в результаті комбінованої (згинальної та обертальної) дії, тому їх утворення не виключається за вказаним у постанові механізмом (шляхом захоплення ноги за край стопи обома руками та подальшого викручування). Вказані тілесні ушкодження могли утворитися при викручуванні ноги (ротації) в колінному суглобі з фіксованою стопою, не виключено руками. Утворення зазначених тілесних ушкоджень об нижні ряди цегляної кладки та нанесення удару стопою об верхні ряди цегляної кладки виключається.
Механізм утворення тілесних ушкоджень у вигляді розриву передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатії лівого малогомілкового нерву співпадає з механізмом утворення, описаним потерпілою у протоколі слідчого експерименту з її участю від 12.01.2024.
В момент отримання тілесних ушкоджень потерпіла була звернена передньою поверхнею тіла до нападника.
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 21.05.2024 з фототаблицею до нього, проведеного з підозрюваною ОСОБА_3 , остання на місці в присутності двох понятих та за участю свого захисника показала та розказала, як 03.08.2023 між нею та потерпілою ОСОБА_8 відбувався конфлікт на межі домоволодінь АДРЕСА_2 та № 59 по вул. 7-ій Слобідській м. Миколаєва з приводу побудови цегляного паркану, під час якого потерпіла скидувала руками цеглу з паркану. Далі підозрювана показала, як кинула декілька разів в напрямку потерпілої м'якою цементно-піщаною сумішшю, не влучивши по ній, а також взяла в руку частину цегли, щоб кинути під ноги Горьковській, яка в той момент виставила вперед ліву ногу, й тому цеглина влучила по нозі в ліву гомілку. Після того потерпіла поставила ліву ногу на недобудований паркан, а підозрювана рукою зіштовхнула її ногу з паркану.
При цьому, відсутні підстави вважати вказаний протокол слідчого експерименту недопустимим доказом на підставі того, що слідчий перед його проведенням попередив підозрювану про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, оскільки, по-перше, під час вказаної слідчої дії підозрювана, незважаючи на зроблене їй попередження про кримінальну відповідальність, розказувала та показувала обставини конфлікту та заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, які повністю узгоджуються з наданими нею безпосередньо суду показаннями щодо обставин пред'явленого їй обвинувачення, заперечуючи факт побиття.
По-друге, факт попередження про кримінальну відповідальність жодним чином не призвів до того, що остання під час слідчого експерименту показувала не свою версію розвитку подій та заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, яка не відповідає обставинам пред'явленого їй обвинувачення.
По-третє, в ході судового розгляду підозрювана зазначила суду, що у неї відсутні будь-які зауваження та заперечення до протоколу слідчого експерименту, та викладені у ньому обставини проведення слідчої дії відповідають дійсним.
При цьому, письмові зауваження захисника у протоколі про те, що в момент слідчої дії потерпіла незаконна зайшла на територію домоволодіння та заважала проведенню слідчого експерименту, жодним чином не свідчать про його недостовірність, оскільки вказаний факт присутності потерпілої жодним чином не вплинув на зміст та результати вказаної слідчої дії та проведене з підозрюваною відтворення обставин конфлікту.
За такого, суд визнає вказаний протокол допустимим доказом.
З досліджених в судовому засіданні відеозаписів вбачається, що під час конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 остання кинула по потерпілій, в область голови, тулубу та ніг, 7 разів шматками цегли різних діаметрів, чим заподіла їй ушкодження зі слідами крові на лівій нозі. Після того потерпіла поставила пошкоджену ногу на паркан, демонструючи її та вимагаючи припинити заподіяння тілесних ушкоджень, у відповідь на що ОСОБА_21 вдарила рукою по нозі, зіштовхувала її з паркану, намагалася схопити обома руками за ступню ноги, а потім вибила з рук потерпілої телефон, у зв'язку з чим відео зупинилося. При цьому, на відеозаписах зафіксовано, що права рука обвинуваченої була обмотана білою пов'язкою, однак остання била неодноразово цією рукою, тримаючи в ній кельму, по водостічній трубі, розмахувала нею, обома руками намагалася схопити за ногу потерпілу. При цьому, на відеозаписах зафіксовано, що потерпіла заважала споруджувати паркан, руйнувала його ногою та рукою, скидаючи цеглини на землю, зокрема перед побиттям її обвинуваченою.
Також з досліджених фотозображень вбачається, що на них зафіксована потерпіла ОСОБА_8 , у якої ушкодження на лівій нозі, передпліччях обох рук, на обличчі, а також момент, коли обвинувачена ОСОБА_3 простягнула руку до ноги потерпілої, яка розташовувалася біля паркану.
Крім того, були досліджені докази сторони захисту, які не доводять та не спростовують винуватість обвинуваченої у вчиненому злочині.
Зокрема, з протоколу огляду предмета - флеш-носія «Touch & Go» слідує, що на ньому записаний відеофайл, створений 08.04.2024, на якому зафіксовані дві жінки, що йдуть вздовж паркану; відеофайл, створений 03.08.2023, на якому зафіксовано подвір'я приватного домоволодіння з двома парканами та цегляною кладкою між ними; відеофайл, створений 11.04.2024, на якому зафіксовано паркани, бетонний фундамент. Крім того, на вказаному носієві знаходяться відеофайли та фотозображення території приватного домоволодіння з розташованими на ній парканами, квітниками, зеленню, де знаходиться свідок ОСОБА_14 , поліцейські та ОСОБА_3 .
З повідомлення ТОВ «Перша приватна поліклініка філія Миколаїв-1» від 25.06.2025 № 06/25 вбачається, що ОСОБА_8 у березні 2023 зверталася до вказаного закладу у зв'язку з травмою колінного суглобу. Медична допомога надана в амбулаторному порядку.
Під час дослідження наданого стороною захисту USB-носія встановлено, що на ньому записано два відеофайли, на одному з яких зафіксована розмова свідка ОСОБА_14 зі свідком ОСОБА_15 з приводу спорудження паркану, а на другому - розмова іншого чоловіка з жінкою, яка знаходиться на певній відстані та розгледіти й ідентифікувати її неможливо.
При оцінці доводів захисту щодо недопустимості тих чи інших доказів, суд виходить з практики Верховного Суду та позиції Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22), у якій зазначено таке: "Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв'язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов'язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.
З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на зазначене, суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання".
При цьому, суд вважає необгрунтованими та безпідставними твердження сторони захисту про недопустимість висновку експерта № 665 від 14.08.2023 на тій підставі, що довідка з КНП ММР «МЛШМД» від 03.08.2023 № 79, яку досліджував експерт під час проведення експертизи, містить допис до встановленого первинного діагнозу, виконаний іншим почерком та кольором, ніж основний діагноз, не містить підпису лікаря та печатки закладу охорони здоров'я, виходячи з такого.
По-перше, з відомостей вищевказаного висновку експерта, які узгоджуються з наданими ним суду показаннями, вбачається, що під час проведення експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_8 експерт досліджував не лише зазначену довідку, а й інші медичні документи, зокрема консультативний висновок (заключення) лікаря-невролога діагностичного центру «Валео» від 05.08.2023, МРТ лівого колінного суглобу від 08.08.2023, консультативний висновок ортопеда-травматолога ТОВ «Перша приватна поліклініка» від 10.08.2023, а також проводив безпосередній огляд потерпілої, за результатами аналізу та співставлення яких дійшов висновку про перелік та тяжкість заподіяних ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. При цьому, жоден із вищевказаних медичних документів не мав окремого визначального впливу на зроблений експертом висновок, а наявні у них відомості досліджувалися в сукупності. Також у висновку експерта не вказано, що ним брався до уваги зроблений допис у довідці.
По-друге, довідка КНП ММР «МЛШМД» від 03.08.2023 № 79 є первинним документом, який складений черговим лікарем за результатами візуального обстеження пацієнта без проведення додаткових досліджень та обстежень стану його здоров'я, у зв'язку з чим не може містити зазначення переліку всіх наявних у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, підтвердженням чого є те, що в довідці міститься запис про те, що пацієнт потребує консультації вузькопрофільних спеціалістів, а саме травматолога та нейрохірурга.
У свою чергу, інші наведені вище документи, які були враховані експертом під час складення висновку експертизи, оформлювалися відповідними профільними спеціалістами-лікарями за результатами зробленого ОСОБА_8 МРТ лівого колінного суглобу, під час якого було виявлено ознаки часткового розриву передньої хрестоподібної та медіальної бічної зв'язок, дегенеративних змін заднього рогу медіального меніска лівого колінного суглоба.
При цьому, під час свого допиту експерт вказав, що розрив зв'язок можливо діагностувати саме під час проведення МРТ, а не в ході візуального огляду.
По-третє, стороною захисту не обґрунтовано та не доведено, яким чином відсутність на довідці КНП ММР «МЛШМД» від 03.08.2023 № 79, яка виготовлена на офіційному бланку закладу охорони здоров'я, підпису лікаря та штампу впливає на дійсну наявність зазначеного у ній переліку ушкоджень потерпілої ОСОБА_8 , які також були встановлені експертом на підставі даних як особистого огляду ним потерпілої, так і з урахуванням змісту інших медичних документів, описаних у висновку експерта.
По-четверте, справжність та дійсність викладених у вказаній довідці відомостей щодо виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень підтверджується також повідомленням КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» від 01.04.2025 № 121/з та копією журналу реєстрації амбулаторних хворих, згідно з якими 03.08.2023 о 15:40 годин ОСОБА_8 зверталася за медичною допомогою з приводу побиття 03.08.2023 о 13:20 годин сусідкою ОСОБА_3 . За результатами обстеження був виставлений діагноз: «забій обох верхніх кінцівок; забій м'яких тканин голови; забій лівої гомілки; підозра на струс головного мозку; садна». Надана допомога черговим лікарем-травматологом: асептична обробка саден; накладення асептичної пов'язки. Направлена на консультацію лікаря-нейрохірурга.
Крім того, зазначений висновок складений експертом, який має достатній стаж та кваліфікацію, необхідні для проведення експертизи. У висновку зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Експертом не заявлялися клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку. Сам висновок експерта містить докладне обґрунтування проведених експертом досліджень, за наслідками яких він надав відповіді на поставлені слідчим питання.
Підтвердженням висновків суду про достовірність та допустимість висновку експерта № 665 від 14.08.2023 є також відомості висновку комісійної судово-медичної експертизи № 15-К від 26.02.2024, складеного трьома експертами, яким було підтверджено факт заподіяння ОСОБА_8 03.08.2023 тілесних ушкоджень у вигляді саден на верхніх та нижніх кінцівках, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а також частковий розрив передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатія лівого малогомілкового нерву, які належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.
У свою чергу, сторона захисту не реалізувала надане їй положеннями ч. 2 ст. 243 КПК України право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення судово-медичної експертизи потерпілої, у випадку її незгоди із проведеними з ініціативи сторони обвинувачення експертизами, а також не клопотала про їхнє проведення перед судом, а також не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували надані експертами висновки або свідчили б про їхню недостовірність та недопустимість.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що висновок експерта № 415-34-25 від 21.02.2025, а також складений з урахуванням нього висновок комісійної судово-медичної експертизи № 15-К від 26.02.2024 є належними, достовірними та допустимими доказами в даному провадженні.
Натомість суд критично оцінює твердження обвинуваченої про те, що описані у висновках експертів тілесні ушкодження, що відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, потребували стаціонарного лікування та оперативного втручання і тому об'єктивно не є підтвердженими, оскільки, по-перше, обвинувачена не має медичної освіти, не є судово-медичним експертом, щоб надавати такі висновки.
По-друге, той факт, що потерпіла не проходила стаціонарного лікування та не відкривала лікарняного, а продовжувала працювати, жодним чином не спростовує факт заподіяння останній вищевказаних тілесних ушкоджень, зокрема в області лівого колінного суглобу, з якими остання проходила тривале лікування, яке полягало у накладенні гіпсової пов'язки та в подальшому бандажу, що свідчить про об'єктивне існування вказаних тілесних ушкоджень, які за тривалістю розладу здоров'я відносяться до категорії середньої тяжкості.
Також неспроможними є твердження сторони захисту про неможливість заподіяння обвинуваченою тілесних ушкоджень потерпілій в області коліна через те, що вона мала пошкодження правої руки, оскільки з досліджених відеозаписів вбачається, що незважаючи на наявну на правій руці бинтову пов'язку, ОСОБА_3 жодних обмежень у її використанні не мала, а навпаки, тримаючи у ній кельму, неодноразово та з достатньою силою стукала нею по трубі, хапала потерпілу за ногу, що свідчить про те, що вона своїми обома руками могла схопити потерпілу за ногу та, викручуючи її вліво-вправо, заподіяла їй вищевказані ушкодження колінного суглобу.
Крім того, не може бути доказом невинуватості обвинуваченої у побитті потерпілої та нанесенні їй тілесних ушкоджень той факт, що свідок ОСОБА_15 у своїх показаннях не вказав, що ОСОБА_3 наносила удари та заподіяла тілесні ушкодження ОСОБА_8 , оскільки вказане цілком логічно пояснюється тим, що свідок, виходячи з його показань, не дивився весь час на конфлікт між жінками та знаходився на відстані близько 5 м від них, що очевидно свідчить про те, що внаслідок цього він міг не бачити момент нанесення ударів обвинуваченою по нозі потерпілої та її викручування. При цьому свідок ОСОБА_15 підтвердив, що обвинувачена кидала цеглинами по потерпілій, у зв'язку з чим, згідно з висновками експертів, заподіяла їй тілесні ушкодження на верхніх та нижніх кінцівках.
Також суд вважає необгрунтованими доводи сторони захисту про те, що потерпіла отримала травму коліна у березні 2023 ще до конфлікту з обвинуваченою, виходячи з повідомлення ТОВ «Перша приватна поліклініка філія Миколаїв-1» від 25.06.2025 № 06/25, виходячи з такого.
По-перше, із вищевказаного повідомлення слідує, що ОСОБА_8 зверталася з травмою коліна, проте не вказано якого саме та яким був характер травми, чи обмежувало це потерпілу у рухах та в якій мірі. Навпаки, із повідомлення вбачається, що за результатами обстеження потерпілій надана амбулаторна допомога, що цілком очевидно свідчить про несуттєвість та неістотність отриманої травми.
По-друге, із відеозаписів безпосереднього конфлікту обвинуваченої з потерпілою вбачається, що на час вказаних подій, які відбувалися після спливу п'яти місяців після звернення ОСОБА_8 до ТОВ «Перша приватна поліклініка філія Миколаїв-1» з приводу травми коліна, остання до побиття обвинуваченою не мала жодних скарг та обмежень у русі своєї лівої ноги, а навпаки активно рухала нею, ставила на паркан, скидала нею цеглини. Вказане, у свою чергу, свідчить про те, що на момент побиття обвинуваченою потерпіла не мала проблем та ушкоджень коліна лівої ноги, та встановлені в результаті експертиз тілесні ушкодження їй були заподіяні саме обвинуваченою.
Доказом цього є також зроблені потерпілою фотозображення, на яких зафіксовано, що після побиття обвинуваченою їй на ногу був накладений гіпс, а також вона носила бандаж в області коліна.
Також неспроможними є доводи обвинуваченої про те, що потерпіла сама заподіяла собі травму коліна, стукаючи ногою по паркану, оскільки з відеозаписів слідує, що кладка паркану була щойно викладена і цементний розчин ще не затвердів, що дозволяло скидати цеглини без будь-яких зусиль, що власне потерпіла і робила спочатку своєю рукою, а потім і ногою.
Крім того, згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 15-К від 26.02.2024 тілесні ушкодження у вигляді розриву передньої хрестоподібної та медіальної бокової зв'язок лівого колінного суглобу, невропатії лівого малогомілкового нерву, розриву заднього рогу медіального меніска лівого колінного суглобу зазвичай утворюються в результаті комбінованої (згинальної та обертальної) дії, тому їх утворення не виключається шляхом захоплення ноги за край стопи обома руками та подальшого викручування. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися саме при викручуванні ноги (ротації) в колінному суглобі з фіксованою стопою, не виключено руками. Утворення зазначених тілесних ушкоджень об нижні ряди цегляної кладки та нанесення удару стопою об верхні ряди цегляної кладки виключається.
Крім того, про неправдивість показань обвинуваченої свідчить також те, що на досліджених відеозаписах зафіксовано, як остання умисно та цілеспрямовано кидає шматки цеглин, в тому числі і великі, саме в напрямку голови, тулубу та нижніх кінцівок потерпілої, а не їй під ноги, про що розповідала обвинувачена під час свого допиту, що свідчить про наявність у неї прямого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій під час вчинення вказаних дій.
Також не може бути доказом невинуватості обвинуваченої у заподіянні ушкодження колінного суглобу потерпілої той факт, що на досліджених відеозаписах, зроблених безпосередньо потерпілою в момент конфлікту, не зафіксовано, як ОСОБА_3 хапає ОСОБА_8 за ногу та викручує її, оскільки з відеозапису вбачається, що, вчиняючи дії, направлені на те, щоб схопити потерпілу за ліву ногу, що знаходилась в той час на спорудженому паркані, вона вибила з рук потерпілої телефон, внаслідок чого відеозапис припинився, що цілком очевидно пояснює те, що безпосередній момент заподіяння ушкоджень на нозі не був зафіксований.
Дані відеозапису щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень коліна потерпілій саме обвинуваченою підтверджуються також показаннями потерпілої та свідка ОСОБА_14 , які будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та приведеними до присяги, прямо вказали, що обвинувачена схопила двома руками ОСОБА_8 за стопу лівої ноги та крутила її вліво-вправо.
При цьому, не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченої доводи сторони захисту про те, що саме потерпіла зі своєю матір'ю спровокували конфлікт з обвинуваченою, оскільки, по-перше, вчинення потерпілою дій, пов'язаних із руйнуванням паркану, не надавало обвинуваченій жодного права заподіювати тілесні ушкодження ОСОБА_8 .
По-друге, хоча, виходячи з досліджених відеозаписів, потерпіла і спровокувала конфлікт і сварку з ОСОБА_3 , проте не вчиняла жодних дій, які б свідчили на спробу заподіяти обвинуваченій тілесні ушкодження або іншим чином спричинити шкоду її здоров'ю, а навпаки просила ОСОБА_3 припинити кидати по ній камінням, демонструючи завдані їй ушкодження ноги. Натомість, обвинувачена, не перебуваючи в стані самозахисту, вчиняла активні умисні дії, направлені на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, не маючи жодних фактичних підстав для вчинення таких дій.
Крім того, неспроможними є доводи сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_8 в момент конфлікту з ОСОБА_3 мала тілесні ушкодження на кінцівках, отримані нею раніше, оскільки, із вищевказаних висновків експертів встановлено, що всі виявлені під час експертизи у потерпілої тілесні ушкодження в області верхніх та нижніх кінцівок, а також лівого колінного суглобу були заподіяні останній саме 03.08.2023, тобто під час конфлікту з обвинуваченою.
Також не можуть бути підставою для визнання висновку комісійної судово-медичної експертизи № 15-К від 26.02.2024 недопустимим доказом на тій підставі, що під час її проведення експерти досліджували пояснення, а не показання, обвинуваченої ОСОБА_3 , оскільки, по-перше, письмові пояснення останньої не мали жодного істотного та вирішального значення для встановлення переліку та тяжкості заподіяних ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, наявність яких була встановлена експертами саме на підставі сукупності досліджених медичних документів, складених за результатами обстежень потерпілої, та висновку експерта № 665 від 07.08.2023.
По-друге, перелік питань для проведення експертизи та вихідні дані для неї експерти використовували саме з постанови слідчого, в якій були викладені всі обставини процесу заподіяння, на думку слідчого, тілесних ушкоджень потерпілій. Натомість експерти особисто не досліджували ні показання потерпілої, ні пояснення обвинуваченої, надані слідчому в ході досудового розслідування.
У зв'язку цим, висновок комісійної судово-медичної експертизи № 15-К від 26.02.2024 є допустимим доказом.
Крім того, неспроможними є твердження сторони захисту про недостовірність показань потерпілої з приводу обставин заподіяння їй тілесних ушкоджень саме обвинуваченою, оскільки, як вказано вище, показання потерпілої щодо обставин та способу заподіяння їй тілесних ушкоджень саме ОСОБА_3 повністю узгоджуються з висновками вищевказаних судово-медичних експертиз, в яких докладно описано час, обставини та механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , який відповідає обставинам вчинення таких дій обвинуваченою
При цьому, суд не вважає доцільним надавати ґрунтовні та детальні відповіді на інші доводи сторони захисту, якими вона заперечувала винуватість ОСОБА_3 , оскільки відповідно до п. 23 Рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення».
Натомість, на переконання суду, ним надано детальні обґрунтування щодо тих істотних та суттєвих аргументів сторони захисту, які, на її думку, мають значення для доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.
Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом та її дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки вона своїми умисними діями вчинила умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Натомість, твердження сторони захисту про недопустимість письмових доказів та недоведеність поза розумним сумнівом винуватості обвинуваченої у заподіянні ОСОБА_8 тілесних суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами припущеннями, та розцінює це як свідомо обраний спосіб захисту та намагання обвинуваченої уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння.
При призначенні покарання суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення, яке належить до нетяжких злочинів, працює, є пенсіонером за віком, характеризується позитивно, за медичною допомогою до лікарів психіатра та нарколога не зверталась та не лікувалась.
Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення (зокрема, поведінки потерпілої, яка своїми діями спровокувала заподіяння їй тілесних ушкоджень обвинуваченою), особи обвинуваченої, яка є пенсіонеркою за віком, працює, раніше не судима, характеризується позитивно, а також ураховуючи позицію державного обвинувача та потерпілої, які вважали, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі з можливістю звільнення з випробуванням, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки саме такий вид покарання, на переконання суду, сприятиме виправленню обвинуваченої та запобігатиме вчиненню нею нових кримінальних правопорушень в майбутньому.
Суд зазначає, що з огляду на дискреційні повноваження, суд вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При цьому, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Можливість звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, на переконання суду, обумовлена тим, що остання раніше не судима, є особою похилого віку, працює, характеризується позитивно, що свідчить про стійку соціальну направленість обвинуваченої та можливість призначення їй покарання без ізоляції від суспільства.
На переконання суду, при звільненні обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням із встановленнях відповідного іспитового строку це буде дисциплінувати останню та утримувати її від скоєння нового кримінального правопорушення в період іспитового строку, оскільки в протилежному випадку це призведе до скасування їй звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення в місця позбавлення волі для реального відбування призначеного покарання.
Також право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо».
Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду від 17.04.2018 у справі № 298/95/16-к, «більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Таким чином, у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення. Натомість прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих доводів того, що застосування апеляційним судом статті 75 КК є неправомірним та недостатнім для забезпечення мети покарання».
При цьому, за обставин даної справи, прокурором не доведено з відповідним обґрунтуванням неможливість застосування відносно обвинуваченої звільнення від відбування покарання з випробуванням та що таке звільнення буде недостатнім для її виправлення і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Навпаки, прокурор також, ґрунтовно дослідивши обставини справи та врахувавши відомості щодо особи обвинуваченої, вважав можливим застосувати щодо неї ст. 75 КК України, не призначаючи реального покарання, з чим власне і погоджується суд, навівши вище обґрунтування щодо можливості звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням.
Також висновки суду про можливість звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням ґрунтуються, серед іншого, також з урахуванням думки потерпілої, яка погодилася з позицією прокурора про необхідність призначення саме такого покарання обвинуваченій.
Зазначена позиція суду щодо врахування думки потерпілого при призначенні обвинуваченому покарання узгоджується з висновками, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 641/5714/19, згідно з якими апеляційний суд, призначаючи особі покарання, своє рішення належним чином не вмотивував та при цьому не врахував всі обставини кримінального провадження у їх сукупності, у тому числі думку потерпілого.
Визначаючи тривалість строку випробовування, суд, окрім тяжкості кримінального правопорушення, головним чином враховує особу обвинуваченої, яка раніше не судима, є особою похилого віку, працює, характеризується виключно позитивно, а також той факт, що в Україні введений воєнний стан, що покладає на жителів держави додаткові обмеження, тому зазначені обставини, які зменшують суспільну небезпечність обвинуваченої, вказують на можливість встановлення однорічного іспитового строку для її виправлення.
Вирішуючи заявлений цивільний позов потерпілої про відшкодування їй завданої матеріальної шкоди, яка полягає у витратах на лікування в розмірі 9109,20 грн, а також витратах на проїзд на експертизу, до відділу поліції та адвоката в сумі 974 грн, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно зі ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
З доданих до позовної заяви фіскальних чеків та квитанцій про оплату вбачається, що через заподіяні обвинуваченою тілесні ушкодження потерпілій остання була змушена проходити обстеження та тривале лікування, на які витратила грошові кошти на загальну суму 8425,20 грн, що складаються з: 1220 грн - вартість бандажу на коліно; 600 грн - консультація травматолога; 530 грн - консультація лікаря; 85 грн, 82 грн, 400 грн, 259,20 грн, 684 грн, 335 грн, 1130 грн - придбання ліків та засобів для лікування, 1600 грн та 1500 грн - проходження МРТ.
За такого, потерпілою були понесені витрати на лікування на загальну суму 8425,20 грн. При цьому відсутні підстави для відшкодування витрат на лікування у більшому розмірі в межах заявлених вимог в сумі 9109,20 грн, оскільки до вказаної суми позивачем двічі зараховано витрати на придбання подушки-валика. Той факт, що відсутні дані того, що подушка-валик була придбана потерпілою без рецептурного призначення лікаря, жодним чином не спростовує необхідність його придбання, оскільки з наданих потерпілою фотозображень однозначно встановлено, що остання використовувала вказаний предмет з лікувальною метою, щоб зручно її розмістити та знизити втому.
Крім того, у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, які обмежували рух ушкодженої кінцівки та унеможливлювали користування нею громадським транспортом для переміщень по місту, потерпіла була змушена користуватися послугами таксі для поїздок до бюро судово-медичної експертизи, до адвоката за правовою допомогою, до медичних закладів, витративши загалом 974 грн на такі поїздки, що підтверджується відповідними роздруківками виклику та оплат послуг таксі.
У зв'язку з цим, з обвинуваченої необхідно стягнути на користь потерпілої в рахунок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди 9399,20 грн.
Вирішуючи вимоги потерпілої про стягнення з обвинуваченої на її користь моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14 вказано, що моральна шкода - це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру. Суд визначає розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судом на підставі досліджених доказів встановлено, що обвинувачена ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виявилися у спричиненні тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_14 , заподіяла останній фізичний біль, тривалі душевні страждання, які полягали у тому, що вона отримала тілесні ушкодження, з якими перебувала на тривалому лікуванні, зазнала страху та моральних страждань і переживань, пов'язаних з отриманими тілесними ушкодженнями, був порушений звичний спосіб її життя, що призвело до неможливості продовження активного громадського життя та належного достатнього спілкування з оточуючими.
Таким чином, встановлені судом обставини вказують на доведення факту заподіяння обвинуваченою моральної шкоди потерпілій ОСОБА_14 внаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень та перебування з ними на тривалому лікуванні.
На підставі викладеного та з урахуванням вказаних обставин заподіяння моральної шкоди потерпілій, особи обвинуваченої та її майнового стану, поведінки потерпілої, яка передувала обставинам заподіяння їй обвинуваченою тілесних ушкоджень та полягала у провокуванні конфлікту між сторонами, сталої практики Верховного Суду щодо визначення розміру моральної шкоди та передбачених ст. 23 ЦК України вимог розумності і справедливості, суд вважає, що з обвинуваченої на користь потерпілої належить стягнути 20000 грн в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, що, на переконання суду, буде достатнім розміром для відшкодування заподіяної моральної шкоди та відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченої витрат на професійну правову допомогу, надану потерпілій, суд доходить таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу.
Згідно з висновками, викладеними у постанові ВП ВС від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17, «положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов'язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими - вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно-небезпечного діяння».
Також відповідно до правового висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), «процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли».
Крім того, з висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 202/8301/21 слідує, що «обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні ст. 91 КПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 року у справі 607/4341/20).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (висновок ВП ВС, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру таких витрат, а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат».
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відповідно до положень статей 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що потерпілою стороною були заявлені вимоги про відшкодування процесуальних витрат (витрат на правову допомогу) шляхом пред'явлення цивільного позову. Проте, питання розподілу процесуальних витрат, в тому числі витрат потерпілого на правову допомогу, вирішується виключно в порядку, визначеному главою 8 КПК, зокрема ч. 1 ст. 124 КПК України, та не може бути вирішене в порядку, визначеному главою 9 КПК України, або в порядку ЦПК України, можливість чого передбачена ч. 5 ст. 128 глави 9 КПК України.
На підтвердження факту понесення потерпілою витрат на професійну правничу допомогу суду були надані витяг з договору № 168 про надання правової допомоги від 07.08.2023, ордер про надання правової допомоги, акт виконаних робіт до вказаного договору та копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 223 від 01.06.2024 про сплату ОСОБА_8 20000 грн.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості розміру витрат потерпілої на оплату послуг адвоката, суд виходить з того, що на підтвердження зазначених потерпілою витрат на правову допомогу в сумі 20000 грн суду, окрім вищевказаних договору та квитанції до прибуткового касового ордеру, було надано акт виконаних адвокатом робіт, який клієнт - потерпіла ОСОБА_8 підписала без зауважень, що свідчить про те, що вона повністю погодилася з переліком та якістю вказаних у договорі про надання правової допомоги робіт та послуг, необхідних для надання їй правничої допомоги в даному кримінальному провадженні.
При цьому, виходячи з договору, оплата вартості послуг на правову допомогу є фіксованою винагородою адвоката, яка становить 20000 грн.
Натомість, судом встановлено, що надані адвокатом потерпілій послуги на правову допомогу полягали у наданні їй консультацій, пред'явленні до суду цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, взятті участі у слідчих діях під час досудового розслідування, яке тривало значний проміжок часу, протягом 10 місяців, а також судових засіданнях.
З огляду на це, суд вважає розмір вартості наданих потерпілій послуг адвоката, визначений акті виконаних робіт та квитанції до прибуткового касового ордеру, співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг потерпілій, у зв'язку з чим, на переконання суду, наявні підстави для стягнення з обвинуваченої на її користь 20000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, фактично надану адвокатом потерпілій у даному кримінальному провадженні.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.
Витрати на залучення експертів відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Оскільки суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, тому відсутні підстави для застосування відносно неї запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
На підставі статей 75, 76 КК України засуджену ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо вона протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Іспитовий строк ОСОБА_3 обчислювати з дня ухвалення вироку, тобто з 08.12.2025.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 дев'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять грн 20 копійок в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 двадцять тисяч грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 20000 двадцять тисяч грн в рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.
Речові докази: USB-накопичувачі з відеофайлами та фотозображеннями - залишити в матеріалах судової справи.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченій не застосовувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Інгульський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1