Провадження № 22-ц/803/11002/25 Справа № 194/710/25 Суддя у 1-й інстанції - Коркіна Т.С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
09 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Агєєва О.В.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку та професійних захворювань на виробництві,
- за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,
на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 03 жовтня 2025 року,-
05.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного правління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок нещасного випадку та професійних захворювань на виробництві.
В якому просив суд, стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань у розмірі 160 000,00 грн.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 03 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку та професійних захворювань на виробництві задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 130000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
14.10.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 03 жовтня 2025 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що позивач не навів обґрунтованих доводів чому він після спливу майже 20 років після встановлення факту втрати працездатності звернувся тільки в 2025 році до суду про стягнення вже з територіального органу Пенсійного фонду України моральної шкоди, не навів розрахунок даної суми та з чого вона складається.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.98).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 тривалий час працював на підприємствах, правонаступником яких на даний час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з повним робочім днем під землею, звільнений 27.05.2005 року у зв'язку з виходом на пенсію, згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім'я ОСОБА_1 .
Встановлено, що відповідно до акту №45 про нещасний випадок форми Н-1 від 10 серпня 2001 року, вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 08 серпня 2001 року гроз ОСОБА_1 в ІІІ зміну виконував роботу у завальній частині ніші 927 лави з упорядкування гідровлічних шлангів після відходу комбайна. О 19:45 год.при пересуванні в ручну зв'язки гідрошлангів та електричних кабелів між ВСП (виносною системою подачі) і першою секцією, внаслідок фізичного зношування, з'єднання гідрошланга напору між ВСП і першою секцією, від'єдналося від ВСП під великим тиском, шланг мимовільно прийшов у рух і вдарив гроз ОСОБА_1 в область лівого ока. Причини нещасного випадку: конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність та фізичне зношування муфтового з'єднання гідросистеми.
Відповідно до виписки з Акта огляду у ЛТЕК №00014220 від 13.01.2003 року, ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності 20% з 24.12.2002 року, у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Відповідно до виписки з Акта огляду у ЛТЕК №032917 від24.12.2004 року, ОСОБА_1 встановлено повторно втрату професійної працездатності 25% безстроково, у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Окрім того, 31 жовтня 2005 року ОСОБА_1 було видано повідомлення форми П-3 про професійне захворювання. Встановлено діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії). Легенева недостатність першого-другого ступеня. Двобічний плечолопатковий періартроз ПФС другого ступеня, деф. артроз ПФ першого ступеня та колінних суглобів ПФ другого ступеня. Захворювання професійне (27.10.2005 р.).
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 10 листопада 2005 року, професійне захворювання у ОСОБА_1 , виникло за обставин тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого. Причина професійного захворювання є: пил гірничої маси фібро генної дії з вмістом вільного двоокису кремнію 6,94% в концентрації 110,51 мг./м3 при ГДк 4,0 мг/м3, діяв протягом 50-60% робочої зміни. Умови праці відносяться до шкідливих, клас 3.4, використовував засоби індивідуального захисту від пилу. Протягом 60-70% змінного часу займався роботами по підйому та переміщенню вантажів, разове навантаження становило 40-50 кг, сумарне за зміну 400-500 кг. Протягом 60-70% змінного часу робоча поза була вимушена, на колінах, навпочіпки, умови праці шкідливі, класс 3.3 Використовував протирадикулітний пояс. Несприятливий мікроклімат по відносній вологості повітря діяв протягом всієї робочої зміни.
Відповідно до виписки з Акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги (видається Фонду ССНВ і ПЗ), серії ДНА-02 №08909 від 06.12.2005 року, ОСОБА_1 безстроково встановлено первинно-повторно втрату професійної працездатності з 02 грудня 2005 року - 65%, з яких 30% дефартрози - первинно, 10% пиловий бронхіт - первинно, 25 % трудове каліцтво 08.08.2001 р. відповідно до акту №45- повторно, у зв'язку з професійним захворюванням від 27.10.2005 року. Група інвалідності третя. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.
Згідно виписки із Акта огляду МСЕК до довідки Сер.МСЕ-ДНА-01 № 493286 від 06.12.2005 року ОСОБА_1 , встановлено третю групу інвалідності з 02.12.2005 року, інвалідність встановлена безстроково.
З наведеного видно, що професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
Так, оскільки, право навідшкодування моральної шкоди виникло у позивача з 24.12.2002 року, коли первинно було встановлено 20 % втрати професійної працездатності, а також з 02.12.2005 року, коли первинно-повторно було совокупно встановлено 65% втрати професійної працездатності безстроково, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV, у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку, за умовами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Суд вважає, що на дані правовідносини поширюється дія норм ст.ст.1,21,28 Закону№ 1105-XIV, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що передбачають обов'язок Фонду відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, і не може бути поширено дію норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Визначене спростовує твердження представника відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.
Доводи представника відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме відповідного висновку медичних органів про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 р. № 212, який діяв на час виникнення спірних правовідносин на МСЕК не було покладено обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв'язку з професійним захворюванням.
Щодо необґрунтованості доводів на звернення позивачем до суду після спливу більше 20 років до суду, суд зазначає, що позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року по справі № 210/5259/16-ц).
Так, закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було.
Отже, вказане вище не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України №1105-XIV, що був чинний станом на 24.12.2002 року, 02.12.2005 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №210/3177/17.
Отже, зважаючи на все вищевикладене, беручи до уваги зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що оскільки акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, то відсутні й правові підстави для визнання належним відповідачем у даній справі ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", оскільки право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату професійної працездатності позивачу, виникло в останнього у 2002 році, оскільки первинно позивачу було встановлено втрату професійної працездатності саме 24.12.2002 року у розмірі 20% за трудове каліцтво, а також 02.12.2005 року, коли позивачу було встановлено безстроково втрату професійної працездатності сукупноу розмірі 65%.
Суд також не погоджується із доводами ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про те, що відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її завдала, за наявності її вини, оскільки вони суперечать чинному законодавству та правовим позиціям Верховного Суду.
Так, відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбаченаЗаконом України «про охорону праці» №2694-ХІІ від 14.10.1992 року, згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена устатті 237-1 КЗпП України.
Так, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.
З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві.
У свою чергу відповідно п.2 Прикінцевих та Перехідних положень було припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізовано їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року та вказано, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та виступає органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій.
Отже, оскільки позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності з 24.12.2002 року (20 %), а також з 02.12.2005 року первинно-повторно сукупно 65% втрати професійної працездатності безстроково, і на той час обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди за зазначене був покладений на Фонд соціального страхування України, наразі саме Пенсійний Фонд України, який є правонаступником останнього, має бути належним відповідачем по справі.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки згідно з матеріалами справи встановлено наявність факту завдання позивачеві моральної шкоди.
Позивач, обґрунтовуючи розмір відшкодування йому моральної шкоди відповідачем у зв'язку з ушкодженням здоров'я посилається на визначення розміру моральної шкоди у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, засади розумності, виваженості і справедливості, вік і період моральних страждань, про те, суд, визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, враховує обставини справи, встановлення позивачу 65 % втрати працездатності внаслідок виробничої травми та професійних захворювань, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, наслідків, що настали у зв'язку з втратою позивачем професійної працездатності.
З огляду на викладене, при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, про які позивачем зазначено у позові, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я в майбутньому, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, та вважає за необхідне позов задовольнити частково і стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 130000, 00 грн, що відповідатиме завданим моральним стражданням позивача та буде достатнім для її відшкодування.
Але колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу первинно встановлена втрата працездатності висновком МСЕК 13.01.2003 року.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 05.05.2025 року.
Тобто, з моменту встановленення втрати працездатності до звернення до суду з позовом минуло 22 роки.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди через 22 роки з моменту її отримання слід зазначити, що її значення для позивача не є актуальним.
А тому, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 130 000 грн. до 10 000 грн.
При таких обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції зміні.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 03 жовтня 2025 року у змінити в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , зменшивши її з 130 000 грн. до 10 000 грн.
В іншій частині рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 03 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 09.12.2025 року.
Судді: