Провадження № 22-ц/803/10907/25 Справа № 229/9152/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 229/9152/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2025 року, яке ухвалене суддею Сарат Н. О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 жовтня 2025 року, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (надалі - АТ «СЕНС БАНК») про припинення договору іпотеки.
Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем усього майна після смерті свого батька ОСОБА_2 .
11 травня 2006 року між ОСОБА_2 (іпотекодавцем) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», у якості виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року, був укладений Іпотечний договір № НД95i/2006 від 11.05.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М.
АТ «СЕНС БАНК» є правонаступником АКБ “Укрсоцбанк».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі закінчення строку іпотечного договору, тобто з 10 травня 2013 року.
Посилаючись на ці обставини, просив суд: визнати договір іпотеки № НД95і/2006 від 11.05.2006 року припиненим та надати дозвіл на зняття заборони відчуження вказаного в договорі будинку 43.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неврахування судом першої інстанції всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що рiшення Дружківського міського суду №2-61/11 від 27.01.2011 було оскаржене та скасоване в апеляційному суді Донецької області (справа №22-2863 рішення від 25 травня 2011 року). Таким чином, нiякого звернення стягнення на предмет іпотеки та пред'явлення виконавчого листа до виконання не було.
Підстави припинення іпотеки визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку». Так, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. При цьому, основне зобов'язання припинилось за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року зi змiною вiдсоткової ставки за додатковою угодою №1 від 01.08.2008 року про внесення змін до договору кредиту № Д95і/2006 від 11 травня 2006 року мiж кредитором Укрсоцбанк та позичальником ОСОБА_3 . Зазначає, що між ОСОБА_2 (іпотекодавцем - майновий поручитель) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», у якості виконання Іпотекодавцем зобо'язань за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року був укладений Іпотечний договір № НД95i/2006 від 11.05.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М. Більш ніяких договорів підписано не було. Будь-якого кредитного договору, як іпотекодавець з іпотекодержателем, не укладалось. З відповідачем відсутні кредитні договори, тобто, немає що забезпечувати.
При цьому, Закон України «Про іпотеку» вказує на те, що у договорі іпотеки зазначається розмір основного зобов'язання, срок і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. Частина 2 ст. 19 цього Закону передбачає, що будь-яке збільшення основного зобов'язання або вiдсотковоi ставки за основним зобов'занням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Повинен бути новий іпотечний договір (майнової поруки) чи додаткова угода, обов'язково завірене майновим поручителем ст. 559 ЦК Украiни. Іпотечним договором № НД95i/2006 від 11.05.2006 року не передбачене збільшення основного зобов'язання або вiдсотковоi ставки за основним зобов'занням. Майновим поручителем (іпотекодавцем) більш ніяких договорів підписано не було, крім іпотечного догору № НД95i/2006 від 11.05.2006 року. Зміна зобов'зання ОСОБА_3 за договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року без згоди майнового поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, підтверджується Додатковою угодою №1 від 01.08.2008 року про внесення змін до договору кредиту № Д95і/2006 від 11 травня 2006 року та розрахунком заборгованості на 25.10.2010 року, згідно якого з 10.09.2008 відсоткова ставка збільшена до 21%.
Також, позивачем надано додаткові пояснення та зазначено, що через заборону відчуження спадкового майна він, як спадкоємець, не може скористатись правом отримати компенсацію від держави за зруйноване майно внаслідок збройної агресії російської федерації.
У відзиві на апеляційну скаргу, до яких додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач АТ «СЕНС БАНК» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив та зазначено, що іпотека припиняється у разі знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець відновив її, а будинок є зруйнованим та його відновлення неможливо.
Також, вказав, що закінчився строк пред'явлення вимог кредитора до спадкоємців.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між АКБ “Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , іпн НОМЕР_1 , укладено Договір кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року у м. Дружківка Донецької області, на суму 75000 грн., з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10.05.2013 року.
В якості забезпечення позичальником ОСОБА_3 виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, відсотків, штрафних санкцій, а також інших виплат на здійснення забезпеченою заставою вимоги за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року, між ОСОБА_2 (іпотекодавцем) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», був укладений Іпотечний договір № НД95i/2006 від 11.05.2006 року, у м. Дружківка Донецької області, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М., предмет договору - будинок за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, розміром 1391,0 кв.м., вартість 86250,00 грн., та накладено заборону відчуження предмету іпотеки.
Будинок належав ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 13.10.2005 року № 1-2320, посвідченого Дружківською державною нотаріальною конторою.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 січня 2011 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №НД95і/2006, посвідченим 11 травня 2006року приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М., а саме цілий житловий будинок, загальною площею 53,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Дружківською нотаріальною конторою 13 жовтня 2005року, з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 по договору кредиту № Д95і/2006 від 11 травня 2006 року, станом на 25 жовтня 2010 року, в сумі 148136 грн 13 коп, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації предмета іпотеки, яка складається на публічних торгах, згідно оцінки незалежного експерта, призначеного відповідним ВДВС, в межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" витрати по сплаті судового збору в сумі 1 481,36 грн, та витрати по сплаті інформаційного забезпечення в сумі 120 грн. В решті позову відмовлено.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість по кредиту у сумі 207879 грн.71 коп.. а саме: заборгованість за кредитом у сумі 71145,20 гривень; заборгованість за відсотками у сумі 62364,09 гривень; нараховані відсотки - 44572,47 гривень; відсотки - 29797,95 гривень та судові витрати у розмірі 3118 гривень 21 коп. В задоволенні позовних вимог щодо пені в сумі 79118 гривень 22 коп. та судових витрат у сумі 1186 гривень 79 коп. відмовлено.
ОСОБА_1 , як спадкоємець усього майна після смерті свого батька ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до АТ «СЕНС БАНК» про припинення договору іпотеки у зв'язку із закінченням строку іпотечного договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суд розглядає справу в межах позовних вимог та підстави для припинення договору іпотеки у зв'язку із закінченням строку іпотечного договору відсутні, оскільки, основне зобов'язання за Кредитним договором не припинено, заборгованість не погашена, а іпотечним договором не встановлено строк дії Іпотечного договору, а тому підстав, визначених Законом України «Про іпотеку», для припинення договору іпотеки на разі немає.
До таких висновків суд дійшов належним чином встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дотримуючись вимог норм матеріального та процесуального права.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У частині першій статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини перша, п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Предметом даного спору є припинення договору іпотеки, у зв'язку із закінченням строку іпотечного договору.
Позовних вимог щодо визнання іпотеки припиненою із інших підстав, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», позивачем ОСОБА_1 не заявлено.
Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
При цьому, свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування позивач викладає у позовній заяві (ч. 1 ст. 175 ЦПК України).
У позовній заяві ОСОБА_1 ставив перед судом питання виключно щодо припинення договору іпотеки, у зв'язку із закінченням строку іпотечного договору, й не звертався до суду із уточненим або зміненим позовом, а тому суд першої інстанції вірно розглянув спір виключно у межах заявлених позовних вимог та не надавав правової оцінки доводам позивача ОСОБА_1 щодо наявності інших правових підстави, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», для припинення іпотеки.
За аналогічних обставин, колегією суддів не перевіряються та не надається правова оцінка доводам позивача ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі, письмовим поясненням та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, щодо припинення іпотеки у зв'язку з збільшенням відповідальності майнового поручитеся та знищення предмету іпотеки.
Отже, колегія суддів перевіряє наявність правових підстав для припинення договору іпотеки, у зв'язку із закінченням строку іпотечного договору.
Строком договору відповідно до ст. 631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Умовами Іпотечного договору № НД95i/2006 від 11 травня 2006 року визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до припинення Основого зобов?язання.
У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».
Як встановлено рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року боржник ОСОБА_3 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, тому цим рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором.
При цьому, умовами кредитного договору та судовим рішенням встановлено обов'язок позичальника повернути отримані кредитні кошти, який він не виконав (доказів протилежного суду не надано).
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Крім того, неможливість примусового виконати рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, не впливає на можливість банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку».
З огляду на викладене, непред'явлення рішення суду до виконання та сплив позовної давності до додаткової вимоги кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16 та в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 273/51/17.
Крім цього, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 755/11995/16-ц (провадження № 61-28656св18) вказано, що «посилання позивача як на підставу для визнання кредитного зобов'язання припиненим на пропущення банком строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 серпня 2011 року про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 198/03-8 від 16 жовтня 2008 року, не є підставою припинення зобов'язання за договором. […] Позивачем помилково ототожнено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком пред'явлення виконавчого листа до виконання, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив не припиняє суб'єктивне право кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання, як у судовому порядку, так і без використання судового примусу».
Оскільки, грошове зобов'язання за забезпеченим іопотекою кредитним договором залишилось не виконаним, а недоведеність виконання позичальником в повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеним в забезпечення такого зобов'язання.
З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання припиненим Іпотечного договору № НД95i/2006 від 11 травня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 (іпотекодавцем) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М.
Позовні вимоги про надання дозволу на зняття заборони на відчуження майна є похідними від вимоги про визнання іпотеки припиненою, яка задоволенню не підлягає, а тому в задоволенні цих позовних вимог потрібно також відмовити.
Погоджується колегія суддів й з висновком суду першої інстанції про те, що положення статей 1281,1282 ЦК України не застосовуються до даних правовідносин.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верхового Суду про застосування норм матеріального права, викладеному у пунктах 139 - 141 постанови від 25.06.2025 у справі № 761/382/21: «норми статей 1281,1282 ЦК України, як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання, не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою, відмінною від особи іпотекодавця. У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах».
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такий аргумент позивача.
Колегія суддів апеляційного суду не вбачає порушення судом першої інстанції у застосуванні норм матеріального права у цій частині.
Доводи ж апеляційної скарги про те, що судом не було враховано тієї обставини, що рiшення Дружківського міського суду №2-61/11 від 27.01.2011 було оскаржене та скасоване в апеляційному суді Донецької області (справа №22-2863 рішення від 25 травня 2011 року), колегією суддів відхиляються, оскільки не мають правого значення для вирішення даного спору.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: