Провадження № 11-кп/803/1563/25 Справа № 205/3357/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за № 12018040690000566 від 13 березня 2018 року та №12018042010000169 від 03 червня 2018 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровську, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий, останній раз: 11.02.2025 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, від відбування якого на підставі ст. 75 КК звільнений з іспитовим строком 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України,
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі. Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.02.2025 вирішено виконувати самостійно.
Згідно з обставинами, встановленими судом, ОСОБА_8 , 19 лютого 2018 року близько 17 годин знаходився у будинку 2 по вул. Писемської м. Дніпро, разом із ОСОБА_9 . В цей час у ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних стосунків раптово виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 , перебуваючи у вищевказаному місці та у вказаний час, підійшов до ОСОБА_9 та усвідомлюючи свої злочинні дії та можливі тяжкі наслідки, умисно завдав ОСОБА_9 не менше двох ударів кулаком правої руки в область обличчя, від яких ОСОБА_9 впав на підлогу на обоє коліна обличчя до низу, після чого ОСОБА_8 продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, навмисно завдав ОСОБА_9 не менше одного удару підошвою правої ноги на якій було взуття в область потиличної частини голови, тим самим заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді: тяжкої черепно - мозкової травми, забію головного мозку 3-го ступеню, гострої субдуральної гематоми праворуч великого об'єму, дислокаційного синдрому (зміщення речовини головного мозку ліворуч), закритого перелому передньої стінки гайморової пазухи ліворуч явищами гемосинусу, 3-х синців в обох переорбітальних областях та у лівій виличній області, двох забійних ран в тім'яній області ліворуч та по центру, з розвитком в посттравматичному періоді остеомієліту кісткового фрагменту та підшкірної емпієми, які за своїми характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент заподіяння, згідно п. 2.1.3 «в», «Правил судово- медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6.
В апеляційній скарзі захисник в інтересах обвинуваченого просить вирок змінити, звільнивши останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та його особі, внаслідок суворості.
Адвокат вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому суд не надав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_8 раніше не судимий, проживає з родиною за місцем реєстрації, де характеризується позитивно, на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, має захворювання, яке потребує постійного нагляду у лікаря та проходження лікування, свою вину визнав та зробив для себе належні висновки.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор з доводами захисника не погоджується та просить вирок суду залишити без змін. Прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_8 під час допиту у суді зазначив, що він жодним чином не намагався вибачитися чи компенсувати втрати на лікування потерпілого в протягом розгляду справи не здійснив будь-яких дій, які б свідчили про його каяття. Більш того, обвинувачений також вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, за який засуджений 11 лютого 2025 року Ленінський районним судом м. Дніпропетровська, що свідчить про небажання останнього стати на шлях виправлення.
У судове засідання обвинувачений ОСОБА_8 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, однак при цьому надав суду клопотання, в якому просив не здійснювати розгляд апеляційної скарги його захисника.
Водночас, під час апеляційного розгляду захисник від апеляційної скарги не відмовився та просив суд здійснити її розгляд.
Враховуючи подане ОСОБА_8 клопотання та відсутність відмови його захисника від апеляційної скарги, суд вважає обвинуваченого належним чином повідомленим про дату та час судового розгляду, а апеляційну скаргу захисника такою, що підлягає розгляду в суді апеляційної інстанції за відсутності обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який просив вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за встановлених судом обставин та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Вирішуючи питання про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, призначаючи обвинуваченому покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також особу обвинуваченого, який раніше судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, де мешкає разом з цивільною дружиною та трьома неповнолітніми дітьми, за місцем проживання характеризується посередньо, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, має тяжкі хронічні захворювання, а сам ВІЛ та гепатити.
В якості обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та не встановив таких, які б в силу вимог ст. 67 КК України його обтяжували.
Надавши оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України та за своїм видом та розміром є справедливим по відношенню до нього.
З висновками суду першої інстанції про можливість виправлення останнього лише шляхом ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, колегія суддів погоджується та не вбачає підстав для призначення менш суворого покарання або звільнення від його відбування з випробуванням.
Ті обставини, що обвинувачений має постійне місце проживання та тяжкі захворювання, підстав для призначення йому більш м'якого покарання не дають, як і відомості про визнання ним своєї вини та його щире каяття.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується не вперше, вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров'я особи, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, що значно підвищує його суспільну небезпечність За цих умов, призначення обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства, на переконання колегії суддів, не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення ним нових злочинів.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3