Провадження № 22-ц/803/10232/25 Справа № 211/1633/25 Суддя у 1-й інстанції - Костенко Є. К. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 211/1633/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року, яке ухвалене суддею Костенко Є.К.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову зазначив, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 2009 року, про що Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї зроблено актовий запис № 2476, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Спільних дітей не мають. Шлюбні відносини припинились, причиною розпаду сім'ї стали різні погляди на життя, спільне господарство не ведеться. Оформити розлучення через органи РАЦС позивач не може, у зв?язку з небажанням відповідачки.
Посилаючись на викладене, просив суд розірвати шлюб, судові витрати не стягувати.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 04.11.2009 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї, актовий запис № 2476 - розірвано.
Судові витрати залишено за позивачем.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві неправильно вказано адресу фактичного проживання відповідачки ОСОБА_2 , у зв?язку з чим вона переконана, що позивач не мав намір повідомляти її про своє бажання розірвати шлюб. Позивач у серпні 2022 року пішов з родини, залишивши відповідачці, без будь-яких пояснень, свого сина-інваліда від попереднього шлюбу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, позивачем ОСОБА_1 зазначено адресу свого проживання, де він ніколи не проживав, що підтверджено письмовими свідченнями консьєржу за цією адресою.
Копію ухвали про відкриття провадженя по справі та позовну заяву відповідачка ОСОБА_2 отримала лише 29 квітня 2025 року та, у межах процесуального строку, звернулася до суду із зустрічним позовом, у прийнятті якого судом безпідставно було відмовлено.
Вважає, що спір про розірвання шлюбу має бути розглянуто у взаємозв?язку із зустрічним позовом про поділ майна подружжя та відшкодування моральної шкоди, адже, між сторонами наявні невирішені питання, зокрема, й щодо місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його утримання.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.11.2009 року сторони уклали шлюб, про що Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї зроблено актовий запис № 2476, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися з 2022 року.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється в наслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги заяви позивача та відповідачки, суд дійшов виснвоку, що причини, що спонукають на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтями 51 Конституції України та 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Примушування жінки чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно зі статтею 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має суттєве значення.
Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Таким чином, з контексту вищевказаних правових норм випливає, що кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу. Примушування до збереження шлюбу є порушенням права чоловіка, або дружини. Відповідно, шлюбні відносини формуються на вільному волевиявленню двох сторін, в зв'язку з чим, колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо категоричного небажання відповідачки розлучатись.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві вказав на відсутність між сторонами шлюбних відносин та наполягав на розірванні шлюбу, у зв?язку з чим суд, з огляду на вищевикладене, не мав правових підстав для збереження шлюбу та відмови у задоволенні позову.
Жодних обставин, за яких суд першої інстанції міг би зробити висновок про те, що шлюб сторін підлягає збереженню, апеляційна скарга не містить.
При цьому, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 фактично підтверджують доводи позовної заяви про те, що подружжя разом не проживає та стосунки не підтримує, у зв?язку з чим колегія суддів дійшла висновку про законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що судом було порушено норми процесуального права та безпідставно відмовлено у прийнятті зустрічного позову, оскільки ухвала суду про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає оскарженню окремо від рішення суду, у порядку визначеному статтею 353 ЦПК України, та її законність та обгрунтованість не є предметом апеляційного розгляду у данному провадженні.
Посилання відповідачки ОСОБА_2 на ту обставину, що між сторонами наявні невирішені питання, зокрема, й щодо місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його утримання, правого значення для вирішення спору про розірвання шлюбу не мають.
Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги щодо повідомлення позивачем ОСОБА_1 суду недостовірної інформації щодо місця свого проживання, оскільки ці обставини не призвели до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачкою ОСОБА_2 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: