Провадження № 22-ц/803/9330/25 Справа № 199/9917/22 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
09 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Агєєва О.В.
за участю секретаря: Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року (повний текст складено 10 червня 2024 року) та на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 28 липня 2025 року у справі за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, -
У грудні 2022 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, який обґрунтовував тим, що 19.11.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекідою О.І. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34257935).
Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових правна нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 №4934-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1175) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
При цьому, відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами - номером та датою - наказом № 4934-СГ від 02.10.2019 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 1,7 га, у тому числі ріллі 1,7 га (кадастровий номер 1423982200:05:000:1598) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
На переконання прокурора, зміст наказу №4934-СГ від 02.10.2019 року фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175.
Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-2300/2-22 від 23.12.2022 року, ОСОБА_1 звертався до Управління з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №3367-СГ від 19.07.2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області.
В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області 5409-СГ від 22.10.2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1175 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність.
На переконання прокурора, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421786600:03:000:1175, а остання вибула з державної власності поза її волею.
Крім того, згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175, згідно договору оренди землі від 22.11.2019 року № 616 передана ОСОБА_1 в оренду Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» строком до 01.01.2030 року (номер запису про інше речове право 34658639).
Враховуючи наведене, а також те, що селищна рада з об'єктивних причин не вжила жодних заходів щодо звернення до суду із позовом про повернення земельної ділянки у комунальну власність, прокурор звернувся до суду із даним позовом, в якому просив:
-витребувати у ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь власника земельної ділянки - Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1421786600:03:000:1175, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1175, припинивши право оренди на цю земельну ділянку.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2025 року стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
В апеляційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачів судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
В обґрунтування посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не відповідність висновків суду обставинам справи.
З посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви зазначає, що державою ніколи не приймалось рішення про відчуження ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175, а наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4934-СГ, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , містить відомості про надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 1423982200:05:000:1598 у власність ОСОБА_2 .. Крім того наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №5409-СГ від 22.10.2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1421786600:03:000:1175. Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175 вибула з державної власності поза її волею, оскільки в ОСОБА_1 не виникало право власності на земельну ділянку і він не мав права передати її в оренду Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас».
Зазначає, що прокуратурою належними та допустимими доказами доведено факт ненадання ОСОБА_1 земельної ділянки, зокрема листами ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 15.12.2022 року та від 23.12.2022 року, паперовою копією електронного документу з системи «ДОК ПРОФ» у вигляді наказу від 02.10.2019 року №4934-СГ, наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 22.10.2019 року №5409-СГ; актом перевірки діяльності ГУ Держгеокадастру у Донецькій області. Крім того на думку прокуратури наявні очевидні ознаки підробки у копії наказу від 02.10.2019 року №4934-СГ про передання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 .
Також звертає увагу, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області лише надавало дозвіл на розроблення проекту землеустрою, однак не затверджувало його, а отже не могло існувати наказу про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Враховуючи неведене ними спростовано презумпцію правомірності набуття права власності.
Крім того зазначає, що твердження суду першої інстанції щодо ненадання позивачем матеріалів реєстраційної справи за наказом щодо ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки її електронний варіант у роздрукованому вигляді надано суду, а паперовий варіант залишився на тимчасово окупованій території. Крім того за законом її витребування відбувається за рішенням суду.
Наголошує, що вирок суду є одним із можливих доказів підробки документів, але не єдиним та виключним. Також вважає, що документи щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не мають значення для вирішення цього спору, оскільки не стосуються набуття права власності на земельну ділянку, а лише визначають існування такої земельної ділянки як суб'єкта цивільних прав.
Також зазначав, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність повноважень у селищної ради щодо державного контролю за використанням і охороною земель, а як наслідок не можливість звернення в її інтересах до суду прокуратурою.
В апеляційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 28.07.2025 року та ухвалити нове, яким відмовити ДП «Ілліч-Агро Донбас» у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування посилається порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема зазначав, що у разі задоволення апеляційної скарги прокуратури не має підстав для стягнення з останньої витрат на правову допомогу.
Від Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, а також стягнути з апелянта судові витрати.
Зазначали, що прокуратурою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме наказ, який стосується питання видачі ОСОБА_1 земельної ділянки є підробним. Також звертає увагу, що прокурором замовчано тай факт, що оригінали обох наказів від 02.10.2019 року зникли з приміщення держгеокадастру, а наявні в матеріалах справи накази є копіями з електронних документів системи «ДОК ПРОФ». Зазначає, що ОСОБА_1 міг отримати від ГУ Держгеокадастру в Донецькій області лише засвідчену копію відповідного наказу, а не оригінал та не мав підстав для сумнівів у дійсності та законності документів, отриманих у державному органі та правомірності підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку. Крім того реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підтверджує законність отримання земельної ділянки власником. З огляду на наведене не має підстав вважати, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза її бажанням. З приводу договору оренди зазначає, що відповідач-2 ,починаючи з 24.02.2022 року незаконно позбавлений фізичної можливості користуватись спірною земельною ділянкою, а тому не має підстав для її витребування та є неможливими без прийняття судом рішення про припинення права оренди.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення від 28.07.2025 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» зазначали, що воно є законним та обґрунтованими, а тому підстав для його скасування з огляду на відмову у задоволенні позову прокуратури не має, а тому просив залишити його без змін, а скаргу прокуратури - без задоволення.
Також від представника ДП «Ілліч-Агро Донбас» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вони доповнювали свою позицію, висловлену у відзивах, з посиланням на практику Верховного Суду з приводу застосування положень п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України до частини позовних вимог, які стосуються ДП «Ілліч-Агро Донбас». Зокрема зазначав, що не зважаючи на те, що Верховним Судом висловлено позицію щодо закриття провадження у аналогічних спорах в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» у зв'язку із їх юрисдикційною підсудністю господарським судам, однак вказані вимоги є похідними і оскільки предмет спору у справі є земельною ділянкою, яка належить фізичній особі, а ДП є лише стороною договору оренди, то є підстави для розгляду даного спору саме в рамках цивільного судочинства.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про право власності відповідача - 1, який є власником земельної ділянки площею га, кадастровий номер якої 1421786600:03:000:1175, земельна ділянка належить відповідачу - 1 на праві приватної власності, підстава для державної реєстрації - наказ №4934 - СГ, виданий 02.10.2019 року Головним Управлінням Держгеокадастру у Донецькій області.
Позивачем заперечується справжність наказу №4934 - СГ, який виданий 02.10.2019 року Головним Управлінням Держагеокадастру у Донецькій області, «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», відповідно до якого гр. ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2.0000 га, у тому числі ріллі площею 2.0000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1189) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, оскільки зміст наказу №4934 - СГ, який виданий 02.10.2019 року, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами.
Позивач зазначає, що існує інший наказ Головного Управління Держагеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 р. №4934-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», відповідно до якого гр. ОСОБА_2 надано надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 1,7 га, у тому числі ріллі 1,7 га (кадастровий номер 1423982200:05:000:1598) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
Як встановлено судом на підставі договору оренди від 22.11.2019 року, який укладений між відповідачем - 1 та відповідачем - 2, відповідач - 2 отримав в оренду земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1175) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, яка належить відповідачу - 1 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності №34257935 від 19.11.2019 року.
У клопотанні ОСОБА_1 від 02.10.2019 року просив затвердити «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення держаної власності,що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, за межами населених пунктів» та передати йому у власність земельну ділянку, кадастровий номер якої 1421786600:03:000:1175 площею 2,00 га (рілля) із земель сільськогосподарського призначення держаної власності, що перебуває у запасі для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, за межами населених пунктів.
Суду наданий у копії наказ від 19.07.2019 року №3367 - СГ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Матеріали справи також містять копію наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22.10.2019 року №5409 - СГ, згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки»: згідно з цим наказом таке рішення прийнято у зв'язку з невідповідністю землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, документації із землеустрою.
Відповідно до заяви про вчинення кримінального правопорушення від 13.04.2022 року Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області звернулося із заявою до ГУ Національно поліції України та СБУ у зв'язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та ін. розпорядча документація, відомості були внесені до ЄРДР; відомості внесено до ЄРДР №22022050000001220.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформований 21.04.2023 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175.
Відповідно до зазначеного витягу, орган, який зареєстрував земельну ділянку - відділ у Нікольському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
На розгляді Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру перебувала колективна скарга трудового колективу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 08.11.2019 року на дії в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області Підгорної Т.О.; відповідно до наказу Держгеокадастру від 30.10.2019 року №263 «Про утворення комісії для проведення перевірки» за період з 31.10.2109 року по 08.11.2019 року проведено перевірку деяких питань діяльності ГУ Держгеокадастру у Донецькій області.
Згідно з наказом від 26.02.2021року №48 - ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Нікольській селищній раді, в особі Нікольського селищного голови, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 513, 5103 га, які розташовані в межах Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області за межами населеного пункту згідно з актом приймання - передачі.
Судом встановлено, що 01.02.2023 року до ЄРДР внесені відомості про те, що невстановлені особи протягом 2020 року підробили накази Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та в подальшому на підставі зазначених неіснуючих наказів Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області фізичні особи набули право власності в порядку безоплатної передачі, передбаченої ст. 121 ЗК України, на 20 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею 40 га на території Стародубівської сільської ради Маріупольського району Донецької області.
На підставі акту перевірки деяких питань діяльності Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області судом встановлено, що комісією виявлено, що станом на 04.11.2019 року в Головному управлінні відсутні оригінали наказів із розпорядження землями сільськогосподарського призначення, які видано Головним управлінням до 04.10.2019 року включно.
Відповідно до згаданого акту, станом на 03.10.2019 року оригінали наказів щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення з 2015 по 2019 роки та відповідні клопотання фізичних та юридичних осіб знаходились у приміщенні Головного управління. Вранці 04.10.2019 року оригінали наказів та відповідні клопотання вже були відсутні з невідомих причин, будь-які заходи Головним управлінням до 04.11.2019 року не вживалися. Тільки 06.11.2019 року працівниками Головного управління складено акт про крадіжку документів та викликані співробітники Кальміуського відділення поліції м. Маріуполь для документування факту вилучення документів (відкрито кримінальну справу №ЄО24055 від 06.11.2019 року).
Також було виявлено наявність підписаних та зареєстрованих двох однакових оригіналів наказів, що суперечить вимогам Типової Інструкції з діловодства.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із презумпції правомірності набуття права власності та із того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 було надано земельну ділянку. При цьому вимоги щодо скасування державної реєстрації права оренди також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основних, які не задовольняються. Крім того, зазначав, що Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, яка не має повноважень зі здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а тому звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі такої ради були відсутні.
Такий висновок частково відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
27 травня 2021року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».
Відповідно до пункту 58 вищевказаного Закону розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України - ЗК України був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (пункт 24 розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України).
Тож, внаслідок набрання чинності вказаним Законом землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну.
Тому Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області на час вирішення спору судом мала право вимоги щодо земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га із кадастровим номером 1421786600:03:000:1175.
Стосовно звернення прокурора з позовом у цій справі апеляційний суд враховує наступне.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Отже, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 ЗК України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Тож, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Апеляційним судом встановлено, що Донецька обласна прокуратура у грудні 2022 року зверталась до Нікольського селищного голови із запитом №55/1-4398ВИХ-22, в якому ставила питання щодо наявності порушень вимог земельного законодавства під час видачі земельної ділянки із кадастровим номером 1421786600:03:000:1175 та можливості звернення ради до суду із позовом про її витребування (т.1 а.с.17-18).
Листом від 20.12.2022 року №422 селищний голова В.Мітько повідомив про відсутність на даний час можливості звернення до суду у розумні строки у зв'язку з: відсутністю повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; відсутністю відповідних наказів Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та землевпорядної документації щодо неправомірності надання земельних ділянок у власність, що у судовому розгляді буде предметом спору, відсутністю у штаті юриста.
Матеріали справи містять повідомлення Маріупольської окружної прокуратури від 26.12.2022 року №55/1-4637ВИХ-22, направлене Нікольському селищному голові про представництво інтересів держави у суді та звернення з цим позовом.
Також матеріали справи містять копію наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 26 лютого 2021 року про передачу Нікольській селищній раді у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовані в адміністративних межах Нікольської селищної ради за межами населеного пункту.
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. Прокурор має право представляти інтереси держави в особі Нікопольської селищної ради, у відані якої знаходиться земельна ділянка сільськогосподарського призначення в межах територіальної громади та яка повідомлена про таке представництво та не здійснила самостійного звернення до суду.
Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо неможливості звернення прокуратурою в інтересах селищної ради.
Що ж стосується позовних вимог по суті спору, то слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спірні правовідносини стосуються правомірності набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1175, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікопольського району Донецької області за межами населених пунктів.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із статтею 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Заперечуючи правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4937-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» від 02 жовтня 2019 року є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалось, а наказом з аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття) іншій особі - ОСОБА_2 було затверджено документацію із землеустрою та надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 1423982200:05:000:1598 на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області.
Крім того, на підтвердження своїх доводів прокурор надав паперову копію електронного документу із системи «ДОК ПРОФ», а саме наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 5409-СГ від 22.10.2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними (пункт 50 Порядку № 1051).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку № 1051).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні правила закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду зауважувала, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений із дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції, виходив з того, що прокурор не довів належними, достатніми та допустимими доказами факту неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, зокрема на підставі підробного/недійсного/неіснуючого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4934-СГ від 02 жовтня 2019 року.
Колегія суддів погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року).
Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України (у редакції, яка діяла на час вирішення спору), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини наголошено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та встановивши, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_1 , у справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4934-СГ від 02 жовтня 2019 року, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідача, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробки документів, на підставі яких ОСОБА_1 було передано у власність спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:1175.
У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що, на думку прокурора, свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4934-СГ від 02 жовтня 2019 року, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У зв'язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. Із 24 лютого до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою рф.
Прокурор підтвердив факт відсутності оригіналів наявних у матеріалах справи копій наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4934-СГ від 02 жовтня 2019 року.
Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
Земельним кодексом встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.
Присвоєння кадастрового номеру це обов'язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
Отже висновки суду першої інстанцій по суті вирішення спору, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки поданим сторонами доказам, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24),від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 05 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24), а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9901/22 (провадження № 61-3789св24), від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9921/22 (провадження № 61-7825св24), 06 березня 2025 року у справі № 199/3147/23 (провадження № 61-13397св24), від 12 березня 2025 року у справі № 199/3265/23 (провадження № 61-13832св24), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24), а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Водночас, колегія суддів, звертає увагу на порушення судом першої інстанції правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України при розгляді позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас».
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на те, що спір у справі, що переглядається, в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», є земельним спором між територіальною громадою та юридичною особою, тому, виходячи із суб'єктного складу сторін, належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, оскаржуване судове рішення від 29.05.2024 року в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» підлягає скасуванню, а провадження в справі у цій частині - закриттю. Розгляду в поряду цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_1 .
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постановах від 08 жовтня 2025 року № 199/3150/23 та від 15 жовтня 2025 року №205/1871/23
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції помилково розглянув справу у вказаній вище частині в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Відповідно до вимог статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено
розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Що ж стосується апеляційної скарги на додаткове рішення від 28.07.2025 року, то вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, правові підстави для стягнення із позивача на користь відповідача суми понесених останнім судових витрат під час закриття провадження у справі визначені положеннями частини п'ятої статті 142 ЦПК України, зокрема лише як наслідок необґрунтованих дій позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення із позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам собою факт закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 906/961/17, від 08 липня 2020 року у справі № 810/3711/18).
У Верховному Суді склалася стала та послідовна практика застосування цієї норми процесуального закону. Так, у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 25 липня 2019 року у справі № 910/11310/18, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 26 травня 2022 року у справі № 905/460/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 905/85/23, від 06 червня 2024 року у справі № 905/1840/21, від 02 грудня 2024 року у справі № 904/217/24 суд касаційної інстанції керувався тим, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому - із закриттям провадження у справі.
Таких підстав для відшкодування судових витрат Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» не зазначало та суд апеляційної інстанції не встановив.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 905/830/21 зазначив, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється у тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14, від 06 грудня 2023 року у справі № 910/10294/22). У зв'язку із тим, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування, зокрема, постанови суду апеляційної інстанції, то додаткове до скасованої постанови судове рішення (додаткова постанова) також підлягає скасуванню.
Беручи до уваги зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового
рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст. 376 ЦПК України).
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції по суті спору щодо відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та вимогам закону, а в частині яка стосується ДП «Ілліч-Агро Донбас» та висновків щодо відсутності підстав для звернення із позовом прокуратурою в інтересах ради не відповідають вимога процесуального закону, апеляційна скарга прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» з виключенням із мотивувальної частини рішення висновків щодо неможливості представництва інтересів держави прокуратурою.
Не зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, підстав для перерозподілу судових витрат у вигляді судового збору на підставі положень ст. 141 ЦПК України не має, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 368,376, 381,382 ЦПК України , апеляційний суд -
Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.
Виключити з мотивувальної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року висновки щодо допредставництва інтересів держави прокуратурою.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі.
Повідомити керівника Маріупольської окружної прокуратури, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди віднесений до юрисдикції господарського суду.
В іншій частині рішення суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 28 липня 2025 року скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Судді: