Провадження № 11-кп/803/3271/25 Справа № 183/8223/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12022041030001078 за апеляційними скаргами обвинуваченого та захисника ОСОБА_8 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з повною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання:
- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років, з конфіскацією майна;
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років;
- за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією майна;
- за п. 6 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_7 - задоволено та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 20 636 гривень 68 копійок та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 гривень, 00 копійок.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 - задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 61 874 гривні 25 копійок та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 гривень, 00 копійок.
Крім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано: за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство з корисливих мотивів; за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану; за ч. 4 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбої), вчинений в умовах воєнного стану, та поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; за п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 із змінами, внесеними згідно з указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, та затвердженими Законами України № 2102-ІХ від 24.02.2022, № 2119-ІХ від 15.03.2022, № 2212-ІХ від 21.04.2022, 2263-ІХ від 22.05.2022, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
14.06.2022 року, приблизно о 12.00 годині, до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував за місцем свого мешкання в будинку АДРЕСА_2 , прибув ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою повернення боргу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, які останній надав ОСОБА_7 приблизно на початку червня 2022 року (більш точний час у ході досудового розслідування не встановлено) для вирішення соціально-побутових питань. Після чого, останні направилися до гаражу № НОМЕР_2 , розташованого в гаражному кооперативі «Автолюбитель - 9» на вул. Повітовій, 3Г в м. Дніпрі, який перебував у користуванні ОСОБА_7 , для спільного вживання алкогольних напоїв.
Того ж дня, приблизно о 12.10 годині, у ОСОБА_7 , який разом з ОСОБА_12 перебував у гаражі № НОМЕР_2 гаражного кооперативу «Автолюбитель - 9», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Повітова, 3Г, з метою уникнути виконання обов'язку з повернення боргу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, виник злочинний умисел, спрямований на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 з корисливих мотивів.
Приблизно о 12.20 годині 14.06.2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи в гаражі № НОМЕР_2 гаражного кооперативу «Автолюбитель - 9» за адресою: м. Дніпро, вул. Повітова 3Г, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_12 , з метою неповернення раніше отриманих грошових коштів, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді настання смерті потерпілого ОСОБА_12 та бажаючи їх настання, взяв до рук сокиру з металевим руків'ям та, знаходячись в підвальному приміщенні вищевказаного гаражу у безпосередній близькості з ОСОБА_12 , наніс останньому не менше дев'яти ударів лезом сокири по голові, чим спричинив ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-мозкової травми з утворенням множинних відкритих переломів кісток склепіння черепу та обох щелеп, крововиливу в товщу кісток основи черепу, що мають ознаки тяжких за ознакою небезпеки для життя, від яких наступила смерть ОСОБА_12 .
Після спричинення смерті потерпілому ОСОБА_12 , ОСОБА_7 14.06.2022 року, приблизно о 12.30 годині, перебуваючи в гаражі № НОМЕР_2 гаражного кооперативу «Автолюбитель - 9» за адресою: м. Дніпро, вул. Повітова 3Г, оглянув особисті речі потерпілого ОСОБА_12 , які той узяв із собою, та у останнього виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення майна, а саме грошових коштів в сумі 200 доларів США, мобільного телефону марки «Xiomi RedMi 5 Plus 64 Gb», ноутбуку моделі «Acer A315-41G-R3UC», належних ОСОБА_12 .
Реалізуючи свій умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , 14.06.2022 року, приблизно о 12.35 годині, знаходячись в приміщенні гаражу № НОМЕР_2 гаражного кооперативу «Автолюбитель - 9», за адресою: м. Дніпро, вул. Повітова, 3Г, діючи таємно, протиправно, достовірно знаючи про введення в Україні воєнного стану, викрав належні ОСОБА_12 200 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ на 14.06.2022 року (1 долар США (USD) - 29,2549 грн.) еквівалентно 5 851 грн. 98 коп., мобільний телефон марки «Xiomi RedMi 5 Plus 64 Gb» в корпусі чорного кольору, вартістю 3 769 грн. 35 коп., ноутбук моделі «AcerA315-41G-R3UC» в корпусі чорного кольору, вартістю 7 019 грн. 35 коп., спричинивши матеріальний збиток на загальну суму 16 640 грн. 68 коп., після чого залишив місце злочину та викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Далі, 05.07.2022 року, приблизно о 15 годині 35 хвилин, ОСОБА_7 , перебував на території лісових насаджень, що розташовані між автомобільною дорогою «М-18» (Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта) та вул. Садовою в с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, де на ґрунтовій дорозі між лісонасадженнями зустрів раніше незнайому йому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка прямувала на автобусну зупинку, розташовану на вищевказаній автомобільній дорозі.
В цей час у ОСОБА_7 раптово виник умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_13 , шляхом вчинення в умовах воєнного стану розбійного нападу на останню.
З метою реалізації злочинного умислу ОСОБА_7 , достовірно знаючи про введення воєнного стану в Україні, діставши із кишені своїх штанів ніж та тримаючи його у руці, тобто, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, з метою заволодіння майном ОСОБА_13 , наблизився до останньої та став вимагати передати йому майно, яке перебувало у потерпілої.
Разом з тим, потерпіла ОСОБА_13 на погрозу ОСОБА_7 , щодо застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, у випадку невиконання його вимоги останньому свого майна не віддала, у зв'язку з чим у ОСОБА_7 виник прямий умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_13 з метою заволодіння її майном, тобто умисне протиправне заподіяння смерті з корисливих мотивів.
Реалізуючи свій прямий умисел, перебуваючи у зазначеному місці та у зазначений час, ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_13 та бажаючи їх настання, тримаючи у руці ніж, знаходячись у безпосередній близькості з ОСОБА_13 , наніс останній не менше вісімнадцяти ударів ножем в різні частини тіла, спричинивши своїми діями ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді п'яти колото-різаних ран в завушній області справа, на правій щоці, боковій поверхні шиї справа з повним пересіченням правої зовнішньої сонної артерії, чотирьох колото-різаних ран на передній поверхні шиї зліва, двох колото-різаних ран задньої поверхні шиї зліва, двох колото-різаних ран передньої поверхні грудної клітини, які не проникають у порожнину грудної клітини, трьох різаних ран в області правого надпліччя, двох різаних ран на зовнішній поверхні правого плеча, що в своїй сукупності по ступеню тяжкості відносяться до тяжких, які небезпечні для життя, та в свою чергу призвели до гострої крововтрати від якої в короткий проміжок часу обрахований декількома хвилинами або десятками хвилин наступила смерть ОСОБА_13 .
Продовжуючи реалізовувати свій умисел, направлений на заволодіння майном ОСОБА_13 шляхом вчинення в умовах воєнного стану розбійного нападу на останню, пересвідчившись, що ОСОБА_13 померла, ОСОБА_7 , 05.07.2022 року, приблизно о 15.45 годині, взяв останню за нижні кінцівки та потягнув її по землі в чагарники лісового насадження, що розташовані у напрямку р. Самара, де на відстані приблизно сімнадцяти метрів від зазначеної ґрунтової дороги залишив тіло ОСОБА_13 на землі, після чого, діючи умисно з корисливих мотивів заволодів золотою обручкою вагою 5 (п'ять) грамів 585 проби, вартістю 6 375,00 грн., яка була на безіменному пальці лівої руки потерпілої, гаманцем шкіряним коричневого кольору, в середині якого містилися золотий ланцюжок вагою 4 (чотири) грами 585 проби, вартістю 5 100,00 грн., 3 долари США, що згідно з офіційним курсом НБУ на 05.07.2022 року (1 долар США (USD)- 29,2549 грн.) еквівалентно 87 грн. 75 коп., 1 700,00 гривень, а також мобільним телефоном «Oppo A55» синього кольору ІМЕІ-1 НОМЕР_3 , ІМЕІ-2 НОМЕР_4 з сім-карткою «Київстар» тел. НОМЕР_5 , у прозорому силіконовому чохлі, вартістю 7 139 грн. 25 коп., які знаходилися у сумці потерпілої ОСОБА_13 , спричинивши матеріальний збиток на загальну суму 20 402,00 грн., після чого залишив місце злочину та викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання:
- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років, з конфіскацією майна;
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років;
- за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією майна;
- за п. 6 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років, з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років, з конфіскацією майна.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається те, суд при при призначені обвинуваченому покарання не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 вину визнав, щиро розкаявся, під час досудового розслідування активно сприяв у розкритті злочинів в яких підозрюється, а саме надавав викривальні покази, добровільно надавав біологічні зразки, брав участь у проведенні слідчих експериментів, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, не має негативних характеристик, а також відсутності обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, внаслідок чого суд призначив занадто суворе покарання ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду першої інстанції скасувати, прийняти справедливе рішення, або призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Обгрнутовуючи свої вимоги обвинувачений посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, який ухвалено на підставі суперечливих показах свідків, деякі з яких є неправдивими та суперечать відеозаписам з місця вчинення злочину. При цьому, обвинувачений звертає увагу на недоведеність стороною обвинувачення наявності у нього мотиву умисного вбивства ОСОБА_12 наявність якого спростовується доказами та показами свідка ОСОБА_14 . Наголошує обвинувачений і на тому, що при огляді місця злочину у загиблого ОСОБА_12 було вилучено документ а саме ІД паспорт на його ім'я, який одночасно з цим як видно матеріалів кримінального провадження було знайдено та вилучено у обвинуваченого при затриманні, що на його переконання свідчить про фальсифікацію доказів.
Крім того, обвинувачений зазначає, що суд не взяв до уваги ті обставини, що він активно співпрацював зі слідством, щиро розкаявся, судимостей не має, має на утриманні співмешканку ОСОБА_15 та спільну дитину з нею у віці 3х років.
Не погоджуючись з апеляційної скаргою захисника потерпіла ОСОБА_9 подала заперечення, в яких посилається на необгрунтованість доводів апеляційної скарги а просить цю апеляційну скаргу відхилити, а вирок - залишити без змін.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційних скарг, та з підстав, викладених у них, просили їх задовольнити та пом'якшити призначене обвинуваченому покарання.
Прокурор, потерпіла та представник, заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважали вирок суду законним та обґрунтованим у зв'язку з чим просили залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищезазначених вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі, з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів цього провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України є законним і обґрунтованим та з ним погоджується апеляційний суд з огляду на таке.
Фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень за епізодами від 05.07.2022 року стосовно потерпілої ОСОБА_13 та правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а так само за епізодом від 14.06.2022 року стосовно ОСОБА_12 за кваліфікацією ч. 4 ст. 185 КК України, сторонами судового провадження не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції не переглядаються.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України за епізодом від 14.06.2022, стосовно умисного вбивства ОСОБА_12 з корисливих мотивів, зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час апеляційного розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
В основу обвинувального вироку за вказаним епізодом, судом першої інстанції покладено покази представника потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_16 ,, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_15 , а також письмові докази, які зібрані під час досудового розслідування та безпосередньо досліджені судом.
Покази допитаних судом свідків, яких було приведено до присяги та попередженого про кримінальну відповідальність, послідовними та такими, що узгоджуються між собою, й підстав сумніватися у їх правдивості у суду не має, й обвинувачений вказуючи у своїй апеляційній скарзі про неправдивість показів свідків, не вказує конкретних осіб, які на його думку надавали суду неправдиві покази, в чому полягає їх неправдивість та яким чином вказане може вплинути на правильність кваліфікації дій обвинуваченого за епізодом від 14.06.2022 стосовно вбивства ОСОБА_12 , а відтак апеляційний суд розцінює відповідні доводи апеляційної скарги обвинуваченого, як спосіб захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.
Відтак, суд першої інстанції, дослідивши зазначені докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку дійшов до переконливого та обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, та з такими висновками погоджується також і апеляційний суд. Будь-яких порушень, які б свідчили про неповноту судового розгляду апеляційним судом не встановлено.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи через відсутність в нього корисливого мотиву та умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_12 колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Так, диспозицією ст. 115 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Водночас диспозиція п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України передбачає умисне вбивство з корисливих мотивів.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Надаючи оцінку доводам обвинуваченого про відсутність у ОСОБА_7 умислу на позбавлення життя потерпілого, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що цілеспрямований усвідомлений характер дій обвинуваченого, їх послідовність та інтенсивність, кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, завданих ним потерпілому, знаряддя вчинення злочину, а саме не менше дев'яти ударів лезом сокири по голові, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, який заховав тіло ОСОБА_12 в гаражі в м. Дніпро, а сам поїхав в іншу місцевість (Новомосковський район), де переховувався після вчиненого злочину, вказують на спрямованість його умислу саме на заподіяння смерті ОСОБА_12 , з чим погоджується і апеляційний суд.
Водночас колегія суддів звертає увагу на тому, що обвинувачений не заперечував факт вбивства потерпілого ОСОБА_12 за фактичних обставин, встановлених судом, а лише стверджував про відсутність у нього умислу на вбивство та корисливого мотиву, проте від надання інших пояснень відмовився, а у суді апеляційної інстанції вказував лише про те, що вбивство потерпілого відбулося, внаслідок їх конфлікту з політичних непорозумінь.
Що ж стосується корисливого мотиву вчинення вказаного злочину стосовно ОСОБА_12 , то колегія суддів зазначає таке.
Мотив злочину - це обумовлене певними потребами чи інтересами, усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає у неї намір вчинити злочин. Будь-яка усвідомлена вольова діяльність людини завжди мотивована, тобто в її основі лежить певна потреба, яка ініціює, спонукає, інколи провокує особу на вчинення того чи іншого діяння. Мотив вчинення злочину звичайно відрізняється своїм асоціальним змістом і спрямованістю.
Варто зазначити, що вчинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину.
Корисливий мотив злочину - це внутрішнє спонукання суб'єкта злочину задовольнити особисті потреби матеріального характеру.
Під користю (корисливими спонуканнями, корисливим мотивом) у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.
Мотивуючи свої висновки про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 корисливого мотиву, суд слушно послався, зокрема, на показання свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_19 , які вказували про те, що ОСОБА_7 періодично брав у них гроші у борг, свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які зазначали, що ОСОБА_12 повідомляв їм про те, що його роботодавець - ОСОБА_7 має перед ним боргові зобов'язання в сумі 500 доларів США і перед тим, як їхати до Криму, ОСОБА_12 мав намір повернути ці кошти, а також на покази свідка ОСОБА_21 , який вказував про те, що проходячи повз гаражу, де в подальшому було знайдено труп ОСОБА_12 , чув сварку між двома чоловіками з приводу неповернення боргу, внаслідок чого суд правильно установив, що у діях ОСОБА_7 наявний корисливий мотив, при вбивстві ОСОБА_12 .
До того ж, суд першої інстанції доцільно звернув увагу і на те, що одразу після вчинення вбивства ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , використовуючи банківські картки та документи загиблого ОСОБА_12 , подав заявки на отримання кредитів на ім'я загиблого, а колегія суддів звертає увагу і на те, що обвинувачений також викрав належні ОСОБА_12 200 доларів США, мобільний телефон марки та ноутбук, якими розпорядився на власний розсуд.
Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, протиправні дії ОСОБА_7 за фактом завдання смерті ОСОБА_12 кваліфіковано правильно за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, що належним чином обґрунтовано судом першої інстанції.
До того ж, в межах цього кримінального провадження, колегією суддів не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанцій про винуватість ОСОБА_7 , у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а вказані висновки суду ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Відтак, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції під час ухвалення вироку не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Що стосується доводів обвинуваченого про те, що паспорт гр. України на ім'я ОСОБА_12 було спочатку виявлено та вилучено при огляді місця події, а потім вказаний паспорт було виявлено та вилучено у нього в ході обшуку при його затриманні, то вказані доводи є надауманими та не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з матеріалів провадження, зокрема вказаний паспорт було виявлено та вилучено в ході обшуку 04.07.2022в приміщенні гаражу № НОМЕР_2 , розташованому у гаражному кооперативі «Автолюбитель-9» за адресою м. Дніпро вул. Повітова, 3Г.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України, правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, апеляційна скарга обвинуваченого не містить.
Що стосується клопотання обвинуваченого про відвід захисника ОСОБА_8 та призначення нового, яке надійшло на адресу апеляційного суду 26.11.2025 року, колегія суддів зазначає таке.
08.10.2025 матеріали вказаного провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого та захисника ОСОБА_8 було призначеного до розгляду на 28.10.2025 року.
19.11.2025 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинуваченому було роз'яснено його права та обов'язки та з'ясовано думку щодо можливості розпочати апеляційний розгляд, при цьому обвинуваченому пояснив, що йому все зрозуміло та клопотань у нього немає.
За весь час судового засідання обвинувачений не висловлював недовіру захиснику та не заявляв клопотань про його відвід та заміну, суд вислухавши думку учасників з приводу заявлених апеляційних скарг та можливості перейти до судових дебат, провів судові дебати та відклав судове засідання для надання обвинуваченому останнього слова на 03.12.2025 року.
Тобто 19.11.2025 року закінчилася стадія з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, проведено судові дебати, ухвалено рішення про їх закінчення та відкладено судове засідання для обвинуваченому останнього слова.
Клопотання про відвід захиснику від обвинуваченого надійшло 26.11.2025 вже на стадії останнього слова. При цьому, статтею 365 КПК України, не передбачено відновлення стадії з'ясування обставин та заявлення клопотань, з підстав заявлення відводу захиснику, а відтак суд був позбавлений можливості його розглянути в судовому засіданні, у зв'язку з чим йому надається оцінка під час постановлення рішення.
Так, виходячи із змісту статті ст. 20 КПК України обвинувачений має право на захист, яке полягає, зокрема у користуванні правовою допомогою захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право, зокрема, на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена ст. 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої зокрема передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов'язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст. 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна вторинна правова допомога це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу до правосуддя.
Під час реалізації цієї державної гарантії особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КК України захисник такій особі призначається за постановою слідчого/прокурора або ухвалою судді чи суду. Так само особа, що отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника з особистих мотивів.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», заміна призначеного адвоката проводиться Центром шляхом прийняття відповідного рішення, яке видається у формі наказу. Виключні підстави та порядок заміни адвокатів, що надають безоплатну вторинну правову допомогу, визначені ст. 24 цього Закону.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, може бути замінено у разі: хвороби адвоката; неналежного виконання адвокатом своїх зобов'язань за умовами договору; недотримання ним порядку надання безоплатної вторинної правової допомоги; виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Таким чином, КПК України не передбачено можливості проводити судом заміну чи відсторонення адвоката, призначеного Центром для надання безоплатної вторинної правової допомоги за винятком питання відводу захисника в порядку ст. 78 КПК України.
Право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК України, є похідним від права вільного вибору захисника своїх прав, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним нею захисником. Це право не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти.
Як убачається зі сталої практики рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право кожного обвинуваченого на захист самостійно обраного адвоката не є абсолютним. Хоча, в принципі, вибір обвинуваченим захисника потрібно поважати, але національні судові органи можуть відхилити його кандидатуру, якщо існують дійсні і достатні підстави вважати, що цього вимагають інтереси правосуддя.
В той же час, апеляційним судом встановлено, що за час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, захисник ОСОБА_8 , яку було призначено на підставі доручення №004-400001077 від 08.07.2022 Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області, яка діючи в інтересах обвинуваченого, знайомилася із матеріалами справи, брала участь у судових засіданнях, оскаржувала судові рішення, висловлювала позицію захисту щодо пред'явленого обвинувачення, тощо.
При цьому захисник ОСОБА_8 відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не займала у провадженні позицію всупереч волі клієнта, а висловлена нею позиція в суді апеляційної інстанції узгоджується з позицією самого обвинуваченого та процесуальна поведінка захисника не дає підстав робити висновок про неефективність здійснюваного нею захисту обвинуваченого.
Наведені обставини в сукупності свідчать про те, що захисник ОСОБА_8 належним чином виконувала свої обов'язки захисника у цьому кримінальному провадженні, а таке клопотання обвинуваченого, враховуючи те, що ним не наведено об'єктивних даних, які б свідчили про неналежне виконання цим адвокатом своїх обов'язків, чи наявність будь-яких протиріч в їх позиціях, і таких не встановлено апеляційним судом, на переконання колегії суддів націлене на затягування розгляду кримінального провадження.
Перевіряючи доводи обвинуваченого та його захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, суд вважає їх необгрунтованими, виходячи з такого.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Цих вимог закону, при ухваленні вироку, суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Так, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, два з яких, відносяться до злочинів проти життя та здоров'я особи і є особливо тяжкими, внаслідок вчинення яких настала смерть двох людей, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога, психіатра, фтизіатра не перебуває, думку потерпілої ОСОБА_9 , яка просила суд покарати обвинуваченого суворо, а також відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та призначив йому покарання в межах санкцій інкримінованих кримінальних правопорушень та остаточне покарання із застосуванням положень ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України, у виді довічного позбавлення волі.
Що стосується посилань обвинуваченого та його захисника в апеляційних скаргах на те, що суд не надав належної оцінки тому, що обвинувачений вину у вчиненому злочині визнав, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, й суд безпідставно не визнав вказані обставини, як такі, що пом'якшують покарання, то колегія суддів зазначає таке.
Щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Водночас активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним.
Між тим, як видно з матеріалів провадження та оскаржуваного вироку обвинувачений ОСОБА_7 в ході судового розгляду не визнав наявність умислу та мотив своїх дій, а відтак не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї вини, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
До того ж зі змісту обвинувального акта не вбачається, що ОСОБА_7 надавав добровільну допомогу слідству та активно сприяв розкриттю злочину.
Водночас, вказаний факт не знайшов свого відображення в матеріалах кримінального провадження, зокрема і того, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування будь-яку допомогу в розкритті невідомих їм обставин справи або іншим чином сприяв розкриттю злочину.
Не висловив обвинувачений щирого жалю, осуду своєї плведінки та розкаяння і в ході апеляційного перегляду.
Разом з цим, колегія суддів зважає і на те, що, враховуючи системне тлумачення законодавства та судову практику, щире каяття характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, яке проявляється у тому, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, критично оцінює свою протиправну поведінку, осуджує її, щиро жалкує про вчинене, бажає виправити ситуацію, яка склалася та готова нести відповідальність за вчинене.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для визнання в якості обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому щире каяття.
Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду, що в цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для визнання в якості обставин, що пом'якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Щодо посилань обвинуваченого в апеляційній скарзі на наявність в нього на утриманні малолітньої дитини та позитивну характеристику, то ці обставини не мають підтвердження в матеріалах кримінального провадження й відповідних документів до скарги не додано.
Також є неспроможною вимога захисника про пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання за п.п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Згідно зі ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Як установив суд і не заперечується стороною захисту, ОСОБА_7 05.07.2022 в період дії воєнного стану вчинив поспіль два особливо тяжкі злочини, при цьому розбій та вбивство- із декількома кваліфікуючими ознаками. Водночас вбивство ОСОБА_13 він вчинив незадовго після вбивства ОСОБА_12 , вказані кримінальні правопорушення вчинив з корисливих мотивів , свідомо знехтував життям людини, що потягло за собою необоротні наслідки. Упродовж здійснення кримінального провадження засуджений не виявив щирого каяття, жалю з приводу скоєного та осуду своєї протиправної поведінки. Фактичних даних, які би доводили наявність у нього дійсного бажання стати на шлях виправлення, в матеріалах справи не міститься.
Характер і обсяг злочинних діянь ОСОБА_7 , непоправні наслідки - смерть людини, відсутність пом'якшуючих обставин доводять виключну небезпечність обвинуваченого для суспільства. Тож, урахувавши все це, думку потерпілої, котра наполягала на найбільш суворому покаранні, суд визнав неможливим досягти мети заходу примусу шляхом застосування позбавлення волі на певний строк, а тому обґрунтовано вирішив, що саме довічне позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Вагомих аргументів на спростування такої позиції апеляційній скарги сторони захисту не містять.
Таким чином, обраний обвинуваченому захід примусу є справедливим, відповідає визначеній у ст. 50 КК України меті та узгоджується з принципом індивідуалізації, а вирок суду першої інстанції відповідає статтям 370, 374 КПК.
Істотних порушень норм права, які зумовлюють обов'язкову зміну вироку й пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання, у ході апеляційного розгляду провадження не встановлено, тому подані апеляційні скарги обвинуваченого та захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
Керуючись ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4