Провадження № 22-ц/803/10803/25 Справа № 215/6249/25 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
09 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони
позивач - ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»»,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року, ухваленого суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 18 вересня 2025 року,
В липні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Гузєва І.Г. звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, яку оцінив у розмірі 302 800,00 грн. у зв'язку з отриманим позивачем професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.
В обґрунтування позову зазначив, що з 15.09.2005 року по 30.09.2009 року працював на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці тривалий час на посаді машиніста бульдозера в кар'єрі та на відвалах, з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 на ПрАТ. Позивач отримав хронічне професійне захворювання: пневмоконіоз, супутній діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., цукровий діабет, асептичний некроз голівки правого стегна, периферична ангіодистонія, хронічна радикулопатія, в стадії загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійкими м'язово-тонічним та больовим синдромами, що, відповідно до акту розслідування від 14.112022, виникло з вини роботодавця.
Згідно висновку МСЕК від 26.01.2023 первинно позивачу було встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням та 20% втрата професійної працездатності з 23.01.2023 внаслідок пневмоконіозу. Дата переогляду 01.01.2024. За висновком МСЕК йому рекомендовано медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення. В подальшому 25.04.2024 при повторному огляді МСЕК позивачу безстроково встановлено третю групу інвалідності, визначено 50% втрати професійної працездатності внаслідок пневмоконіозу, а також встановлено потребу у забезпеченні позивача санаторно-курортним та медикаментозним лікування, забезпечення виробами медичного призначення.
Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Позивача турбують напади утрудненого дихання за типом задухи, які виникають при фізичних навантаженнях та спонтанно не залежно від часу доби. Турбує біль та фізичний дискомфорт внаслідок кашлю з утрудненим відходженням слизового харкотиння, приступоподібний біль у грудях та міжлопатковій ділянці, запаморочення, головний біль, підвищення та нестабільність АТ, загальна слабкість та підвищена втома. Тривалі переїзди у транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, що виключає можливість здійснення подорожей, піші прогулянки. Навіть похід у магазин потребує від позивача значних зусиль. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров'я, що порушує його нормальні життєві зв'язки. Це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Хронічне захворювання легень істотно підвищує імовірність зараження позивача серйозними вірусними захворюваннями та їх перенесення у складних формах. Вважає, що шкода завдана не тільки йому особисто, а і його сім'ї. Через погіршення стану здоров'я не може матеріально забезпечувати свою сім'ю як раніше, і навпаки - сам потребує фізичної та моральної допомоги від своїх близьких.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, без врахування податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 2500,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Представник відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» Рабко Т.О., будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просила його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог та покласти судові витрати за подання апеляційної скарги на позивача.
При цьому, скаржник зазначає, що суд безпідставно не врахував аргументи відповідача про те, що позивач чітко усвідомлював, що виконувана ним робота пов'язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого. Звертає увагу, що суд не врахував, що у позивача є декілька супутніх загальних хронічних захворювань, він яких він також потерпає, але в цьому немає вини роботодавця. Крім того апелянт заперечив проти визначення судом розміру стягнення моральної шкоди без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Представник позивача адвокат Гузєв І.Г. до апеляційного суду подав заяву, в якій просить розглядати справу без його участі та участі позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Рабко Т.О., яка у повному обсязі підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила їх задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працюючи машиністом бульдозера в кар'єрі та на відвалах Першотравневого кар'єру з 16.02.2010 по 23.06.2014 здійснював керування бульдозером при плануванні, будівництві та ремонті автодоріг в кар'єрі та на відвалах, переміщення гірничої маси під час зачищення під'їздів до екскаваторів, виконував роботи по ремонту та технічному обслуговуванню бульдозера. Внаслідок недосконалості технології видобутку руди, умови праці характеризувалися впливом підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Раніше, працюючи машиністом бульдозера, зайнятий на роботах у хвостосховищі ремонтно-будівельного управління з 15.09.2005 по 30.09.2009, з тих же причин підпадав під дію підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Вказаний період роботи позивача на ПрАТ підтверджується копією трудової книжки (а.с.36-42), обставини за яких позивач отримав хронічне професійне захворювання підтверджується п.17 акта розслідування хронічного професійного захворювання (а.с.23).
Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання від 14.11.2022 (а.с.20-24), позивачу ОСОБА_1 встановлено хронічне професійне захворювання: пневмоконіоз (s/t, 1/1, pi) ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.), Супутній діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ст.3, СН І ст., ризик 3, ожиріння ІV ст., Цукровий діабет 2-й тип, субкомпенсований в анамнезі, Асертичний некроз голівки правого стегна в анамнезі, Периферична ангіодистонія, Хронічна радикулопатія L4, L5, S1, переважно праворуч, в стадії загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійкими м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг.
Позивачу вперше встановлено 20% втрати професійної працездатності по пневмоконіозу з 23.01.2023 до 01.02.2024, дата переогляду 01.01.2024, згідно висновку МСЕК від 26.01.2023р., де також зазначено, що причина втрати професійної працездатності - проф. захворювання машиніста бульдозера до 24.06.2014; позивачу рекомендовано медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.8-9).
При повторному огляді МСЕК 25.04.2024 позивачу безстроково встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності по пневмоконіозу з 01.04.2024; позивачу рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.10-11).
У зв'язку із професійним захворюванням ОСОБА_1 перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується виписками (а.с.33-35).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві Відповідача, тому Позивачу роботодавець ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», зобов'язаний відшкодувати спричинену втратою здоров'я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, та не може погодитись з доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до змісту п.1 ч.2 ст.23 ЦК України (в редакції 2004 року) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 роз'яснив право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Враховуючи, що відшкодування працівнику моральної шкоди у випадку, передбаченому ст.237-1 КЗпП України, покладено на власника або уповноважений ним орган та, як встановлено судом за Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 14 листопада 2022 року втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами та пов'язаними із виконанням безпосередніх трудових обов'язків позивачем, а роботодавець, у свою чергу, не забезпечив створення безпечних умов праці, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність провини відповідача у заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 ушкодженням його здоров'я, внаслідок чого існує необхідність відшкодування позивачу завданої моральної шкоди за рахунок саме ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Так, невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у нього професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Доводи відповідача щодо вини самого позивача у виникненні у нього професійного захворювання, оскільки він добровільно і усвідомлено обрав цю професію і працював у шкідливих умовах праці, а вини підприємства в цьому немає, колегія суддів відхиляє, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
З оскаржуваного рішення вбачається, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, суд врахував, що ОСОБА_1 з січня 2023 було первинно підтверджено 20% втрати ним працездатності професійного захворювання, а з квітня 2024 - при повторному переогляді визначено вже 50% втрати працездатності, безстроково та третю групу інвалідності, взяв до уваги кількість часу, яку позивач пропрацював на підприємстві у шкідливих умовах 4 роки, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, задовольнив заявлені вимоги частково, визначив до стягнення розмір компенсації моральної шкоди - 250 000 грн.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, які останній переносить у зв'язку із отриманим на підприємстві відповідача професійним захворюванням, тому відхиляє доводи сторони відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів зазначає на наступне.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Колегія суддів зауважує, що застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, а доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: