Справа № 461/10266/25
Провадження № 1-кс/461/7451/25
про арешт майна
10.12.2025 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальним органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України ОСОБА_3 про арешт майна,
встановив:
Слідчим управлінням ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025140000001267 від 05.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Прокурор другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальним органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на сідловий тягач марки «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 , які згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , та серії НОМЕР_4 належать ОСОБА_4 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на те, що 05.12.2025 року сідловий тягач марки «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Оскільки на вказаних транспортних засобах наявні сліди злочину, вони є речовими доказами і в подальшому будуть залучені для проведення слідчих експериментів та проведення автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз, необхідно забезпечити їх зберігання шляхом накладання арешту. Без надання експертам транспортних засобів, останні будуть позбавлені можливості встановити їх технічний стан, а також механізм настання ДТП, що, в свою чергу, не дасть можливості встановити причину ДТП. Передання на зберігання транспортних засобів, власнику, чи іншим уповноваженим на те особам, створює загрозу забезпечення належного зберігання транспортного засобу (знищення слідів злочину шляхом проведення ремонтно-відновлювальних робіт).
Слідчий у судове засідання не з'явився, згідно прохальної частини клопотання просить провести розгляд за його відсутності.
Представник власника подав до суду заперечення на клопотання. Зокрема, вказав, що за версією сторони обвинувачення: безпосередній контакт транспортного засобу, що спричинив ДТП, відбувся із задньою частиною напівпричепа «WIELTON» номерний знак НОМЕР_2 . Матеріали клопотання не містять жодної конкретної вказівки на те, що мав місце саме контакт з сідловим тягачем «MERCEDES?BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 чи на ньому залишилися будь?які сліди дорожньо?транспортної пригоди. Крім того, аналіз протоколу огляду місця дорожньо?транспортної пригоди від 05.12.2025 року свідчить, що в ньому детально описуються розташування, пошкодження та сліди контактної взаємодії, пов'язані насамперед з першим автопоїздом у складі сідлового тягача «RENAULT Premium» та напівпричепа «KOEGEL», а також з автомобілем «RENAULT Trafik». Натомість щодо сідлового тягача «MERCEDES?BENZ ACTROS 1845» номерний знак НОМЕР_1 протокол не містить конкретного опису жодних ушкоджень тягача; не фіксує локалізації деформацій елементів кабіни чи рами; не описує слідів фарби, подряпин, осипу скла чи інших матеріальних слідів, які б свідчили про те, що саме цей тягач безпосередньо контактував з « ОСОБА_5 » або залишив на собі сліди події. Вказує, що відсутність описаних у процесуальному документі ушкоджень або слідів взаємодії спростовує твердження сторони обвинувачення про наявність на тягачі слідів кримінального правопорушення та не дає підстав вважати його самостійним речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК України. Зазначає, що сам по собі факт того, що напівпричіп «WIELTON» номерний знак НОМЕР_2 був у складі автопоїзда з тягачем «MERCEDES?BENZ ACTROS 1845» номерний знак НОМЕР_1 , не перетворює автоматично сам тягач на речовий доказ, якщо на ньому немає зафіксованих слідів ДТП і він об'єктивно не впливав на механізм настання події, тим більше з огляду на те, що автопоїзд перебував у нерухомому стані. Вказує, що у даній ситуації для збереження слідів ДТП та проведення необхідних автотехнічних та трасологічних експертиз достатньо арешту й належного зберігання саме напівпричепа «WIELTON» номерний знак НОМЕР_2 , на якому й локалізовані сліди зіткнення. У разі потреби стан тягача може бути зафіксований шляхом детальної фото та відеофіксації або одноразового його надання для огляду чи експертизи без вилучення з володіння.
Додатково вказав, що ОСОБА_4 є фізичною особою?підприємцем,
основний вид економічної діяльності - 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт»,
що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб?підприємців та громадських формувань (запис від 14.09.2022 № 200415000000123898, номер та дата формування виписки 552436963292 від 16.09.2022). Сідловий тягач «MERCEDES?BENZ ACTROS 1845» номерний знак НОМЕР_1 із напівпричепом «WIELTON» номерний знак НОМЕР_2 є по суті єдиним основним виробничим активом, за допомогою якого ОСОБА_6 здійснює свою підприємницьку діяльність з вантажних перевезень, та єдиним стабільним доходу його та сім'ї. Накладення арешту на зазначений тягач і фактичне блокування можливості його використання повністю унеможливлює здійснення ОСОБА_6 підприємницької діяльності, позбавляє його сім'ю єдиного джерела існування та становить істотне втручання у право приватної власності та свободу підприємницької діяльності, гарантовані ст. 41, 42 Конституції України, а також ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, просить клопотання прокурора задовольнити частково накласти арешт на напівпричеп «WIELTON» номерний знак НОМЕР_2 , але відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на сідловий тягач марки «MERCEDES?BENZ ACTROS 1845» номерний знак НОМЕР_1 .
Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (ч. 1 ст. 172 КПК України).
Статтею 26 КПК України також встановлено засади диспозитивності кримінального провадження. Зокрема, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення такого розгляду, внаслідок неявки учасників кримінального провадження, не встановлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, приходжу до наступних висновків.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів кримінального провадження є арешт майна.
Частинами 1 та 2 ст.170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 наведеної статті, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
Відповідно до положень ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Статтями 7 та 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчим суддею встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам та критеріям встановленим ст. 171 КПК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється з приводу того, що 05.12.2025 близько 13:45 год. водій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «RENAULT Trafik» р.н. НОМЕР_5 та рухаючись по автодорозі «Львів-Шегині», неподалік м. Городок не дотримався безпечного правого бокового інтервалу внаслідок чого допустив зіткнення із нерухомим автопоїздом у складі сідлового тягача марки «RENAULT Premium» р.н. НОМЕР_6 із напівпричепом марки «KOEGEL» р.н. НОМЕР_7 , який був припаркований із правої сторони дороги, після чого автомобіль «RENAULT Trafik» р.н. НОМЕР_5 продовжуючи рух допустив попутне зіткнення із задньою частиною нерухомого напівпричепа «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 у складі сідлового тягача «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 . Внаслідок ДТП пасажир автомобіля марки «RENAULT Trafik» ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинула на місці пригоди, а малолітній пасажир ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження, діагноз встановлюється.
05.12.2025 після огляду місця ДТП сідловий тягач марки «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію т.з. серії НОМЕР_3 , та серії НОМЕР_4 належать ОСОБА_4 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , було вилучено та доставлено на територію спец майданчик ГУНП у Львівській області за адресою: Львівська область, м. Львів вул. Авіаційна, 7.
05.12.2025 року сідловий тягач марки «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 визнано речовимими доказами у кримінальному провадженні.
Наведені вище доводи та мотиви, а також обставини встановлені в ході розгляду клопотання вказують на те, що майно з приводу якого подане клопотання, відповідає критеріям визначеним у ст.170 КПК України, в частині наявності правових підстав для застосування запропонованого заходу забезпечення кримінального провадження та досягнення мети (завдань) арешту.
Також, слід відзначити, що аналіз положень КПК України дає підстави для висновку про те, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.
Розглядаючи подане клопотання та наводячи мотиви ухваленого рішення, зокрема у контексті змісту відповідних доказів, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Ухвалюючи рішення за клопотанням, враховую також і те, що орган досудового розслідування повинен дотримуватись певних меж, задля забезпечення таємниці досудового розслідування, з метою досягнення дієвості та мети кримінального провадження.
Надаючи оцінку доводам представника власника майна, виходжу з наступного.
Як наведено вище, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
В ході розгляду клопотання доводи представника власника майна стосовно відсутності підстав для застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження не знайшли свого підтвердження, адже такі доводи підлягають перевірці та дослідженню під час проведення досудового розслідування.
Водночас, самі по собі лише твердження представника власника майна про те, що у даному випадку матеріали провадження вказують, що ключові сліди ДТП пов'язані з задньою частиною напівпричепа «WIELTON» номерний знак НОМЕР_2 , а не з тягачем, протокол огляду місця події не містить належно зафіксованих пошкоджень або слідів на тягачі «MERCEDES BENZ ACTROS 1845» номерний знак НОМЕР_1 , щодо сідлового тягача «MERCEDES?BENZ ACTROS 1845» номерний знак НОМЕР_1 протокол не містить конкретного опису жодних ушкоджень тягача, не фіксує локалізації деформацій елементів кабіни чи рами, не описує слідів фарби, подряпин, осипу скла чи інших матеріальних слідів, які б свідчили про те, що саме цей тягач безпосередньо контактував з « ОСОБА_5 » або залишив на собі сліди події, не може вважатися належною підставою для часткової відмови у задоволенні клопотання.
До такого висновку приходжу, виходячи з наступного.
Сідловий тягач марки «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 , є речовими доказами і фактично до завершення кримінального провадження та ухвалення у ньому остаточного рішення повинні бути збережені у належному стані та повноцінно досліджені у спосіб визначений законом. Варто також відзначити, що даних про те, що представник володільця має спеціальні знання необхідні для проведення експертизи в ході розгляду клопотання не встановлено. Відтак, такі доводи ґрунтуються виключно на суб'єктивній думці представника та на припущеннях.
Окремо виходжу з того, що самі по собі твердження представника про здійснення власником майна підприємницької діяльності за допомогою вказаних транспортних засобів, не можуть слугувати самостійною підставою для не застосування арешту на згадане майно. В цьому контексті слід відзначити, що хоча забезпечення права користування майном є важливим аспектом гарантій забезпечення прав людини, таке обмеження слід застосовувати з врахуванням усіх обставин справи. У даному випадку розслідується смерть людини та спричинення тілесних ушкоджень дитини. Наведені обставини підлягають ретельній перевірці, у тому числі за допомогою дослідження речових доказів та проведення з ними відповідних слідчих та процесуальних дій. Отже, з огляду на час вилучення транспортних засобів та зважаючи на необхідність дотримання розумного балансу між правами учасників кримінального провадження та інтересами досудового розслідування, приходжу до висновку, що на даному етапі таке обмеження є пропорційним та створює надмірного втручання у право володіння.
Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Оцінюючи обґрунтованість клопотання, враховую функції і повноваження слідчого судді визначених п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до яких, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Об'єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.
У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.
Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.
Крім того, у кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим.
Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги стадію кримінального провадження та необхідність залучення транспортних засобів для проведення слідчих експериментів та проведення автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз, є необхідність забезпечення зберігання даних речових доказів шляхом накладання арешту на них.
Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено належними та допустимими доказами того, що станом на день звернення до слідчого судді з даним клопотанням про накладення арешту вищезазначених транспортних засобів, з цими речовими доказами було проведено усі необхідні слідчі дії та експертні дослідження, у зв'язку з чим відсутня необхідність у арешті, зокрема і в частині користування.
Наведені вище мотиви вказують на те, що в ході розгляду клопотання не здобуто належних доказів які свідчать про те, що обставини які є підставою для накладення арешту на даний час відсутні, а в процесі досудового розслідування перевірені усі факти з приводу необхідності дослідження яких застосовується відповідний захід забезпечення кримінального провадження.
Приймаючи до уваги наведене, враховуючи доведення прокурором обставин, визначених ст. 170, 171 КПК України, враховуючи правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для учасників провадження та третіх осіб, приходжу до висновку, що наявні належні законні правові підстави для арешту майна, оскільки його застосування забезпечить збереження речового доказу для подальшого залучення до проведення слідчих та процесуальних дій, зокрема експертиз.
Окремо звертаю увагу володільця майна на його право в будь-який момент протягом досудового розслідування звернутись до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту на майно в порядку ст. 174 КПК України, зокрема після проведення відповідних слідчих та процесуальних дій з наведеним майном.
Керуючись ст.ст.131, 132, 170,172, 173, 222 КПК України,
постановив:
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт, з позбавленням права користування, розпорядження та проведення обліково-реєстраційних операцій, на сідловий тягач марки «MERCEDES-BENZ ACTROS 1845» р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «WIELTON» р.н. НОМЕР_2 , які згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , та серії НОМЕР_4 належать ОСОБА_4 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати слідчого у кримінальному провадженні невідкладно повідомити усіх встановлених заінтересованих осіб (володільця) про накладення арешту на майно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1