09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/34352/23
адміністративне провадження № К/990/29882/24, К/990/29763/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Офісу Генерального прокурора на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року (судді: Катунов В. В., Чалий І. С., Ральченко І. М.) у справі № 520/34352/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі - Спеціалізована прокуратура), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) та Спеціалізованої прокуратури (код ЄДРПОУ 39969443) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) та Спеціалізовану прокуратуру (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року до 28 жовтня 2023 року у межах шести місяців.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указав, що відповідач у встановлені законом строки не виконав обов'язку щодо проведення відповідного розрахунку з працівником, що звільняється з роботи, чим допустив порушення статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Відтак, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) та Спеціалізованої прокуратури (код ЄДРПОУ 39969443) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року;
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) та Спеціалізовану прокуратуру (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року в межах шести місяців у розмірі 981 грн 96 коп.
4. Суд першої інстанції указав, що, приймаючи до уваги, що відповідачі не здійснили остаточний розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки, суд доходить висновку про наявність підстав для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а отже, позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року, але не більш як за шість місяців.
5. Харківський окружний адміністративний суд зазначив, що з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, судом встановлено, що на дату остаточного розрахунку з позивачем, а саме: 28 жовтня 2023 року розмір облікової ставки НБУ становив 16% річних. Ураховуючи суму недоотриманих коштів 12 445 грн 09 коп., 16% від цієї суми становить 1991 грн 21 коп., тобто 5 грн 45 коп. за один день затримки розрахунку (1991 грн 21 коп. / 365). Ураховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має визначатися в межах шести місяців (180 днів), позивачу мало бути нараховано та виплачено 981 грн 96 коп. (5 грн 45 коп. * 180).
6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на викладене, а також очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 981 грн 96 коп.
7. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 липня 2024 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 - задовольнив частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 520/34352/23 - скасував.
Прийняв нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року.
Зобов'язав Спеціалізовану прокуратуру (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року у розмірі 195 585 грн 70 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.
8. Скасовуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що, ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати частини грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби. Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Як наслідок, бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
9. Другий апеляційний адміністративний суд також зазначив, що вважає доречними доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року, оскільки орган на який було покладено обов'язок провести остаточний розрахунок при звільненні є Спеціалізована прокуратура, відтак в цій частині апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає задоволенню, а в іншій частині доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора не підлягають задоволенню та спростовуються наведеним вище.
10. Суд апеляційної інстанції указав, що спірний період стягнення середнього заробітку в цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 27 грудня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 27 жовтня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
11. За висновками суду апеляційної інстанції у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
12. Другий апеляційний адміністративний суд указав, що оскільки позивач, звертаючись із цією позовною заявою до суду, просив зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року в межах шести місяців, то в силу імперативного припису 117 КЗпП України та статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців (з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року).
13. Суд апеляційної інстанції зауважив, що винагорода за участь в антитерористичній операції не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв'язку із чим така винагорода не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1057 грн 22 коп.
14. Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що, ураховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача (за період шість місяців) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 195 585 грн 70 коп. (1057 грн 22 коп. * 185).
15. Отже, суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з обох відповідачів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 981 грн 96 коп., ураховуючи дані, розміщені на офіційному сайті Національного банку України, встановлених станом на дату звільнення позивача, розміру облікової ставки НБУ у 16% річних.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційних скаргах вимог
16. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Спеціалізована прокуратура надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що вона є необґрунтованою та такою, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи, без належного дослідження доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, та без урахування висновків Верховного Суду в частині застосування норм права в подібних правовідносинах.
17. На думку скаржника, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ. Водночас у цій справі спірний період стягнення середнього заробітку апеляційний суд мав поділити на дві частини: з 27 грудня2019 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 27 жовтня 2023 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
18. Спеціалізована прокуратура вважає, що суд апеляційної інстанції грубо порушив норми процесуального права, позбавивши відповідача права на справедливий розгляд справи, не дотримався принципів змагальності сторін, офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
19. На переконання скаржника, рішення суду апеляційної інстанції створює істотний дисбаланс між сумою коштів, що виплачена Спеціалізованою прокуратурою на виконання рішення суду у пов'язаній справі № 520/2963/22 у розмірі 12 445 грн 09 коп., і сумою середнього заробітку за час затримки при звільненні в розмірі 195 585 грн 70 коп.
20. Скаржник також вважає, що судом апеляційної інстанції не обґрунтовано чому саме і з яких правових підстав до періоду з 27 грудня 2019 року по 19 липня 2022 року не застосовано принцип співмірності щодо зменшення такої виплати. Оскільки законодавство не містить чітких вимог та формули розрахунку, а сама виплата має компенсаторну функцію, суд мав вирішити вказане питання в площині свободи розсуду з урахуванням верховенства права, законності та справедливості.
21. Крім того, на думку Спеціалізованої прокуратури, посилання суду апеляційної інстанції на практику Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 не можуть бути враховані, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними тим, які виникли у справі № 520/34352/23.
22. На підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року залишити в силі.
23. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що її прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
24. На думку Офісу Генерального прокурора, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме частини другої статті 116, частини другої статті 117 КЗпП України щодо необхідності сплатити на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у випадку вирішення на користь працівника спору, не пов'язаного із розміром належних йому при звільненні сум, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у випадку вирішення на користь звільненого працівника іншого спору з роботодавцем щодо грошового забезпечення, не пов'язаного зі спором про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні.
25. Скаржник вважає, що правильним застосуванням частини другої статті 116 та частини другої статті 117 КЗпП України буде таке їх тлумачення, згідно з яким середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сплачується звільненому працівнику лише у випадку вирішення на його користь спору саме про розмір сум, нарахованих такому працівникові при звільненні, а не щодо будь-якого грошового забезпечення, не пов'язаного зі звільненням, підстави для виплати якого на час звільнення були відсутні.
26. Офіс Генерального прокурора звернув увагу, що, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 81 та 87 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких від зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
27. На переконання скаржника, ураховуючи, що недоплачена, на думку суду, сума грошового забезпечення становить 12 445 грн 09 коп. та є у 15 разів меншою, ніж середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (195 585 грн 70 коп.), у цьому випадку необхідно застосувати до цих правовідносин принцип співмірності.
28. Офіс Генерального прокурора зауважив, що у справі, що переглядається, висновки щодо врахування істотності частки невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні не застосовано, що містить підстави для касаційного оскарження, визначені положенням пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
29. У зв'язку з викладеним Офіс Генерального прокурора просить постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі № 520/34352/23 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині постанову залишити без змін.
Позиція інших учасників справи
30. На момент розгляду справи, відзив на касаційні скарги Спеціалізована прокуратура та Офісу Генерального прокурора від позивача до Верховного Суду не надходив.
31. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
32. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 10 вересня 2024 року відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами Спеціалізованої прокуратури та Офісу Генерального прокурора на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі № 520/34352/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною й зобов'язання вчинити певні дії, та витребував із Харківського окружного адміністративного суду справу № 520/34352/23.
33. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 520/34352/23 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
34. З 26 грудня 2019 року наказом військового прокурора об'єднаних сил № 759к від 19 грудня 2019 року підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами військової прокуратури об'єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення.
35. Разом з тим, при звільненні з військової служби, позивач у день звільнення не був розрахований у повному обсязі.
36. Зокрема, з 05 січня 2016 року та по 01 березня 2018 року, Спеціалізованою прокуратурою та Офісом Генерального прокурора невірно застосовувались при нарахуванні позивачу грошового забезпечення норми постанови Кабінету Міністрів України № 1090 замість постанови Кабінету Міністрів України № 1294, що виразилось у безпідставному неврахуванні окладу за військовим званням для розрахунку надбавки за вислуги років та зменшення її розміру на 5% по відношенні до розмірів визначених Постановою № 1294.
37. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 520/2963/22 позовні вимоги позивача задоволені.
Зокрема, визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) з нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 05 січня 2016 року по 31 січня 2018 року грошового забезпечення із застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, за період з 05 січня 2016 року по 31 січня 2018 року з урахуванням приписів (порядку розрахунку і розміру) та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказів Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 та від 07 червня 2018 року № 260, та виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням, у тому числі винагородою за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, за період з 05 січня 2016 року по 31 січня 2018 року.
Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури (код ЄДРПОУ 39969443) з нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 01 лютого по 01 березня 2018 року грошового забезпечення із застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, за період з 01 лютого по 01 березня 2018 року з урахуванням приписів (порядку розрахунку і розміру) та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказів Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 та від 07 червня 2018 року № 260, та виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням, у тому числі винагородою за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, за період з 01 лютого по 01 березня 2018 року.
38. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури залишені без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 520/2963/22 - залишено без змін.
39. Указане рішення суду набрало законної сили 20 червня 2023 року.
40. 28 жовтня 2023 року, тобто після відкриття виконавчого провадження та стягнення із Офісу Генерального прокурора виконавчого збору, останнім здійснено перерахунок належного ОСОБА_1 до виплати грошового забезпечення у розмірі 12 445 грн 09 коп. на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується відповідною випискою з рахунку.
41. На переконання позивача, відповідачами з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року не виплачено належні йому до виплати суми грошового забезпечення, а тому він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
42. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
43. Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх.
44. На підставі частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
45. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , який у період з червня 2004 року по 26 грудня 2019 року проходив службу в органах прокуратури України, просить стягнути з відповідачів середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
46. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
47. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).
48. Частиною першою статі 47 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
49. Як установили суди попередніх інстанцій, спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
50. Так, позивачу при звільненні зі служби 26 грудня 2019 року не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі № 520/2963/22, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 28 жовтня 2023 року.
51. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
52. На підставі частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
53. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
54. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
55. Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
56. Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 28 жовтня 2023 року та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
57. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року - положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі - Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.
Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
58. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
59. Верховний Суд указав, що у зв'язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.
60. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
61. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
62. Великої Палати Верховного Суду також зауважила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
63. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
64. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
65. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
66. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
67. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
68. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
69. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути, безумовно, стягнута незалежно від обставин.
70. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
71. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
72. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
73. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
74. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
75. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
76. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
77. Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
78. Тлумачення цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
79. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
80. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).
81. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
82. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
83. Повертаючись до обставин цієї справи та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що позивача було звільнено зі служби 26 грудня 2019 року. Повний та остаточний розрахунок із позивачем було проведено 28 жовтня 2023 року. Період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
84. У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 26 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 28 жовтня 2023 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.
85. Водночас здійснені судами обох попередніх інстанцій обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають таким висновкам.
86. Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин за період з 26 грудня 2019 року по 28 жовтня 2023 року підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, та визначив розмір середнього заробітку лише за період, який охоплює шість місяців. Крім того, Другий апеляційний адміністративний суд не встановив співвідношення між загальною сумою, яка належала позивачеві при звільненні, та невиплаченою сумою.
87. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду (за весь спірний період до 19 липня 2022 року та за шість місяців щодо періоду після 19 липня 2022 року), судом апеляційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції виходячи з принципів розумності та справедливості має визначити суму відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
88. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
89. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
90. Згідно із частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
91. Оскільки рішення суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та прийнято із порушенням норм процесуального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
1. Касаційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року скасувати, а справу № 520/34352/23 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко