09 грудня 2025 року
м. Київ
справа №440/3497/25
адміністративне провадження № К/990/49824/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року
у справі №440/3497/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячно фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2024 року по 20 грудня 2024 року, яка розраховується виходячи з різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в березні 2018 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу та різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в лютому 2020 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2024 року по 20 грудня 2024 року, розрахувавши її виходячи з різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в березні 2018 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року та різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в лютому 2020 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, відповідно до приписів абзаців 4, 5, ,6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення виплат при звільненні з військової служби ОСОБА_1 з урахуванням розміру щомісячної фіксованої «індексації-різниці» в складі грошового забезпечення, з розміру якого розраховувалась грошова компенсація щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, додаткової відпустки як ветерану війни - особі з інвалідністю внаслідок війни, за 2023, 2024 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, додаткової відпустки як ветерану війни - особі з інвалідністю внаслідок війни, за 2023, 2024 роки та одноразової грошової допомога при звільненні з військової служби, здійснивши їх розрахунок з урахуванням розміру щомісячної фіксованої «індексації-різниці» в складі грошового забезпечення, з розміру якого розраховувались виплати при звільненні з військової служби;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування фіксованої індексації при обрахунку ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в складі грошового забезпечення, з розміру якого розраховувався розмір таких допомог;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, здійснивши розрахунок з врахуванням у складі грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розміру індексації грошового забезпечення, яка розраховується виходячи з різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в березні 2018 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу та різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в лютому 2020 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі №440/3497/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Позивач є військовослужбовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: бригадний генерал, коммодор, генерал-майор, контр-адмірал, генерал-лейтенант, віце-адмірал, генерал, адмірал.
Таким чином, враховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року вирішено здійснювати розгляд справи №440/3497/25 за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та/або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Суд відхиляє твердження скаржника, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки певні надії та очікування позивача, та зрештою настання несприятливих для останнього результатів у вигляді неотримання бажаного, не свідчить про безумовну винятковість цієї справи, оскільки доводи заявника касаційної скарги не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків для позивача.
Також касаційна скарга не містить і доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій питань права згідно з чинним законодавством України, Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотримуватися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі №440/3497/25.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько