09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 640/30979/21
адміністративне провадження № К/990/48126/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №640/30979/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АУТДОР» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 21.11.2025 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №640/30979/21 та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі №640/30979/21 про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АУТДОР».
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Як убачається зі змісту касаційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, останнє, як на підставу касаційного оскарження спірної у цій справі постанови суду апеляційної інстанції, посилається на положення:
- пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - неврахування при ухваленні спірної у цій справі постанови висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, згідно яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки; підставами для скасування рішень є не будь-які процедурні порушення, допущені при призначенні і проведенні перевірки, а лише ті, які вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за наслідками такої перевірки. В межах викладених у касаційній скарзі доводів, скаржник також звертає увагу на правові позиції Верховного Суду викладені у постановах: від 29.11.2021 у справі №280/1367/20, від 01.12.2021 у справі №400/1646/20, від 06.07.2022 у справі №815/551/14, від 19.04.2022 у справі №816/687/16, від 07.07.2020 у справі №826/6916/15, від 21.07.2020 у справі №826/15346/16, від 13.08.2020 у справі №826/7493/15, від 24.01.2020 у справі №127/26251/15-а та від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а в яких враховано наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду;
пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України - судами не досліджено зібрані у справі докази).
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд звертає увагу, що скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та ухвалюючи нову постанову про задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АУТДОР» в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вирішував питання виключно дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АУТДОР».
Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з протиправності, у період дії мораторію, призначення та проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки позивача, за наслідками якої було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.
Суд, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.09.2022 у справі №640/16093/21, від 12.10.2022 у справі №160/24072/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 21.12.2022 у справі №160/14976/21, у яких суд касаційної інстанції застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 17.05.2022 у справі №520/592/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 06.07.2022 у справі №360/1182/21, від 06.12.2023 у справі №480/6598/22, від 14.12.2023 у справі №520/20064/21, від 04.01.2024 у справі №440/7730/22 констатував, що проведення перевірки на підставі постанови №89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
Тобто, у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність проведення перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок».
У той же час, Верховний Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі міститься лише загальне посилання на те, що позивач не навів доводів, які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок між порядком і підставами проведеної перевірки та встановленими порушеннями. Проведення перевірки в період дії карантину об'єктивно не могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу щодо встановлених порушень, які стали підставою для винесення спірних у справі податкових повідомлень-рішень.
Однак, по-перше, такі доводи наведені без обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень/рішення в касаційному порядку на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а по-друге, позиція Верховного Суду з питання застосування постанови Кабінету Міністрів України №89 є сформованою і усталеною - зокрема, у постановах від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі №160/24072/21, від 01.09.2022 у справі №640/16093/21 та ряді інших Верховний Суд, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 17.05.2022 у справі №520/592/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 06.07.2022 у справі №360/1182/21 констатував, що проведення перевірки на підставі постанови №89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень. Також у постанові від 28.12.2022 у справі №420/22374/21 Верховний Суд, аналізуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, зазначив, що у них не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об'єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.
У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що застосовними є висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, ухваленої складом судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, і у розвиток зазначеного правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене скаржником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного перегляду визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, як убачається зі змісту касаційної скарги, відповідач, обґрунтовуючи підстави її подання, посилається й на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначає, що судами не в повній мірі з'ясовано обставини справи та не досліджено докази, що призвело до порушення норм процесуального права та, на його думку, свідчить про наявність підстави для скасування судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Поряд з цим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що доводи про невстановлення судами істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції, що передбачено статтею 352 КАС України.
Верховний Суд зазначає, що скаржник обов'язково має враховувати, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. При цьому, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Втім, доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи.
Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.
Таким чином, касаційна скарга відповідача не містить належного обґрунтування неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку із посиланням на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328, пункту 1 частини другої статті 353 КАС України в частині висновків про допущення контролюючим органом істотних порушень норм Податкового кодексу України під час призначення перевірки позивача. Це унеможливлює встановити взаємозв'язок доводів касаційної скарги з вимогами про скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №640/30979/21 та залишення в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі №640/30979/21 про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АУТДОР».
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судом/судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками суду/судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення/відмови в задоволенні позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №640/30979/21.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №640/30979/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ АУТДОР» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Я. Олендер