Житомирський апеляційний суд
Справа №287/1248/25 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.
Номер провадження №33/4805/1032/25
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
10 грудня 2025 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Зарицького А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 16 травня 2025 року, о 22-45 год в м. Олевську, по вул. Промисловій, 60 керував транспортним засобом марки «Toйота Ланд Крузер Прадо», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: хитка хода, запах алкоголю із порожнини рота, збуджений стан. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі водій відмовився. Від керування транспортним засобом відсторонено. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаною постановою судді місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи. Зокрема зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутності ОСОБА_1 порушивши його право на захист. Протокол про адміністративне правопорушення не вважає беззаперечним доказом вини. Вказав, що права йому роз'яснені вже після розгляду справи. Посилання суду першої інстанції на постанову ЕНА №4748233 від 16 травня 2025 року за ч. 2 ст. 122 КУпАП, як на доказ вини та законність причини для зупинки транспортного засобу вважає безпідставними, оскільки остання була оскаржена у судовому порядку (287/1159/25) та на момент винесення рішення не вступила в законну силу, вказав на відсутність доказів порушенням ним ПДР, а також зупинки у порядку п. 8.9 ПДР.
Зазначив, що працівники поліції незаконно та безпідставно здійснили заїзд на територію його домоволодіння, що викликало у ОСОБА_1 обурення, у зв'язку з чим він відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, а до справи долучив висновок лікаря за самозверненням про відсутність алкоголю у крові та результати токсикологічного дослідження.
На думку скаржника, у його діях відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а вина у вчиненні даного адміністративного правопорушення - недоведена.
Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_2 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження посилався на те, що про дату засідання належним чином не повідомлявся, про оскаржувану постанову дізнався 01 серпня 2025 року. Вважає строк на оскарження постанови суду першої інстанції таким, що пропущений з поважних причин.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
В судовому засіданні скаржник ОСОБА_2 та адвокат Зарицький А.І. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, доходжу наступного висновку.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України за, що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно пункту 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 332779 від 16 травня 2025 року, від підпису відмовився (а.с. 1); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, за змістом якого у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, хитка хода, збуджений стан, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився (а.с. 3); направленням на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 до КНП Олевська ЦЛ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16 травня 2025 року, згідно якого водій від проходження огляду відмовився (а.с. 4); розпискою про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП (а.с. 5); розпискою про інформування особи, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу (а.с. 6); копією постанови серії ЕНА № 4748233 від 16 травня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП (а.с. 7); копією протоколу серії ЕПР1 № 332811 від 16 травня 2025 року про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП (а.с. 8); відеозаписами з нагрудних портативних камер поліцейських (а.с. 9).
Так, із вказаного відеозапису вбачається, що працівники поліції за допомогою проблискових маячків синього та червоного кольору зупинили автомобіль Тойота, повідомили водію про проведення відеофіксації, встановили особу водія, повідомили причину зупинки (неувімкнення водієм відповідного світлового сигналу повороту при зміні напрямку руху). Працівник поліції зазначив про наявність у водія ознак алкогольного сп'яніння, а саме: запаху алкоголю з порожнини рота. На пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу газоаналізатора Драгер або у медичному закладі ОСОБА_1 категорично відмовився, отримав роз'яснення про наслідки такої відмови у вигляді складення відповідного протоколу й матеріалів. Далі ОСОБА_1 роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, водія відсторонили від керування транспортним засобом.
Від ознайомлення з протоколом про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та іншими матеріали, а також отримання їй копій ОСОБА_1 відмовився та залишив місце складення адміністративних матеріалів.
Зазначені вище докази суд першої інстанції вірно визнав належними, допустимими та такими, що в сукупності та взаємозв'язку доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, а відеозапис із портативних камер поліцейських, на думку апеляційного суду, не має ознак монтування, є послідовним та відповідає п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18 грудня 2018 року №1026 та вимогам ст. 251 КУпАП, оскільки за допомогою останнього можна відтворити обставини, за яких патрульні, після виявлених у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення та акті огляду, у відповідності до встановленого законом порядку, пропонували йому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння. Той у свою чергу від огляду на місці зупинки автомобіля та в медичному закладі відмовився, а тому його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Сам факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду був причиною складання протоколу про адміністративне правопорушення за п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Поліцейські діяли з дотриманням вимог ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
На думку апеляційного суду, водій мав можливість спростувати підозру працівників поліції щодо перебування у стані алкогольного сп'яніння, пройшовши огляд на місці зупинки транспортного засобу або у найближчому закладі охорони здоров'я. Натомість, ОСОБА_1 у спілкуванні з працівниками поліції вказав, що вживав алкоголь вже після зупинки, а пуста пляшка знаходиться у автомобілі, хоча з відеозапису видно, що між зупинкою транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та моментом, коли поліцейський підійшов до його автомобіля, минуло всього 10 секунд.
Посилання скаржника на відсутність у працівників поліції причин для зупинки транспортного засобу спростовується відеозаписом з бодікамери поліцейського. Така зупинка відповідала вимогам ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» та була викликана порушенням ОСОБА_1 правил дорожнього руху, а саме п. 9.2.б ПДР, про що водія повідомлено та узгоджується із наданими відеозаписами. Крім того, останній проігнорував вимогу поліцейського про зупинку, подану за допомогою проблискових маячків синього та червоного кольору і звукового сигналу, а також законну вимогу про пред'явлення посвідчення водія та страхового полісу. Тому, в даному випадку працівники поліції діяли в межах Закону України «Про Національну поліцію», оскільки завданнями поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності. Вказані положення докладно роз'яснені ОСОБА_1 , на що останній зазначив: «ну винуватий - тоді складайте протокол». В даному випадку, водію було надані відповідні пояснення щодо мотивів зупинки, та повідомлено про наявність ознак алкогольного сп'яніння, а тому подальші дії ОСОБА_1 регламентуються нормами п. 2.5 ПДР та не знаходяться у причинному зв'язку з його незгодою з діями працівників поліції стосовно зупинки автомобіля та їх оскарженням чи скасування постанови про порушення ПДР.
Доводи скаржника щодо незаконності дій працівників поліції під час складання адміністративних матеріалів суд вважає надуманими у зв'язку з наступним. Судом встановлено, що хоча й відеозаписами не зафіксовано складення адміністративних матеріалів у присутності водія та надання їх на ознайомлення, проте зібрані у справі докази свідчать про надання працівниками поліції водію такої можливості із роз'ясненням йому прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Натомість поведінка ОСОБА_1 після зупинки його транспортного засобу свідчить про відсутність у нього наміру проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння. Одночасно від участі у оформленні адміністративних матеріалів та отримання їх копії ОСОБА_1 навідріз відмовився та за власною ініціативою квапливо залишив місце оформлення адміністративних матеріалів.
Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складений з дотриманням вимог ст.ст. 254-256 КУпАП та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до нього.
До долученого ОСОБА_1 висновку КНП «Олевська ЦЛ» від 16 травня 2025 року №49, згідно якого огляд лікарем ОСОБА_3 проводився 16 травня 2025 року о 23-20 год за особистою заявою ОСОБА_1 , а також результатів токсикологічного дослідження апеляційний суд ставиться критично, оскільки вказаний огляд проведений всупереч ч. 4 ст. 268 КУпАП без присутності працівників поліції, у той час як протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складений за керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмову останнього від проходження огляду.
Твердження скаржника щодо порушення працівниками поліції конституційного права на недоторканість житла спростовується доданим відеозаписом до матеріалів справи, де зафіксовано, що закону вимогу працівників поліції зупинити транспортний засіб ОСОБА_1 проігнорував, продовжив рух у населеному пункті з подальшим заїздом у подвір'я, у зв'язку з чим у працівників поліції і виникла необхідність заїхати на територію домоволодіння, яке було відчинене. Крім того апелянтом до справи не надані докази про звернення зі скаргами на дії поліцейських до компетентних органів, і тому само по собі посилання на ці обставини не спростовує факт вчинення порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
За змістом ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, тому посилання скаржника на неналежність протоколу про адміністративне правопорушення як доказу суд оцінює критично, адже зібраними у справі доказами у повному обсязі підтверджуються обставини, викладені у ньому.
Апеляційний суд зауважує, що порушення Правил дорожнього руху, які мають наслідком відповідальність за ст. 130 КУпАП є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП, не надано.
Аргументи скаржника щодо порушення права ОСОБА_1 на захист у зв'язку з розглядом справи суддею першої інстанції у його відсутності апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи необхідність винесення постанови від 02 липня 2025 року у відсутності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції посилався на неявку ОСОБА_1 в судове засідання 16 червня 2025 року. У судове засідання 02 липня 2025 року ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у встановленому законодавством порядку (а.с. 15), до суду надіслав заяву про відкладення розгляду справи без зазначення причин.
Варто зауважити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Окрім того, відповідно до вимог ст. 129 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається в судах відкрито, що гарантує особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, своєчасно дізнатись про результати судового розгляду та оскаржити постанову суду у встановлений законом строк.
Отже, апеляційний суд не знайшов порушення норм процесуального права під час винесення постанови у суді першої інстанції у відсутності ОСОБА_1 .
Крім того, ч. 1 ст. 130 КУпАП не входить до переліку, визначеного ч. 2 ст. 268 КУпАП, за яким присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.
Разом з тим, слід зауважити, що апеляційним судом прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 до розгляду та надано можливість відстоювати свою позицію в апеляційному суді, чим фактично забезпечено право на справедливий судовий розгляд компетентним та незалежним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує про безпідставність стягнення із ОСОБА_1 судового збору на користь держави, з огляду на наступне.
Так, за приписами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ від 651052, підтверджується те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи (а.с. 52).
З урахуванням зазначеного, за результатом апеляційного розгляду, апеляційний суд вважає за необхідне постанову судді Олевського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 605,60 грн скасувати, та звільнити останнього від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», задовольнивши, таким чином, частково, його апеляційні вимоги.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Олевського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року скасувати в частині стягнутого судового збору на користь держави.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й.Григорусь