Справа № 157/908/25 Головуючий у 1 інстанції: Гамула Б. С.
Провадження № 22-ц/802/1358/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
10 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Бізнес позика» звернулося в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що 23 квітня 2024 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений договір № 497322-КС-001 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору про надання кредиту позикодавець ТзОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правилами про надання грошових коштів у кредит. Сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та складає 1,16395 процентів за кожен день користування кредитом. Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів.
ТзОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
Позивач також зазначав, між позивачем і відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до договору № 497322-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписана у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», за умовами якої позикодавець ТзОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику додатково кредит у розмірі 5 000 грн.
Позичальник ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 29 квітня 2025 року утворилась заборгованість за договором про надання кредиту у розмірі 37 008,26 грн, з яких 15 000 грн - прострочені платежі за тілом кредиту; 20 642,26 грн - прострочені платежі за процентами; 1 366 грн - прострочені платежі за комісією. Відповідно до розрахунку заборгованості позичальник ОСОБА_1 , на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором № 497322-КС-001 на загальну суму 2 630 грн.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач ТзОВ «Бізнес Позика» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 у свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 008,26 грн та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Заочним рішенням Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року у цій справі позов ТзОВ «Бізнес Позика» задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 497322-КС-001 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року у розмірі 29 866 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Бізнес Позика» 1 954,88 грн судового збору.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову змінити та задовольнити позовні вимоги повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 10 грудня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТзОВ «Бізнес Позика» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом. Судом також враховано, що кредитний договір був укладений після набрання чинності частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 498-IX та набрала чинності 24 грудня 2023 року), а тому максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Судом за матеріалами справи встановлено, що 23 квітня 2024 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений договір № 497322-КС-001 про надання кредиту (споживчий кредит. електронна форма) з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», а також підписано пропозицію (оферту) укласти договір № 497322-КС-001 про надання кредиту (споживчий кредит. електронна форма), прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір № 497322-КС-001 про надання кредиту (споживчий кредит. електронна форма) (а. с. 19-33). Крім того, позичальником підписано паспорт споживчого кредиту (а. с. 16-18).
За умовами договору про надання кредиту кредитодаець ТзОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТзОВ «Бізнес Позика», строком на 16 тижнів. Стандартна процентна ставка за кредитом в день 1,50000000, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом в день 1,16395000, фіксована; фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору; встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за надання кредиту 1 500 грн, нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту. Розмір комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Супровідні послуги відсутні, тарифи незмінні в продовж дії договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладання додаткового договору до договору, який сторони погодили іменувати у своїх відносинах додатковою угодою. Загальний розмір наданого кредиту 10 000 грн, строк дії договору до 13 серпня 2024 року, орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 23 054,88 грн (а. с. 21-23).
14 травня 2024 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 497322-КС-001 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року (споживчий кредит. електронна форма), відповідно до умов якої кредитодавець та позичальник підтверджують, що станом на 14 травня 2024 року сума неповернутого позичальником кредиту складає 10 000 грн; сума нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом складає 814,80 грн; сума нарахованої та несплаченої комісії складає 616 грн. Кредитодавець та позичальник домовились, що з дати укладення додаткової угоди кредит збільшується на 5 000 грн, кредитодавець, на умовах, викладених в договорі, збільшує суму кредиту, а позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит, збільшений на 5 000 грн, у строки та на умовах, викладених у договорі. Після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого позичальником кредиту та додаткового кредиту складатиме 15 000 грн. На дату укладення додаткової угоди несплачені проценти, а також несплачена комісія вносяться до графіку платежів (п. 6.1 цієї додаткової угоди) та підлягають сплаті відповідно до графіку платежів. Після укладення цієї додаткової угоди та збільшення суми кредиту будуть змінені умови кредитування за договором. У зв'язку із зазначеним після укладення цієї додаткової угоди та отримання позичальником додаткових грошових коштів у кредит загальна сума отриманого кредиту складає 15 000 грн (п. 1 та п. 2. додаткової угоди); орієнтовна реальна річна процентна ставка - 36 179,57 процентів; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 30 125,44 грн. Комісія за надання додаткової суми кредиту - 750 грн (а. с. 36).
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (стаття 207 ЦК України).
За положеннями статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію» ( далі - Закон).
Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі статтею 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
У своїй постанові від 07 квітня 2021 у справі № 623/2936/19 Верховний Суд зробив висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору ( частина 1-4 статті 1056-1 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Договір про надання кредиту був підписаний позичальником 23 квітня 2024 року шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-5749, а додаткова угода підписана 14 травня 2024 року ідентифікатором UA-1570 в особистому кабінеті.
Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання кредиту у формі електронного документу з електронними підписами сторін. Відповідач ознайомився із запропонованими умовами й погодився з ними. Укладення договору та додаткової угоди підтверджується візуальними формами послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 497322-КС-001 від 23 квітня 2024 року та щодо укладення електронної додаткової угоди 1 до договору про надання кредиту № 497322-КС-001 від 23 квітня 2024 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті http//my.tpozyka.com (а. с. 39-41).
У анкеті клієнта позичальник ОСОБА_1 зазначив інформацію стосовно бажаного кредиту - сума бажаного кредиту 10 000 грн, дата отримання кредиту 23 квітня 2024 року, фінансовий номер телефону позичальника НОМЕР_2 , номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів НОМЕР_1 (а. с. 42).
Крім того судом встановлено, що 23 квітня 2024 року та 14 травня 2024 року позичальнику ОСОБА_1 були перераховані кредитні кошти у розмірі 10 000 грн та у розмірі 5 000 грн відповідно на платіжну картку номер НОМЕР_3 (а. с. 43, 44).
У листі АТ КБ «ПриватБанк» щодо рахунків ОСОБА_1 зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_4 ) за період із 23 квітня 2024 року по 13 серпня 2024 року та додатково направлено виписку по зазначеному рахунку за вказаний період, із якої вбачається, що 23 квітня 2024 року та ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказану картку, яка належить ОСОБА_1 , здійснено переказ коштів на суму 10 000 грн та на суму 5 000 грн відповідно (а. с. 87).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитом у гривні та довідки про стан заборгованості станом на 30 квітня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача перед ТзОВ «Бізнес Позика» за договором № 497322-КС-001 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року складає 37 008,26 грн, з яких заборгованість за кредитом - 15 000 грн; заборгованість за процентами - 20 642,26 грн, заборгованість по комісії - 1 366 грн. Позичальник ОСОБА_1 здійснив часткове погашення кредиту на загальну суму 2 630 грн, що свідчить про обізнаність та згоду відповідача з умовами кредитного договору (а. с. 12-15).
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на фактичну суму наданого кредиту, який наданий до 13 серпня 2024 року. Враховуючи зміст пункту 2.3. договору, проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах 16 тижнів і після спливу вказаного строку проценти за користування кредитом нарахуванню не підлягають.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом проценти за користування кредитом нараховані позивачем у межах строку дії договору про надання кредиту № 497322-КС-001 від 23 квітня 2024 року (23 квітня 2024 року-13 серпня 2024 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
До позовної заяви був доданий детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, з якого вбачається, що відповідач сплатив 2 630 грн на повернення кредиту, частина з яких, а саме 1 746 грн була зарахована на погашення відсотків, а інша частина коштів у розмірі 884 грн зарахована на погашення комісії. Відповідач належним чином не сплачував платежі по кредитному договору та порушив встановлений сторонами графік платежів.
Позичальник ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором про надання кредиту належним чином не виконав, порушив встановлений у пункті 3 договору графік платежів, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Розрахунок загальної суми заборгованості відповідача по договору про надання кредиту, який наданий суду, відповідає нормам закону та умовам договору. Відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості, доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем за умовами договору та свого розрахунку суду не надав.
За положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованість за тілом кредиту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову у задоволенні позову про стягнення комісії та часткове задоволення позову про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.
Пунктом 2.5 договору № 497322-КС-001 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року та пунктом 5 додаткової угоди від 14 травня 2024 року передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 1 500 грн та комісію за надання додаткової суми кредиту у розмірі 750 грн.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина 1 статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет - сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина 3 статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини 3 статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умови договору № 497322-КС-001 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року щодо сплати комісії, пов'язаної з наданням кредиту в розмірі 1 500 грн та умови додаткової угоди № 1 від 14 травня 2024 року до договору № 497322-КС-001 про надання кредиту від 23 квітня 2024 року щодо сплати комісії за надання додаткової суми кредиту в розмірі 750 грн, є нікчемними, а тому підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості за комісією у вказаних розмірах відсутні.
Позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з відповідача у свою користь крім тіла кредиту у розмірі 15 000,00 грн відсотки за користування кредитом у розмірі 20 642,26 грн.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір був укладений 01 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
У справі, що переглядається, кредитний договір між позивачем і відповідачем був укладений 23 квітня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1 % є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача в користь позивача процентів з врахуванням денної процентної ставки - 1 % в день, що складає 15 750 грн (10 000 грн х 1 % = 100 грн х 21 день = 2 100 грн, 15 000 грн х 1 % = 150 грн х 91 день = 13 650 грн).
Крім того, як було встановлено судом, відповідачем 08 травня 2024 року проведено часткову оплату по кредитному договору на суму 2 630 гривень, частина з яких, у розмірі 884 грн була зарахована на оплату комісії, яку судом визнано нікчемною та такою, що до стягнення не підлягає.
Враховуючи наведене місцевим судом з урахуванням цієї суми правомірно зменшено розмір прострочених відсотків.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТзОВ «Бізнес Позика».
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.
Заочне рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді