09 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9056/24 пров. № А/857/31096/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Костюкевичем С.Ф. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №032350027094 від 13.08.2024 про відмову в проведенні перерахунку пенсії, зобов'язати відповідача зарахувати до її страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 25.06.1987 в Тернопільському державному медичному інституті та повторно розглянути заяву від 06.08.2024 про перерахунок пенсії.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п.8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Пунктом 26 Порядку №637 визначено, що у разі, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. При цьому зазначає, що в наданій довідці та дипломі про навчання ( НОМЕР_1 від 25.06.1987) прізвище заявниці зазначено “ ОСОБА_2 », що не відповідає прізвищу “ ОСОБА_2 », яке вказане у довідці №340/2.3-103 від 17.04.2008, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області. Відтак, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду навчання.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ, як одержувачка пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), з 19.01.2024.
06.08.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст.43 Закону №1058, із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 25.06.1987 в Тернопільському державному медичному інституті, надавши пенсійному органу довідку №02-12/2225 від 25.06.2024, видану Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я.Горбачевського про навчання в цьому закладі протягом вищевказаного періоду та диплом про навчання НОМЕР_1 від 25.06.1987 для підтвердження спірного періоду. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Дніпропетровській області №032350027094 від 13.08.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку з наявністю розбіжності у написанні прізвища, що не відповідає паспортним даним в дипломі про навчання НОМЕР_1 від 25.06.1987 та у довідці Тернопільського національного медичного університету імені І.Я.Горбачевського №02-12/2225 від 25.06.2024 про підтвердження навчання протягом спірного періоду (прізвище заявниці зазначено “ ОСОБА_2 », що не відповідає прізвищу “ ОСОБА_2 »).
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з вимогою про його скасування та зобов'язання вчинити відповідачем у зв'язку з цим певні дії.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що доказів визнання недостовірними записів у документах для підтвердження спірного періоду навчання відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні страхового стажу роботи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1, абз.2 ч.2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 26 Закону №1058 передбачено, що право на призначення пенсії за віком у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року мають особи після досягнення 65 років та за наявності страхового стажу від 15 до 21 року.
Згідно ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Підставою як для призначення пенсії, так і для її перерахунку, у подальшому є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а.
Колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі № 687/975/17.
Колегія суддів наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції вважає протиправним не зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду навчання в Тернопільському державному медичному інституті.
Згідно п.“д» ч.3 ст.56 Закону №1788, до стажу роботи зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що на момент заповнення трудової книжки позивачки (04.08.1987) порядок ведення трудових книжок був визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.10 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я, по батькові (повністю без скорочення або заміни імені і по батькові ініціалами) і дату народження вказують на підставі паспорта чи свідоцтва про народження. Професія чи спеціальність записуються в трудовій книжці на підставі документа про освіту або іншого належно оформленого документа.
Згідно п.2.17 Інструкції №162, в трудові книжки по місцю роботу вносяться окремим рядком з посиланням на дачу, помер і найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання в професійно-технічних і інших училищах, на курсах і в школах підвищення кваліфікації, по перекваліфікації і підготовці кадрів; про час навчання в вищих і середніх спеціальних учбових закладах (у тому числі час роботи в студентських загонах, на виробничій практиці і виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху.
Дані записи заносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Такі ж вимоги передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України. Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно п.2.18 Інструкції №58, для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв'язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.
Відповідно до п.2.19 Інструкції №58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер га найменування відповідних документів записи, зокрема, б) про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо) : в) про час навчання у вищих навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських таборах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики) та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених у п.2.16. цієї Інструкції.
Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Відповідно до п.8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , запис про період її навчання з 01.09.1981 по 25.06.1987 в Тернопільському державному медичному інституті не було занесено перед першим записом про роботу (01.08.1987 прийнята для проходження інтернатури по терапії в Луцьку міську лікарню згідно наказу №164 від 20.08.1987) при заповненні, всупереч вимогам Інструкції.
Разом з тим, як вірно врахував суд першої інстанції, диплом позивачки виконаний на стандартному бланку за формою, визначеною діючим до 1993 року законодавством, коли відповідна інформація в документ вносилась від руки двома мовами, а саме : українською та російською, де обидва тексти мають однакові та точні відомості, зокрема, вірно зазначено прізвище “ ОСОБА_2 ».
Колегія суддів зазначає, що до заяви про перерахунок пенсії від 06.08.2024 позивачка також додала відповідачу архівну довідку №02-12/2225 від 25.06.2024, видану Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я.Горбачевського про навчання в цьому закладі у період з 01.09.1981 по 25.06.1987 та диплом про навчання НОМЕР_1 від 25.06.1987, в яких значиться про проходження навчання в цей період “ ОСОБА_3 ».
При цьому, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04.08.1987, свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 02.08.1994 Липинською сільською Радою народних депутатів Волинської області, довідки №340/2.3-103 від 17.04.2008, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, позивачка після реєстрації шлюбу мала прізвище “ ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 », до одруження - ОСОБА_5 .
Таким чином, очевидним є той факт, що мова йде про одну і ту ж особу, але має місце різне написання прізвища позивачки в окремих документах.
На переконання колегії суддів, наявність недоліків в оформленні первинних документів (на підставі яких складалася архівна довідка та диплом) не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання уповноваженою особою порядку заповнення диплому та не може нести негативні наслідки за окремі його недоліки, при цьому, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 по справі №580/4012/19.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки спірного періоду навчання та повторно розглянути заяву від 06.08.2024 про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі №140/9056/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук