09 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12795/24 пров. № А/857/2834/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Гуликом А.Г. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС, третя особа)), в якому просив визнати протиправними дії МВС України щодо повернення на дооформлення документів стосовно призначення йому одноразової грошової допомоги та зобов'язати відповідача повторно розглянути документи про призначення йому одноразової грошової допомоги, за наслідками чого прийняти одне з рішень, передбачених пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати без працездатності установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 (далі - Порядок №850).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, МВС України подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги містили певні невідповідності. Вказує, що в порушення вимог п.10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 “Питання медико-соціальної експертизи» (далі - Положення №1317) медико-соціальна експертиза позивача проведена без представників закладів охорони здоров'я МВС, які до складу комісії не залучалися.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Миколаївського РВ ГУ МВС.
Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 001428 від 02.08.2023, виданою обласною МСЕК №1, ОСОБА_1 встановлено 45% втрати професійної працездатності в результаті отримання захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
02.04.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою (рапортом) на ім'я голови ліквідаційної комісії ГУ МВС В. Ільчишина з проханням провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності.
До заяви (рапорту) було додано довідку МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності, завірену копію виписки МСЕК з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, копію паспорта та ідентифікаційного номера, копію витягу з реєстру територіальної громади, свідоцтво про хворобу №27 від 22.01.2009, реквізити рахунку для проведення виплат, довідку ПАТ “НАСК» “Оранта» №308 від 12.04.2023, копію довідки Офтальмологічної МСЕК від 07.07.1993 та лист Обласної МСЕК №1 від 23.04.2024.
Документи, подані позивачем, разом із висновком ГУ МВС про призначення йому одноразової грошової допомоги скеровані до МВС України для прийняття рішення по суті.
03.06.2024 ГУ МВС повідомило позивача, що відповідно до Порядку №850, подані ОСОБА_1 документи повернуто на доопрацювання до Ліквідаційної комісії ГУ МВС.
З листа Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №14292/51-2024 від 16.05.2024 (1476195) вбачається, що підставою для повернення документів слугувала та обставина, що медико-соціальну вимог абзацу 4 пункту 10 експертизу проведено з порушенням вимог Положення №1317, зокрема, до складу комісії, яка проводила зазначену експертизу не залучено представника закладів охорони здоров'я МВС.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо повернення на дооформлення документів стосовно призначення одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що МВС України не прийняло жодного рішення щодо одноразової грошової допомоги заявнику (про призначення/відмову у призначенні). Натомість МВС України повернуло відповідні документи, посилаючись на відсутність в комісії МСЕК представників закладів охорони здоров'я МВС. За таких обставин суд кваліфікував дії відповідача щодо повернення на дооформлення документів стосовно призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як протиправні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про міліцію" №565-XII від 20.12.1990, держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Згідно п.5 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII), визнано таким, що втратив чинність Закон №565-XII.
Відповідно абз.2, 3 п.15 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII, за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №580-VIII.
Так, ч.6 ст.23 Закону №565-XII визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначає Порядок №850.
Згідно п.п.2 п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до п.п.2 п.3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Таким чином, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи встановлено інвалідність, що пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №565-XII, виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов'язане, з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до п.7 Порядку №850, працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Відповідно до п.8 Порядку №850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
Судом встановлено, що позивач працював в органах МВС України на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Миколаївського РВ ГУ МВС.
02.08.2023 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 001428, згідно якої вставлено позивачу ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 45%.
03.06.2024 ГУ МВС повідомило позивача, що відповідно до Порядку №850, подані ним документи повернуто на доопрацювання до Ліквідаційної комісії ГУ МВС.
Із листа Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №14292/51-2024 від 16.05.2024 (1476195) вбачається, що підставою для повернення документів слугувала та обставина, що медико-соціальну вимог абзацу 4 пункту 10 експертизу проведено із порушенням Положення №1317, зокрема, до складу комісії, яка проводила зазначену експертизу не залучено представника закладів охорони здоров'я МВС.
Разом з тим, колегія суддів критично оцінює такі підстави для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до п.9 Порядку №850, МВС приймає рішення про відмову в призначенні грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 14 цього Порядку та умов.
Згідно п.14 Порядку №850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком : учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 14 Порядку №850 не визначено жодної з підстав, з яких виходив відповідач, відмовляючи позивачу у розгляді заяви про призначення одноразової грошової допомоги.
Також, колегія суддів зазначає, що Порядок №850 взагалі не передбачає повернення документів за результатами розгляду заяви особи про призначення одноразової грошової допомоги, а отже такі дії МВС України, не відповідають способу правомірної поведінки суб'єкта владних повноважень під час реалізації ним своїх повноважень.
Щодо доводів апелянта про те, що медико-соціальна експертна комісія проведена з порушенням вимог п.10 Положення №1317, колегія суддів оцінює їх критично, оскільки будь-які питання правомірності проходження позивачем медико-соціальної експертизи не є предметом розгляду у цій справі.
Згідно п.10 Положення №1317, залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Порядок участі представників Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
Аналіз вказаних положень п.10 Положення №1317 дає підстави вважати, що склад комісії затверджується МОЗ, а участь представника закладів охорони здоров'я МВС не є безумовною у спірних правовідносинах.
Отже, доводи відповідача про те, що при проведенні медико-соціальної експертизи позивача представники закладів охорони здоров'я МВС України до складу комісії не залучалися, що виключає можливість прийняття рішення відповідно до статті 23 Закону №565-XII та Порядку №850, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки положення вищевказаного пункту 14 Порядку №850 не передбачає можливості ані повертати документи, ані відмовляти позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав того, що медико-соціальна експертиза позивача проведена без представників закладів охорони здоров'я МВС, які до складу комісії не залучалися.
При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавством не визначено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень Порядку №850.
Згідно п.15 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №580-VIII.
Відтак, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом №580-VIII, виходячи з положень якого, обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на МВС України.
Однак, всупереч вказаним вимогам Порядку №850, відповідач не приймав ні рішення про призначення, ні рішення про відмову в призначенні грошової допомоги позивачу.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2018 по справі №808/1866/16, від 19.09.2018 по справі №530/1280/17, від 03.10.2018 по справах №361/7249/17, №361/7249/17, від 09.10.2023 по справі №240/14971/22, від 21.09.2023 по справі №240/19920/22, від 01.07.2024 по справі №120/18438/23.
Колегія суддів наголошує, що лист Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №14292/51-2024 від 16.05.2024 не містить чіткого та однозначного рішення по суті про призначення чи про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, а отже, не може вважатися відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги в розумінні Порядку №850.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту порушеного права слід зобов'язати відповідача повторно розглянути документи про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги і за наслідками повторного розгляду прийняти одне з рішень, передбачених п.9 Порядку №850.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року по справі №380/12795/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук